Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Посеред австрійського лісу, неподалік кордону з Чехією, між могутніми деревами, бурхливими водами і зеленими горами, на яких на тлі неба підвищуються руїни величних замків, є затишна місцина з білими хатами та червоними черепичними дахами.

Невелика єврейська громада мешкала тут із незапам’ятних часів, далеко від шляху, який сполучає світову торгівлю та яким просуваються війська, і тому зберегла власну сутність і звичаї незмінними.

Великим світочем та ілау[9] цієї громади був Мебус Кон. Він був її учителем, її радником, її оракулом та її лікарем.

Мебус жив доволі тихо і щасливо зі своєю дочкою Перл під дахом невеличкого будинку, оточеного виноградним листям, який належав єврейському м’ясникові Бертольду Циммерману, аж поки не оселився тут разом зі своєю сестрою молодий єврейський лікар Леопольд Пфеффермен.

Тепер спокій було порушено. Досі євреї в цьому тихому куточку не знали інших ліків, окрім Талмуду. За допомогою цієї священної книги Мебус зціляв усілякі недуги та хвороби, або не зціляв їх, залежно від того переважали добрі чи злі духи.

Раптово незнайомець, молодий вискочка, почав виборювати власну вагомість. Старий талмудист зненавидів цього лікаря від самого початку, ще перш ніж побачив його, і його неприязнь поступово посилювалася поведінкою сестри Пфеффермена. Ця молода, граціозна, освічена жінка вирізнялася елегантним вбранням та вільнодумством, вона завзято захищала все добре та розумне в юдаїзмі, але вивільнилася від усіх застарілих забобонів та звичаїв. Лише звичайного читання книг, що не були фоліантами мовою іврит, стало достатньо, щоб вона зробилася єретичкою в очах талмудиста. На додаток, у лікаря на столі лежав людський череп та стояв скелет у кутку кабінету. На думку талмудиста, це було цілковитим порушенням закону. Але його благочестиве завзяття мало допомагало. Лікарю вдалося зробити кілька вдалих зцілень, а його сестра не шкодувала зусиль та не боялася небезпеки там, де потрібно було допомогти, врятувати: вона заходила в хатини бідняків, щоб доглядати за хворими в забрудненому повітрі, приносила нужденним їжу. І дедалі більше пацієнтів трималися подалі від Мебуса і дослухалися до порад молодого вченого лікаря, який міг не їсти кошерного, але мав щире єврейське серце.

Якщо до Мебуса приходив хворий, він запитував його, чи не вчинив той помилку під час стрижки нігтів, чи не їв заборонену їжу, чи не входив до руїн, де мешкали злі духи, тощо. Потім він розгортав Талмуд, виголошував молитви, клав руки на пацієнта і, в кращому разі, давав йому трави, які він сам збирав у лісі.

Натомість молодий лікар оглядав горло пацієнта, який скаржився на біль у ньому, слухав грудну клітину людини, яка скаржилася на біль у грудях, виміряв пульс, призначав ліки і відповідну дієту. Це було зовсім інше, він інколи навіть використовував електричні прилади та різноманітні інструменти. Всі ці секрети його мистецтва вплинули на забобонне населення більше, ніж кабалістичні формули старого Мебуса.

Таким чином, одного разу Мебус відчув себе цілком знищеним і вже думав про те, щоб покинути цю місцевість. Аж раптом, як він вважав, Бог послав йому допомогу, бо несподівано йому вдалося дивом вилікувати свого господаря, м’ясника. Однак молодий лікар захотів докопатися до суті та завітав до Мебуса. Господар зустрів його з похмурим поглядом, а чарівна Перл, яка стояла, поклавши руку на старе крісло батька, опустила очі, її обличчя випромінювало невинність та одухотвореність.

– Поясніть мені, пане Мебус Кон, – почав Пфеффермен, – як ви вилікували Циммермана. Оскільки ви, врешті-решт, не вивчали медицину, ваш успіх мене вражає, і, оскільки я намагаюся зрозуміти кожне явище, то прошу вас пояснити мені свій метод.

– Ви вважаєте, – відповів Мебус, – що потрібно розтинати трупи, щоб дізнатися про людське тіло? Я знаю його краще за вас, хоч ніколи не досліджував. До того ж хто вам сказав, що кожну хворобу потрібно лікувати? Якщо Бог посилає хворобу, можна молитися Йому, щоб відвернути смерть, але не вести боротьбу проти волі Творця.

– Будь ласка, пане Кон, я хотів би дізнатися про ваш метод, – спокійно мовив лікар, – за цим я завітав до вас.

– Мій метод? – пробурмотів Мебус, насупивши брови. – Ви ніколи цього не зрозумієте, у вас немає духу, вам не вистачає справжнього страху перед Богом. Щоб вилікувати пацієнта, не варто дивитися на його страждання з фізичного боку, потрібно знати його душевний стан. У трактаті Макот йдеться, що у людини 248 органів і 365 вен. Проте в Торі 248 заповідей і 365 заборон. Якщо людина скоює гріх, – недотримання заповіді чи заборони, – її орган або кровоносна судина, пов’язана з цією заповіддю чи забороною, хворіє.

Пфеффермен із подивом поглянув на старого; йому здалося, що він, як Фауст на кухні відьми, чує хор сотні дурнів.

– Чим більше людина грішить, – мовив далі талмудист, – тим більше руйнується її тіло, і якщо вона, зрештою, не кається, жоден лікар не зможе її врятувати. Лише щире покаяння може запобігти смерті, тому що Бог сказав нам устами пророка Єзекиїла: «Я, – слово Господа Бога, – не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив».

– І ти таким само чином зцілив Циммермана? – спитав лікар, дедалі більш вражений.

Мебус кивнув, а потім мовив:

– Він сповідався мені у своїх гріхах і поклявся у покаянні. Я молився Богові і поручився за покаяння Циммермана, і, як бачите, він одужав.

Але за днем тріумфу настав день поразки бідолашного Мебуса Кона.

Захворіла його улюблена Перл, і цього разу ні обітниці покаянь, ні молитви, ні Талмуд не допомогли. Чарівна дитина марніла, і Мебус був у відчаї, коли, зрештою, вирішив покликати лікаря.

Він прийшов до Пфеффермена цілком розбитим, як переможений король Сходу, який пропонує своєму супротивнику шию, щоб той міг поставити на неї свою ногу.

Але Пфеффермен був шляхетним і ніколи не виказував задоволення, яке відчував. Він пішов до пацієнтки й, не гаючи часу, ретельно оглянув її, зробив необхідні призначення, а потім направив свою сестру, яка з усією старанністю та любов’ю взяла на себе турботи.

Молодий лікар приходив два рази на день, а інколи навіть ночував біля хворої. Він сидів біля скромного ліжка, у якому дівчина з червоними від лихоманки щоками лежала майже без тями. Вимірював термометром температуру її тіла із занепокоєнням, адже кожен симптом, який йому видавався небезпечним, змушував його серце стискатися. Тоді він, певно, зізнавався собі, що бореться за життя, яке йому дороге. Доволі важко далася йому ця перемога. Свідомість та сили поступово повернулися до дівчини. Яку таємну безмежну радість він відчув, коли увійшов до кімнати, і чорні очі Перл зустріли його здалеку.

Чарівна дівчина вже могла вийти з кімнати й посидіти в саду в сонячній альтанці, а лікар досі приходив.

– Я не можу уявити, – сказала одного разу Перл із ніжною усмішкою, – що ти не приходитимеш знову. Я хочу… – вона затнулася та опустила очі.

– Що ти хочеш, Перл?

– Я завжди хочу хворіти, щоб ти завжди приходив.

Молодий лікар узяв її за руки і щиро поглянув у вічі.

– Ні, Перл, ти не повинна знову хворіти, я надто боюсь за тебе. Але чи ти мене хоч трохи кохаєш? Я тебе обожнюю. Я знаю, що щастя на землі – це бачити тебе господинею в моєму будинку.

– Чи це можливо?! – Перл затремтіла та притиснула руку до серця.

– Ти хочеш, Перл?

– Так, хочу!

– Але твій батько?

– Він відмовлятиме.

Одного разу лісник застрелив собаку, який бігав без господаря лісом та полохав дичину. Пфеффермен схопив тушу і відвіз її до Мебуса.

Примечания