И мое веселье с ними унеслось.
Так от сумрачной, безмолвной
Ты не жди ни песни стройной,
Ни горячих слов живых, —
Только верь: где я ни буду,
Сердцем я не позабуду
Ни песней, ни слов твоих.
Если бы Вы видели радость, какую сделала присланная Вами мне книга, Вы утешились бы моею радостью, как своим добрым делом.
Живите счастливо, наш дорогой Соловушко, и не взыщите, что старая ворона так нескладно прокаркала Вам свое спасибо.
Анна Мордовцева.
Саратов, 1860, 5-е марта.
Прошу принять и мой сердечный привет, многоуважаемый Тарас Григорьевич.
Д. Мордовцев.
380. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка
8 березня 1860. Катеринодар
Спасибi тобi, брате, курiнний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криницi» i прочого, тобою менi присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре дiло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Кулiш? Де вiн тепер обрiтаеться; може, поiхав до пранцiв за козиною борiдкою, щоб ми його не пiзнали?
Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пiтерi. Дай Боже, щоб ти був здоров, i не забував довiку кохаючого тебе
Якова Кухаренка.
8 марта 1860,
Екатеринодар.
P. S. Моя стара з синами кланяеться тобi низько.
381. В. М. Бiлозерського до Т. Г. Шевченка
16 березня 1860. С.-Петербург
Поспiшаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Григоровичу, з вiсткою: сьогоднi ранком, в ? 4-й годинi, дав нам Бог сина. Маемо надiю, що Ви не одмовитесь з нами покуматься[7 - Жiнка моя перва захотiла, щоб Ви, а не хто iнший, були хрещеним батьком.]; – благословiть же малого козака на вирiст i на розум i накажiть матерi його спiвать отакого котка (чи знаете?):
Понад морем, Дунаем
Вiтер явор хитае;
Мати сина питае:
– Ой сину мiй, Іване,
Дитя мое кохане!
А чи тебе оженить,
Чи у вiйсько урядить?..
Як я тебе родила,
Тяжко-важко нудила;
Як я тебе колихала,
Усю нiченьку не спала;
Як я тебе зростила,
Сама себе звеселила;
Як я тебе оженю,
Всю родину звеселю;
Як я тебе в вiйсько дам, —
Собi жалю я завдам!
– Мати ж моя рiдная,
Порадонько вiрная!
Ісправ менi три труби,
Да й усi три мiдянi,
А четвертую трубу
Ісправ менi золоту!
Ув одну трубу заграю,
Як коника сiдлаю;
А в другую заграю —
На коника сiдаю;
А в третюю заграю —
З твого двору з’iжджаю,
А в четверту затрублю,
Серед вiйська стоячи
І шабельку держучи,
Щоб зачула матуся
До утренi iдучи.
– Ой сину ж мiй, Іване,
Дитя мое кохане!
Ой коли б же я зозуля,
Я б до тебе полинула!
– Якби, мати, я сокiл,
Я б до тебе прилетiв!
– Рости-ж, синку, в забаву,
Козачеству на славу,
Вороженькам в розправу!
Правда, що Ви менi подякуете, що я Вам нагадав такого чудесного котка?
Чи не зайшли би Ви сьогоднi увечерi до мене: есть дещо Вам показать i запитать Вашоi ради. Всi отсi днi не ладилось, щоб до Вас зайти. В суботу Ви не заглянули нi до мене, нi до куми, а вчора знов я не був у Варвари Якiвни.
Ваш довiку Василь Б[iлозерський].
16 марта 1860,
раннiй ранок.
382. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка
23 березня 1860. С.-Петербург
