Всi ми маемо працювати над нашою гнучкiстю – для того, щоб комбiнувати та змiнювати стилi спiлкування, адаптуючись та застосовуючи iх у дiалогах з людьми, якi вiдрiзняються вiд нас своiми поглядами. І тут криеться iнша iстина: по-перше, незалежно вiд того, який метод спiлкування ви обрали, як особистiсть, ви завжди будете в меншостi; по-друге, незалежно вiд того, яку модель поведiнки ви використовуете, люди навколо робитимуть по-своему, i таких завжди буде бiльшiсть. Отож ви не можете думати тiльки про себе, адже подiбна комунiкативна гнучкiсть i здатнiсть зчитувати iнтереси та потреби спiврозмовника е характерною рисою квалiфiкованого комунiкатора.
Знання та розумiння стилiв поведiнки та методiв комунiкацii спiврозмовника дозволить зробити обгрунтованi припущення вiдносно моделi, згiдно з якою окрема людина може реагувати в певних ситуацiях. Це розумiння також збiльшить вашу здатнiсть вiдчувати людину навпроти.
У вiдсутностi системи криеться iстина
Дозвольте менi прояснити ще одне важливе питання. Ця книга не претендуе на iстиннiсть i всеосяжнiсть в аспектi людського спiлкування. Бiльше того, нiяка книга не може служити першоосновою, оскiльки всi тi сигнали, якi ми безперервно передаемо одне одному, не вписуються в жодну книжкову парадигму. Навiть якщо б ми враховували мову жестiв, вiдмiнностi мiж дiалогами чоловiкiв та жiнок, культурну специфiку та iншi критерii диференцiацii, ми б не змогли записати все в рамках однiеi роботи. Ми могли б враховувати ще й психологiчнi та вiковi аспекти, графологiю та астрологiю, але однаково не отримали би беззаперечноi картини.
Разом з тим саме цей фактор е найбiльш незвичайним. Люди – не електроннi таблицi в Exel, вони занадто складнi, щоб бути вивченими повнiстю. Ми не можемо розрахувати все згiдно з математичними законами. І навiть найпримiтивнiшi та найменш освiченi, за нашими мiрками, особистостi занадто складнi, щоб повноцiнно вкластися в рамки однiеi теорii. Та саме шляхом вивчення основ людськоi комунiкацii кожен з нас отримуе можливiсть уникнути найбiльш серйозних промахiв.
Це вiдбуваеться знову й знову
«Ми звертаемо увагу на те, що робимо, але не задумуемося над причиною своiх дiй – чому ми робимо те, що робимо. Отже, ми судимо та оцiнюемо оточення через призму власноi мотивацii та власних дiй».
Цi слова належать психоаналiтику Карлу Юнгу. Рiзнi шаблони поведiнки – саме вони задають динамiку нашого життя. Кожна людина поводиться по-своему, тут все зрозумiло. В окремих формах поведiнки ми можемо впiзнати себе, але водночас не визнаемо й не приймаемо iнших паттернiв. Крiм того, як вiдомо, всi ми поводимо себе неоднаково в рiзних ситуацiях – радостi чи роздратування.
З цього погляду немае правильних чи неправильних моделей поведiнки – бiльшiсть прийнятна тiею чи iншою мiрою. Та й взагалi поняття належноi чи некоректноi поведiнки не iснуе: ви тi, хто ви е, i насправдi не особливо задумуетеся над природою всiх цих процесiв. З вами все добре, хай там що. Не мае значення, як ви поводитеся чи як вас сприймае оточення – все чудово. У межах дозволеного, звичайно.
Я такий, який е
У кращому зi свiтiв, звiсно, було б достатньо просто сказати, «Я такий, який е». Принаймнi так стверджуеться в однiй книзi, яку я прочитав. Хiба не було б чудово вiдпустити контроль над власною поведiнкою? Завжди поводитися так «правдиво», як ви дiйсно почуваетеся в тiй чи iншiй ситуацii? Справа в тому, що ви можете зробити це. Ви можете поводитися так, як того забажаете. Все, що вам необхiдно – просто знайти правильнi умови, в яких можна так робити.
