Пригоди француза в Україні

– Я шукав її всюди, але без прізвища було нелегко знайти її ніде. Вона виглядає такою непокірною, може, просто не хоче бути, як всі. А може, вона взагалі в інтернеті не сидить, – закохано промовляє Франсуа, – тоді звичайно ж зрозуміло, чому вона аж світиться життям, оті інстаграми не витягують з неї енергії.

В будь-якому випадку починати з чогось потрібно, і ми вирішуємо завтра шукати мужика біля оперного, а після того постити фоторобот Злати у мене на фейсбуці з проханням усіх знайомих поділитися і допомогти знайти дівчину. Мене ж не полишить цей закоханий і житиме тут, аж поки його не депортують. Добре, якщо просто депортують, а якщо перед цим поб’ють чи, не дай боже, покалічать. А якщо ця Злата виявиться донькою якогось важного чєловєка, і тоді Франсуа відпиздять і депортують без права виїзду?

Мої думки потекли рідким маслом по гарячому хлібу, аж поки я не схопилась зупинити їх. Треба чистити зуби і лягати спати. Якщо не почищу, то, може, Пушкін і не буде мене сьогодні засуджувати, бо він у Вінниці, але спати мені в одній кімнаті з двома хлопцями, і незручно, якщо я буду пахнути несвіжо. На цьому вичищую добре зубоньки пастою з корицею і дістаю з холодильника пакет сметани.

– Франсуа, маю тебе попросити про послугу. Я сиділа сьогодні на пляжі разом з бабусями, які засовують труси собі в попу, щоб краще засмагати, і повторила за ними. Тільки забула, що попа в мене білісінька, і спалила її ненароком. Можеш мені попу сметаною помазати?

– Чим? – Тепер час Франсуа вилуплювати очі і обвалювати челюсть.

– Українці так роблять – якщо спалила шкіру на сонці, треба на ніч помазати сметаною, і опік трохи зійде.

– Це згідно з якими науковими дослідженнями? – недовірливо запитує хлопець.

– Які дослідження, це життєва мудрість! – гиркаю я, засовую йому в руку пакет зі сметаною і розвертаюсь до нього попою в трусиках танга. Француз глибоко зітхає і обмазує мій підсмажений задок білосніжною магазинною сметаною. Скільки всього йому ще треба навчитися…

А тобі доводилось потрапляти в безглузді ситуації в інших культурах?

Наступного ранку я пропоную Франсуа скупатися в морі, а потім вже йти до дядька малювати фоторобот – все одно місцеві вуличні артисти не виходять на роботу о восьмій ранку.

Туристи в Одесі хоч і кажуть, що приїхали до моря, але в основному проводять час у нічних клубах, напиваються як свині, ковбасяться до останнього, а вранці довго відсипаються і їдять не сніданок і не обід, а сніданокобід, запиваючи його розсолом від квашених огірків, якщо Бог дав. Тому о восьмій ранку мужику біля Опери точно нема кого малювати, дай йому боже сили.

Ми йдемо купатися у морі, холодному і ранковому, як роса. Плескаємось у брудних одеських хвилях, я тішуся, як маленька дитина. Море солоне, як фізрозчин, і кататися на його хвилях так приємно, як в утробі матері. Ритми всесвіту пронизують мене з голови до п’ят і я кайфую від морозного холоду. Холод, звичайно, не морозний, просто я після туніського моря зовсім не звикла до нашого суворого Чорного. От і мерзну, як вовчий хвіст в тій казці.

Покатались на хвилях – повалялись на золотому піску, вигнав нас з того піску мужик, що розставляв шезлонги, і тепер доводиться знаходити нове заняття перед тим, як іти до опери.

– Пішли спробуєм вареники, Франсуа! – кажу я.

– Це що таке? Вероники? Якась дівчина?

– Ні, Франсуа, вареники – це українська страва, щось подібне до італійських равіолі, польських пєрог чи китайських пельменів.

– Я люблю китайські пельмені, – погоджується, – але тільки без м’яса, добре? Пішли їсти вероники.

Замовляємо дві порції – я з капустою, він з картоплею, також нам дають чашку зі сметаною. І що, каже Франсуа, треба цей вероник сметаною вимазати, як я твою попу вчора мазав?

Видно, що хоче з мене посміятись, тому я уникаю коментаря. Треба буде дізнатися, чому все-таки «наш человек» попу маже сметаною. Мені вчорашня процедура зовсім не допомогла, сидіти все одно боляче.

На десерт – вареники з вишнями. Я облизую пальчики і Франсуа повторює за мною. Його тішить, що ми знаходимося в ресторані, де дають компот в скляних пляшках. Він же не хоче створювати більше сміття і тому носить з собою усі торбинки, коробочки, чашечки і кладе останній вареник з вишнею в якусь коробочку. «З’їм пізніше на пляжі», – пояснює.