Дослiджуючи причини багатства народiв, Адам Смiт доходить несподiваного висновку, що спроби керувати економiчною дiяльнiстю людей призводять до зворотних наслiдкiв – спотворення конкуренцii, зниження мотивацii, помилок в прiоритетах. Зазвичай, виявивши проблему, ми намагаемось ii негайно розв’язати. Але в умовах обмежених ресурсiв розв’язання одного завдання автоматично вiдтягуе ресурси вiд iнших. Якщо ти вирiшив побудувати Байкало-Амурську магiстраль або Днiпрогес, то маеш розумiти, що в тебе завжди була альтернатива для використання людей, капiталу, землi. Добрi намiри далеко не завжди ведуть до найкращого результату. Регулювання економiки чимось схоже на лiкування людського органiзму за допомогою медпрепаратiв. Впливаючи позитивно на один орган, вони часто погiршують стан iншого.
Адам Смiт завдяки тривалим спостереження i дискусiям доходить революцiйного висновку, що втручання держави навiть з добрими намiрами завдае бiльше шкоди, нiж користi. Тобто, побачивши проблему, у випадку з економiкою краще почекати, як розв’яже ii «невидима рука» (так Смiт називав ринковi сили).
Пояснимо на прикладi. Припустiмо, цiна на якийсь товар надто висока i приносить надприбуток власнику. Ми можемо спробувати вiдрегулювати цiну, але, якщо перестаратись i зробити ii надто низькою, виробляти товар буде зовсiм невигiдно. Надприбуток швидко зацiкавить iнших. Вони зосередяться на цiй справi, а щоб виграти в конкуренцii, почнуть знижувати цiну. Долучатимуться й новi гравцi, поки така дiяльнiсть буде прибутковiшою за iншi. Це знижуватиме цiни на продукцiю. Тож згодом прибуток вже не виглядатиме привабливим вiдносно iнших галузей, i приплив нових учасникiв ринку припиниться. Ось так, без будь-якого втручання цiни можуть стати справедливими.
Що ж тодi робити державi в економiцi? Адам Смiт вiдповiдае на це так:
«…Государевi слiд виконувати тiльки три обов’язки; вони справдi мають дуже важливе значення, але е ясними i доступними для звичайного розумiння: по-перше, обов’язок захищати суспiльство вiд насильства i вторгнення iнших незалежних суспiльств; по-друге, обов’язок захищати в мiру можливостi кожного члена суспiльства вiд несправедливостi i гноблення з боку iнших його членiв, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, i по-трете, обов’язок створювати i утримувати певнi громадськi споруди i установи, створення i змiст яких не може бути в iнтересах окремих осiб або невеликих груп, тому що прибуток вiд них не зможе нiколи вiдшкодувати витрати окремiй особi або невеликiй групi, хоча i зможе, часто з надлишком, оплатити iх загальному суспiльству…»
Проаналiзуймо це положення Адама Смiта. По сутi, ми бачимо тут всього три функцii:
– оборона;
– судова система;
– деякi громадськi функцii, надто дорогi для виконання невеликою кiлькiстю осiб (наприклад, дороги, музеi).
Звернiмо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодноi виробничоi дiяльностi, бiльш того, ми не знаходимо тут освiти, медицини, пенсiйноi системи тощо. Це капiталiзм практично в чистому виглядi, коли розвиток економiки вiдбуваеться на пiдставi механiзмiв саморегуляцii, коли виживае найефективнiший, а надприбуток не може iснувати довго, адже в галузi, де вiн з’являеться, посилюеться конкуренцiя, новий капiтал i новi пiдприемцi прагнуть пiдвищеноi рентабельностi, а потiм в умовах конкуренцii знижують цiни до прийнятного рiвня.
Саморегулювальна система часто мае дивовижну самоорганiзацiю. Але за рахунок чого проявляеться економiчне зростання? Те, що капiтал без регулювання зверху вiльно перетiкае мiж галузями, – це добре, але чи достатньо цього?
Адам Смiт основним джерелом зростання бачив подiл працi, що пiдвищуе продуктивнiсть:
«Для прикладу вiзьмемо… виробництво шпильок. Один працiвник тягне дрiт, iнший випрямляе його, третiй обрiзае, четвертий загострюе кiнець, п’ятий обточуе один кiнець для насаджування головки; виготовлення самоi головки вимагае двох або трьох самостiйних операцiй; насаджування становить особливу операцiю, полiрування шпильки – iншу; самостiйною операцiею е навiть загортання готових шпильок у пакетики».
Знав би вiн, якого рiвня цей подiл сягне в XXI ст.! Що з’являться люди, якi оптимiзують сайти шляхом пiдбору певних слiв, з’являться люди, якi вiдповiдають на телефоннi дзвiнки, люди, якi пишуть статтi про те, що робить органiзацiя, i багато-багато iнших професiй, про якi в той час нiхто й подумати не мiг. Нинi дослiдники прогнозують, що через 10 рокiв набудуть чинностi 70 % професiй, про якi ми, теперiшнi, не знаемо. Одна з причин iх появи – у постiйному поглибленнi подiлу працi.
