Веселкова Долина
– Вони й справді весело проводять час, – сказала Енн, зі сміхом згадуючи окремі події з Веселкової Долини, чутки про які долинали до її вух. – А ще вони всі дуже хоробрі, щирі, віддані й чесні.
– Це правда, Енн, любонько. А коли ще згадати, скільки прикрощів було в нашій парафії від тих двох язикатих і брехливих доньок колишнього пастора, то на всі витівки юних Мередітів можна з легкістю заплющити очі.
– Зрештою, пані Блайт, люба, вони дуже добрі діти, – мовила Сьюзан. – Їм, звісно, грішків не бракує, але, мушу визнати, це краще, аніж якби вони були аж надто чемні й аж приторні від того. Я лиш гадаю, що не годиться їм бавитися на цвинтарі, і при цій думці я й залишуся.
– Але вони насправді бавляться там дуже тихо, – намагалася знайти виправдання дітям Енн. – На цвинтарі вони не бігають і не кричать так, як деінде. А з Веселкової Долини деколи долинають такі крики! Хоча, гадаю, немалий внесок у це роблять і мої розбишаки. Учора ввечері вони там розігрували бій, і тому, як каже Джем, їм довелося голосно кричати, імітуючи звуки битви, бо артилерії в них не було. Джем зараз саме в тому віці, коли всі хлопці хочуть стати воїнами.
– Ну, дякувати Богу, воїном він не стане, – сказала панна Корнелія. – Мені ніколи не подобалося те, що наших хлопців відряджали на ту різню до Південної Африки. Але вона закінчилася, і малоймовірно, щоб коли-небудь трапилося щось схоже. Здається, світ стає якимсь розсудливішим. А щодо Мередітів, то я вже багато разів казала й скажу ще раз, що все було б добре, якби в пана Мередіта була дружина.
– Я чула, що минулого тижня від двічі навідувався до Кірків, – сказала Сьюзан.
– Що ж, – замислено мовила панна Корнелія, – як правило, я не схвалюю, коли пастор одружується з кимось зі своєї парафії. Це його псує. Але в цьому випадку нічого поганого не станеться, бо всі люблять Елізабет Кірк, а ніхто більше не виявляє бажання стати мачухою тих дітисьок. Навіть дівчата Гіллів на нього й не дивляться через це. Ніхто й не бачив, щоб котрась із них підбивала клинці до пана Мередіта. Елізабет була б для нього доброю дружиною. Але біда в тому, що на вигляд вона надто груба й неотесана, Енн, любонько, а пан Мередіт, хай який він завжди замислений, та жіночу красу цінує, як і всякий чоловік. Коли йдеться про це, він не ТАКИЙ уже й не від світу цього, повірте МЕНІ.
– Елізабет Кірк – хороша жінка, та подейкують, що всі, кому доводилося ночувати в кімнаті для гостей у домі її матері, замерзали ледь не до смерті, пані Блайт, люба, – похмуро мовила Сьюзан. – Якби я гадала, що маю право висловити думку щодо такої серйозної справи, як одруження панотця, то сказала б, що кращої дружиною для пана Мередіта була б кузина Елізабет, Сара, що мешкає по той бік затоки.
– Та ж Сара Кір – методистка, – відрізала панна Корнелія, так, ніби Сьюзан сватає пасторові якусь готентотку.
– Вона, певно, стала б пресвітеріанкою, якби вийшла заміж за пана Мередіта, – відказала Сьюзан.
Панна Корнелія похитала головою. Вочевидь, вона була переконана, що методист назавжди методистом і залишиться.
– Про Сару Кірк і мови бути не може, – рішуче заперечила вона. – Як і про Емелін Дрю – хоча її рідня й всіляко намагається панотцю її посватати. Вони буквально жбурляють Емелін у його обійми, а він про це навіть не здогадується.
