І-цзiн. Книга змiн
Коллектив авторов
Істини
«І-цзiн. Книга змiн» – це китайський фiлософсько-окультний трактат, що з’явився наприкiнцi II тис. до н.е., а коментарi до нього, як стверджуе традицiя, були написанi Конфуцiем, творцем самобутнього етико-фiлософського вчення, що отримало його iм’я i стало основою китайськоi державностi.
«Книга змiн» мала величезний вплив на духовну культуру Китаю, бо визначала розвиток фiлософii, математики, полiтики, стратегii, теорii живопису i музики та й самого мистецтва взагалi.
У ХХ столiттi «Книгу змiн» для себе вiдкрили европейцi. Науковцiв цiкавить саме фiлософський аспект трактату, а пересiчних людей вабить його окультний бiк – можливiсть передбачити свою долю.
І-цзiн
Книга змiн
Вступ
Цей вступ призначений читачевi, який не знаеться на Китаi. Вiн потрiбен як такий собi путiвник по пропонованiй роботi, мае зорiентувати читача в питаннях, без урахування яких не буде зрозумiлою сама «Книга змiн» i, бiльше того, не буде зрозумiло, чому автор взявся за переклад i доcлiдження пам’ятки, яка дуже мало, на перший погляд, означае для сучасного читача. Крiм того, саме в цьому вступi необхiдно пояснити основну термiнологiю пам’ятки, яка постiйно буде застосовуватися пiзнiше i без якоi не можна обiйтися, читаючи «Книгу змiн».
Ми виконали цю роботу, бо, вивчаючи матерiали з iсторii китайськоi фiлософii, постiйно стикалися з необхiднiстю передувати дослiдженню кожноi фiлософськоi школи дослiдженням «Книги змiн» – основного та початкового пункту мiркувань майже всiх фiлософiв Стародавнього Китаю.
«Книга змiн» стоiть на першому мiсцi серед класичних книг конфуцiанства i в бiблiографiчних оглядах китайськоi лiтератури. Це зрозумiло, адже бiблiологiя та бiблiографiя у феодальному Китаi були створенi людьми, що отримали традицiйну конфуцiанську освiту. Бiблiографи старого Китаю непохитно вiрили в традицiю (не споконвiчну, але достатньо стару), що вiддаляла створення «Книги змiн» в таку глибоку давнину, що жодна iнша класична книга не могла конкурувати з нею в хронологiчнiй першостi, хоча фактично «Книга змiн» – аж нiяк не найдавнiший iз пам’ятникiв китайськоi писемностi, це встановила та ж китайська фiлологiя.
Однак незалежно вiд традицii, незалежно вiд конфуцiанства «Книга змiн» мае всi права на першiсть у китайськiй класичнiй лiтературi, бо мае велике значення в розвитку духовноi культури Китаю. Вона мала вплив у рiзних галузях: фiлософii, математицi, полiтицi, стратегii, теорii живопису та музики i в самому мистецтвi: вiд знаменитого сюжету стародавнього живопису «Вiсiм скакунiв» до магiчного напису на монетi-амулетi чи орнаментi на сучаснiй попiльничцi.
Не без суму, але й не без задоволення маемо надати «Книзi змiн» безумовне перше мiсце серед iнших класичних книг i як найважчiй iз них: найважчiй i для розумiння, i для перекладу. «Книга змiн» завжди мала славу темного та загадкового тексту, оточеного обширною лiтературою, часто суперечливою в тлумаченнях коментаторiв. Незважаючи на грандiознiсть цiеi двотисячолiтньоi лiтератури, розумiння деяких мiсць «Книги змiн» досi створюе майже нездоланнi труднощi, – настiльки незвичнi i чужi для нас тi образи, в яких викладенi ii концепцii. Тому нехай читач не скаржиться на автора цих рядкiв, якщо деякi мiсця перекладу цiеi пам’ятки не будуть зрозумiлими при першому читаннi. Можна втiшитись тiльки тим, що i на Далекому Сходi оригiнал «Книги змiн» не розумiють так просто, як iншi китайськi класичнi книги.
