Лише та людина, яка терпіла голод, може оцінити їжу; лише моряки та мешканці пустелі знають, що то є гожа вода. І лише дитина з буйною уявою може зрозуміти значення речей, що були їй заказані. Я рано дізнався, що можу посідати лише те, що здобуду собі сам. Моє злиденне дитинство зробило мене скупим. Перші речі, які я собі сам здобув, то були малюнки з цигаркових коробочок, оповістки про цигарки та альбоми. Я не міг витрачати тих грошей, що заробляв, бо віддавав їх родині. Щоб заробити щось для себе, я продавав додаткові випуски часописів. Я обмінював у інших хлопців однакові малюнки, коли вони мені траплялись, а бігаючи по всьому місту, мав нагоду отак торгувати та збирати колекції.
Не так давно я зібрав колекцію всіх малюнків, що випустили цигаркові підприємства. Там були і породисті коні, і паризькі красуні, і жінки всього світу, і прапори всіх держав, і відомі актори, премійовані борці та інше. І кожну серію малюнків я мав у трьох різних відмінах: малюнки з коробочок, плакати та альбоми.
Тоді я почав збирати другі екземпляри та міняти їх на інші речі, що їх хлопці звичайно купують за гроші, які дістають від своїх батьків. Вони не розумілися на вартості тих речей так, як розумівся я, хто ніколи не мав грошей на те, щоб купити собі щось. Я вимінював поштові марки, камінчики, всякі дивнички, пташині яйця, шматочки мармуру. У мене була розкішна колекція камінців, найкраща з усіх, що я коли бачив у інших хлопців, та колекція круглячків, що найменше коштували три долари. Я одержав її, як заставу, за тих двадцять центів, що позичив хлопчику-розсильному; але його одіслали до будинку дефективних дітей, раніш ніж він спромігся викупити її.
Я починав міняти якийсь мотлох та без кінця міняв його, поки до мене не потрапляла річ, що мала якусь вартість. З мене був знаменитий гендляр та надзвичайний скнара. Я навіть тандитників доводив до поту, торгуючись з ними. Інші хлопці звертались до мене, коли їм треба було продати старі пляшки, ганчір’я, старе залізо, рогожі, всякі бляшанки та інший мотлох. Я їм продавав, а вони платили мені відсотки.
І цей хлопець-скнара, цей раб машини, що звик працювати за десять центів погодинно, сидів тут на дошках та міркував, що шклянка пива, вартістю в п’ять центів, безслідно зникає в одну мить. Ось я жив з людьми, які викликали в мене захоплення. Я пишався тим, що товаришую з ними. І чи дала мені моя ощадність хоч одне з таких переживань, що ними рясніє моє життя з того часу, як став я устричним піратом? А коли так, то що має більшу вартість: чи гроші, чи переживання? Ці люди не бояться тринькати грішми. Вони зовсім не знають ціни грошам і частують за раз по восьмеро душ отим віскі, яке коштує десять центів шклянка. Ось, до прикладу, Француз-Франк. А хіба Нельсон не витратив допіру шістдесят центів на пиво для нас обох?
Що ж тепер робити? Я розумів, що важу неабияку справу. Мушу вибирати поміж людьми та грішми, поміж ощадністю та романтикою. Або мушу відкинути геть мій старий погляд щодо грошей та витрачати їх, як витрачають інші, або не товаришувати більше з людьми, які мають такий чудернацький нахил любити міцні напої.
Я повернув назад до «Останньої Пригоди». Нельсон досі стояв за дверима. – Ходімо, вип’ємо пива, – запропонував я. І знову ми стояли біля шинквасу, пили й розмовляли, але цього разу заплатив десять центів я. Цілу годину моєї праці біля машини віддав я за непотрібне та огидне питво. Та байдуже. Я мушу довести справу до кінця. Гроші не мають тепер значення для мене. Товариство – от що має значення. – Вип’ємо ще по одній? – спитав я. – І ми випили ще, і я заплатив. Нельсон із розважністю досвідченого п’яниці сказав господареві: – Мені маленьку, Джоні. – Джоні хитнув головою й налив йому тільки третину шклянки. Але вартість була та сама – п’ять центів.
Тим часом я вже був напідпитку й не звернув великої уваги на це. До того ж я спостерігав. Спостеріг, що в частуванні кількість не має значення. Тут, у цих взаємних частуваннях, виявлялася приязнь та почуття товариськості. І ще одне: Я теж можу замовляти неповні шклянки й таким чином на дві третини зменшити важкий обов’язок, що лежить на мені.
– Я мусив збігати на борт по гроші, недбайливо сказав я, коли ми пили; сподівався, що Нельсон побачить у цьому пояснення, чому я дозволив себе почастувати шість разів, ні разу не почастувавши його.
– Не варто цього робити, – зауважив він. – Такому хлопцеві, як ти, Джоні повірив би наборг. Правда, Джоні?
– Звичайно, – відповів усміхаючись Джоні.
– А скільки там записано на мене? – запитав Нельсон.
Джоні дістав боргову книжку, яку держав за прилавком, знайшов Нельсонову сторінку й назвав суму в кілька доларів. Мене теж охопило бажання мати й свою сторінку в цій книзі. Це я вважав за остаточну прикмету мужності.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги