Тиха місцина

Після вінчання родина Жозефіни вирушила на банкет, тому вечеряти дівчині довелося на самоті – радше, майже на самоті, адже молодшого брата і його гувернантку складно було вважати товариством.

Вона відчувала себе цілком спустошеною. Сьогодні ввечері Ентоні Харкер – «вельми коханий – ніжно коханий – вельми, ніжно коханий!» – йшов на побачення з іншою, щоб цілувати її огидне, потворне обличчя; і невдовзі він зникне назавжди – як і всі інші чоловіки його покоління – в обіймах якоїсь жінки, яка зовсім його не кохатиме, залишивши їй лише безліч Тревісів де Коппетів і Едів Бементів – тих, хто до того не цікаві, що навряд чи варті навіть тіні усмішки

Коли вона побачила власне відображення в дзеркалі ванній, на неї знову нахлинули почуття. А що, коли вона помре сьогодні вночі, уві сні?

– Ох, яка ганьба, – прошепотіла Жозефіна.

Відчинивши вікно, вона стиснула в руці єдине нагадування про Ентоні – велику носову хустку з його ініціалами, і зі смутком залізла під ковдру. Проте не встигли простирадла ще нагрітися, як почувся стукіт у двері.

– Вам терміновий лист, – мовила покоївка, увійшовши до кімнати.

Увімкнувши світло, Жозефіна розкрила конверт і передусім глянула на підпис. Потім почала читати; її груди важко здіймалися та опускалися під нічною сорочкою.

Моя люба маленька Жозефіно: все марно. Я нічого не можу із собою вдіяти, не брехатиму тобі. Я страшенно, відчайдушно кохаю тебе. Коли ти пішла сьогодні, я збагнув, що ніколи не зміг би з тобою розлучитися. Я приїхав додому і не міг ані їсти, ані навіть спокійно сидіти – я міг лише ходити туди-сюди кімнатою та думати про тебе і твої сльозах у вестибюлі. І зараз я пишу цей лист…

Лист був на чотирьох сторінках. Десь наприкінці Ентоні заявляв, що різниця у віці не має жодного значення, а прикінцеві слова були такі:

Я знаю, що ти зараз, певно, відчуваєш себе абсолютно нещасною, і я б віддав десять років свого життя за те, щоб опинитися наразі поруч із тобою, поцілувати і побажати тобі солодких снів.

Дочитавши до кінця, Жозефіна застигла на кілька хвилин; смуток несподівано зник, вона була настільки пригнічена, що тепер їй здалося, що її охопила радість. Вона підморгнула самій собі – але відразу насупилася.

– Боже мій! – вимовила вона вголос. І перечитала лист ще раз.

Першим бажанням було поділитися новиною з Ліліан – але вона вирішила не поспішати. Подумки несподівано сплив образ нареченої на весіллі – нареченої бездоганної, незаплямованої, коханої та майже святої, з легким рум’янцем на щоках. Чистота юності, безліч друзів, потім з’являється Він – ідеальний і коханий. З деяким зусиллям вона покинула світ мрій. Мері Джексон безумовно не стала б зберігати у себе такі листи… Вставши з ліжка, Жозефіна порвала лист на дрібні шматочки, поклала клаптики на скляний столик і спалила, заповнивши кімнату димом. Жодна добре вихована дівчина не дасть відповіді на такий лист; правильне рішення – удати, ніби нічого не відбулося.

Примечания