Щоб суттево допомогти читачевi, ми зупинимося на планi нашоi роботи, на зовнiшньому описi змiсту «Книги змiн» i на ii найголовнiшiй технiчнiй термiнологii.
Наша робота дiлиться на три частини. В першiй викладаються основнi данi, досягнутi при вивченнi цiеi пам’ятки в Європi, Китаi й Японii. Друга частина – стислий виклад даних, отриманих нами при дослiдженнi тринадцяти основних проблем, пов’язаних iз «Книгою змiн». Третя частина – переклади книжки.
Текст «Книги змiн» неоднорiдний як iз боку складових його частин, так i з боку самих письмових знакiв, в яких вiн показаний. Крiм звичайних iероглiфiв, вiн мiстить ще особливi значки, що складаються з двох типiв рисок, сяо. Один тип – це цiлi горизонтальнi риски: iх називають ян (свiтловi), ган (напруженi), або найчастiше, за символiкою чисел, цзю (дев’ятки). Інший тип рисок – це перерванi посерединi горизонтальнi рисочки: iх називають iнь (тiньовi), жоу (податливi), або найчастiше, за символiкою чисел лю (шiстки). У кожному значку шiсть таких рисок, розмiщених у розмаiтих комбiнацiях. За теорiею «Книги змiн», весь свiтовий процес – це чергування ситуацiй, що походить вiд взаемодii та боротьби сил свiтла й темряви, напруги та податливостi, i кожна з таких ситуацiй символiчно показуеться одним iз цих знакiв, яких у «Книзi змiн» усього 64. Їх розглядають як символи дiйсностi i китайською називають гуа (символ). У европейськiй китаезнавчiй лiтературi iх називають гексаграмами. Гексаграми, всупереч нормi китайськоi писемностi, пишуться знизу догори, i вiдповiдно до цього рахунок рисок у гексаграмi починаеться знизу. Таким чином, першою рискою гексаграми вважаеться нижня, ii називають початковою, друга риска – друга знизу, третя – третя знизу тощо. Останню риску називають не шостою, а горiшньою (шан). Риски символiзують етапи розвитку тiеi чи iншоi ситуацii, показаноi в гексаграмi. Мiсця ж вiд нижнього, початкового, до шостого, горiшнього, якi займають риски, називають вей (позицii). Непарнi позицii (початкова, третя та п’ята) вважають позицiями свiтла (ян); а парнi (друга, четверта та горiшня) – позицiями темряви (iнь). Природно, що тiльки в половинi випадкiв свiтлова риска опиняеться на свiтловiй позицii, а тiньова – на тiньовiй. Цi випадки називають «доречнiстю» рисок: у них сила свiтла чи темряви «знаходить свое мiсце». Загалом це розглядаеться як сприятливе розташування сил, але не завжди вважаеться найкращим.
Таким чином, ми отримуемо таку схему:
Таким чином, гексаграма з повною «доречнiстю» рисок – це 63-тя, а гексаграма з повною «недоречнiстю» рисок – 64-та.
Уже в найдавнiших коментарях до «Книги змiн» вказуеться, що спочатку було створено вiсiм символiв iз трьох рисок, так званi триграми. Вони отримали певнi назви i були прикрiпленi до певних кiл понять. Тут ми вказуемо iхне накреслення та iхнi основнi назви, властивостi й образи.
З цих понять можна зробити висновок, як у теорii «Книги змiн» розглядався процес виникнення, буття та зникнення. Творчий iмпульс, занурюючись в середовище меону – виконання, дiе, насамперед, як збурення останнього. Пiсля цього настае його повне занурення в меон, яке призводить до створення творiння, до його перебування. Але позаяк свiт – це рух, боротьба протилежностей, то поступово творчий iмпульс вiдступае, вiдбуваеться уточнення сил, що творяться, i далi за iнерцiею зберiгаеться якийсь час лише iхне зчеплення, яке призводить, врештi-решт, до розпаду всiеi ситуацii, що склалася, до ii вирiшення.
Кожна гексаграма може розглядатися як поеднання двох триграм. Їхне взаемне спiвставлення характеризуе цю гексаграму. При цьому в теорii «Книги змiн» традицiйно вважають, що нижня триграма стосуеться внутрiшнього життя, майбутнього, створюваного, а горiшня – зовнiшнього свiту, що вiдступае, руйнуеться, тобто:
– зовнiшне, що вiдступае, руйнуеться;
– внутрiшне, що наступае, створюеться.
Крiм цього, гексаграма iнодi розглядаеться й як така, що складаеться з трьох пар рисок. За теорiею «Книги змiн», у свiтi дiють три космiчнi потенцii – гармонiя великоi трiади Небо – Людина – Земля.
Існуе також вироблена у ворожильнiй практицi iцзiнiстiв символiка окремих позицiй гексаграми. У суспiльствi: 1. Простолюдин; 2. Службовець; 3. Боярин; 4. Придворний; 5. Цар; 6. Досконалий чоловiк. У людському тiлi: 1. Ступнi; 2. Гомiлки; 3. Стегна; 4. Тулуб; 5. Плечi; 6. Голова. У тiлi тварини: 1. Хвiст; 2. Заднi ноги; 3. Задня частина тулуба; 4. Передня частина тулуба; 5. Переднi ноги; 6. Голова.
Траплялися й iншi способи розгляду структури гексаграм, але повне перелiчення iх для нашоi мети зайве. Тому ми обмежуемося лише такими вказiвками.
У горiшнiй i нижнiй триграмах аналогiчнi позицii мають найближчий стосунок одна до одноi. Так перша позицiя слушна щодо аналогii до четвертоi, друга – до п’ятоi та третя – до шостоi.
Також вважали, що свiтло тяжiе до темряви так само, як пiтьма до свiтла. Тому й у гексаграмi цiлi риски кореспондують перерваним. Якщо спiввiдноснi позицii (1…4, 2…5, 3…6) зайнятi рiзними рисками, то вважаеться, що мiж ними «е вiдповiднiсть»; у разi однорiдностi рисок на спiввiдносних позицiях мiж ними «вiдповiдностi немае».
Особлива увага зосереджена на аналiзi гексаграми другоi та п’ятоi позицiй. Кожна з них е (в нижнiй або у горiшнiй триграмах) центральною, тобто такою, в якiй найдосконалiшим i найврiвноваженiшим чином виявляються ознаки триграми.
Крiм цього, при аналiзi гексаграми традицiйно вважають, що бiльшого значення набувають риски свiтловi або тiньовi, якщо вони в меншостi. Так, у гексаграмi едина тiньова друга риска «керуе» iншими рисками й е для них центром тяжiння.
Друга частина тексту «Книги змiн» написана звичайними для китайськоi мови iероглiфами й е iнтерпретацiею гексаграм загалом, спiввiдношенням складових iхнiх триграм та окремих рисок. Це, власне, й е текст «Книги змiн». Вiн неоднорiдний, належить рiзним авторам i створений у рiзний час.
У цьому текстi ми, передусiм, розрiзняемо основний текст i коментарi, що примикають до нього, й якi давно вже нiби зрослися з основним текстом, тому подальша достатньо рясна коментаторська лiтература розвинулася навколо основного тексту та доданими до неi коментарями.
В основний текст входять такi дванадцять складових частин:
I. Назва гексаграми, гуамiн, пiзнiше була приписана назвам складових ii триграм.
II. Ворожильна формула, показана за допомогою чотирьох термiнiв (якостей), так звана си де, цi термiни: юань (початок), хен (проникнення, розвиток), лi (сприятливiсть, визначення) i чжен (стiйкiсть, буття). Цi термiни присутнi повнiстю або частково або ж вiдсутнi.
III. Афоризми з приводу гексаграм загалом, гуацi, вони бувають бiльш-менш розвиненими. Інодi мiстять у собi «чотири ознаки» або одну з чотирьох основних романтичних пророцтв (щастя, нещастя, каяття, жаль), якi, мабуть, е пiзнiшою вставкою в текст, як i пояснювальнi слова типу «осуду не буде», «хвали не буде», «нiчого не сприятливого» тощо.
IV. Афоризми при окремих рисках, яо-цi, за мовою та типом дуже близькi до тексту III i мiстять у себе такi ж складовi. Всi iншi тексти (V…XII) – це найдавнiшi коментарi, складенi значно пiзнiше, нiж основний текст.
V. Коментар до тексту III, «Туань чжуань». У цьому коментарi гексаграма розглядаеться з боку складових ii триграм, рисок тощо, i на цiй основi пояснюеться текст III.
VI. Великий коментар образiв, «Да сян чжуань», де гексаграма розглядаеться з точки зору образiв триграм, ii складових, i даеться вказiвка етичного порядку. Як i вся «Книга змiн», тексти V i VI на межi 30-i i 31-i гексаграм механiчно дiляться на першу та другу частини.
VII. Малий коментар образiв, «Сяо сян чжуань». Вiн зовсiм iнакший i за своiми завданнями, i за мовою вiд попереднього й за коментаторськими приписками до афоризмiв тексту IV. Пояснення в ньому дають переважно стосовно до технiки ворожiння, що грунтуються на структурi гексаграми i щодо фiлософського осмислення «Книги змiн» стосунку не мають. Походження цього тексту порiвняно пiзнiше.
VIII. Коментар до афоризмiв, «Сi ци чжуань», або «Да чжуань» – «Великий коментар»; це такий собi трактат, в якому викладаються основи фiлософськоi концепцii «Книги змiн» (онтологiя, космологiя, гносеологiя й етика), технiка ворожiння по «Книзi» i свого роду iсторiя культури Китаю в далекiй давнинi. Його порiвняно пiзно додали до пам’ятки, але, без сумнiву, вiн найцiкавiший для iсторii китайськоi фiлософii. Вiн також механiчно дiлиться на двi частини.
IX. Тлумачення триграм, «Шогуа чжуань». Текст складаеться з двох неоднакових частин. Перша, значно менша, за своiм характером, мовою та тематикою примикае до тексту VIII i потрапила в текст IX, мабуть, помилково, через переписувачiв. Друга, бiльша частина, мiстить окремi характеристики триграм, класифiкацiю iх i предметiв свiту за категорiями триграм. За характером текст цiеi частини зовсiм вiдмiнний вiд першоi та дуже нагадуе романтичнi спекуляцii перших ханьських коментаторiв.
X. Тлумачення порядку гексаграм, «Сюй гуа чжуань». Текст дуже вiдрiзняеться вiд усiх iнших текстiв «Книги змiн». У ньому розвиваеться й аргументуеться послiдовнiсть розташування гексаграм у «Книзi змiн». Цей текст заслуговуе бiльшоi уваги, нiж та, яка йому зазвичай удiляеться. Тiльки Чен І-чуань (XI ст.) опрацював його послiдовнiше та перетворив на невеликi вступи до кожноi гексаграми. Цей текст дуже цiнний як матерiал для iсторii прийомiв мислення в Китаi.
XI. Рiзнi мiркування про гексаграми, «Цза гуа чжуань». Це щось на кшталт продовження або, точнiше, залишки другоi частини тексту IX. Великоi цiнностi не становить.
XII. Глоса, китайською «Вень янь чжуань», в якiй подане пояснення термiнiв тексту перших двох гексаграм. Це дуже строкатий текст, з повторами, мабуть, складений iз найдавнiших цитат усноi мантичноi традицii поряд iз пiзнiшими iнтерпретацiями термiнiв. По сутi, цей текст губиться в морi аналогiчних коментаторських глосiв, i залишився б непомiченим, якби давня, але необгрунтована чутка не пов’язала його з iменем Конфуцiя.
У рiзних виданнях «Книги змiн» цi тексти розташовуються по-рiзному, але загалом збереглися двi системи розташування текстiв. По-перше, давнiша система, в якiй тексти I, II, III i IV подаються не один пiсля закiнчення iншого, а так: перша гексаграма, тексти I, II, III i IV, що ii стосуються, а далi текст XII, що ii стосуеться; пiсля цього друга гексаграма, тексти I, II, III, IV i XII, що ii стосуються; потiм третя гексаграма з такою ж послiдовнiстю текстiв (крiм XII) тощо. Пiсля текстiв 64-i гексаграми розмiщаються один за одним тексти V, VI i VII, VIII, IX i XI. По-друге, пiзнiша система розташування текстiв, яка вiдрiзняеться вiд першоi тiльки тим, що тексти V, VI i VII рознесенi по гексаграмах, причому тексти V i VI розмiщаються безпосередньо пiсля тексту IV, а текст VII рознесений пiд вiдповiдними окремими афоризмами тексту IV. Ця система була засвiдчена в коментаторськiй лiтературi III ст. Така вiдмiннiсть розташування текстiв уже вказуе, що з давнiх-давен i в коментаторських школах помiчали неоднорiднiсть тексту «Книги змiн». Як документ цiннi тексти I, II, III i IV, як розвиненiшi коментарi – тексти V, VI, VIII i X. Іншi ж тексти мало сприяють розумiнню «Книги змiн» i багато в чому поступаються пiзнiшим коментарям. У цiй роботi головна увага зосереджена на основному текстi i лише побiчна – на коментарях V, VI, VIII i X.
Основний текст «Книги змiн» – спочатку ворожильний, а згодом i фiлософський текст, сформований iз матерiалiв землеробського фольклору на територii удiлiв Цзiнь або Цинь мiж VIII i VII ст. до Р. Х.
Фiлологiчний переклад основного тексту без iнтерпретацiйних примiток мало зрозумiлий европейському читачевi, як, утiм, мало зрозумiлий або й зовсiм незрозумiлий основний текст, узятий без коментаря, китайському чи японському читачевi, не пiдготовленому спецiально до читання цього тексту. Однак китаезнавець, незалежно вiд його нацiональностi, знайомий iз системою «Книги змiн», безумовно, може збагнути основний текст ii як в оригiналi, так i перекладi. Що ж робить ii зрозумiлою? Знання ii системи, вмiння знайти пояснення одного мiсця ii в рядi iнших мiсць. Так, при читаннi основного тексту необхiдно мати на увазi таке:
1. Кожна гексаграма – це символ тiеi чи iншоi життевоi ситуацii, що розгортаеться в часi. Кожен афоризм при гексаграмi – коротка характеристика цiеi ситуацii в основному або загалом. Кожен афоризм при окремих рисках – конкретна характеристика того чи iншого етапу в розвитку цiеi ситуацii. При цьому варто взяти до уваги те, що, зважаючи на рiвень технiки мислення та мови авторiв, такi характеристики майже нiколи не бувають показанi у формi точних понять. Стихiя «Книги змiн» – образнiсть. Замiсть того, щоб сказати про доречнiсть колективноi дii, «Книга змiн» каже: «Коли рвуть очерет, iншi стебла тягнуться за ним, адже вiн росте пучком. Стiйкiсть до щастя. Розвиток». Замiсть того, щоб сказати про марнiсть початих дiй, «Книга змiн» каже: «Нiкчемнiй людинi доведеться стати сильною; благородному чоловiковi доведеться загинути. Стiйкiсть жахлива. Коли цап буцае огорожу, то в нiй застрягнуть роги» тощо.
Також в основному текстi зустрiчаються стандартизованi образи, певним чином формули, як, наприклад: «Сприятливий брiд через велику рiчку», тобто ситуацiя призводить до якогось великого чину. Або «Сприятлива зустрiч iз великою людиною» – вказiвка на можливу допомогу з боку могутнього чоловiка.
