Дама з покритою головою. Femme couverte

Ренн зустрів почет принцеси Орлеанської ощиреними бійницями й замкненою брамою, хоча стояв день. Нарешті, коли Маргарита опинилась у місті, ані їй, ані месьє де Прюнелю ніхто не міг пояснити, де герцог, герцогиня, чи бодай граф д’Етан, яким принцеса мала засвідчити свою повагу. Щиросердно зрадівши відсутності чоловіка, Маргарита звеліла облаштовувати свої покої, які ніхто навіть не здогадався прибрати до її приїзду. І поки незадоволені служебки під уважним наглядом мадам де Белльваль витрушували пил із гобеленів, Маргарита обережно спробувала відчинити дверцята, що з’єднували її покій із ліжницею чоловіка. Марно. Їх замкнули з того боку. Маргарита розчаровано відступила. Зрештою, вона все одно не мала права туди заходити. Граф має приходити до неї, до своєї ліжниці чоловіки кличуть лише шльондр.

Лише надвечір її запросили до покоїв герцогині.

Маргарита квапливо ступила три кроки й присіла у реверансі, й лише коли підвелася, зрозуміла, що вона в породільному покої, завішаному зеленим оксамитом, білою парчею та гербом із королівськими лілеями. Герцогиня ніколи не забувала, що вона – дочка короля Франції. Біля широкого породільного ліжка герцогині Жанни стояла колиска. Маргарита знала, що мала б прийти з подарунком, але жодна душа не попередила її, що у герцогині народилося дитя.

– Підійдіть, мила кузино! – голос Жанни, хоч і слабкий після перенесених страждань, все одно бринів природженою владністю.

– Мадам, як ви почуваєтесь? – тихо спитала Маргарита, так і зупинившись біля дверей.

– Почуваюсь… Янголе мій, та й ви самі скоро з ласки Божої знатимете… Підійдіть ближче, – герцогиня вказала тонкою пещеною рукою на край ліжка. – Сядьте.

Попри пережиті страждання, герцогиня сиділа дуже прямо. Принцеса слухняно опустилась на край ліжка, накритого зеленим укривалом.

– Уже геть доросла, мій дівер давно мав вас покликати до себе. Що з вами, серденько? Ви зблідли? Присягаюсь, вам нема чого боятися… На те доля жінки. Зробите, як ваш чоловік вам накаже. Інакшого способу отримати дитину не вигадали… – раптом посміхнулася герцогиня. – Коли ваш чоловік повернеться, вам представлять ваших придворних дам, дружин васалів графа. А щодо мого двору – то за титулом й родом ви будете першою дамою. І повірте, моя люба, що тут більше честі, ніж клопоту…

Маргарита за знаком герцогині схилилася у прощальному реверансі і зникла з покою. Лише після того, як придворна дама замкнула двері, герцогиня, все ж приглушивши стогін, дозволила собі знову лягти. Вона щойно пережила свої найважчі, сьомі за ліком, пологи, що тривали майже три доби, бо дитя було у неправильному положенні. Весь час випадала то ручка, то ніжка, то пуповина. Це все доводилось управляти назад. Пупорізки навіть застосували переворот стрічками, аби звільнити герцогиню від плоду. Та найбільше їх турбувало, що герцогиню досі лихоманило, кровотеча то вщухала, то починалася знову від найменшого напруження, у неї геть не було сил, аби хоч раз підвестися. У ті часи більшість жінок помирала не від кровотечі, що раптово відкривалась після пологів, а від лихоманки, що вбивала породіллю іноді й за кілька тижнів. Засумнівавшись у власних силах, одна з пупорізок пішла порадитись із Сильвіо. Той, вислухавши уважно, зварив зілля. Тричі перехрестивши його дорогою до породільного покою, жінка напоїла її високість, після чого лихоманка спала та більше не поверталась.