– Ми це зробили не по своiй волi, – вiдповiдала Доротi.
– Як ви посмiли зловмисно обрушити на нашi оселi руйнiвний дощ з камiння? – продовжував той.
– Ми не робили цього, – заперечила дiвчинка.
– Доведiть! – скрикнув Чаклун.
– Нiчого ми не збираемося доводити! – обурено вигукнула Доротi. – Якщо у вас е хоч крапелька здорового глузду, то повиннi зрозумiти, що трапився землетрус.
– Ми знаемо тiльки, що вчора на нас зiйшов дощ з камiння, який заподiяв великоi шкоди будiвлям i людям. Сьогоднi пройшов ще один такий дощ, а вiдразу за ним з’явилися й ви.
– До речi, – сказав чоловiк iз зiркою, суворо дивлячись на Чаклуна. – Ще вчора ти запевняв, що другого дощу з камiнням не очiкуеться. А вiн все-таки падав i був навiть сильнiшим за перший. Яка користь вiд твого чаклунства, якщо воно раз у раз не справджуеться?
– Мое чаклунство не знае помилок, – заявила поросла колючками людина. – Я передбачив, що випаде один дощ iз каменiв, так i було. Вдруге з неба падали люди, кiнь з коляскою i деякi каменi заодно.
– Чи слiд очiкувати ще дощiв? – запитав чоловiк iз зiркою.
– В жодному разi, мiй Принце.
– Нi з каменiв, нi з коней?
– Жодних, мiй Принце.
– Ти впевнений?
– Цiлком впевнений, мiй Принце. Свiдченням цього е мое чаклунство.
У цей момент до зали вбiг якийсь чоловiк i з низьким поклоном звернувся до Принца:
– У небi знову творяться чудеса, мiлорде, – схвильовано доповiв вiн.
Принц i його свита кинулися на вулицю, щоб на власнi очi побачити, що вiдбуваеться. Доротi й Зеб вистрибнули з коляски i побiгли слiдом за всiма, i тiльки Чаклун спокiйно залишився сидiти на своему тронi.
Над головою вони побачили кулю. Вона висiла в повiтрi нижче, нiж палаюче сузiр’я шести свiтил, i продовжувала опускатися, але так повiльно, що, на перший погляд, здавалася майже нерухомою.
Натовп затих в очiкуваннi. Бiльше iм нiчого не залишалося робити, бо вiдiрвати очей вiд дивного видовища було неможливо, але й прискорити приземлення кулi вони теж не могли. Земнi дiти нiчим не видiлялися в натовпi, бо на зрiст були такими самими, як пересiчний мешканець Землi листелюдей, а кiнь залишився в палацi Чаклуна разом iз Еврикою, що мирно заснула на сидiннi коляски.
Повiтряна куля поступово збiльшувалася в розмiрах, що означало: вона точно опускаеться. Доротi вразила холоднокровнiсть листелюдей, бо ж ii серце мало не вистрибувало з грудей вiд хвилювання! Куля несла з собою нового гостя з поверхнi Землi, а з ним – надiю на допомогу, таку потрiбну iй i Зебу.
Через годину куля опустилася настiльки низько, що можна було розгледiти пiдвiшений пiд нею кошик. Через двi години люди внизу вже бачили голову прибульця над краем кошика, а через три години величезна куля повiльно приземлилася на заповнену натовпом площу.
З кошика вистрибнув невеликого зросту чоловiчок, зняв з голови цилiндр i ввiчливо з усiма розкланявся. Коротун був немолодий, з витягнутою, довгою i зовсiм лисою головою.
– Що? – здивовано вигукнула Доротi. – Та це ж Оз!
Чоловiчок озирнувся на неi, здивувавшись, схоже, не менше за дiвчинку, але одразу усмiхнувся i з поклоном вiдповiв:
– Так, люба, Оз, Великий i Жахливий, власною персоною. Ну а ти, звичайно, Доротi з Канзасу. Я добре тебе пам’ятаю.
– Хто це? Як ти його назвала? – прошепотiв Зеб дiвчинцi на вухо.
– Це Чарiвник Оз. Хiба ти про нього не чув?
Тут до Чарiвника пiдiйшов чоловiк iз зiркою.
– Пане, – звернувся вiн до незнайомця. – Що привело вас до Землi листелюдей?
– Я й не знав, що це за мiсце, синку, – вiдповiдав той iз люб’язною усмiшкою. – Чесно кажучи, вирушаючи в дорогу, зовсiм не збирався сюди прибувати. Я живу на поверхнi Землi, де, з вашого дозволу, не так гарно, як усерединi. Вчора пiднявся на повiтрянiй кулi, а коли став спускатися, провалився у величезну трiщину, що утворилася пiд час землетрусу. З моеi кулi витекло так багато газу, що я не мiг пiднятися знову, а потiм земля над моею головою зiмкнулася. Тож я втрачав висоту доти, поки не потрапив сюди. Якщо ви менi вкажете спосiб звiдси вибратися, я iз задоволенням пiду геть. Прошу пробачити за заподiянi хвилювання, але я не навмисне, чесне слово.
Принц вислухав його дуже уважно. Потiм заговорив знову:
– Ця дiвчина, яка прибула, як i ти, з поверхнi Землi, назвала тебе чарiвником. Чарiвник це щось на кшталт чаклуна?
– Навiть i порiвнювати не можна, – швидко вiдгукнувся Оз. – Один чарiвник вартуе трьох чаклунiв.
– Ну, це тобi ще належить довести, – сказав Принц. – Серед листелюдей зараз живе один iз наймогутнiших чаклунiв, що коли-небудь виростали на кущi, але навiть вiн iнодi помиляеться. Ти коли-небудь помиляешся?
– Нiколи! – самовпевнено заявив Чарiвник.
– Ох, Озе, – засумнiвалася Доротi. – Пам’ятаеться, в чарiвнiй Краiнi Оз тобi траплялося робити помилки, й чимало.
– Нiсенiтниця! – сказав Чарiвник, червонiючи, бо якраз цiеi митi на його обличчя впав червоний сонячний промiнь.
– Йди за мною, – наказав йому Принц. – Я хочу представити тебе нашому Чаклуновi.
Чарiвниковi це запрошення не дуже сподобалося, але не прийняти його вiн не наважився. Тож пройшов разом iз Принцом у величезний вежовий зал, а Доротi, Зеб i весь натовп поспiшили слiдом за ними.
Порослий колючками Чаклун сидiв на тронi. Побачивши його, Чарiвник зi смiшком сказав:
– Що за безглузде створiння!
– На вигляд вiн, може, й безглуздий, – неголосно промовив Принц, – але це один iз найсильнiших чаклунiв. Його единий недолiк полягае в тому, що вiн занадто часто помиляеться.
– Я нiколи не помиляюся, – заперечив Чаклун.
– Зовсiм недавно ти стверджував у моiй присутностi, що з неба бiльше не падатиме камiння або люди, – нагадав Принц.
– Правильно, ну то й що?
– Ось ще одна людина, що впала з неба. Виходить, ти помилився.
– Так це одна, а не багато людей, – заявив Чаклун. – Якби з небес спустилися хоча б двое, ви мали б рацiю, стверджуючи, що я помилився. Але з’явився один чоловiк, тому нiхто не може закидати менi неправду.
– Непогано, – сказав Чарiвник, схвально киваючи головою. – Щасливий засвiдчити, що пiдземнi шахраi нiчим не вiдрiзняються вiд наземних. Ти виступав коли-небудь у цирку, брате?
– Та якось не довелося, – обережно вiдповiв Чаклун.
– А варто було б спробувати, – серйозно порадив маленький чоловiчок. – Я представляю тут Об’еднаний Всесвiтнiй Цирк Байлума i Барнi – три арени в одному наметi та ще зi звiринцем збоку. Запевняю тебе, це дивовижна компанiя.
