Собака на сіні (збірник)

Командоре, будьте певні,що в усобній цій війнія на тій же стороні,що й мої шляхетні кревні.Якщо нам потрібно взятиу бою Сьюдад-Реаль, —стане блискавкою стальу руці моїй завзятій.І свої, й чужі тепербудуть знати, будуть бачить,що не згас мій пал юначий,відколи мій дядько вмер.З піхов вийму я меча —зчервоніє він од крові,як і хрест наш пурпуровий, —хай усяк це поміча!Ну, а де ж тепера ви?Є у вас якісь солдати?

Командор

Їх у мене небагато,та хоробрі, як леви, —з ними можна світ добуть!А в Овечій тій Криницілюди смирні, мов ягниці,землю орють, скот пасуть,всі не зучені до зброї.

Магістр

Ви в Криниці живете?КомандорВибрав я містечко те,щоб пожити в супокої…Ну, та вам пора давноознаймить васалів збори.

Магістр

Ще сьогодні, командоре,я ступлю у стремено.

(Виходять.)

Ява третя

Майдан в Овечій Криниці.

Входять Пасквала й Лавренсія.

Лавренсія

Не вертався б він довіку!

Пасквала

Це такі твої думки?Я ж гадала, навпаки, —ти в журбу впадеш велику.

Лавренсія

Щоб запавсь його і сліддо Овечої Криниці!

Пасквала

Ет, були вже гордівниці, —спершу серце наче лід:він, мовляв, мені не люб, —а тоді з кохання плаче.

Лавренсія

Ні, у мене – інша вдача,непохилиста, як дуб.

Пасквала

Ой Лавренсіє, дивись,пить води не зарікайся!

Лавренсія

Ні, ніхто не сподівайся,щоб спіткнулась я колись!Як же вірить командору,як любить його мені?Він мене посвата?

Пасквала

Ні.

Лавренсія

А неслави й поговорупро сеньйора-стрибунцяскільки ходить по містечку!Не одну дурну овечкувін зоставив без вінця.

Пасквала

Та балакаєш ти гарно…

Лавренсія

Ти ж, Пасквало, знаєш, мабуть,він мене вже з місяць вабить,все даремно, все намарно.Розкажу тобі все чисто:Флорес, той поганий звідник,і Ортуньйо, той негідник,вже приносили намисто,і сережки, й шнуровиці,все до пана підмовляли,і влещали, і лякали;тільки то мені дурниці,не зведуть мене з ума.

Пасквала

Де була у вас розмова?

Лавренсія

Там, на річці, край діброви,з тиждень тому.

Пасквала

Ой дарма…Все ж тебе він обморочить.

Лавренсія

Він? Мене?

Пасквала

Та вже ж не їх.

Лавренсія

Ні, на цей твердий горіхвін даремно зуби точить.Я, Пасквало, не така;більш люблю що божий раноксала спряжить на сніданокта спекти медівника,щоб справдешній смак почуть,та кухлятко варенухи,як то кажуть, для отухи,потай матері хильнуть;більш люблю обіднім часомнаслухати, як шипить,і клекоче, і кипитьу горшку капуста з м’ясом,чи, набігавшись доволі,по звичаю слобожан,з’їсти добрий баклажаніз сальцем замісто солі,потім, щоб смагу прогнать,скількись бубок винограду(боже, збав його од граду!)у садку своїм зірвать;на вечерю, як закон,вінегрету з’їсти з перцемта й спочити з чистим серцем,помолившися на сон,щоб не ввів нас у спокусу, —більш люблю таке життя,аніж слухать без путтяту породу хитровусу;тільки й дбають, супостати,як свого їм досягти,щоб з утіхою лягтиі з огидою устати.

Пасквала

Та на те вони митці;ми їм вірим, необачні,а вони такі невдячні,мов ледачі горобці.Як притисне цих створіньвзимку холод, голод клятий,то летять до нас у хати:«Ой рятуйте, цінь-цвірінь!»Раді навіть крихті хлібній,що впаде їм зо стола,а діждалися тепла —вже їм люди не потрібні;і не та вже мова в них,вже нікого знать не хочуть,тільки з стріхи цвірінькочуть:«жив-жив-жив!» та «цур дурних!».Отакі ж і всі мужчини:поки в них горить жага,то і «люба», й «дорога»,і «зоря моя єдина»,а доб’ється він свого —і уже не та розмова;тільки й чуєш: «будь здорова»,тільки й бачила його.

Лавренсія

Ані жодному не вір!

Пасквала

Певна річ, од них лиш кривда.Ява четверта

Менго, Баррільдо й Фрондосо; ті, що й були.

Фрондосо

Та й запеклий ти, Баррільдо, —Хоч із ким затієш спір.

Баррільдо

Поспитаймо у дівчат,ці розсудять якнайліпше.

Менго

Щоб було воно ще кріпше,то побиймось об заклад:якщо виграю я справу,ви заплатите меніпо закону – удвійні.

Баррільдо

Хай і так; але цікаво,що в заклад поставиш ти?

Менго

Ставлю скрипку із самшита;варт вона амбара жита —кіп не менш як десяти.

Баррільдо

Що ж, я згоден.

Фрондосо

Ну, давай!Добрий день, прекрасні дами!

Лавренсія

Ми вже дами? Бог із вами!

Фрондосо

Це у нас такий звичай:хто школяр – то вже студент,хто сліпий – короткозорий,хто кульгавий – то нескорий,хто злодюга – претендент,хто сутяга – діловий,хто плутяга – то розумний,хто невіглас – легкодумний,хто хамлюга – то прямий,хто ротатий – златоуст,хто банькатий – прозорливий,боягуз – то соромливий,хто скупий – то має глузд,хто дурний – то простодушний,хто вже лисий – то й мудрець,хто крикун – то молодець,пранцюватий – золотушний,хто бурчливий – то серйозний,хто незносний – то дивак,хто розпусний – має смак,хто скажений – то нервозний,хто нахабний – то вже смілий,хто пузатий – заживний,хто цибатий – то стрункий,хто горбатий – то похилий…Можна, бачите, словамивсе на світі личкувать;то чому ж би не назватьвас мені – «прекрасні дами»?

Лавренсія

То, Фрондосо, по містахлюблять висловиться м’якше;та бринять слова й інакшеу неввічливих устах,бо не вміють простакибути ґречними надміру.

Фрондосо

А які ж вони, к приміру?

Лавренсія

Все говорять навпаки:хто поважний – то нудний,хто правдивий – то нескромний,а хто щирий – безсоромний,а хто щедрий – навісний,той, хто радить, – то влазливий,той, хто ганить, – лютий звір,хто побожний – лицемір,хто увічливий – лестивий,хто терплячий – то боюн,хто поблажливий – макуха,а хто строгий – то катюга,хто заслужений – везун,хто нещасний – винен сам,той, хто смирний, – то єхидний,той, хто вірний, – жалюгідний,хто одвертий – просто хам,чесна дівчина – дурна,чесна й гарна – ідіотка,і шерепа, і девотка…Та доволі. Річ ясна.

Менго

Сатана! Авжеж, доволі.

Баррільдо

Я вже й вуха розпустив.

Менго

Добрий піп тебе хрестив,як я бачу, не без солі[13].

Лавренсія

Ви, як я не помиляюсь,сперечалися всі три?

Фрондосо

Ось послухай…

Лавренсія

Говори.

Фрондосо

На твій присуд я звіряюсь.

Лавренсія

Щоб вернути згоду й мир,справу вирішим ми спільно.

Фрондосо

Тільки вислухай нас пильно.

Лавренсія

Та про що ж таки ваш спір?

Фрондосо

Я й Баррільдо проти Менго…

Лавренсія

Що ж він каже?

Баррільдо

Заперечитьхоче очевидні речі.

Менго

Ні, я знаю достеменно:саме так воно і є.

Лавренсія

Тобто?

Баррільдо

Що нема кохання!

Лавренсія

Це ще, знаєте, питання.

Баррільдо

Ну а я кажу своє:без любові світ пропав биі життю б настав кінець.

Менго

Не великий я мудрець,був би вчений – більше знав би;та відомо, що стихіїв вічнім розбраті живутьі незгідливі берутьсоки з них тіла людськії —жовч і флегму, млость і кров…

Баррільдо

Щоб ти знав, цей світ подвійнийє насправді гармонійний —все єднає в нім любов,горне всіх під власть свою,під опіку благородну.

Менго

Та любов, сказать, природнуя, Баррільдо, визнаю.Певно, що така існуєу речах і у тілахі людьми у їх ділахнепохибливо керує;так, вона у кожнім є,до натури відповідно,і усякий, з нею згідно,береже єство своє.Від удару затуляєнам лице своя рука,від біди нога прудкатіло втечею збавляє;як ув око пил летить,то його закриють вії, —так любов природна діє.

Пасквала

Як же спір ваш розуміть?

Менго

Я кажу, що є любовтільки до самого себе.

Пасквала

Ну і Менго! Тю на тебе!От дурницю упоров!Що ж, по-твоєму, то глупствотягне самку до самцяі до дівки молодця?

Менго

Не любов, а себелюбство.Що таке любов?

Лавренсія

Жаданнякрасоти.

Менго

Так, красоти…Для якої ж то мети?

Лавренсія

Для утіхи, обладання.

Менго

То, виходить, насолодими шукаємо в красі?

Лавренсія

Ніби так.

Менго

І люблять всізадля власної вигоди?

Лавренсія

Правда, Менго.

Менго

То ж то й є.Іншого нема кохання,як своє вволить бажання,серце втішити своє.

Баррільдо

А згадай, що в церкві новійнам казав отець Антон:був такий мудрець Платон[14],що навчав людей любові;тільки душу він любив,а в душі – самі чесноти.

Пасквала

Нащо вам про те молоти?Ці діла для докторів,хай там споряться про ниху своїх неверситетах.

Лавренсія

Бачу я по всіх прикметах —не переконав ти їх;та в одному маю певність —щастя й без любові єсть.

Менго

А ти любиш?

Лавренсія

Власну честь.

Фрондосо

Хай тебе замучить ревність!

Баррільдо

Хто з нас виграв?

Пасквала

Краще йдітьдо священика всі троє,спірки вашої складноїми не можем розсудить, —бач, вона не зна кохання,в мене досвід теж малий, —розумій тут, як умій.

Фрондосо

Боже, що за гордування!Ява п’ята

Флорес; ті, що й були.

Флорес

Добрий день! Вітаю вас.

Пасквала

А! Це Флорес, панська сваха!

Лавренсія

По польоту видно птаха!Відкіля це ти до нас?

Флорес

Що, не бачите? З походу!

Лавренсія

Дон Фернандо теж вернувсь?

Флорес

Лиш учора бій відбувсь,і чимало там народуголовою полягло.

Фрондосо

Нам усе цікаво знати.

Флорес

Добре, можу розказати,все ж я бачив, як було.Щоб успішно звоюватиприкордонну ту фортецю,що зовуть Сьюдад-Реаль,наш магістр зібрав рушеннядоблесних своїх васалів —пару тисяч піших кметіві комонників три сотнііз мирянства і чернецтва,бо таку повинність маютьвсі брати червонохресті,чи то світські, чи духовні, —проти маврів, безперечно…На хоробрім юнаковіпишний був жупан зелений,сутим золотом розшитий,тільки наручні сталевіблискотіли крізь вильоти,запнуті на шість петельок;а під ним був кінь зіркатий,мов зміюка, здоровенний, —воду пив з Гвадалквівіру[15],пасся в травах прибережних,у наритниках лосячих,на загривку – банти, лентибілим снігом майорять,мальовничі та чудесні,як і яблука ті біліпо лискучій сірій шерсті.Обік нього – дон Фернандо,командор наш, їде верхи:кінь буланий, білий храп,грива й хвіст – як ночі темні;в пана добрий обладунок —на кольчузі на турецькійплащ яріє жовтожарий,весь у золоті та перлах,на блискучім шишакугордо мають білі пера,наче квітка помаранчі,як весною розцвітеться;на перев’язі у ньогоясеновий спис довжезний,аж до самої Гранадиворогам усім страшенний.Непокірні городяниопір нам чинили впертий,заявивши, що вонибудуть вірні Ісабелі.Та магістр взяв місто з боюі бунтівникам найпершимта зневажникам, що смілиза літа його безчестить,голови казав зрубати,а дрібноті, підлій черні —тим роти велів заткатий спини буками змережить.Нині всі його бояться,ну і люблять, як належить,і вважають, що цей воїн,славний в віці молодечім,згодом, повних літ дійшовши,скорить маврів богомерзких,під червоного хрестаїх півмісяця підверне.Командорові й васаламнагороду дав він щедру —в переможеному містіздобич взято незліченну…Та уже музики грають;будьте ж ви усі веселі, —переможцю любі лаври,двічі любе щире серце.Ява шоста

Входять командор і Ортуньйо, Хуан Рудий, алькальди Естеван та Алонсо, музики, селяни.

Музики

(співають)

Слава, слава пану,слава командору,воїну грізному,в битвах переможцю!Хай живуть Гусмани,хай живуть Хірони —вірним милостивці,смирним оборонці!У бою завзятіммавритан зборовши,із Сьюдад-Реалявін верта додому, —в Овечій Криницівже його корогви.Дон Фернандо Гомесхай живе сто років!

Командор

Я дякую шановній всій громадіза цю до мене явлену любов.

Алонсо

Сеньйоре милостивий, всі ми радізаслужене віддати знов і знов.

Естеван

Завжди до вас прихильні криничаний мужі громадські просять без одмовдари прийняти скромні, що селянив цей славний день зібрати спромоглись;більш добрості, аніж добра, в нас, пане,чимсь іншим надолужимо колись.Та ось ідуть заклечані підводи:на першім возі посуд – подивись;на другім – гуси доброї породи,бач, голови вистромлюють з-за грат,мов хочуть оспівать твої походи;он десять туш свинячих, ще й доклад —кров’янка там, і ковбики, й ковбасиприємний розливають аромат;сто каплунів – це теж кусочок ласий,сто курок – десь по них у хуторахсумують досі півні-ловеласи…Нема на наших конях пишних бляхі всякої там збруї дорогої,та дорога нам щирість у серцях,і щиро вам даруєм ми напої —дванадцять добре сповнених міхів,що з ними ваші доблесні героїі голими в мороз на ворогівзавзято підуть – сила сонцебризнакріпкіш за сталь покріпить вояків.Ще є тут сир та інша потребизна,що ми тобі приносимо у дар;прийми, здоров, усе і щиро визнай,що ти – сердець щасливий володар.

Командор

Ще раз дякую. Ідітьв добрий час усі додому.

Алонсо

Вам же по труді такомуслід, сеньйоре, відпочить.Потрусили ваш порігми любистком та ласкавцем;щоб могли, своїм державцямпостелили б ми до нігсхідні перли й самоцвіти.

Командор

Я вам вірю. Прощавайте.

Естеван

На прощання заспівайтевеличальну ще раз, діти.

Музики

(співають)

Слава дон Фернандо,слава командору,воїну грізному,в битвах переможцю!

(Виходять.)

Ява сьома

Командор, Лавренсія, Пасквала, Ортуньйо, Флорес.

Командор

Ви, дівчата, підождіть.

Лавренсія

Що накажете, сеньйоре?

Командор

Значить, знову непокора?Довго думаєш дражнить?

Лавренсія

Це до тебе він, Пасквало?

Пасквала

Мабуть, ні. Тікаймо нишком.

Командор

Я до тебе, дика кішко,та й до тебе теж, зухвала.Ви ж мої?

Пасквала

Ми ваші, пане,та, пробачте, не у всім.КомандорВи зайдіть до мене в дім,там же й інші є селяни.

Лавренсія

Якби там були алькальди(батько мій алькальд також),я зайшла б, а ні – то що ж…

Командор

Флорес!ФлоресТут!

Командор

Ти ждеш команди?Проведи цих сеньйорит.

Флорес

Ну ж бо, йдіть.

Лавренсія

Без рук, шахраю!

Флорес

Та не бійтесь!

Пасквала

Геть, я знаю:враз засунеш двері – й квит.

Флорес

Пан вам хоче показати,що привіз він із війни.

Командор

(тихо до Ортуньйо)

Як увійдуть, то замкни.

(Виходить.)

Лавренсія

Ну, пустіть нас, годі ждати.

Ортуньйо

Вас же теж подаруваликомандору?

Пасквала

Ах ти ж хам!Геть з дороги, бо як дам…

Флорес

Бач, які нахабні стали!

Лавренсія

Що, сеньйору, мабуть, малоподарованого м’яса?

Ортуньйо

Він на ваше м’ясо ласий.

Лавренсія

Щоб його вже розірвало!

Виходить з Пасквалою.

Флорес

Отуди! Взяли й пішли!Доброго тепер од панами дістанем прочухана,що дівчат не привели.

Ортуньйо

Хочеш вислужиться, брате,то повинен все терпіть;а не можеш – що робить?Хоч світ за очі тікати!

Виходять.

Ява восьма

Королівська резиденція в Медіна-дель-Кампо[16].

Входять король дон Фернандо, королева донья Ісабела, дон Манріке[17] та прибічники.

Донья Ісабела

Я гадаю, нам негожезволікать; того й гляди —з Португалії сюдивійсько з’явиться вороже.Треба діяти рішуче,щоб його попередить;як прогаєм слушну мить,жде нас лихо неминуче.

Король

Із Наварри[18] й Арагону[19]нам уже підмога йде,і в Кастильї[20] де-не-дедіють вірні нам загони.Я упевнений, що зборемми Альфонса всі гуртом.

Донья Ісабела

Вірю в успіх і цілкомз вами згоджуюсь, сеньйоре.

Манріке

Тут до вас з Сьюдад-Реалярехідори[21] прибули,ждуть, щоб ви їх прийняли.

Король

Я прийму їх в цьому залі.Ява дев’ята

Входять два рехідори з Сьюдад-Реаля.

Перший рехідор

Найясніший наш королю,з Арагону до Кастильїнебом посланий ласкавимнам на благо і спасіння!Від всього Сьюдад-Реалями удатися посмілидо величності твоєїпо підмогу королівську.Буть підданцями твоїмимали ми за честь велику,та позбавитись їїзлая доля нам судила.Юний орденський магістер,достославний дон Родріго,що являє силу й смілість,незвичайну в його віці,пориваючись поширитьКалатрави володінняі здобути слави й честі,взяв в облогу наше місто.Ми чинили мужній опірпроти рицарської сили,ріки крові пролилисяу запеклій, лютій битві.Все ж противник перемігтільки тому, що магіструпомагав Фернандо Гомесі порадою, і ділом.Нині ми під його владуперейти усі повинні,якщо ви не подастенам негайної підтримки.

Король

Де тепер Фернандо Гомес?

Перший рехідор

У Овечій десь Криниці;як відомо, в тім містечкуголовний його осідок.Він усім своїм підданцямнеймовірні чинить кривди, —від гвалтовної сваволістогнуть люди нещасливі.

Король

Є у вас якісь призвідці?

Другий рехідор

Ні, сеньйоре любий, звідки?Наші шляхтичі усіу полоні, хто не вбитий.

Донья Ісабела

Ясно вказує це діло,що робити треба нам:відсіч дать бунтівникам,силі протиставить силу.Зараз саме слушний ментпідлу зраду побороти,бо увійде в ці воротадо Кастильї претендент.

Король

Дон Манріке, ви ідітьзараз же з двома полками;впоравшись з бунтівниками,там порядок наведіть.З вами піде граф де Кабра[22]з роду славних кордов’ян;має він гучний таланбрати ворога за зябра.Час настав, по всьому видно,вдатись до рішучих дій.

Манріке

Мудре слово, пане мій,уст твоїх монарших гідне.З перемогою вернуся,як не згину у бою.

Донья Ісабела

Мужність знаючи твою,я за успіх не боюся.

Всі виходять.

Ява десята

Поле за Овечою Криницею.

Лавренсія, Фрондо

Лавренсія

Кинувши прання на кладці,я прийшла сюди з потоку,щоб сказать тобі, Фрондосо, —так поводитись негоже.Вже помітили всі люди,що ти ходиш скрізь за мною,по всьому пішли містечкупоголоски, поговори.Ти ж нівроку, хлопець добрийі хороший, і заможний,і за інших показніший, —от і вирішила молодь,парубки й дівчата наші,і на вулиці, і в поліув один говорять голос,що люблюся я з тобою.Всі чекають дня, колипаламар наш голомозийнам у церкві після службизаповіді оголосить.Дбав би краще ти про те,як зерном набить коморита глеки широкогорлімолодим вином наповнить,ніж про теє жениханнята про любощі торочить;хочу спати я спокійно,нащо здавсь мені той клопіт?

Фрондосо

Ой Лавренсіє, не смійсяти із щирої любові!І життя мені, і смерть —у твоїм єдинім слові.Знаєш ти, що я тебеза дружину взяти хочу,і так ставишся до мене…

Лавренсія

Бо інакше і не можу.

Фрондосо

Та невже ж не пожалієшти мене в моєму горі?Я не їм, не п’ю, не сплючерез тебе дні і ночі!Личко янгольське, а серценевблаганне і жорстоке…Милий боже, я шалію!

Лавренсія

То лікуйся й будь здоровий.

Фрондосо

Я тоді здоровий буду,як укупочці з тобою

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

Овеча Криниця (Фуенте Овехуна) – містечко, розташоване в північно-західній частині провінції Кордови, на кордоні з Естремадурою. З давніх часів належало до володінь міста Кордови, але 1460 р. король Енріке IV подарував його магістрові ордена Калатрави дону Педро Хірону. Через протести магістратури Кордови 1463 р. король повернув це містечко Кордові. Проте 1468 р. Фернан Гомес де Гусман, командор ордену Калатрави, використавши збройну силу, несподівано захопив містечко й оголосив його своєю резиденцією. Лише через сім років магістратура Кордови одержала королівську грамоту, якою відновлювалися її права на Фуенте Овехуну. 1476 р. у Фуенте Овехуні спалахує народне повстання, містечко повертається у володіння Кордови, під безпосереднє королівське правління. (Прим. Яреми Кравця)

2

Командор (Фернан Гомес). – Фернан (Фернандо) Гомес де Гусман – головний командор ордена Калатрави, один з найтиповіших представників свавільної феодальної аристократії, фактичний правитель Фуенте Овехуни. Жорстоко експлуатував населення. Під час повстання 23 квітня 1476 р. селяни його вбили. (Прим. Яреми Кравця)

3

Алькальд – голова місцевого самоврядування, що виконував водночас і обов’язки судді. У більших поселеннях і містах вибирали кількох алькальдів. (Прим. Яреми Кравця)

4

Сьюдад-Реаль – місто в південній частині Нової Кастилії. (Прим. Яреми Кравця)

5

Магістр – у той час, коли відбуваються події, змальовані в «Овечій Криниці», великим магістром Калатрави був Родріго Тельєс Хірон, молодший із трьох синів Педро Хірона. Перед смертю батько передав восьмилітньому синові сан великого магістра, підкріплений папською буллою. Рада ордену затвердила його в цьому сані 1466 р. З 1474 р. по смерті свого дядька Хуана Пачеко, який був коад’ютором і великим магістром Сант-Яго, шістнадцятирічний Родріго став повноправним головою ордену Калатрави. (Прим. Яреми Кравця)

6

Альмагро – місто на півдні Нової Кастилії, де знаходилася резиденція магістрів Калатрави. Командори відповідних округів підпорядковувалися великому магістрові. (Прим. Яреми Кравця)

7

Що там чути про війну? – Йдеться про міжусобну війну прихильників і противників королів Фернандо та Ісабели (Ізабели) та можливе вторгнення в Кастилію Альфонса V Португальського. (Прим. Яреми Кравця)

8

…знаний всім отець ваш славний. – Батько Родріго Тельєса Хірона, Педро Хірон, магістр Калатрави з 1445 р., був одним із керівників коаліції кастильської знаті, ворожої королю Енріке IV. (Прим. Яреми Кравця)

9

Дон Хуан Пачеко – маркіз Вільєна, брат Педро Хірона, могутній феодал, ворог короля Енріке IV і принцеси Ісабели. Помер 1474 р., незадовго до смерті Енріке IV. (Прим. Яреми Кравця)

10

…ваш брат у перших… – Дьєго Лопес Пачеко, маркіз Вільєна, старший син Хуана Пачеко, був одним з тих, кому Енріке IV перед смертю довірив опіку над принцесою Хуаною. У травні 1475 р. саме він влаштував їй зустріч з Альфонсо V Португальським, після чого вони обвінчалися. Незважаючи на великий спротив кастильських грандів, які хотіли бачити на престолі принцесу Хуану, котра могла б стати слухняним знаряддям для сповнення їхніх задумів, 1474 р. королями Кастилії були проголошені Фердинанд, спадкоємний принц арагонський, та Ісабела. (Прим. Яреми Кравця)

11

Графи Уруенья – Педро Хірон, батько юного магістра, був володарем Уруеньї. Після його смерті Алонсо Тельєс Хірон успадкував титул графа Уруеньї, що згодом перейшов до його молодшого брата Хуана Тельєса Хірона. (Прим. Яреми Кравця)