Гріхи батьків
– Це мій приятель, Том Бредшоу. Він не курить, не п’є, не лається і не плює, – повідомив Квінн ще до того, як Гаррі розтулив рота.
– Ласкаво просимо до Лейвенгему, Бредшоу, – зробив широкий жест Мейсон.
– Насправді – капітан Бредшоу, – докинув Квінн.
– Власне лейтенант, – уточнив Гаррі. – Я не дослужився до капітана.
Квінн виглядав розчарованим своїм протеже.
– Перший термін? – запитав Мейсон, пильно зазираючи у вічі Гаррі.
– Атож, сер.
– Я направлю вас до блоку А. Після того як помиєтесь та отримаєте свій тюремний одяг на складі, пан Геслер відведе вас до камери номер 327.
Мейсон перебіг очима планшет. Молодий офіцер стояв позаду нього, помахуючи кийком у правій руці.
– А в мене є шанс приєднатися до мого товариша? – поцікавився Квінн, коли Гаррі записали в журналі реєстрації. – Зрештою, лейтенантові Бредшоу може знадобитися ординарець?
– Ти – остання людина, котра йому потрібна! – відрубав Мейсон.
Гаррі хотів щось сказати. Аж тут кишеньковий злодій нахилився, вихопив із шкарпетки складену доларову банкноту й засунув її у горішню кишеню куртки Мейсона.
– Квінн також сидітиме в камері три-два-сім, – недбало кинув Мейсон молодшому офіцеру.
Хоча Геслер і став свідком хабара, то ніяк цього не показав.
– Ви двоє – ходіть за мною! – звелів він обом.
Квінн хутко наздогнав Гаррі, щоб Мейсон раптом не передумав.
Двоє нових в’язнів прошкували довгим цегляним коридором, аж поки Геслер не зупинився біля дверей до душової, в якій дві вузькі дерев’яні лавки були прикручені до стіни із рушниками.
– Роздягніться й мийтесь, – наказав Геслер.
Гаррі повільно знімав свій костюм, кремову сорочку із жорстким комірцем і смугасту краватку. Це все пан Джелкс порадив одягнути на судове засідання, щоб справити хороше враження. Проблема була лише в тому, що він обрав не того суддю. Квінн уже хлюпався під душем, а Гаррі все ще роззувався. Він повернув кран, і струмінь води неохоче закрапав на його лисину. Потім він підняв із підлоги шмат мила і став митися. Гаррі ступив під холодний струмінь сусіднього крана, і Квінн передав йому обмилок.
– Нагадайте мені перебалакати з начальником про пільги, – сказав Квінн, узявши вологий рушник, великий, як скатертина.
Губи Геслера зневажливо стиснулися.
– Одягайтесь і гайда за мною! – звелів він, хоча Гаррі ще не закінчив митися.
Геслер енерґійним кроком ішов коридором, а напіводягнений, іще мокрий Гаррі намагався не відставати. Вони зупинилися біля подвійних дверей із табличкою «Склад». Геслер рішуче постукав, за мить двері відчинилися, звідти виглянув втомлений життям офіцер, котрий цмулив самокрутку. Побачивши Квінна, офіцер усміхнувся.
– Не впевнений, що твоя роба вже повернулася з пральні, Квінне, – сказав він.
– Тож мені знадобиться новий комплект, пане Ньюболд? – Квінн нахилився і вийняв папірець із іншої шкарпетки, який вмить зник. – Мої потреби прості, – додав він. – Ковдра, два бавовняних простирадла, подушка, наволочка…
Офіцер брав кожен предмет із полиць перед ним і складав їх купкою на лаві.
– …дві сорочки, три пари шкарпеток, двоє штанів, два рушники, миска, тарілка, ніж, виделка та ложка. А ще бритва, зубна щітка й тюбик зубної пасти – бажано «Колґейту»…
Ньюболд мовчки вибирав необхідне. Купка Квінна все збільшувалася.
– Щось іще? – врешті-решт запитав він, ніби Квінн – дуже цінний клієнт, котрий, ймовірно, ще повернеться.
– Аякже! Мій приятель лейтенант Бредшоу потребує такого ж комплекту, а позаяк він офіцер і джентльмен, то подбайте, щоб він отримав усе необхідне.
На подив Гаррі, Ньюболд узявся складати ще одну купку, прискіпливо вибираючи кожен предмет. І це все – завдяки новому знайомому, котрий сидів поруч із ним в автобусі!
– Марш за мною! – звелів Геслер, коли Ньюболд закінчив свою роботу.
Гаррі і Квінн схопили своє манаття й побігли коридором. Дорогою було ще кілька зупинок, оскільки черговому доводилося відмикати ґратчасті перегородки, що відділяли їх від камер. Коли ж вони нарешті втрапили у потрібне крило, їх привітав галас юрмиська в’язнів.
Квінн зауважив:
– Бачу, ми тепер на останньому поверсі, пане Геслер? Але я не буду чекати ліфта, адже мені потрібно тренуватися…
Офіцер проігнорував його слова і хутко крокував повз гамірних в’язнів.
– Здається, ви казали, що це тихе крило, – промовив Гаррі.
– Певна річ. Але пан Геслер не надто тут популярний, – прошепотів Квінн, перед тим як усі троє дійшли до камери триста двадцять сім.
Геслер відчинив важкі залізні двері – і двоє в’язнів могли протиснутись досередини.
Отак Гаррі отримав своє житло на наступні шість років. Він почув, як двері бряцнули за ним. Бранець оглянув камеру і помітив, що з внутрішнього боку на дверях немає ручки. Двоповерхові нари, залізний рукомийник, пригвинчений до стіни, дерев’яний стіл, також прикріплений до стіни, і дерев’яний стілець. Його очі нарешті зупинилися на іржавому сідалі нужника в кутку, і його знудило.
– Ти спатимеш нагорі, – рішуче вказав Квінн, перебиваючи його думки. А якщо я вийду раніше, то зможеш перебратися донизу, а новий сусіда отримає другий поверх. Такі тут правила, – пояснив він.
Гаррі повільно застилав своє ліжко, відтак ліг і поклав голову на тонку й жорстку подушку, болісно усвідомлюючи, що мине чимало часу, перш ніж він звикне спати на ній.
– Чи можу я спитати іще дещо? – звернувся він до Квінна.
– Авжеж, але не базікай довго – треба виспатись.
Гаррі згадав Фішера, котрий свого часу сказав майже те саме під час їхньої першої ночі у школі Святого Беди.
– Вочевидь, вам вдалося якось пронести значну кількість готівки. Чому ж охоронці не конфіскували її, як тільки ви вийшли з автобуса?
– Якби вони це зробили, – пояснив Квінн, – жоден шахрай не захотів би принести сюди свої гроші, і вся система завалилася б.
3
Гаррі лежав нагорі й витріщався на вкриту білим тиньком стелю, він міг торкнутися її, дотягнувшись пальцями. Матрац був грудкуватий, а подушка така тверда, що він зміг лише ненадовго склепити повіки. Його думки повернулися до Сефтона Джелкса. Це ж треба, як легко його надурив старий лис… «Зніміть із мого сина звинувачення в убивстві – це все, що мене хвилює», – почув він, як батько Тома Бредшоу казав Джелксу.
Гаррі намагався не думати про оті наступні шість років. Схоже, пан Бредшоу чхати на це хотів. І це коштувало йому десяти тисяч доларів?
Він викинув думки про клятого адвоката. Згадав про Емму. Він так сумував за нею, хотів написати листа, щоб повідомити, що ще живий, але знав, що не можна. Що вона робить зараз, цього осіннього дня в Оксфорді? Як просувається її робота, адже це перший рік навчання? Чи упадає за нею хтось інший?
А що з її братом Джайлзом, його найближчим приятелем? Тепер, коли Британія вступила у війну, чи покинув він Оксфорд, щоби вирушити на війну з німцями? Якщо так, то Гаррі молився, аби Джайлз залишився живим. Він стиснув п’ястук і постукав розлючено по краю ліжка. Йому не випало зіграти свою роль. Квінн не відреагував, мабуть, подумав, що Гаррі страждає від «синдрому першої ночі».
