Вибрані твори

3

II том коментаря, с. 283.

4

Там само, с. 540.

5

Р. XIX. (1895), с. 93 n.

6

Доречними можуть бути слова Віктора Кузена, які стосуються цієї проблеми. Ось вони: «Dira-t-on, que le moi, c’est la pensée même, c’est-à-dire la sensation, le jugement etc., reunis dans une unite collective qu’on appele moi? Mais je sens et je sais, certissima scientia et clamante conscientia, que, quoique la pensée, le souvenir, la sensation ne soient pas sans le moi, le moi n’est pas seulement un lien logique et verbal, inventé pour exprimer leur union, mais quelque tant, qu’il est dans chacune d’elles identifique au milieu de leur diversité… Je sais, qu’il nest pas vrai, que la sensation ou le souvenir ou le désir, dans un certain degre de vivacité, deviennent moi, mais que c’est moi qui constitue la sensation ou le désir, en m’ajoutant à un certain mouvement, à de certaines affections sensibles, qui ne s’intellectualisent en quelque sorte et ne deviennent pour moi sensation ou désir qu’autant que j’en prends connais sance» (Fragments philosophiques).

7

«На початку помилки найменші, але в кінці найбільші» (лат.). – Прим. перекл.

8

:Не суди про те, чого не знаєш» (лат.)

9

Надруковане в «Ірис», літературно-артистичному часописі, Львів 1899, т. 5., с. 211—215. Також у відбитку, с. 4. Із книги «Філософські дослідження та статті», Львів, 1927, с. 362—367.

10

«Роздуми про моральні висловлювання та максими» (1665). – Прим. перекл.

11

Лекція, проголошена 12 листопада 1906 [року] у Львові в залі Зірки.

12

День гніву (лат.). Католицька секвенція. – Прим. перекл.

13

Розмаїтість приносить задоволення (лат.). – Прим. перекл.

14

Цей розділ швидше за все написаний у формі тез та є незавершеним. – Прим. перекл.

15

Перекладач висловлюєщиру подяку Поплавській-Мельниченко Юлії Вікторівні кандидату мистецтвознавства, доценту кафедри теорії та методики музичного мистецтва Хмельницької гуманітарно-педагогічноїакадеміїза неоціненну допомогу в перекладі цієї лекції Казимира Твардовського.

16

У польській мові слова «wiedza» (знання) і «widzenie» (бачення) мають спільне походження. В українській мові їхня спорідненість утрачена, хоча її ще можна простежити на прикладі відповідної пари слів «відати» і «видіти», остатнє з яких є діалектизмом. – Прим. перекл.

17

Акт. Т. 15, 55. Доповідь, яка була прочитана в Польській бібліотеці у Відні. Без дати. Імовірно до 1915 року. Текст польською мовою, 24 окремі листки, формату 21x17, почерк від руки односторонній. Написано рукою дружини К. Твардовського.

18

Р. Я. – Ришард Ядчак, упорядник книги Kazimierz Twardowski. Wyborpism psychologicznych i pedagogicznych, Warszawa 1992. – Прим. перекл.

19

Це – відоме з багатьох прикладів – перетворення чогось, що спочатку було засобом, на мету, тим легше і непомітніше відбувається, чим тіснішим є зв’язок, що виникає між засобом і метою. А це відбувається із символом, а також із поняттям і предметом, що їх він символізує. Адже символ репрезентує символізоване ним поняття, символізований ним предмет; звідси легко виникає ілюзія, що він їх заміняє. Але репрезентація і заміщення – це не одне і те ж: посол є репрезентантом (представником) уряду своєї країни, але не є його замінником (субститутом); зате проректор є замісником (субститутом) ректора, але не є його репрезентантом (представником).

20

21

«Que sont ces choses non seulement nous n’en savons rien, mais nous ne devons par chercher à le savoir. Nous n’en avons pas besoin…» (Poincaré. Science et méthode. Paris, 1908. P. 156).

22

«Une mathematician est une appareil à déduire caractérisé par une absence à peu près absolute de pensée. Il tourne la manivelle de la machine aux algorithms; indéfiniment il en tire, sous tous les aspects imaginables, les vérités – ou le sottises – qui’l a d’abord fourrées dans sa machine. Pour ce petit travail il possède les outils très perfectionnés, don’t la perfection la dispense de penser a ce qu’il fait, et même de penser. Il tourney la manivelle comme l’écureuil dans sa cage, le chien de rotiisseur dans sa roué, le condamné au hard labour dans sa geôle.

Comme il manqué d’esprit de finesse, voire du plus élémentaire bon sense, il ne regarde jamais ce qui’il intreoduit dans la machine; le résultats du sorite, qui reste parfaitement lié, sont parfois d’une absurdité criante qui croit en raison directe du nombre des termes, si bien, que pour ininteligent qu’il soit, il arrive au mathematician (tout arrive!) d’être pris d’un scrupule; mais le fais est extémement rare. Généralement il ne quitte la partie que faute d’huile dans la lampe, au proper comme au figure.

Vous arrêtez sa main tournat la manivelle vous le suppliez de considerer les absurdités, qu’il énonce. Il vous regarde d’un oeil étonné et vous demande s’il n’a pas déduit suivant le règles. Vous avouez que l’appareil logique est sans default, mais que manifestemen, vu les consequences, les prémisse laissaient a desirer. Il vous répond comme Rochette: Moi, Monsieur, je déroule des sorites; et l’âme tranquille, la conscience en repos, stupide, il reprend la manivelle» (Bouasse H. De la formation des theories et de leur transformation pragmatique II Scientia. XIV. 1920. P. 264, 265).

23

«Il va de soi, que j’ai pour les fondateurs des sciences mathématiques la plus grande admiration. Pour nous donner la machine a déduire que nous possédons; il fallait une rare penetration: la service rendu est immence. Les sciences, parvenus a un certais stade de developpement, ne peuvent se passer des mathématiques,

puisqu’une fois le principi choisi, il faut en tirer les conséquences; travail don’t se chargent mécaniquement certaines mathématiques…» (Ibid. P. 264).

24

«.ils étaient en meme temps de grands astronomes et de grand mécaniciens.» (Ibid.).

25

«.leurs epigones don’t l’influence sur l’enseignement des sciences de la nature est si profondément néfaste» (Ibid. P. 265).

26

«Quand les principes sont assez généraux et a piex près sûrs, on peut sans grand dommage lâcher les mathématiciens. Ils tournent la manivelle et forgent anneau sur anneau, sans jamais se lasser, comme un bon chien de rôtisseur tourney la broche sans jamais se plaindre alors meme que la broche et vide et le feu depuis longtemps éteint. Ils déduisent, déduisent, déduisent…Ils nous sont vraiment très utiles…Mais, se qui est Presque toujours les cas dans les sciences de la nature, supposez les principes incertains, soumi a restriction, susceptible seulement de solutions approchée, parfois meme des solutions contradictories.Le mathematician n’en a cure; il déduit, déduit, déduit, sans se soucier jamais de savoir oû il en est, s’il ne serait pas prudent de reviser les premises, d’en prendre de provisoires mains opposes aux faits les plus certains. Ils déduit. ne lui demandez pas autre chose. Lui, le mathématician, pretend a la certitude, certitude tout formelle puisqu’il admet délibéremént les prémisses. Ces prémisses il ne les chiqane pas: son effort est dans la deduction. Plus attaché a convaicre l’esprit qu’à l’éclairer, il s’efforce de prouver les choses les plus évidentes, au moment même qu’il accepte sans barguigner les postulats les plus contestables. Il s’occupe uniquement de la résistance des anneaux de sa chaine, don’t il attaché le bout au premier support venu. De grâce, ne lâches pas le mathematician dans la sociologie ou la politique, ou ne vous étonnez pas de sa monstrueues bêtise. Incapable le discerner dans les postulats l’incertain, les vague, l’ambigu, il déduira, déduira, déduira.toujours a côté du bon sens; il sera stupide et néfaste» (Ibid. P. 266 ff.).

27

Janiszewski 7. Logistyka. РогаТпік Ша Батоикочт. Wydanie nowe (1915). Тот I., Біг. 453.

28

«Ce langage n’est compris que de quelques initiés, de sorte que les profanes sont disposes à s’incliner devant les affirmations trachantes des adeptes» (H. Poincare, I. c. str. 152). [«Цю мову розуміють лише декілька посвячених, так як профани готові схиляти голови перед заклинаннями адептів».]

29

Неважко помітити певну подібність між типом символомана-прагма-тофоба і типом бюрократа, якщо ми погодимося із дефініцією бюрократії, сформульованою недавно померлим віденським професором Кляйном, згідно із якою вона є «формальною правосвідомістю у поєднанні з фактичною байдужістю» [«formelle Rechthaberei in Verbildung mit sachliger Gleichgültigkeit»].

30

Будь-яке порівняння неточне (лат.) – Прим. перекл.

31

J. St. MШ, System of Logic, Ratiocinative and Inductive. Wyd. VIII, London 1872, Book II СКУ!, §§ 1—2, а також Book III, СКХХЩ § 4.

32

Hume, Badania dotycz^ce rozumu ludzkiego, przekiad Jana tukasiewicza I Kazimierza Twardowskiego, wyd. II, Lwow 1919, s.19 (§§ 22, 23).

33

Там само, s. 34 (§§ 46, 7).

34

Це твердження зовсім не суперечить згаданому факту, що у певних випадках апостеріорні науки послуговуються дедукцією для перевірки своїх гіпотез. Алє тоді дедукція не є ані методом обґрунтування, ані навіть методом перевірки цих гіпотез; є лише приготуванням до справжнього обґрунтування, яке полягає у порівнянні суджень, виведених із цих гіпотез, із сприйняттєви-ми судженнями. Однак можна також перевіряти отримані судження іншим способом, аніж за допомогою дедукції із загальніших суджень. Це не суттєво для підтвердження, аби йому передувала дедукція.

35

L. c., Book, Ch. XIII, § 7.

36

Промова професора, доктора Казимира Твардовського, виголошена на ювілейних зборах Польського філософського товариства 12 лютого 1929 року.

37

Див.: «PrzegЦd Filozoficzny», рік VII, 1904, с. 239—243.

38

Промова виголошена під час урочистості присвоєння доктора honoris causa Познаньського Університету в Актовому залі Університету Яна Казимира 21. 11. 1932 р.

39

Чим більше поширюється істина, тим нехай яскравіше сяє світло її, в якому полягає благо роду людського – Прим. перекл.

40

Інколи Декарт наводив й інші критерії істини. Дивись Princ. phil. 11.20, III. 43, де він таким критерієм вважає згідність досвіду з дедукцією. Далі ibidem, IV. 205, 206.

41

R. Koch, Die Psychologie des Descartes, München 1881.

42

P. Natorp, Descartes Erkenntnistheorie, Mahrburg, 1882.

43

B. Bolzano, Wissenschaftslehre, Sulzbach 1837.

44

B. Knoodt, De Cartesii sententia «cogito ergo sum», Breslau 1845.

45

A. Arnauld, Des vraies et fausses idées, t. XXXVIII збірки праць з 1780 р., с. 198, def. III.

46

«Врешті, щоб не опинитися в зачарованому колі стосовно того, що я не припустився помилки, оскільки сказав, що не вважаємо інакше, ніж те, що чітко і роздільно сприймається, є вірним, оскільки Бог існує, і ми не визнавали б існування Бога, якщо б не те, що ми чітко і роздільно сприймаємо, про що я уже достатньо чітко пояснив у відповіді щодо ІІ закиду, тобто розмежування того, що чітко сприймаємо самою річчю, від того, що пам’ятаємо перед чітким сприйняттям. Адже спочатку нам стає очевидно, що Бог існує, оскільки ми спираємося на думки, які це доводять; згодом же нам вистачає згадати певну річ, яку ми чітко сприймаємо, так, щоб ми були певними у тому, що вона є істинною, але цього було б недостатньо, якби ми непомильно не знали, що Бог існує» (Явзр. IV).

47

Med. III.

48

Diss, de meth., с. 18.

49

Synopsis IV Med.

50

Med. V.

51

Ibidem.

52

Resp, ad VII object.

53

Resp, ad II object., с. 69.

54

«Тому вимагається, щоб сприйняття (перцепція), на яке може спиратися певне та непомильне судження, було не тільки чітким, а й роздільним» (Princ. phil. I. 45).

55

«І тому очевидно, що воно (тверде та незмінне переконання) не створюється стосовно того, що сприймаємо хоча б трішки туманно чи неясно» (Resp. II. с., 67).

56

«Також (тверде та незмінне переконання) не створюється стосовно того, що сприймається, хоча й чітко, але самим відчуттям… тому достатньо, якщо воно існує, щоб створювалося лише стосовно того, що чітко сприймається мисленням» (Ibidem).

57

Epistulae II. 60.

58

«Нещодавно я зазначав, що хибу як таку можна віднайти лише у судженнях. – Що ж стосується ідей. то не можуть бути хибними у властивому значенні. – Також не слід боятися хиби у самій волі чи відчуттях» (Med. III).

59

Epistulae II. 60.

60

«Сама дія судження, яка не полягає ні в чому іншому, як у погодженні (assensus), тобто у ствердженні чи запереченні і т. д.» (Notae in programma, c. 161).

61

«Відтак існують окремі судження, стосовно яких я повинен бути обережним, щоб не помилитися» (Med. III). Див. підсторінкове покликання 45.

62

«Завдяки самому мисленню сприймаю тільки ідеї, стосовно яких також можу виснувати судження» (Med. IV).

63

«Деякі з цих (моїх роздумів) є наче образами речей, і їм єдиним властиво пасує назва «ідеї», коли думаю про людину чи химеру, чи небо, чи ангела, чи Бога» (Med. II). Див. Epistulae II. 49, 50. Resp. I, с. 46 ff. Resp. III, с. 85.

64

Rationes more geometrico dispositae etc., Postul. IV

65

Epistulae I. 105, Regulae ad directionem ingenii, Reg. XII, Resp. X, c. 70.

66

P. Natorp, op. cit., c. 19.

67

Ibidem, c. 17.

68

Пор. з підсторінковим покликанням 59.

69

Descartes, Medytacje.

70

Пор. F. Brentano, Vom Ursprung sittlicher Erkenntnis, Leipzig 1889.

71

«Слід зазначити, що чіткість, чи ясність, від якої наша воля може зрушитися до погодження, може бути двоякою: одна – від природного світла, інша – від милості Божої. Тож якщо в народі мовиться, що віра стосується невідомого, то це розуміється лише щодо речі чи щодо матерії, про яку йдеться, а не так, що формальне поняття, яким ми охоплюємо все, що стосується віри, є невідомим» (Resp. II, с. 69).

72

Емоції можуть називатися перцепціями, оскільки це слово загально приймається для позначення усіх роздумів, які не є діями душі чи побажаннями, але не тоді, коли використовується для позначення очевидних понять.

73

На тему Декартової класифікації психічних явищ, яка лежить в основі таких міркувань, вичерпно пише Брентано в згаданій праці.

74

Med. III.

75

Resp. ad I object.

76

Ideae sensu perceptae. (Med. VI, c. 33).

77

Пор. з підсторінковим покликанням 70.

78

F. Brentano, op. cit.

79

«Також геометри могли б звернути увагу на багато чого іншого в його (трикутника) ідеї» (Resp. X, с. 221). Подібно Ibidem, с. 223 і Princ. phil. I. 22. «Я розумію все, що міститься в ідеї трикутника» (Resp. I, с. 53). «Це я розумію більш змішано і туманно» (Med. IV).