Романи

– Наші помічники, – зовсім як діти, яким, попри дорослий вік, ще треба ходити до школи. Увечері я сама відчинила двері сокирою, це було дуже просто, і я не кликала помічників, вони б тільки заважали. А коли вночі прийшов мій наречений і вийшов на вулицю, щоб роздивитися скоєне мною і спробувати відремонтувати двері, помічники пішли за ним, – напевно, боялися залишатися тут самі, – побачили, як він ремонтує поламані двері, і тепер стверджують, що зламав їх він, – це ж діти.

Коли Фріда говорила, помічники невпинно хитали головами, знову показували на К. і намагалися жестами пояснити Фріді, що вона думає неправильно, але коли їм це не вдалося, вони врешті послухалися, зрозуміли слова Фріди як наказ і не відповідали на подальші запитання вчителя.

– Отже, ви брехали, – сказав учитель, – чи щонайменше легковажно звинувачували шкільного служку?

Вони продовжували мовчати, але їхнє тремтіння й налякані погляди свідчили про відчуття провини.

– Тоді я відразу ж вас відшмагаю, – сказав учитель і послав одного з учнів до сусідньої кімнати за різками.

Але коли він підняв різки, Фріда розпачливо вигукнула:

– Але ж вони говорили правду! – кинула ганчірку до відра, аж вода розбризкалася, і заховалася в закутку за спортивними приладдями.

– Усі брешуть, – сказала вчителька, вона саме закінчила перев’язувати лапу кішці, яка через свою повноту ледь-ледь поміщалася на колінах господині.

– Отже, залишається тільки пан шкільний прислужник, – сказав учитель, відштовхнув од себе помічників і повернувся до К., який протягом усієї попередньої сцени стояв, спершись на мітлу, і мовчки слухав. – Цей добродій, який через своє боягузтво спокійно спостерігає, як інших несправедливо звинувачують за його провини.

– Припустимо, – сказав К., помітивши, що завдяки втручанню Фріди перший напад гніву у вчителя минувся і він пом’якшав. – Якби помічників трохи відлупцювали, мені не було б їх дуже шкода; якщо їх десять разів оминає заслужене покарання, можуть один раз постраждати незаслужено. Але і з огляду на все інше я був би за те, якби ми з вами змогли оминути прямий конфлікт, гадаю, ви також. Та оскільки Фріда принесла мене в жертву помічникам, – тут К. зробив паузу, було чути, як у тиші за ковдрами схлипує Фріда, – то тепер ми мусимо з’ясувати ситуацію до кінця.

– Нечувано, – обурилася вчителька.

– Цілком з вами згоден, панно Ґізо, – підтакнув учитель. – Вас, пане прислужнику, за таке шкідництво ми, ясна річ, відразу ж звільняємо, вибір покарання, яке ви неминуче отримаєте, я залишаю за собою. А зараз ви разом зі всіма своїми манелями негайно вимітайтеся звідси. Це для нас буде справжнім полегшенням, і урок нарешті зможе початися. Отож, миттю!

– Я не зрушуся з місця, – сказав К. – Ви – мій безпосередній начальник, але не ви призначили мене на цю посаду, це зробив пан сільський староста, і тільки його звільнення я вважатиму дійсним. А він дав мені цю роботу не для того, щоб я замерз разом з усіма своїми людьми під школою, а щоб уникнути необдуманих вчинків з мого боку, як ви самі сказали. Моє звільнення в запропонований вами спосіб цілком суперечить його намірам; і так я вважатиму доти, поки не почую протилежного з його вуст. До речі, якщо я не виконаю вашого легковажного наказу, це й вам піде на користь.

– Отже, ви не виконаєте? – запитав учитель.

К. похитав головою на знак заперечення.

– Подумайте добре, – сказав учитель. – Ваші рішення не завжди найкращі; згадайте хоча б вчорашнє пообіддя, коли ви відмовилися відповідати на допиті.

– Чому ви зараз про це говорите? – запитав К.

– Тому що мені так хочеться, – відповів учитель. – Востаннє повторюю: геть звідси!

Але коли й це не дало належного результату, вчитель підійшов до кафедри й тихо порадився з учителькою. Вона сказала щось про поліцію, але він відмовився од цієї пропозиції. Урешті вчитель сказав дітям перейти до іншого класу, де відбудеться спільний для всіх урок. Така зміна звичного режиму сподобалася учням, і кімната спорожніла під веселий сміх і галас дітлахів, учителі вийшли останніми. Ґіза несла класний журнал, на якому розвалилася байдужа до всього кішка. Учитель з радістю залишив би кішку, але натяк на це вчителька рішуче відхилила, мотивуючи своє рішення жорстокістю К., тому через К. вчителю довелося терпіти ще й кішку. Напевно, саме це і вплинуло на останні сказані ним при виході слова: