– Так вiдразу й не вiдповiси. Загалом це люди, що займаються економiкою.
– Так, це багато що пояснюе. Цiную ваш сарказм. І що таке економiка?
– Якщо я вiдповiм, що це те, чим займаються економiсти, вас це влаштуе?
– Нi, не влаштуе.
– Добре, тодi розповiм докладнiше. Адже ми всi займаемось економiкою, навiть якщо не усвiдомлюемо цього.
Як виникла економiка?
Історiя економiчних поглядiв
Економiка не набагато молодша за людину розумну. Homo sapiens вийшов з печери, озирнувся i швидко усвiдомив, що для комфортного життя мало забити мамонта. Його тушу потрiбно правильно розподiлити мiж членами племенi так, щоб зберегти стимули для майбутнього полювання, з’iсти не надто багато, щоб створити запас. Йому важливо показати, хто головний, кому перепаде найбiльша i найсмачнiша частина здобичi, зберегти кiстки на будiвництво хатини.
Що заважало – так це бажання отримати все й одразу, яке виключало можливiсть отримати бiльше потiм. Короткостроковi i довгостроковi цiлi повсякчас суперечили одна однiй.
Інодi справи йшли погано, тодi доводилося вигадувати новi способи збереження життя. Інодi – дуже добре, але тодi i вдалого полювання було замало, хотiлося дедалi бiльшого, чогось нового.
«Ресурси обмеженi, потреби безмежнi», – значно пiзнiше пояснить цю ситуацiю економiст. Як же нам оптимально розпорядитися ресурсами i максимально задовольнити потреби?
Над розв’язанням цього завдання вже тисячолiття безуспiшно ламають голову науковцi.
Homo economicos був спочатку непомiтною тiнню homo sapiens, поступово поглинаючи його дедалi бiльше. Практично все, чим ми пишаемося як досягненнями цивiлiзацii, можна назвати продуктом економiки – палаци й парки, можливiсть зв’язатися з людиною через океан за частку секунди i розплатитися банкiвською карткою, лiтаки й автомобiлi, космiчний туризм i навiть пакетики з чаем.
Але повернiмося до витокiв економiчноi думки i спробуймо простежити за ii еволюцiею.
Аристотель i Платон висловилися, мабуть, про все, тому почнiмо з них.
Аристотель розрiзняв так званi економiку i хрематистику.
Економiка – цiлеспрямована дiяльнiсть зi створення благ, необхiдних для природних потреб людини.
Хрематистика – наука про збагачення, мистецтво накопичувати багатство (грошi i майно).
Такий подiл немов пiдкреслюе бажаний аскетизм економiки – задовольнити лише природнi потреби. Але ми пам’ятаемо, що потреби е безмежними. Спочатку людина каже: «Менi потрiбна квартира й машина. І все. Бiльше нiчого не треба». Якщо це з’явилося, то: «Все-таки квартира мае бути бiльшою. І дiтей треба вивозити на природу. Ще замiський будиночок». Якщо i з цим склалося, то часто: «А ще яхта. Маленька». А потiм велика, потiм гелiкоптер, палац, лiтак… Бiльшiсть все-таки не мае «стоп-крана бажань».
Тому подiл Аристотеля виявився умовним.
Тепер щодо Платона. Вiн вважав, що «люди вiд народження вiдрiзняються одне вiд одного тим, хто з них мае талант до тiеi чи iншоi справи». Раз так, то саме подiл працi (кожен робить свою частину, те, що вмiе найкраще) е основою економiчного процвiтання. Грошi для Платона – лише засiб обмiну, а не збагачення i накопичення, зайвi грошi Платон пропонував вилучати. Накопичувати, вважав вiн, можна лише конкретнi матерiальнi речi.
Придивившись уважнiше до iдей Платона та Аристотеля, побачимо, що вже тодi постало питання, яке досi хвилюе суспiльство. Це спiввiдношення мiж свободою i справедливiстю. З одного боку, давнi фiлософи намагаються надiлити людей свободою – в пошуку талантiв, в успiшнiй дiяльностi, з iншого – нiбито ставлять бар’ери надмiрному збагаченню, що само собою вже обмежуе свободу. Дилему первинностi свободи або справедливостi не розв’язано й донинi. Тобi може здатися, що свiт стане справедливiшим, якщо виправити людей, примусити iх до того, але ж це зазiхання на iхню свободу.
Меркантилiзм
У чому секрети економiчного успiху краiни? Звернiться з цим запитанням до громадянина на вулицi, i досить часто почуете у вiдповiдь, що важливо експортувати (продавати за кордон) якомога бiльше, а iмпортувати (купувати з-за кордону) – якомога менше. Бачення позитивного сальдо торгiвлi як джерела багатства краiни – стара iдея. Часто вона грунтуеться на побутовому розумiннi економiки – сприйняттi грошей як основноi мети. Купити дешевше, продати дорожче i накопичити багато грошей. Історично ця iдея називаеться меркантилiзмом («mercari» – торгувати). Меркантилiстовi Китай видаеться найуспiшнiшою краiною, що торгуе з усiм свiтом.
Звiдки беруться невiрнi економiчнi iдеi? З досвiду. Типова помилка, яку латиною називають post hoc, коли ми бачимо закономiрнiсть в послiдовностi подiй. Але «пiсля цього» – ще не означае «внаслiдок цього». Так i меркантилiзм грунтувався на досвiдi краiн, якi активно торгували з колонiями. Краiни ставали успiшними, але iншi чинники не бралися до уваги, панував один варiант: вони розбагатiли через активну торгiвлю, бо продавали набагато бiльше, нiж купували.
Але в сьогоднiшньому економiчному свiтi успiшнi краiни не показують безумовно позитивного сальдо зовнiшньоi торгiвлi. Найчастiше вони можуть мати вiд’емне значення цього показника, але при цьому забезпечувати високий рiвень життя своiм громадянам. Як таке можливо? Якi джерела високого рiвня життя? І про це ви дiзнаетеся в цiй книжцi.
Наразi повернiмося до меркантилiстiв. Французький мислитель Антуан Монкретьен увiв в ужиток сам термiн «меркантилiзм» i обгрунтував полiтику активного державного протекцiонiзму (захисту свого ринку вiд iноземних товарiв), що сприяе розвитку i захисту нацiонального виробника. Начебто це логiчно. Не дати iмпортним товарам витiсняти вiтчизнянi, активно просувати свiй товар, збiльшуючи таким чином зайнятiсть свого населення. Здавалося б, саме так i треба розвиватися.
Однак критики меркантилiзму знову нагадують про обмеженi ресурси. Захищаючи власний ринок, ми залучаемо громадян в тi галузi, в яких наша краiна може бути далеко не найкращою. А це означае, що ми втрачаемо альтернативу – можливiсть цих громадян знайти себе в iншiй царинi. Ми не можемо посiдати провiдне становище в усiх сферах, у нас не вистачить для цього людей. Як наслiдок, за короткостроковими полiпшеннями можуть прийти довгостроковi погiршення, коли величезнi маси людей будуть задiянi в непродуктивнiй дiяльностi. Люди старшого поколiння можуть згадати Радянський Союз, в якому вони народилися й виросли. Зачищений вiд небажаноi конкуренцii з боку iмпорту, вiн продукував неефективнi галузi, якi трималися лише на вiдсутностi альтернативи. Жахливе взуття, неякiсний одяг, сумнiвнi продукти харчування, застарiлi технологii для машин i механiзмiв були результатом вiдсутностi конкуренцii. Тому основна претензiя до меркантилiзму – це неоптимальне використання обмежених ресурсiв. Крiм того, протекцiонiзм з одного боку часто стикаеться з протекцiонiзмом з iншого у виглядi вiдповiдних мит i закриття ринку iнших краiн для наших товарiв. Якщо така економiчна поведiнка стане масовою, то зростатиме кiлькiсть неефективних, штучно захищених пiдприемств i ринкiв.
Нам слiд сприймати мiжнародну торгiвлю як гру з нульовою сумою. Уявiть, що в кiмнатi зiбралося кiлька заможних людей, якi грають у карти на грошi. Хтось виграе, хтось програе, але сума грошей в кiмнатi незмiнна. Так i в мiжнароднiй торгiвлi. Якщо хтось мае позитивне сальдо (експорт мiнус iмпорт) зовнiшньоi торгiвлi, то хтось iнший обов’язково мае негативне. Сума завжди дорiвнюе нулю. Це i е гра з нульовою сумою. Якщо кожен прагнутиме позитивного сальдо, то радше вiн встановлюватиме тi чи тi бар’ери. Якщо цим почнуть займатися всi, наслiдуючи iдеi меркантилiзму, то вироблятимуть навiть тi продукти, в яких абсолютно неефективнi.
Подивiмось на те, чи е зв’язок мiж рiвнем життя населення i пiдсумком зовнiшньоi торгiвлi нинi. Для оцiнки рiвня населення використовуватимемо показник ВВП (валовий внутрiшнiй продукт) на душу населення. Ми розберемо його пiзнiше, поки приймiть цей показник як критерiй економiчноi успiшностi.
* Згiдно з даними Мiжнародного валютного фонду i Свiтового банку за 2018 рiк.
Як бачимо, сальдо зовнiшньоi торгiвлi не е тим засобом, який гарантовано призводить до зростання добробуту. Чому меркантилiсти думали iнакше? За iхнiх часiв ситуацiя була iншою, i статистика пiдказувала iм iншi висновки.
Подивiться на основнi доктрини меркантилiзму. Якщо знайдете серед них своi, то вам точно вiдкриеться багато нового в цiй книжцi:
1. Основа багатства – це дорогоцiннi метали, перш за все золото.
2. Праця продуктивна лише в тих галузях, що працюють на експорт.
3. Держава мусить пiдтримувати експорт, обмежувати конкуренцiю з боку iмпортних товарiв.
4. Зростання населення е бажаним для забезпечення низькоi ставки заробiтноi плати i високоi норми прибутку.
А тепер залишимо економiки заради класичноi поезii:
Гомера лаяв, Феокрiта,
Зате читав Адама Смiта
І сильний був економiст,
Тобто доводити мав хист,
На чiм держава багатiе,
І чим живе, i як вона
Бува без золота мiцна,
Коли продуктом володiе.
На все те батько не зважав
І, знай, маетки заставляв.
(Переклад з росiйськоi М. Рильського)
Сильним економiстом, за версiею Пушкiна, був Євгенiй Онегiн. У словах «бува без золота мiцна, коли продуктом володiе» ми бачимо явну противагу вищеописаному меркантилiзму, а посилання на Адама Смiта не випадкове.
Гомера лаяв, Феокрiта,
зате читав Адама Смiта
i сильний був економiст
2009 року шотландський телеканал STV вирiшив поцiкавитися у глядачiв, кого вони вважають найвизначнiшим шотландцем усiх часiв i народiв. Впевнену перемогу здобув Адам Смiт. Хто ж вiн?
Економiчне благополуччя – явище, що не дае спокою економiстам. Турбувало воно й Адама Смiта, шотландського iнтелектуала 18 столiття, якого смiливо можна вiднести до тих людей, чиi iдеi кардинально змiнили свiт. Великому шотландцевi багато чим завдячують люди, котрi, можливо, навiть не знають його iменi.