Існуе два варiанти, коли ви можете повнiстю бути собою.
Перший – коли ви перебуваете в кiмнатi на самотi. У цьому випадку абсолютно неважливо, що ви говорите, що робите, як робите. Вашi крики чи лайки не нашкодять нiкому, так само як ви просто можете поринути у свiт тишi та роздумiв вiдносно найскладнiших таемниць людського буття чи того, чому Йон-Фредрiк Райнфельдт завжди виглядае настiльки засмученим. У своему ескапiзмi ви здатнi поводитися без клiше та масок. Просто, чи не так?
Другий варiант ситуацii, коли ви можете бути самими собою – якщо люди в кiмнатi повнiстю роздiляють ваш настрiй. Згадайте, чого навчали нас нашi мами? «Поводься з iншими так, як би ти хотiв, щоб iншi поводилися з тобою». Прекрасна порада з благими намiрами. Однак вона дiева лише тодi, коли ви спiлкуетеся з людьми, схожими за характером на вас. Тобто все, що вам зараз потрiбно зробити – скласти список людей, якi в принципi думають, дiють i мають такi самi переконання, як ви, знайти iх та потоваришувати з ними.
В усiх iнших ситуацiях доречно, по-перше, зрозумiти, як сприймаете ви, i, по-друге, як сприймають вас. Не думаю, що буду оригiнальним, коли скажу: бiльшiсть людей, з якими вам доводиться зустрiчатися, не така, як ви.
«На початку було Слово, i Слово було з Богом.
І Бог промовив: “Нехай буде свiтло! І з’явилося свiтло”».
Неймовiрно, погоджуетеся? Слова мають фантастичну силу. Але iснуе вiдмiннiсть мiж словами, якi ми обираемо для спiлкування i тим, як ми використовуемо цi слова безпосередньо в комунiкацii. Як ви помiтили ще з назви даноi книги, ми можемо по-рiзному iнтерпретувати слова. Так-так, ви розумiете, про що я. І коли ви використовуете невiдповiдне слово в певнiй ситуацii, можливо, саме ви постаете дурнем.
Оточений iдiотами – чи все-таки нi?
Почекайте хвилинку. А яку ж iдею насправдi закладено в словах вище? В якийсь момент мене вразила наступна аналогiя: структура нашоi поведiнки схожа на коробку передач в автомобiлi. Всi типи й усi рiвнi необхiднi, та залежно вiд ситуацii одна модель може пiдходити, а iнша нi. Інакше кажучи, нормальним здаеться завести свiй автомобiль з першоi передачi – п’ята була б непотрiбною i складною. Втiм, коли ви ведете автомобiль на швидкостi 100 кiлометрiв на годину, перша передача виглядае iстинним безумством.
Серед нашого оточення можна знайти тих, хто виступае проти категоризацii людськоi натури. Може, i ви теж належите до iх числа – тих, кому не подобаеться iдея формування типових рамок та розподiлу людей на формальнi групи.
Однак кожен iз нас так чи iнакше займаеться цим – заносить людей в окремi категорii, тiльки, можливо, вiдмiннi вiд тих, що пропоную я у своiй книзi.
У будь-якому разi факт залишаеться фактом: всi ми рiзнi, всi помiчаемо та занотовуемо вiдмiнностi одне одного. На мою думку, таке «фiксування» особливостей ближнiх може принести багато користi.
Головне тут – робити все коректно. Так само й неправильне використання iнструменту категоризацii може призвести до негативних наслiдкiв.
Отже, як бачимо, важливий навiть не сам iнструмент типiзацii людськоi iндивiдуальностi, важливе те, як ви його використовуете.
Частину з того, що ви прочитаете далi, я запозичив з бази ІРО – Інституту розвитку особистостi та Профiльного аналiзу. Користуючись нагодою, я хотiв би подякувати Суне Гелльбергу та Едуарду Левiту за допомогу та люб’язне надання матерiалiв iхнiх тренiнгiв. Використовуйте цю книгу як вступ до теорii людськоi комунiкацii. Все iнше – на ваш розсуд.
Немае значення, наскiльки дивним це може виглядати – у принципi, все нормально. Поведiнка…
…вiдносно передбачувана. Але:
У типових ситуацiях людина реагуе в звичайнiй для себе манерi. Неможливо спрогнозувати кожну гiпотетичну реакцiю до того, як вона даеться взнаки.
… е частиною шаблону.
Нашi реакцii часто вкладаються в рамки одного шаблону. Отже, ми маемо з повагою ставитися до моделей поведiнки оточення, водночас розумiючи власну.
… непостiйна та залежить вiд багатьох факторiв.
Ми повиннi вчитися слухати, виражати своi думки ясно, вiдчувати, що е необхiдним у певний момент спiлкування. Кожен може пiдлаштовуватися пiд ситуацiю.
… е такою, яку можна прослiдкувати.
Ми повиннi вмiти спостерiгати та трактувати бiльшiсть моделей поведiнки, навiть не будучи психологами-аматорами. Висновки робiть самостiйно
…е такою, яку можна розшифрувати.
Ми повиннi вчитися розумiти, чому в певних ситуацiях люди дiють саме в такому ключi.
… е iндивiдуальною.
Незважаючи на вiдомi шаблони та моделi, поведiнка кожноi людини унiкальна, як унiкальною е i сама особистiсть.
… е такою, яку можна пояснити.
Розпрощайтеся iз заздрiстю та скаргами. Вчiться толерантностi та розвивайте терпiння – як стосовно самих себе, так i стосовно iнших.
Глава 2
Чому ми стали тими, ким е зараз?
Питання: як моделюеться той чи iнший тип поведiнки? Чому люди настiльки рiзнi? В усьому доводиться розбиратися. А якщо дуже коротко: вiдповiддю е комбiнований вплив спадковостi та довкiлля.
Основи тiеi моделi поведiнки, яка стане домiнантою в дорослому вiцi, були закладенi ще до нашого народження. Особливостi темпераменту та риси характеру, якi ми успадкували, впливають на нашу поведiнку, та всi вони е складовою процесу, що розпочався вже на генетичнiй стадii. І хоча його природа досi е каменем спотикання серед вчених, бiльшiсть погоджуеться з важливiстю фактору генетики при формуваннi характеру людини. Мало того, що ми успадковуемо риси наших батькiв, ми успадковуемо ще й вiдтiнки характеру наших дiдусiв та бабусь, а також – тiею чи iншою мiрою – iнших наших родичiв. Згадайте, рано чи пiзно всi ми чуемо фразу про те, що виглядаемо чи говоримо, як тiтка або дядько. Особисто я в дитинствi був схожий на свого дядька Бертiля – мене видавало руде волосся. Оскiльки на пояснення причин подiбноi генетичноi спадковостi потрiбно чимало часу, на даному етапi просто визначимо – наша генетика закладае основи для подальшого поведiнкового розвитку.
Що вiдбуваеться, коли ми народжуемося? Переважно дiти народжуються смiливими та iмпульсивними. Вони не вiдчувають нiяких бар’ерiв, роблять те, що хочуть, i часто говорять «нi, не буду» або «так, я можу це зробити!» Дiти щиро переконанi, що здатнi справитися з чим завгодно. Та зрозумiло, що настiльки спонтанна й часом неконтрольована поведiнка – не завжди те, що подобаеться iхнiм батькам, а тому – вуаля! – починаеться перетворення колись оригiнальноi моделi поведiнки. Згiдно з хорошим чи поганим сценарiем у копiю когось iншого.
Яким чином дiти пiддаються впливу?
Загалом видiляють два шляхи, якими навчаються дiти. Згiдно з першим дитина приходить вiд невдоволення чимось або кимось до задоволення, свого роду компенсацii.
Другий шлях – це шлях iмiтацii, найбiльш поширений метод пiзнання. Дитина iмiтуе все, що бачить навколо себе, а зразком для наслiдування часто стае той iз батькiв, хто е однiеi статi з дитиною. (Варто зазначити, що це в жодному разi не вичерпне дослiдження того, як функцiонуе цей процес, хоча й наша книга не про те, як дорослi впливають на поведiнку дiтей.)
Моi базовi цiнностi