А що з Г’юґо Беррінґтоном? Хтось бачив його після того, як він зник того дня, коли Гаррі мав побратися з його донькою? Чи знайде він спосіб повернути справу на свою користь? Адже всі повірили, що Гаррі вже на тому світі? Він викинув і Беррінґтона зі своїх думок. Навряд чи цей чоловік може виявитися його батьком…
Коли ж думки юнака повернулися до матері, Гаррі всміхнувся, сподіваючись, що вона вдало скористається десятьма тисячами доларів Джелкса, котрий пообіцяв відправити ці гроші, як тільки Гаррі погодиться зайняти місце Тома Бредшоу. Маючи в банку понад дві тисячі фунтів стерлінґів, Гаррі сподівався, що мати звільниться з роботи офіціантки у «Ґранд-готелі» і купить собі якийсь будиночок, про який завжди мріяла, – це було єдиною втіхою від усієї цієї катавасії.
А що із сером Волтером Беррінґтоном, котрий завжди ставився до нього як до онука? Адже сер Волтер міг бути його дідусем. Якби так виявилося, то Гаррі міг би претендувати на спадкові маєтки Беррінґтона та родинний титул і таким чином стати сером Гаррі Беррінґтоном. Але Гаррі не тільки прагнув, аби його товариш Джайлз, законний син Беррінґтона, успадкував цей титул, а, що набагато важливіше, відчайдушно бажав довести, що його справжнім батьком був Артур Кліфтон. Тоді це дасть йому примарний шанс одружитися з коханою Еммою…
Гаррі намагався забути, де він проведе наступні шість років.
◾О сьомій годині прозвучала сирена, що розбудила всіх в’язнів, котрі просиділи достатньо довго, щоб насолоджуватися нічним сном. «Коли спиш, ти не в тюрмі», – такими були останні слова, які Квінн пробурмотів перед тим, як зануритись у глибокий сон і гучно захропти. Та це не турбувало Гаррі. Його дядько Стен був хропуном вищого ґатунку.
Гаррі виснував кілька важливих для себе речей упродовж цієї довгої безсонної ночі. Щоб якось пережити цю даремну та жорстоку трату часу, «Том» стане взірцевим в’язнем, сподіваючись, що йому зменшать термін покарання за хорошу поведінку. Він спробує влаштуватися на роботу до бібліотеки і записати в щоденник все, що сталося до того, як його засудили, і про все, що станеться, доки перебуватиме за ґратами. Він також підтримуватиме свою форму на випадок, якщо війна в Європі все ще вируватиме, щоби бути готовим взяти в ній участь після того, як звільниться.
Коли Гаррі щойно спустився з горішніх нар, Квінн уже був одягнений.
– А що тепер? – поцікавився Гаррі, як новачок у перший день свого навчання.
– Сніданок, – повідомив Квінн. – Одягайся, бери тарілку та кухоль і приготуйся до відмикання дверей. Якщо запізнитися навіть на кілька секунд, декотрі охоронці із задоволенням захряснуть двері перед твоїм носом.
Гаррі узявся натягати штани.
– І не розмовляй дорогою до їдальні, – додав Квінн. – Це привертає до тебе увагу, що дуже дратує рецидивістів. Краще взагалі не розмовляти ні з ким аж до другого року відсидки.
Гаррі засміявся б, але не був упевнений, чи Квінн жартує. Він почув, як ключ обернувся у замку, і двері камери відчинилися. Квінн вискочив, мов сірий гончак із загону, а його співкамерник відстав лише на крок. Вони приєдналися до довгої черги мовчазних в’язнів, котрі проходили майданчиком повз відчинені двері порожніх камер, перед тим як спуститися спіральними сходами на перший поверх, де снідали їхні друзі по нещастю.
Колона зупинилася ще задовго до того, як дійшла до їдальні. Гаррі спостерігав за служками в коротких білих куртках, котрі стояли коло казанів. Охоронець із кийком у довгій білій куртці стежив за всіма, щоби переконатися, що ніхто не отримав зайву порцію.
– Як приємно бачити вас знову, пане Сідделл, – тихо зронив Пет охоронцю, як тільки вони дійшли до початку черги.
Двоє чоловіків потиснули руки навзаєм, ніби давні друзі. Цього разу Гаррі не зміг помітити, як гроші переходять із рук у руки, але стриманий кивок пана Сідделла вказав на те, що угоду скріплено.
Квінн рухався в черзі, а його жерстяна миска наповнилася смаженим яйцем із твердим жовтком, купкою картоплі, швидше чорної, ніж білої, і двома скибочками черствого хліба.
Гаррі наздогнав Квінна, коли тому в кухоль хлюпнули кави. Служки виглядали спантеличеними, коли Гаррі дякував їм по черзі, ніби він був гостем на чайній виїзній вечірці.
– Дідько… – сказав він, коли останній служка збирався налити йому кави. – Я ж залишив свій кухоль у камері…
Служка наповнив кухоль Квінна до краю.
– Не забудь наступного разу, – повчав співкамерник Гаррі.
– Не базікати в черзі! – заверещав Геслер, ляснувши кийком по долоні в рукавичці. Квінн підвів Гаррі до кінця довгого столу і сів на лаву навпроти нього. Гаррі був такий голодний, що підбирав кожну крихту в своїй мисці, водномить ковтнувши найменше яйце з тих, які йому доводилося коли-небудь куштувати. Бранець навіть роздумував, чи не облизати свою миску, але потім згадав поведінку свого приятеля Джайлза у перший день їхнього навчання.
Коли Гаррі та Пет закінчили п’ятихвилинний сніданок, вони вирушили назад спіральними сходами нагору. Після того як двері в їхню камеру зачинилися, Квінн вимив свою миску та кухоль і акуратно сховав їх під ліжко.
– Коли роками живеш у приміщенні вісім на чотири, то використовуєш кожен дюйм простору, – пояснив він.
Гаррі стежив за його діями і міг лише дивуватися, скільки ж часу мине, перш ніж він зможе навчитися чогось у Квінна.
– А що тепер? – знову запитав Гаррі.
– Розподіл до роботи, – пояснив Квінн. – Я приєднаюся до Сідделла на кухні, але ми ще повинні переконатися, чи тебе пошлють у бібліотеку. Це залежатиме від того, який офіцер чергує. Проблема в тому, що у мене закінчується готівка…
Як тільки ці слова злетіли з вуст Квінна, двері знову відчинилися, і на порозі постав Геслер, ляскаючи кийком об рукавичку.
– Квінне, – сказав він, – негайно вирушай на кухню! Бредшоу – на пост номер дев’ять, приєднуйся до прибиральників.
– А я сподівався працювати в бібліотеці, пане…
– Мені байдуже, на що ти сподівався, Бредшоу! – глузливо мовив Геслер. – Я черговий по крилу і сам встановлюю тут правила! А до бібліотеки можеш заглянути у вівторок, четвер чи неділю між шостою та сьомою, як і будь-який інший в’язень. Це зрозуміло?
Гаррі кивнув.
– Ти більше не офіцер, Бредшоу, а просто в’язень, як і всі в цьому місці. І не гай часу даремно, сподіваючись мене підкупити, – додав він виходячи.
– Геслер – один із небагатьох охоронців, котрий не бере хабарі, – прошепотів Квінн. – Твоя єдина надія зараз – пан Свонсон, начальник в’язниці. Запам’ятай лише: він вважає себе інтелектуалом. Це мабуть, через те, що може прочитати рукописний текст. Окрім того, він також затятий баптист. Алілуя…
– А коли у мене з’явиться можливість з ним побачитися? – спитав Гаррі.
– Та будь-коли. Просто не забудь повідомити йому, що хочеш працювати в бібліотеці. Але на кожного в’язня він витрачає лише п’ять хвилин.
Гаррі опустився на дерев’яний стілець і обхопив голову руками. Якби не десять тисяч доларів, які Джелкс пообіцяв надіслати його матері, він використав би свої п’ять хвилин, аби розповісти начальнику правду про те, як опинився в Лейвенгемі…
– Тим часом я постараюсь якось перетягти тебе до кухні, – додав Квінн. – Це, може, й не те, на що ти сподівався, але краще, ніж прибирати в крилі.
– Спасибі… – щиро подякував Гаррі.
Квінн кинувся до кухні, не ждучи додаткових вказівок. Гаррі ж спустився сходами на перший поверх і пішов шукати пост номер дев’ять.
Дванадцятеро чоловіків – усі новачки, тісно згуртувалися і чекали вказівок. Ініціативу в Лейвенгемі не виказували – це могли потрактувати як вияв того, що в’язень хоче видатися розумнішим за офіцера.
– Візьміть відра, наповніть їх водою і прихопіть із собою швабри! – наказав Геслер.
Він усміхнувся зневажливо, занісши ім’я Гаррі в записник.
– Ти з’явився останнім, Бредшоу, тому чиститимеш лайно в нужнику весь наступний місяць.
– Але ж я не був останнім! – запротестував Гаррі.
– А я впевнений, що був, – наполіг Геслер, й глузлива усмішка не зійшла з його обличчя.
Гаррі наповнив відро холодною водою і схопив швабру. Йому не потрібно підказувати, в якому напрямку рухатися: смердючий запах убиральні чутно було оддалік. Його знудило ще до того, як він увійшов до великого квадратного приміщення з тридцятьма дірками в підлозі. Він затулив ніс, але йому все одно доводилося щомиті вискакувати в коридор, щоби вдихнути повітря. Геслер стояв неподалік збоку і реготнув.
– Нічого, звикнеш до цього, Бредшоу, – сказав він. – Із часом…
Гаррі вже пошкодував, що з’їв свій сніданок, який виблював за лічені хвилини. Десь годиною пізніше він почув, як якийсь офіцер покликав:
– Бредшоу!
Гаррі вискочив із вбиральні блідий як полотно.
– Я тут! – вигукнув він.
– Начальник хоче бачити тебе, швидше!
Із кожним кроком Гаррі вже міг дихати глибше, а коли дійшов до кабінету начальника в’язниці, то почувався задовільно.
– Зачекай, доки тебе не покличуть, – застеріг наглядач.
Гаррі сів коло двох в’язнів, а ті швидко відвернулися від нього. Він зрозумів чому. Намагався зібратися з думками, поки в’язні почергово заходили й виходили з кабінету начальника. Квінн мав рацію: кожна співбесіда тривала близько п’яти хвилин, а інколи навіть менше. Гаррі зрозумів: не можна згаяти жодної секунди відведеного часу.
– Бредшоу! – вигукнув офіцер і відчинив двері.
Гаррі зайшов у кабінет начальника і залишився стояти за кілька кроків від великого, оббитого шкірою столу. Поки господар кабінету сидів, Гаррі зміг помітити, що той не в змозі застібнути середній ґудзик своєї спортивної куртки. Його волосся було пофарбоване в чорне, так він намагався виглядати молодшим, хоча це лише робило його смішним. Що там Брут казав про марнославство Цезаря? Запропонуйте йому вінок і хваліть так, ніби він бог, і це стане початком його падіння…
Свонсон відкрив справу Бредшоу і кілька хвилин вивчав її, перш ніж поглянути на в’язня.
– Бачу, що вас засудили до шести років за дезертирство. Я раніше такого не зустрічав, – зізнався він.
– Так, сер, – підтвердив Гаррі, не бажаючи гаяти жодної миті дорогоцінного часу.
– Тільки не запевняйте, що невинні, – продовжив Свонсон. – Лише один із тисячі може бути таким. Всі факти свідчать проти вас.
Гаррі кивнув.
– Але якщо будете поводитися належним чином, – Гаррі згадав про вбиральню, – і це не спричинить якихось проблем, то не бачу причин, щоб вас тримати тут аж шість років.
– Дякую, сер.
– У вас є якісь захоплення? – поцікавився байдужкувато Свонсон.
– Читання, мистецтвознавство та хоровий спів, сер.
Начальник подивовано зиркнув на Гаррі: чи той часом не знущається з нього? Він вказав на рамку, що висіла на стіні за його робочим столом, і запитав:
– Можете доповнити нижній рядок, Бредшоу?
Гаррі вгледівся у цитату: «Свої очі я зводжу до гори, звідки прийде мені допомога». Він мовчки подякував панні Елеонор Е. Мандей, за години, які провів на її хорових заняттях.
– «Мені допомога від Господа, що створив небо й землю!» Псалом сто двадцять перший[3].
Начальник усміхнувся.
– Скажіть, Бредшоу, хто ваші улюблені автори?
– Шекспір, Діккенс, Остін, Троллоп і Томас Гарді.
– Хіба жоден із наших земляків недостатньо хороший для вас?
Гаррі мало не вилаявся вголос, припустившись такої очевидної помилки. Він поглянув на заповнену книжкову полицю.
– Авжеж, – сказав він. – Вважаю Скотта Фіцджеральда, Гемінґвея та О. Генрі незрівнянними, а Стейнбека – найкращим сучасним письменником Америки.
Він сподівався, що правильно вимовив це ім’я і поклав собі прочитати «Про мишей і людей», перш ніж наступного разу зустрінеться з начальником.
Посмішка знову з’явилась на вустах Свонсона.
– Яку роботу вам призначив Геслер? – запитав він.
– Прибирання крила. Хоча я хотів би працювати в бібліотеці, сер…
– Он як? – здивувався начальник. – Тоді дізнаюся, чи є там вакансія…
Господар кабінету щось занотував у блокноті, що лежав перед ним.
– Дякую, сер.
– Вас повідомлять про це сьогодні ж, – сказав начальник, ховаючи теку.
– Дякую, сер, – повторив Гаррі.
Він швидко пішов до дверей, усвідомлюючи, що на нього витратили більше часу, ніж стандартно відведені п’ять хвилин. Як тільки він вийшов у коридор, черговий провів його до крила. Гаррі був удячний, що Геслера ніде не було видно, а прибиральники вже перебралися на другий поверх на той момент, коли він знову до них приєднався.
Задовго до того, як пролунав сигнал до обіду, Гаррі вже був виснажений до краю. Він став у чергу до казанів і виявив, що Квінн уже прилаштувався за прилавком, обслуговуючи в’язнів. Чимала порція картоплі та вареного м’яса одразу ж потрапила у миску Гаррі. Він сидів сам-один за довгим столом і поглинав їжу. Кліфтон мріяв, щоб Геслер більше не з’явився цього дня, інакше доведеться повертатися назад до вбиральні…
Чергування Геслера вже закінчилося, коли Гаррі збирався до роботи. Отож інший наглядач послав новачка мити туалети. Гаррі провів решту дня, підмітаючи коридори та випорожняючи сміттєві баки. Єдине, про що він думав, було те, чи дав начальник вказівку перерозподілити його до бібліотеки.
Якщо цього не станеться, Гаррі сподівався хоча б на роботу при кухні.
Коли Квінн повернувся до їхньої камери по обіді, вираз його обличчя не залишив Гаррі сумнівів, що він не приєднається до Квінна.
– Було одне вакантне місце на митті посуду… – почав той.
– Може, я? – спохопився Гаррі.
– Але коли пан Сідделл назвав твоє ім’я, Геслер його одразу ж відхилив. Сказав, що тобі доведеться прибирати крило щонайменше три місяці, перш ніж він розгляне можливість переведення на кухню…
– Що не так із цим чоловіком? – відчайдушно запитав Гаррі.
– Подейкують, що він намагався стати офіцером військово-морського флоту, але не склав іспит і був змушений влаштуватися на тюремну службу. Отож за наслідки має відповідати лейтенант Бредшоу…
4
Увесь місяць Гаррі провів, чистячи вбиральні блоку А. І лише тоді, коли в крилі з’явився інший новак, Геслер нарешті звільнив його від цих обов’язків і заповзявся робити пекельним життя інших.
– Цей клятий чоловік, він псих! – лаявся Квінн. – Сідделл був ще готовий запропонувати тобі роботу на кухні, але Геслер наклав на це вето.
Гаррі нічого не сказав.
– Але не всі новини такі погані, – додав Квінн, – бо я чув, що Енді Саваторі, заступника бібліотекаря, випускають дочасно. Його мають звільнити наступного місяця. Але головне – схоже, ніхто не претендує на ту роботу.
– Дікінс міг би, – буркнув Гаррі собі під ніс. – То що треба робити, щоби її отримати?
– Нічого. Намагайся створити враження, що ти не зацікавлений. Адже Геслер не на твоєму боці…
Наступний місяць здався іще довшим, ніж попередній. Гаррі відвідував бібліотеку по вівторках, четвергах і неділях між шостою та сьомою. Але старший бібліотекар Макс Лойд не давав йому жодних підстав вважати, що саме Кліфтон стане його заступником. А Саваторі мовчав як риба, хоча він явно щось знав.
– Не думаю, що Лойд захоче, щоб я йому допомагав, – зауважив Гаррі після того, як одного вечора загасили світло.
– Лойд і не може хотіти, – пояснив Квінн. – Це вирішує начальник.
Але Гаррі не мав певності.
– Підозрюю, що Геслер із Лойдом працюють у парі, щоб домогтися, аби я цю роботу не отримав…
– Кажеш – пара? А що це нагадує? – сказав Квінн.
– Параноїка…
– Атож, це саме те, ким ти станеш, хоча й не впевнений, що воно означає.
– Страждання від необґрунтованих підозр, – підказав Гаррі.
– Не можна сказати краще!
Гаррі не був упевнений, що його підозри були безпідставними. Але за тиждень Саваторі відвів його убік і підтвердив найгірші очікування.
– Геслер подав три кандидатури на розгляд начальникові, і твого імені в списку немає.
– Це гаплик! – Гаррі тупнув ногою. – Тепер буду чистити вбиральні до кінця своїх днів…
– Не обов’язково, – заперечив Саваторі. – Приходь до мене за день до того, як мене випустять.
– Але тоді вже буде пізно…
– Не думаю, – сказав Саваторі, але не пояснив, чому. – Тим часом уважно вивчай кожну сторінку оцього…
І він передав Гаррі важкий фоліант у шкіряній оправі, який рідко покидав бібліотеку.
◾Гаррі вмостився на горішнє ліжко і відкрив обкладинку тюремного статуту на двісті сімдесят три сторінки. Ще не дійшовши до шостої сторінки, він узявся робити виписки. А задовго до того, як вирішив переглянути фоліант удруге, в його свідомості почав визрівати план…
Кліфтон знав, що йому дуже бракує часу, й усі дії треба ретельно відпрацювати, особливо коли він опиниться на сцені після того, як піднімуть завісу. Він збагнув, що не зможе здійснити свій план до звільнення Саваторі. Окрім того, уже призначать нового заступника бібліотекаря…
Коли Гаррі провів генеральну репетицію в тиші їхньої камери, Квінн заявив, що він не лише параноїк, але й не сповна розуму, і запевнив, що його другий виступ буде вже на самоті…
◾Щомісяця по понеділках уранці начальник в’язниці обходив кожен блок. Отож Гаррі знав, що йому доведеться чекати ще три тижні після звільнення Саваторі, перш ніж той дійде до блоку А. Свонсон завжди тримався одного і того ж маршруту, й в’язні знали, що якщо турбуються про власну шкуру, краще зникнути з поля зору, щоб не трапитися йому на очі.
Коли Свонсон піднявся на останній поверх блоку того ранку понеділка, Гаррі вже чекав, щоб привітати його зі шваброю в руці. Геслер прошмигнув позаду начальника і помахав кийком, застерігаючи, що коли Бредшоу дороге його життя, краще відійти убік. Та Гаррі не рушив із місця, не залишаючи начальникові іншого вибору, як зупинитися перед несподіваною завадою.