Щоденники 1910–1912 рр.

Надвечір на канапі в моїй темній кімнаті. Чомусь потрібно досить багато часу, щоб розгледіти колір, але потім у свідомості враз ніби настає прояснення, і сумніви щодо кольору швидко минають. Коли з другого боку на скляні двері одночасно падає світло з передпокою й кухні, то шибки майже до самого низу заливає зеленуватий або, щоб не зіпсувати чіткого враження, зелений колір. Якщо в передпокої світло вимкнути й горітиме світло лише на кухні, то шибка, яка ближче до кухні, стає темно-синьою, сусідня – білувато-голубою, такою білуватою, що весь малюнок на матовому склі (стилізовані маківки, вусики, різноманітні чотирикутники та листочки) розпливається.

Відблиски й тіні, що падають на стіни та стелю знизу від електричного освітлення на вулиці й на мосту, безладні, почасти спотворені, перекривають одне одного, і їх важко перевірити. Річ у тім, що, коли встановлювали дугові електричні лампи внизу й обставляли цю кімнату, ніхто не подумав по-господарському про те, який вигляд матиме моя кімната о цій порі без власного кімнатного освітлення, коли на неї дивитися з канапи.

Від трамвая, що проїздить унизу, падають угору на стелю невиразні білуваті відсвіти й, механічно затинаючись, переламуючись у кутку на стелі, сповзають стіною вниз. – Глобус стоїть у першому свіжому повному відблиску вуличного освітлення на комоді, рівно залитому згори зеленуватим світлом, полискує заокругленнями й має такий вигляд, ніби світло для нього заяскраве, хоч воно ковзає на його поверхні, роблячи його схожим скоріше на буре шкіряне яблуко. – Світло з передпокою кидає на стіну над ліжком чималу лискучу пляму, яку біля узголів’я обмежує звивиста лінія і яка в цю мить тисне на ліжко, робить ширшими темні стояки, підіймає стелю над ліжком.