– Мушу сказати, Емелін Дрю зовсім кебети не має, – сказала Сьюзан. – Вона, пані Блайт, люба, з тих жінок, котрі спекотної ночі покладуть вам грілку до ліжка, а тоді ображатимуться, що ви їм за це не подякували. А мати її була жахливою господинею. Ви чули історію про її ганчірку для посуду? Одного разу вона її загубила, а тоді – о, так, пані Блайт, люба, знайшла її всередині запеченої гуски за обіднім столом. Ганчірка лежала собі просто в начинці! Гадаєте, така жінка згодилася б на роль тещі пастора? Я так не думаю. Та для мене, без сумніву, кращим завданням буде залатати Джемові штани, аніж пліткувати про сусідів. Учора ввечері у Веселковій Долині він їх так сильно роздер!
– А де Волтер? – запитала Енн.
– Боюся, пані Блайт, люба, що нічого доброго він не замислив. Він на горищі, пише собі щось у зошиті, а вчитель каже, що в нього в цьому семестрі не такі вже й добрі успіхи в арифметиці, як могли б бути. І я добре знаю, чому. Замість того, щоб розв’язувати приклади, він пише свої дурні віршики. Боюся, хлопчина збирається стати поетом, пані Блайт, люба.
– Та він уже поет, Сьюзан.
– Ви, бачу, сприймаєте це навдивовижу спокійно, пані Блайт, люба. Гадаю, це й на краще, коли маєш сили гідно прийняти таку звістку. У мене був дядько, котрий став поетом і так дійшов до жебрацтва. Наша сім’я його страшенно соромилася.
– Здається, Сьюзан, ви не надто високої думки про поетів, – сміючись, мовила Енн.
– А хто ж високої, пані Блайт, люба? – зі щирим подивом запитала Сьюзан.
– А як щодо Мільтона та Шекспіра? Чи поетів із Біблії?
– Кажуть, що Мільтон навіть з дружиною своєю не ладнав, а Шекспіра за життя зовсім не поважали. Що ж до Біблії, то, звісно, у ті священні часи все було по-іншому – хоча, кажіть, що хочете, та я ніколи не була високої думки про царя Давида. Ніколи не чула, щоб ті вірші комусь вийшли на добро, тож молю Бога й надіюся, що наш благословенний хлопчик переросте цей потяг. А як ні – подивимося, чи не допоможе риб’ячий жир.
VIII. Втручається панна Корнелія
Наступного дня панна Корнелія прийшла в пасторський дім і допитала Мері, яка, бувши дитиною проникливою й кмітливою, розповіла всю історію просто й щиро, без жодних нарікань і бравади. Панна Корнелія, попри всі сподівання, була приємно вражена, та все ж уважала за свій обов’язок залишатися суворою з цією дівчинкою.
– Ти гадаєш, – суворо мовила вона, – що виявила вдячність членам цій сім’ї, які так тепло тебе прийняли, коли вчора налякала й доганяла через усе село їхню маленьку подругу?
– О, так, це було жахливо з мого боку, – з легкістю визнала Мері. – Навіть не знаю, що на мене найшло. Та сушена тріска впала мені у вічі збіса вчасно. Та мені було страшенно прикро – я через це всю ніч у ліжку проплакала, чесно. Спитайте в Уни, якщо не вірите. Я їй не казала, чому плачу, бо мені було соромно, а тоді вона теж почала плакати, бо злякалася, що хтось мене образив. Та як же мене можна образити! Мене хвилює лиш те, що пані Вайлі мене не розшукує. Це на неї не схоже.
Панна Корнелія й собі подумала, що це досить дивно, але натомість лише суворо звеліла Мері більше не вдаватися до витівок із панотцевою тріскою, а тоді пішла в Інглсайд доповісти про свій успіх.
– Якщо дитина каже правду, то ми маємо щось зробити, – сказала вона. – Я дещо знаю про цю пані Вайлі, повірте МЕНІ. Маршал, коли ще жив по той бік затоки, був добре з нею знайомий. Якось минулого літа він розповідав про неї і про її наймичку, яку вона взяла з сиротинця, – це, певно, й була наша Мері. Хтось розповідав йому, що вона ту дитину ледь не до смерті заганяє, не годує й не одягає її. Енн, любонько, ви ж знаєте, у мене завжди було правило не мати ніяких справ із тими, хто мешкає по той бік затоки. Але завтра я відправлю Маршала туди, щоб він дізнався, що там і як насправді, якщо вийде. А ТОДІ вже поговорю з пастором. І знаєте, Енн, любонько, юні Мередіти знайшли цю дівчинку майже при смерті від голоду – вона сиділа на копиці сіна в старій стодолі Джеймса Тейлора. Дитина пробула там усю ніч, голодна, змерзла й самотня. Поки ми спали собі в теплих ліжках після смачної вечері!
– Бідолашка, – промовила Енн, уявивши когось зі своїх любих діток ось так – голодним, змерзлим і самотнім. – Панно Корнеліє, якщо їй там велося погано, то не можна віддавати її назад у те місце. Колись і Я була сиротою в схожому становищі.
– Нам доведеться поговорити про це з адміністрацією гоуптаунського сиротинця, – сказала панна Корнелія. – Та в будь-якому разі їй не можна залишатись у пасторському домі. Хтозна, чого ці бідолашні діти можуть від неї навчитися! Наскільки я знаю, вона іноді лається. Та й тільки уявіть – вона пробула в домі вже два тижні, а пан Мередіт досі нічого не помітив! Як такий чоловік узагалі може заводити собі сім’ю? О, Енн, любонько, йому треба було йти в монахи!
Два дні потому надвечір панна Корнелія знову навідалася до Інглсайду.
– Це просто неймовірно! – вигукнула вона. – Пані Вайлі знайшли в її ж ліжку мертвою того ж ранку, коли втекла Мері. У неї вже багато років були проблеми з серцем, і лікар попереджав її, що це рано чи пізно може статися. Свого наймита вона відіслала геть, а більше нікого в домі не було. Наступного дня її знайшов хтось із сусідів. Вони, здається, помітили, що дитини немає, але подумали, що пані Вайлі відіслала її до своєї кузини з Шарлоттауна, як і збиралася. Кузина на похорон не приїхала, тож ніхто так і не дізнався, що Мері не в неї. Люди, з якими говорив Маршал, розповіли йому трохи про те, як та пані Вайлі поводилася з Мері, і від тих розповідей, як він заявляє, просто кров у жилах холоне. Ви ж знаєте, як Маршал лютує щоразу, коли чує, що з якоюсь дитиною погано поводяться. Кажуть, вона її немилосердно шмагала за кожну дрібну провину. Вони думали про те, щоб написати листа адміністрації сиротинця, але, як-то кажуть, «моя хата скраю – нічого не знаю», тож ніхто так нічого й не вдіяв.
– Шкода, що ця Вайлі померла, – люто вигукнула Сьюзан. – Я б з радістю пішла на той бік затоки й сказала їй усе, що я думаю! Морити дитину голодом і бити, пані Блайт, люба! Ви знаєте, я можу хіба заслуженого ляпанця дати, та не більше. І що ж тепер буде з цією бідолашною дитиною, пані Еліот?
– Гадаю, її слід відіслати назад до Гоуптауна, – сказала панна Корнелія. – Здається, у нашій околиці вже всі, хто хотів узяти собі наймичку з сиротинця, вже зробили це. Завтра я піду до пана Мередіта й розповім йому, що я думаю про всю цю історію.
– Ну звісно, вона таки піде, – мовила Сьюзан, коли панна Корнелія вже пішла. – Вона як візьме щось собі до голови, то ні перед чим не зупиниться – навіть церковний шпиль гонтом обшиє! Та мені все невтямки, як хто-небудь – навіть Корнелія Брайант – може так говорити з пастором! Він ж-бо не звичайний собі чоловік!
Коли панна Корнелія пішла, Нан Блайт зіскочила з гамака, на якому допіру лежала й вчила уроки, і побігла до Веселкової Долини. Решта дітей уже були там. Джем і Джеррі метали кільця, за які їм правили старі підкови, позичені в гленського коваля. Карл тим часом спостерігав за мурахами, що бігали по залитому сонцем пагорбку.
Волтер лежав долілиць поміж кущів папороті й читав уголос Мері, Ді, Фейт та Уні дивовижну книжку міфів, у якій було зібрано захопливі розповіді про Пресвітера Іоанна[9] й Вічного Жида[10], про чарівні лози[11] та хвостатих людей, про Шаміра[12] – хробака, що розколов скелі й відкрив шлях до золотих скарбів, про Острови Блаженних[13] і дів-лебідок[14]. Для Волтера великим шоком стало те, що оповіді про Вільгельма Телля та Ґелерта[15] також виявилися міфами, а от від історії про єпископа Гатто[16] йому точно всю ніч снитимуться кошмари. Та найбільше йому сподобались легенди про Щуролова[17] та Святий Ґрааль[18]
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Біблія: Прип. 31:30 (цит. за пер. І. Огієнка) (прим. пер.).
2
Біблія, Книга Суддів, 5:23 (цит. за пер. І. Огієнка) (прим. пер.).
3
Єремії, 4:24 (цит. за пер. І. Огієнка) (прим. перекладача).
4
Гра слів: прізвище дівчат Гілл (Hill) співзвучне зі словом hill – гора, пагорб (прим. пер.).
5
Гра слів: «Blythe» (Блайт) як прізвище і «blithe» – веселий, життєрадісний співзвучні (прим. пер.)
6
«Марміон» – історичний роман у віршах, написаний Вальтером Скоттом (прим. пер.).
7
Алюзія на Біблію (Євангеліє від Івана 18:38) (прим. пер.).
8
Мері переплутала слова з церковної пісні, у якій ішлося про те, що кров Господа очистить грішників («the foulest»), що співзвучно слову «violets» – фіалки (прим. пер.).
9
Пресвітер Іоанн – легендарний правитель християнського королівства, яке розташовувалося на території сучасної Ефіопії (прим. пер.).
10
Вічний Жид – персонаж християнської легенди, котрий зневажив Ісуса Христа на його дорозі на Голгофу, за що був проклятий на вічне блукання світом аж до Другого пришестя (прим. пер.).
11
Чарівна лоза – гілка ліщини, яка в давні часи допомагала знаходити підземні води, поклади руд і скарби (прим. пер.).
12
Шамір – хробак, здатен розрізати камені, метали й алмази. Його використовували при будівництві Храму Соломона (прим. пер.).
13
Острови Блаженних – міфічні острови, священна заморська країна, розташована посеред океану, десь на краю світу або навіть в іншому світі; один із символів раю в міфології (прим. пер.).
14
Діви-лебідки – у німецькій міфології валькірії, які мали здатність перетворюватися на лебедів (прим. пер.).
15
Ґелерт – пес, який належав валлійському принцу Ллівеліну. За легендою, Ллівелін пішов на полювання й залишив пса зі своїм маленьким сином, а повернувшись, знайшов удома перевернуту колиску та сплячого Ґелерта зі слідами крові на пащі. Вирішивши, що пес загриз його сина, Ллівелін зарізав його мечем і лиш потім виявив, що син живий, а вірний пес, рятуючи маля, насправді загриз вовка (прим. пер.).
16
Єпископ Гатто – жорстокий правитель, який, пообіцявши нагодувати голодних людей, зібрав їх усіх у сараї й підпалив. Коли Гатто повернувся до замку, на нього напала зграя пацюків, які й з’їли його живцем (прим. пер.).
17
Гамельнський щуролов – музикант, якому магістрат відмовився виплатити винагороду за порятунок міста від пацюків і який потім, скориставшись чарами, вивів із міста усіх дітей, завів їх на кручу й потопив у річці (прим. пер.).
18
Святий Ґрааль – гіпотетична християнська святиня, за легендою наділена надзвичайними силами. Вважається, що ґрааль – це або камінь, або дорогоцінна реліквія з золота, або ж чаша (кубок) (прим. пер.).
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги