Київські митрополити ХVІІ–ХVІІІ ст.

Для отримання сеймового затвердження Богдан Хмельницький відправив до Варшави у січні 1650 р. митрополита Сильвестра з львівським єпископом Арсенієм Желіборським, києво-печерським архімандритом йосифом Тризною, іншим духовенством та козаками. Король затвердив статті Зборівського договору і наказав повернути православним захоплені уніатами землі у Луцьку, Холмську, Перемишльську, Вітебську і Мстиславську, архімандрію Жи-дачівську і Ліщинський монастир та деякі інші монастирі й церкви по містах і селах. Король затвердив митрополита Сильвестра Косова в його становищі, надавши право користуватися половиною прибутків Полоцької архієпископії. Митрополиту обіцяли право засідати у сеймі. Також дозволяли йому та іншим єпископам право цензури книг, а київському колегіуму і друкарням поверталися попередні привілеї. Православне духовенство звільнялося від деяких поборів. Зі свого боку гетьман роздав копії цього трактату всім старшинам за своїм власним підписом. Однак через протести сенаторів-католиків Косов був змушений залишити сейм. Здавалося, що цю прикрість можна виправити після чергових дипломатичних переговорів, однак, після поразки 1651 р. під Берестечком майже все це залишилося лише на папері. Щоправда Косов активно займався поверненням церков та монастирів, що після Берестейського собору 1596 р. було забрано уніатами. Було обрано єпископа черемиського (Антоній Виницький), холмського (Діонісій Балабан) та луцького (йосиф Чаплич). Довелося благати князя Януша Радзівіла (фактично командувача литовських військ) зупинити пограбування Києва.