2
На цiй позицii зовнi все складаеться добре: i сама позицiя, як центральна в нижнiй триграмi, демонструе сприятливу врiвноваженiсть i зайнята вона однiею зi слабких рисок, яким призначенi парнi позицii, й ii вiдповiднiсть iз п’ятою, сильною рискою – правильна. Але, тим не менш, тут настiльки вiдчутне безпосередне сусiдство з першою рискою, яка до того ж е головною рискою для цiеi гексаграми, що рух цiеi риски до ii правильноi мети, до «шлюбу», еднання з п’ятою рискою, затриманий. При цьому, хоча в межах першоi риски самоi по собi немае нiчого поганого, проте для другоi риски вона виступае в ролi грабiжника, захопленню яким друга риска все ж не пiддаеться лише в силу своеi слушностi, показанiй в центральному ii розташуваннi. Тут вона – «дiвчина», котра не дае обiцянки пошлюбити «розбiйника». Вона вичiкуе якнайдовше, щоб дочекатися того, з котрим вона стоiть у правильнiй вiдповiдностi. Так i мислення: зараз воно ще не в змозi вiдволiктися вiд першоi митi самосвiдомостi, i йому необхiдний певний час, щоб перейти до безпосереднього об’екта пiзнання в його повнiй глибинi. Це показано в таких образах: «Слабка риска – на другому мiсцi. В труднощах, в нерiшучостi – колiсниця i конi – назад. З розбiйником не бути шлюбу! Дiвчина в стiйкостi не йде на заручини. Через десяток рокiв будуть i заручини».
3
Така позицiя – це позицiя якоiсь кризи. Тут сили, що дiють усерединi, вже вичерпуються, а сил, що дiють зовнi, ще немае. Немае й провiдника в нетрях непiзнаного свiту. Але тiльки за його допомогою було б можливе просування вперед. Кажучи образно, потрiбен лiсник, котрий знае лiс, коли женуться за дичиною. Без нього чекае невдача, про яку доведеться пошкодувати. Але все це ще тiльки буде. Однак будь-яка подiя не здiйснюеться раптово, навпаки, вона бувае пiдготовлена всiею системою причин. Тому дуже важливо вмiти помiчати задатки майбутнiх подiй, щоб не бути ними захопленим зненацька. Ця здатнiсть бачити задатки майбутнього та керуватися ними – чеснота, обов’язкова для шляхетного чоловiка. Тому i тут, передбачаючи невдачу, що насуваеться, вiн вважае за краще не виходити зi свого житла, нiж зробити хоча б щось, про що все одно доведеться лише пошкодувати. Так i в процесi пiзнання, якщо людина залишаеться без допомоги вже усталеного розуму i прагне осягнути щось iй ще невiдоме, ii тут чекае така ж невдача: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Переслiдуючи оленя без лiсничого, лише даремно ввiйдеш у нетрi лiсу. Шляхетний чоловiк помiчае задатки подiй i вважае за краще залишатися вдома. Бо виступ призведе до жалю».
4
При виходi назовнi з’являеться можливiсть знову подивитися всередину та назовнi, цiлком об’ективно усвiдомлювати внутрiшнiй змiст iмпульсу мислення. Можливо, тут е повне еднання з ним, i настiльки повне, що все подальше вже буде не таким сприятливим, бо надалi можливий лише перерозвиток. Певна рiч, так настае тiльки найперший поштовх мислення, але ж це вiдбуваеться пiд час початкових труднощiв, тому тут зовсiм марно гнатися за чимось великим, а треба досягти повноi ясностi щодо перших крокiв. Тому i в текстi тут сказано: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Колiсниця та конi – назад! Прагнучи шлюбу, виступиш, i буде щастя. Нiчого несприятливого».
5
Загалом ця позицiя мае сенс дуже доброi та широкоi експансii, але в цiй гексаграмi, де головною рискою е перша, експансiя неможлива. Виникае суперечнiсть мiж вимогами цього розташування i реальними можливостями. Добрi сили тут не мають доступу до тих, кого вони мали б опiкувати. Вони замкнутi в собi. Тому якщо для самого носiя цих сил i з’являеться успiшний результат, то для його широкого впливу – нi. Так i в пiзнаннi, в момент початкових труднощiв – на цьому етапi неможливе нi подальше досягнення, нi повiдомлення про досягнуте iншим, хто стоiть нижче, а можливо тiльки пiдтримувати спiлкування з наставником i друзями, котрi вже ранiше сприяли пiзнанню: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Труднощi в твоiх милостях. У малому стiйкiсть – на щастя. У великому стiйкiсть – до жалю».
6
Ця риска – слабка. Вона показуе становище, в якому немае можливостi розраховувати на власнi сили. Але тут немае i пiдтримки зовнi, бо з третьою рискою (також слабкою) немае правильноi (тобто за антитезою) вiдповiдностi, п’ята риска, як не головна, не може пiдтримати, а перша, головна, максимально вiддалена. Також ця риска – горiшня в триграмi «небезпека» – показуе вищу небезпеку, й як горiшня в усiй гексаграмi, вона демонструе найвищу точку в початкових труднощах. Тому про якийсь рух уперед не може бути й мови. Тут доля – розпач. Такий стан у пiзнаннi – це той момент, коли немае можливостi знайти пiдтримку в досвiдi керiвного розуму. При цьому, якщо навiть пiзнання спрямоване на найвищi об’екти, воно все одно залишаеться марним i пiзнае лише залишкову гiркоту розчарування. В образах тексту це показано так: «Слабка риска – нагорi. Колiсниця та конi – назад. Плач до кровi – безперервним потоком».
№ 4. Мен. Недорозвиток
Насамперед кiлька слiв про суть цiеi гексаграми. Тут унизу е триграма «вода» (небезпека), а вгорi – пагорб (зупинка). Це – небезпека, але зупинена, а струмок, який витiкае бiля пiднiжжя гори або який, зустрiчаючи на своему шляху пагорб, не може рухатися прямо далi. За назвою гексаграми – це недорозвиток, неосвiченiсть. Однак разом iз тим i подолання цього недорозвитку – просвiта неосвiчених. Тому тут розгортаеться процес, що вiдбуваеться мiж учителем та учнем, мiж знанням, зiбраним ранiше, i новим пiзнавальним актом. Якщо в попереднiй гексаграмi фiгура керiвноi сторони лише намiчалася, а вся увага була спрямована на зображення труднощiв початку, то тут ця фiгура виступае з повною виразнiстю. Графiчно вона показана в другiй i шостiй сильних рисках, якi, однак, тут не головнi, а лише сприяють дii головноi п’ятоi риски. Остання, як i три iншi слабкi риски всiеi гексаграми, символiзуе неосвiчених, котрих навчае учитель. Але кожна з них мае своi специфiчнi риски, тому на рiзних щаблях цей процес охарактеризований по-рiзному. Але спiльним у ньому залишаеться те, що це – двостороннiй процес, в якому iнiцiатива просвiти може виходити лише вiд неосвiченого, позаяк цей процес не призводить до бажаного результату, якщо вiн базуеться на насильствi. Тому тут сприятлива стiйкiсть як розвиваеться, так i розвивае. І по-перше – в тому, щоб керуватися основним же зазначенням учня, а не шукати подальших вказiвок, не виконавши попереднi, по-друге – ця стiйкiсть потрiбна тому, щоб пам’ятати, що iнiцiатива процесу мае йти вiд учня. У технiцi пiзнання – це момент, коли пiзнаване, але ще не пiзнане, отримуе в розвитку процесу пiзнання ту яснiсть, яку дае йому розум, сформований накопиченим досвiдом. Та це не означае, що акти нового пiзнання цiлком залежнi вiд уже вiдомого, навпаки – новий акт пiзнання мае бути придатний до максимально повного прогнозу майбутнього. Але лише пояснюеться, в буквальному значеннi цього слова, яснiстю вже вiдомого. При цьому учень зберiгае всю гостру ревнiсть, допитливiсть i зацiкавленiсть в цьому процесi. (Недаремно тут в коментаторськiй лiтературi вказуеться на таке мiсце з «Лунь юй»: «Хто не палае душею [до пiзнання], тому не розкрию нiчого; хто не сумуе [про свою неумiлiсть], того i не розвину. І нiчого не вiдповiм тому, хто не скаже нi слова про три кути квадрата, коли йому видимий лише один кут». Цiкаво ще вiдзначити i те, що в Стародавньому Китаi ворожiння оракула вважалося засобом вирiшення сумнiвiв. Тому, як пише Ван Бi, повторне та трете ворожiння, даючи iншi результати, вже не спростовуе сумнiвiв, а, даючи альтернативне вирiшення питання, лише вносить неяснiсть i розпливчастiсть). У текстi про це сказано так: «Недорозвиток. Недорозвиненому – розвиток. Не я прагну юнацького недорозвитку, а юнацький недорозвиток прагне мене. Пiсля першого ворожiння – сповiщу. Повторне i трете ворожiння – надмiрнiсть. А якщо надмiрнiсть – не розкажу. Сприятлива стiйкiсть».
1
Перший момент тут характеризуе сам початок взаемин учня й учителя. І нехай учень ще недорозвинений, але мае вiдбутися розкриття закладених у ньому здiбностей. Його близькiсть до вчителя й активнiсть його становища е цьому запорукою. Але водночас учитель ще не може дати йому таких настанов, яким би вiн слiдував без меж. Це швидше система заборон i покарань. Проте певна свобода учневi тут мае бути надана, з нього повиннi зняти кайдани (його затьмаренiсть), якi тяжiли над ним досi. Однак якби учень, звiльнившись вiд них, самостiйно почав дiяти, то йому довелося б занадто пошкодувати, бо через недосвiдченiсть вiн мiг би багато чого зiпсувати. Ось як це висловлюе текст: «Слабка риска – на початку. Розкриття недорозвинених. Тут бажано, щоб до людей були застосованi покарання, щоб вони були звiльненi вiд кайданiв, але самостiйний виступ до дii призведе до жалю».
2
Основна перевага вчителя полягае в тому, що вiн спроможний прийняти до себе недорозвиненого учня i в злагодi з усiею закономiрнiстю свiту розвивати його. Учень, полишений сам на себе, багато чого буде позбавлений; але i вчитель буде багато чого позбавлений, якщо вiн не вiзьме на себе керiвництво учнем. Як у будинок приводять дружину, нового члена родини, так i вчитель знаходить в учнi щось нове. І лише тодi, як син приводить у сiм’ю свою дружину, вiн може почати облаштування свого дому. Учитель – це лише носiй ранiше накопиченого розуму. І цей розум ставиться до знань, що здобуваються знову, як учитель до учня, як у родинi син до своеi дружини, вперше приведеноi в дiм. Лише в такому поеднаннi накопиченого розуму та нових знань досягаеться становлення власного знання i можливiсть передавати його iншим. Ось в якi образи втiлюються цi думки в текстi: «Сильна риска – на другому мiсцi. Прийми до себе недорозвиненого. Щастя. Привести [в дiм] дружину – на щастя. [Лише пiсля цього] син зможе закласти [власну] сiм’ю».
3
Момент кризи в цьому процесi характеризуеться тим, що ця третя риска е горiшньою в триграмi «небезпека». Тому те, що добре в попередньому моментi, згубне тут. Введення дружини в дiм тут не може увiнчатися успiхом, оскiльки вона, зустрiвшись iз багатiем, якого символiзуе сповнена сил друга риска, не зможе втриматися в рамках свого обов’язку. Таким чином, усi клопоти тут виявляються марними. У цьому становищi, звiсно, неможливе i поглиблене нове знання, а можлива лише спекулятивна гра думок. Але остання нiколи не приводить до позитивного знання. Тому текст тут застерiгае: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Не треба брати жiнку [в дружини]: вона побачить багатiя i не буде панувати над собою. Нiчого сприятливого».
4
Криза вже минула. Але ця позицiя настiльки вiддалена вiд позицii вчителя, вона настiльки позбавлена пiдтримки в резонуючих до неi сферах, що нiчого i нiхто тут не в змозi подолати недорозвиток, який характеризуеться цiею гексаграмою. Тут безсилi i накази, i прихильнiсть учителя, i його застереження. Доводиться лише констатувати факт, що недорозвинена людина тут опиняеться в напрочуд скрутному становищi. Вона костенiе в своему недорозвитку. Якщо на попереднiй позицii пiзнання ускладнюеться поверхневою дiяльнiстю розуму, то тут заважае його вiдсталий недорозвиток. Природно, що жодна дiяльнiсть тут не дае позитивного результату, й единий результат такоi дiяльностi – жаль щодо неi. Текст тут лаконiчний: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Важкий недорозвиток. Жаль».
5
П’ята позицiя притаманна великiй людинi, але тут цю позицiю займае людина з дитячою податливою душею, показаною в символiцi «Книги змiн» слабкою рискою. Близькiсть до суворого вчителя, котрий займае горiшню позицiю, i правильний повний резонанс позитивно дiе на другiй позицii i робить це становище цiлком щасливим. Тут вказуеться на абсолютно закономiрний недорозвиток юнака i, щоб застерегти його вiд прагнення самостiйно розвиватися, що не призведе до позитивних наслiдкiв, тут зумисно вказуеться на щасливий характер цiеi позицii. Тут треба довiритися вчителю, а в пiзнаннi – довiритися вже сформованим i виробленим системi та методу пiзнання. Текст висловлюе це знову-таки з крайньою лаконiчнiстю: «Слабка риска – на п’ятому мiсцi. Юнацький недорозвиток. Щастя».
6
Настае край недорозвитку. І тут вказуеться сила вчителя, котрий досяг гармонii мiж знанням i новим актом пiзнання. Цiею силою вiн в змозi розбити недорозвиток. Але якби вiн просто нав’язав учневi своi знання, то вчинив би стосовно учня, як загарбник, як «розбiйник», втручаючись в самостiйнiсть його пiзнання. Це була б все ж замiна можливостi нового пiзнання вже ранiше накопиченим досвiдом. А тут уся справа в тому, щоб «давати зiлля вiдповiдно до хвороби», щоб розбити недорозвиток, який, як розбiйник, захопив учня. Тому i текст каже: «Сильна риска – нагорi. Удар по недорозвитку. Погано бути розбiйником, добре впоратися з розбiйником».
№ 5. Сюй. Необхiднiсть очiкування
У процесi розвитку недорозвинених саме з особливою силою виступае необхiднiсть планомiрностi та витримки, тобто необхiднiсть очiкувати. І з приводу самовиховання (одного з типiв виховання) Мiн-чзи подае таку притчу: «Необхiдно [весь час] працювати [над собою], але не [розраховувати на] безпосереднiй успiх. Нехай свiдомiсть i не забувае про цю справу, i не допомагае зростанню». Не треба бути таким, як один чоловiк iз удiлу Сун, котрий був пригнiчений тим, що його паростки не ростуть, i став iх витягати. Багато так напрацювавшись, вiн повернувся додому i сказав родинi: «Як я сьогоднi втомився! Я допомагав паросткам рости». Його син побiг поглянути на паростки, а вони вже засохли. Мало хто в свiтi не «допомагае» так рости». Однак тут маеться на увазi не пасивне очiкування сприятливих обставин, а, навпаки, найактивнiша пiдготовча дiяльнiсть: нижня триграма – це «творчiсть», яка наразi зосереджена всерединi i ще не проявляеться зовнi, бо вона оточена туманом i хмарами (горiшня триграма – зовнiшнiй свiт, вода). Якщо кожна подiя мае свою причину, то, правильно створюючи причини майбутнiх подiй, ми готуемо правильну iхню реалiзацiю. Щоб чинити справедливо тепер, ii реалiзацiю можна вiддати майбутньому, коли вона сама собою проявиться. Тому на цьому щаблi iстотним е «володiння», i тодi ii «блиск», ii очевиднiсть буде розвиватися сама собою. При такому розподiлi дiяльностi сама «необхiднiсть очiкування» набувае дещо iншого сенсу, i саме тут доречно вказати на ii кiнцевий результат, на можливiсть зробити велику та серйозну справу – переправлятися через велику рiку (через весь потiк людського життя), щоб плiдно досягти вищого iдеалу людськоi досконалостi. Цей образ знаходить собi пiдтримку i в самiй гексаграмi: з усiею повнотою внутрiшнiх сил творчостi, мужностi й ясностi перед водною небезпечною безоднею оточення – i рiшуче кинутись у неi. Цi думки в текстi показанi так: «Необхiднiсть чекати. Володiй правдою. Тодi блиск ii розвинеться i стiйкiсть буде на щастя. Сприятливий брiд через велику рiку».
1
У кожнiй людинi закладена здатнiсть до нових актiв пiзнання. Але доти, доки вони iснують лише цiлком латентно, процес нового пiзнання ще не почався, i тут ще недоречно казати про якусь необхiднiсть чекати. Ще нiчого чекати. Але як тiльки процес пiзнання активiзовано, вiдразу ж доводиться зважати на закономiрнiсть ритму, в якiй вiн протiкае, для успiшностi та результативностi його розвитку. Першi ж етапи в процесi нового пiзнання полягають у грунтовному засвоеннi вже вiдомого попередникам. Тому тут iдеться ще не про особисте пiзнання, а про вивчення того, що можна почерпнути з книжок або з учительськоi традицii. Звiсно, це нiяк не мае пiдмiняти справжнього самостiйного акту пiзнання, бо це лише переддень, передмiстя пiзнання. Проте, це дуже необхiдний ступiнь. Не тiльки не можна оминути його, але навiть квапливiсть i нетерпiння на цьому етапi можуть мати лише згубний вплив на весь процес. Навпаки, в цiй необхiдностi очiкування – сталiсть у дiяльностi засвоення вже вiдомого – дае лише хорошi плоди. І на цьому щаблi нiяк не можна дорiкати людинi в повiльностi, бо вона випливае з постiйностi, з самоi необхiдностi чекати. Вiдтак, зрозумiло, що особиста боротьба з помилковими i хибними поглядами тут немислима. У текстi це висловлене такими словами: «Сильна риска – на початку. Очiкування в передмiстi. Сприяе постiйностi дiяльностi. Осуду не буде».
2
Для наступного, другого щабля потрiбно щось бiльше, нiж просте iнтелектуальне засвоення того, що вже вiдоме. Тут людина вже мае сама прийти до цього безпосереднього свiту та вступити з ним в зiткнення як пасивно – в спогляданнi, так i активно – в моральнiй дiяльностi, що випливае з пiзнання. Сумнiви тут уже мають бути подоланi. Але саме через це вольове зусилля до нового пiзнання обурюеться i противиться цьому iмпульсу все вiдстале й iнертне в людинi. Тому лише тут, на березi, в пiзнаннi, виникае необхiднiсть очiкування, яке характеризуеться тим, що з’являться невеликi чутки, певна суперечка мiж iмпульсом до нового пiзнання i вiдсталiстю накопиченого досвiду. Але справжне вмiння чекати i перечекати тут, врештi-решт, приводить до щастя. У текстi про це сказано так: «Сильна риска – на другому мiсцi. Очiкування на пiску [бiля берега]. З’являться невеликi чутки. Врештi-решт – щастя».
3
Для остаточного засвоення нового знання треба зачекати, поки придбане знання не стане настiльки ж природним i мимовiльним, як, наприклад, чуттеве сприйняття. Якщо попереднiй щабель може уподiбнюватися очiкуванню на березi, то тут зроблений ще один крок уперед, ще ближче до рiчки (яку символiзуе горiшня триграма «вода», рiка). Тут – очiкування в мулi. Тут усе негативне, всi сили вiдсталостi та мороку виступають у всiй своiй потузi. Саме тут iх треба подолати, але для цього доведеться спочатку застерегти про iхне настання. Таке застереження ми i знаходимо в текстi: «Сильна риска – на третьому мiсцi. Очiкування в мулi. Насуваеться прихiд розбiйникiв».
4
За позитивного результату кризи, показаного в попереднiй позицii, подальший рух виражаеться в зовсiм особливiй формi потреби чекати. Це – не пасивне очiкування, а творче, активне очiкування, сповнене внутрiшнiх сил, набутих на попереднiх щаблях. Тут, аби набуте знання пронести в майбутне, доведеться захистити i вiдвоювати його в усiх протиборчих сил. В уявному спокоi очiкування в реальностi протiкае настiльки iнтенсивна дiяльнiсть, що вона може бути показана лише в образi кривавого бою. Вже не на пiску бiля берега, не в мулi доводиться чекати свого часу: тут – очiкування кровi. Але тiльки воно дае можливiсть вийти з темноi печери незнання у вiдкритий свiт, що ясно сприймаеться. Текст втiлюе це в такi образи: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Очiкування кровi. Вихiд iз печери».
5
Вигравши бiй попереднього щабля, людина досягае тiеi стадii очiкування, на якiй згладжуються межi позитивного та негативного. Все вже завойовано, все вже досягнуто. Узагальнене i ранiше набуте знання, i сенс нового акту пiзнання. Настае момент заспокоення, той момент, коли вже немае потреби в дiяльностi, коли можливий спокiйний бенкет, пiсля якого настае час очiкування. Тут корисна лише спокiйна цiлеспрямованiсть. Вже завдяки iй гарантоване щастя. Це можливо лише тому, що на попереднiх щаблях набуто позитив. У текстi з цього приводу сказано таке: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Очiкування вина та страв. Стiйкiсть – на щастя».
6
Повне нове пiзнання досягнуте. Бiльше того – воно засвоене остаточно. Це дае можливiсть не тiльки знати, але й умiти. Те, що ранiше було особистою обмеженiстю, не здатне бiльше обмежувати. Те, що ранiше здавалося темною печерою, з якоi треба вирватися на свiтло, бiльше не затьмарюе. Людина правильно прожила час необхiдностi очiкування. Вона отримала доступ до вершин пiзнання свiту i тим самим набула можливiсть без шкоди для себе опуститися в похмурi глибини свiту. І саме в них до неi повертаються творчi сили, накопиченi на перших трьох пiдготовчих щаблях очiкування. Їхня дiя вiддзеркалюе в собi характер усього цього часу очiкування. Вони приходять, як три неквапливi гостi. Необхiдно поставитися до них iз повною повагою, бо вiд них залежить остаточний успiх. Це сили молодостi, якi отримують можливiсть повторно проявитися в старостi, щоб реалiзувати завершення едностi бiографii людини. Цi думки текст висловлюе в притаманнiй для нашоi пам’ятки образностi: «Слабка риска – нагорi. Увiйдеш у печеру. Буде прихiд трьох неквапливих гостей. Ушануеш iх, i врештi-решт буде щастя».
№ 6. Сун. Суд
Очiкування корисне. Воно може i мае бути наповнене самоконтролем. Певна рiч, це тимчасовий вiдхiд вiд зовнiшнього свiту та занурення у себе. Така розбiжнiсть зовнiшнього та внутрiшнього показана навiть у символiцi гексаграми. Тут нагорi, в зовнiшньому – небо (творчiсть), а внизу, всерединi – вода (небезпека). Сутнiсть неба – в його прагненнi пiдiйматися, так само, як сутнiсть води – в ii прагненнi текти вниз. Мiж ними – конфлiкт, позивання, тобто суд. Але вода вiддзеркалюе в собi творче небо, вона пронизана його силами. Це показано i в триграмi води, де свiтлова риска занурена в середину двох тiньових рисок. Пильне збереження у внутрiшньому цiеi вiддзеркаленоi сутi неба призводить до гармонiйного еднання з ним. Але будь-яке надмiрне доведення справи до краю тут згубне, бо проявиться до кiнця сутнiсть води, яка тяжiе вниз i вiддаляе вiд неба. Натомiсть, якщо не пiддаватися ii тяжiнню, а дивитися на небо як на вищий людський iдеал творчостi, якщо побачитися з великою людиною, то буде добробут, i навпаки: його не буде, якщо кинутися самостiйно в потiк життя. На шляху пiзнання речей тут так само. Мае бути вимовлене мiркування про спiввiдношення вже вiдомого та знову набутого досвiду. Такий суд мае не тiльки негативний бiк осуду, але (чи не бiльшою мiрою) i позитивний бiк мiркування про помилки i звiльнення вiд них. Тим бiльше, що в такiй сферi це суд людини над собою – суд кращого, що е в людинi, над ii помилками та хибами, суд творчостi над пасивною вiдсталiстю та подолання ii. Це все конденсоване в текстi: «Суд. Власниковi правди – перешкода. Пильнiсть i врiвноваженiсть – на щастя. Крайнощi – до жалю. Сприятливо побачитися з великою людиною. Несприятливий брiд через велику рiку».
1
Усе погане на початку свого виникнення ще не мае достатньо великоi сили опору, щоб вважати його непереборним. На першому мiсцi суду його символiзуе слабка риска, м’який характер якоi вказуе на легку можливiсть подолання зла, тобто того, що тут пiдлягае осуду. Найбiльше з приводу нього можуть виникнути незначнi чутки та дебати, але справу все ж вдасться виправити хоча б одним своечасним каяттям. У текстi читаемо: «Слабка риска – на початку. Не вiчне те, про що йде мова. З’являться невеликi чутки. Врештi-решт – щастя».
2
Не здолавши зла вчасно, на наступному щаблi ми даемо йому можливiсть змiцнiти настiльки, що воно вже пануватиме. Воно пiдганяе нас i спонукае до суду, але цей суд не буде для нас корисним, може бути лише осуд. Позиваючись, ми самi на себе накликаемо бiду. Тут краще вiдмовитися вiд суду i хоча б iз пiвдороги повернутися та заховатися у себе вдома; краще повернути навiть незначнi своi володiння, нiж у судi гнатися за чимось бiльшим. Так i в пiзнаннi в аналогiчних умовах бувае краще повернутися до незначного, але цiлком освоеного досвiду, нiж, збившись iз слушного шляху, прагнути до набуття все нових i нових знань, якi залишаються цiлком зовнiшнiми та не придатними до освоення. Припустившись помилки, необхiдно вiдмовитися вiд того, щоб вимовити остаточне мiркування. Треба повернутися до початковоi точки та виправити помилку, i лише пiсля цього рухатися далi. У текстi це втiлено в такiй порадi: «Сильна риска – на другому мiсцi. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай вiн повернеться i сховаеться в своiй оселi з трьохсот дворiв. Тодi не буде бiди, [викликаноi ним самим]».
3
Неможливiсть руху зсередини назовнi вже в самiй гексаграмi вказана чiтко: в зовнiшньому домiнуе творча сила, проти якоi не може встояти внутрiшнiй свiт, що опинився в станi небезпеки. Над останнiм тут чиниться суд. Ця неможливiсть руху вперед у момент кризи (третя позицiя) виступае особливо чiтко, бо ця позицiя – момент переходу вiд внутрiшнього до зовнiшнього. Звiсно, будь-яка вiдмова вiд нових знань, вiд руху вперед, будь-яке стiйке перебування на мiсцi – жахливе, але тут воно лише в змозi привести до щасливого кiнця. Тут людина не може дiяти самостiйно заради нових досягнень. Лише досягнуте у давнину може тут пiдтримати людину. Але справжнiй вождь людства е i найдосконалiшим носiем того, що вже було досягнуте. Тому, iдучи за ним, ще можливо дiяти, однак навiть за таких дiй нiчого не досягти задля себе. Людина тут подiбна на виткi рослини, якi за пiдтримки високого та мiцного дерева можуть пiднятися на велику висоту. Так само i в пiзнаннi: в момент кризи ставлення суб’екта до об’екта суб’ект не в змозi виробити методологiю пiзнання ad hoc i змушений користуватися ранiше виробленою методологiею. (Не варто, однак, випустити з уваги те, що цей постулат е лише окремим випадком i зовсiм не показуе загальних гносеологiчних поглядiв нашоi пам’ятки. Тут маеться на увазi лише конкретна можливiсть, характерна для цiеi ситуацii в процесi пiзнання. – Ю. Щ.) У текстi це зашифровано в такi слова: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Годуйся досягнутим у давнину. Стiйкiсть жахлива, але врештi-решт буде щастя. Можливо, iдучи за вождем, i будеш дiяти, але нiчого не вдiеш [сам]».
4
Вплив кризи ще тривае i на цiй позицii, i тут людина також не в змозi впоратися з собою i доводить справу до суду. Але ця позицiя вже включена в триграму «творчостi», тобто тут людина мае творчу мiць, завдяки якiй вона може всi своi вчинки виправити i повернутися в стан невинностi, вiдповiдно до задуму долi. Збагнувши його, людина може досягти повного та досконалого примирення зi своею долею. Стiйко зберiгаючи цю примиреннiсть, вона вступае в свiт, нiби гармонiйно входить в його частину. Знову ж таки не варто вважати, що тут подане раз i назавжди загальне усталення. Мова йде про специфiчнi умови одного з моментiв «суду», причому «суд» цей тепер розглядаеться з точки зору суддi (горiшня триграма). З цiеi точки зору суд – не покарання, а виправлення заради перемоги необхiдностi закону доль. Необхiдна звитяга iстини над тимчасовою й уявною правильнiстю. Саме вiдновлення iстини тут i маеться на увазi. У текстi про це сказано так: «Сильна риска – на четвертому мiсцi. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай вiн навернеться i поеднае себе з долею, i в цiй змiнi знайде мир. Стiйкiсть – на щастя».
5
З точки зору того, хто виголошуе вирок суду, суд – це головне i досконале пiзнання, очищення та виправлення негiдного вчинку. З висоти цiеi дii не може бути випущена з уваги жодна лиха дiя. Пiзнаеться все, що не е благим. А якщо воно пiзнане в характеристицi, то вже не буде бiльше вiдбуватися. Так вiдновлюеться повна невиннiсть, той початковий стан гармонii, який передував злочину. Його бiльше немае, як його не було до його задуму. Тому i текст тут лаконiчний: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Суд. Початкове щастя».
