«Це на стартi. Крiм цього, ви отримуватимете один вiдсоток комiсiйних iз кожного нового контракту, i, можете менi повiрити, ваша платня подвоiться».
«Але ж я нiчого не тямлю в бляхарських виробах».
«Зате ви розумiетеся на бухгалтерii».
Голова моя пiшла обертом, i я ледь всидiв на мiсцi. Аж раптом у душу мою закрався сумнiв.
«Буду з вами вiдвертим, сер, – сказав я. – Мейсон призначив менi двiстi фунтiв на рiк, але фiрма «Мейсон i Вiльямс» – дуже солiдна. А про вас я зовсiм нiчого…»
«Ви незрiвняннi! – захоплено вигукнув мiй гiсть. – Саме така людина нам i потрiбна. Вас не надуриш. І це дуже добре. Ось вам сто фунтiв, i якщо вважаете, що ми домовилися, смiливо кладiть iх до своеi кишенi як аванс».
«Це дуже велика сума, – розгубився я. – Коли маю приступити до роботи?»
«Їдьте завтра вранцi до Бiрмiнгема, – вiдповiв вiн. – І о першiй приходьте в тимчасовий офiс фiрми на Корпорейшн-стрит, будинок 126. Я дам вам листа для мого брата. Потрiбна його згода. Але, мiж нами кажучи, вважаю ваше призначення вирiшеним».
«Не знаю, як i дякувати вам, мiстере Пiннер», – не мiг я отямитися.
«Дурницi, мiй хлопчику. Ви маете дякувати лише самому собi. А тепер ще один-два пункти… так, справжня формальнiсть, але це треба залагодити. Маете папiр? Будьте ласкавi, напишiть: «Згоден зайняти посаду комерцiйного директора у «Франко-Мiдландськiй компанii бляхарських виробiв» iз рiчною платнею 500 фунтiв”».
Я написав те, що мiстер Пiннер продиктував менi, i вiн поклав папiрець у кишеню.
«І ще одне запитання, – сказав вiн. – Як думаете вчинити з Мейсоном?»
На радощах я зовсiм про нього забув.
«Напишу, що вiдмовляюся вiд посади», – вiдповiв я.
«Менi здаеться, що цього робити не слiд. Я був у Мейсона й посварився з його управителем через вас. Я зайшов до нього дiзнатися про вас, а вiн почав верещати, що я переманюю його людей i таке iнше. Ну, я й не витримав. «Якщо хочете тримати хороших працiвникiв, то платiть iм вiдповiдно», – сказав я спересердя. А вiн менi вiдповiв, що ви волiете працювати в них за маленьку платню, нiж у нас за велику. «Ставлю п’ять фунтiв, – заявив я, – що, коли запропоную йому мiсце комерцiйного директора у нас, вiн навiть не напише вам про свою вiдмову». «Домовилися! – вигукнув вiн. – Ми його, можна сказати, зi зашморгу витягли, i вiн вiд нас не вiдмовиться!» Це його точнi слова».
«Який нахаба! – обурився я. – Я його й в очi не бачив, а вiн смiе казати про мене такi речi… Та я тепер нiзащо не напишу iм, навiть якщо будете благати!»
«Ну, i чудово. Отже, домовилися, – сказав вiн, пiдiймаючись з крiсла. – Я радий, що знайшов братовi хорошого помiчника. Ось вам сто фунтiв, а ось i лист. Запам’ятайте адресу: Корпорейшн-стрит, 126. Не забудьте: завтра о першiй годинi. На добранiч, i хай щастя завжди супроводжуе вас, як ви того заслужили».
Ось, наскiльки я пам’ятаю, яка в нас вiдбулася бесiда. Можете собi уявити, докторе Ватсон, як я зрадiв цiй пропозицii. Я не спав до опiвночi, схвильований блискучою перспективою, i наступного дня поiхав до Бiрмiнгема першим потягом. Пiсля прибуття залишив речi в готелi на Нью-стрит, а сам подався пiшки за вказаною адресою.
До призначеного термiну залишалося близько чвертi години, але я подумав, що нiчого не трапиться, якщо прийду ранiше. Будинок 126 виявився великим пасажем, у кiнцi якого обабiч розташувалися двi великi крамницi, за однiею виднiлися гвинтовi сходи, куди виходили дверi рiзних офiсiв i вiддiлень мiсцевих фiрм.
Внизу, на початку сходiв, на стiнi висiв великий покажчик iз назвою фiрм, але скiльки я не шукав, а «Франко-Мiдландськоi» там не виявилося. Серце мое впало, i я на кiлька хвилин застиг бiля покажчика, тупо розглядаючи його та питаючи себе, хто та навiщо надумав жартувати надi мною таким безглуздим чином, аж раптом до мене пiдiйшов незнайомець – точна копiя мого вчорашнього вiдвiдувача, тiльки цей був чисто поголений, i волосся в нього було дещо свiтлiше.
«Мiстере Пiкрофт?» – спитав вiн.
«Атож», – пiдтвердив я.
«Я чекав на вас, але ви прийшли трохи ранiше. Сьогоднi вранцi менi передали листа вiд мого брата. Вiн дуже вас хвалить».
«Я шукав на покажчику мою майбутню фiрму, коли ви пiдiйшли».
«У нас наразi немае вивiски, ми лише минулого тижня орендували це примiщення. Ну, що ж, ходiмо нагору, там i поспiлкуемося».
Ми пiднялися сходами заледве не пiд сам дах i опинилися в порожнiй i бруднiй кiмнатцi, обдертiй i обшарпанiй, з якоi вели дверi в iншу, таку саму. Сподiваючись побачити великий офiс iз рядами блискучих столiв i купою клеркiв, я сторопiло оглянув голе вiкно без фiранок, два соснових ослiнчики та маленький стiл, якi разом iз рахiвницею та кошиком для паперiв складали весь iнтер’ер.
«Мiстере Пiкрофт, нехай вас не бентежить наше скромне примiщення, – пiдбадьорив мене мiй новий начальник, помiтивши, як витягнулося мое обличчя. – Рим не вiдразу будувався. Наша фiрма доволi багата, але ми не кидаемо грошi на вiтер. Прошу вас, сiдайте й давайте вашого листа».
Я простягнув йому послання, яке вiн уважно прочитав.
«О, то ви справили сильне враження на мого брата Артура, – зауважив вiн. – А мiй брат – людина прониклива. Правда, вiн мiряе людей за лондонською мiркою, а я – за своею, бiрмiнгемською. Але цього разу я послухаюся його поради. Вважайте себе прийнятим на роботу на наше пiдприемство з сьогоднiшнього дня».
«Якими будуть моi обов’язки?» – поцiкавився я.
«Ви незабаром завiдуватимете великою фiлiею нашоi компанii в Парижi, яка мае у Францii сто тридцять чотири вiддiлення й поширюватиме англiйську продукцiю по всiй краiнi. Оформлення торгових замовлень закiнчуеться найближчими днями. А поки що ви залишитеся в Бiрмiнгемi й робитимете свою справу тут».
«Що саме?» – спитав я.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
