Чи то ми щось знов скоiли не те,
І холод – за грiхи для нас спокута?
Три днi на сходi, й в центрi снiг мете,
Ще й кромсають дерева вiтри люто…
За що, скажи, караеш, Боже, нас?
Бо i молитись вже немае сили.
Чи то такий нам випав долi час,
Чи то й насправдi ми так нагрiшили?
* * *
Может, солнца по улицам волны
Уже завтра покатит весна,
Ветер марта, душистый и вольный,
Выгнет штору в проеме окна.
Белой тюли трепещущий парус
Радость снова разбудит в груди…
Ведь надежда у нас-то осталась,
Хоть и так далеко… впереди.
* * *
Похмурий день, похмура нiч…
Я знов з думками вiч-на-вiч.
Вони, як зграя вовкулак,
Щонiч готовi до атак,
Щоб на шматки порвати сни…
Нiщо iм радощi весни,
Їi вже впевнена хода
І життетворная вода,
Що так пiднесено спiва
Надii, з року в рiк, слова
І обiця щасливi днi…
Чи то здаеться так менi?
Думки похмурi розжену
І буду слухати весну…
Й до вас нехай приходять сни.
Спiвзвучнi з пiснею весни.
* * *
День сонце щедро нинi роздавав
І розсипав промiння, мов намисто.
Вiд нього задзвенiло сонне мiсто,
Немовби на цимбалах хтось заграв.
Й пiд небо зафарбованi в блакить
По вулицях дзвiнкi помчали хвилi…
Довкола люди миттю стали милi,
Всi якось подобрiшали на мить.
Мабуть, здалося iм, що в небуття
Всi негаразди вже пiшли й печалi,
І сонцем вщерть залитi синi далi
Щасливе обiцяють лиш життя…
А якщо й справдi буде саме так?
Бо навеснi ж збуватись мають мрii!
День, що минув, подарував надiю.
А може, це вiд Бога добрий знак?
* * *
Ганяе вiтер зранку хмари
Похмуро-сiрi дощовi
Й збива iх, мов овець, в отару
У небi, а не на травi.
Лиш зрiдка сонечко привiтне
Помiж отар тих прогляда.
І все ж весна, хоча й не квiтне
Ще рясно поросль молода.
Та свiжа зелень «запушила»
Всi сквери й парки навкруги.
Щодень весна вже входить в силу
І розмивае береги.
Нам почекати трошки треба.
Нехай ще кiлька днiв мине,
І пiд весни блакитним небом
Квiтуча хвиля в свiт плесне.
* * *
День промайнув. А я i не помiтив,
Що нiч давно пануе у дворi.
Що ж, буду спать, хоча у вiкна свiтять
Веснянi зорi, наче лiхтарi.
Ох, веснянi цi чарiвницi-ночi!
Люблю я вас й цiную кожну мить.
Й хоч вiк не той, i спати хочуть очi,
А серце, як i в юностi, не спить.
* * *
Ой, як люблю, люблю ii одну!
І в свiтлий дощ, й в зiгрiтий сонцем ранок.
Яке ж то щастя, вийшовши на ганок,
Зустрiть найкращу дiвчину – Весну!