Ідеi Адама Смiта настiльки революцiйнi, що навiть тепер iх не так просто прийняти. Чого ми чекаемо, коли бачимо проблему в тiй чи тiй галузi? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось ще повиннi негайно розв’язати ii. І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляцiю, про те, що варто дати «невидимiй руцi», ринковим силам самим усунути проблему.
«Розв’язання проблеми урядом може бути гiршим за саму проблему». Якщо вам здаеться, що для розв’язання економiчноi проблеми обов’язково потрiбно когось «розстрiляти», «посадити» i «покарати», i «куди дивляться уряд i правоохороннi органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але все-таки спробуйте.
Як працюють ринковi сили? Уявiть собi таку картину. У 1920-i роки для польотiв активно використовувалися дирижаблi. Припустiмо, що в якiйсь краiнi розвилося виробництво таких повiтряних суден. А потiм трапилось так, що перемiщення на дирижаблях стало нерентабельним. Тож мiсцевi виробники вимагають перешкодити прильоту лiтакiв в iхню краiну, вказують на те, скiльки людей залишаться без роботи, скiльки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цiею проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобаеться це рiшення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закiнчиться iсторiя з дирижаблями. – Нехай не рятуе, але нехай дасть iм усiм роботу». Але яку роботу? Що ми знаемо про здiбностi цих людей? Можливо, серед них е прекраснi конструктори, спiваки, художники, вчителi тощо. На кого саме переучувати конкретну людину? Хiба це не ii власне рiшення?
Хай там як, але весь економiчний свiт, що оточуе нас, неодмiнно буде зруйнований. Такий рiдний, близький, знайомий i дорогий, вiн буде з часом зметений еволюцiею i прогресом. Адам Смiт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише прирiкаемо свою громаду на вiдставання. Дирижаблi все одно «померли б» як засiб пересування. Пiзнiше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти цю галузь. Адам Смiт – батько ринковоi економiки, вiльноi взаемодii вiльних людей, хаосу, в якому вiн генiально побачив сили саморегуляцii.
Теорiя порiвняльних переваг i задача Давида Рiкардо
Давид Рiкардо – i послiдовник, i критик Адама Смiта одночасно. Будучи прихильником економiчного лiбералiзму, вiн, тим не менш, оскаржував деякi iдеi Смiта i розширював iх. Однiею з вражаючих iдей Рiкардо була та, що доводила переваги вiльноi торгiвлi. Демонстрацiею ii е задача про сукно та вино.
Спробуймо розiбратися з цiею задачкою й ми.
Припустiмо, е двi сусiднi краiни – Працiя i Ледащия, де виробляють тiльки два продукти – вино i сукно. У кожнiй краiнi живе по 1000 людей. Продуктивнiсть працi у Працii набагато вища, нiж у Ледащиi, в обох продуктах. Поточну ситуацiю в економiцi можна вiдобразити в таблицi.
Задiяно людей
Вироблено продукцii
Зважаючи на наведенi данi, можемо розрахувати продуктивнiсть краiн у кожнiй галузi (скiльки може виробити в середньому мешканець кожноi краiни).
Продуктивнiсть (випуск на 1 працiвника)
І ось мешканцi Ледащиi прийшли до мешканцiв Працii й кажуть: «Ми хочемо домовлятися, хочемо торгувати». Мешканцi Працii глянули на цифри й засмiялися: «Ми працюемо краще i в однiй галузi, i в другiй. Який сенс?»
Справдi, це нiбито випливае з наведених даних. А тепер, увага, запитання до вас:
Чи можуть краiни виграти вiд торгiвлi? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.
Перш нiж прочитати вiдповiдь, спробуйте знайти рiшення самостiйно.
Рiшення.
Обидвi краiни спрадi можуть виграти вiд спецiалiзацii за умови концентрацii на вiдносних перевагах. Одиниця вина для Працii рiвноцiнна 10/6 = 1,66 одиницям сукна, а для Ледащиi – 6/5 = 1,25.
Уявiмо собi, що Працiя зосередилася виключно на винi, а Ледащия – тiльки на сукнi. 1000 мешканцiв Працii вироблять 10 000 одиниць вина, а 1000 мешканцiв Ледащиi – 5000 одиниць сукна.
Встановивши показник обмiну вина на сукно на рiвнi мiж 1,25 та 1,66 (наприклад, 1,5), краiни можуть здiйснювати обмiн 1500 одиниць вина на 1000 одиниць сукна. Припустiмо, що Ледащия поставила 3000 одиниць сукна, а отримала взамiн 3000 ? 1,5 = 4500 одиниць вина. Тепер те, що отримають краiни, буде описуватися таблицею:
Тож обидвi краiни виграли вiд такоi спецiалiзацii, отримавши кращий результат, нiж без обмiну, хоча спочатку могло здатися, що торгiвля не мае сенсу. Концентрацiя на вiдносних перевагах може давати саме такий результат. Часто може здаватися, що краiна стае бiльш вразливою, втрачаючи цiлi галузi. Мабуть, це правда, але, водночас, абсолютно неефективно намагатися бути сильним у всьому. Сьогоднiшня глобальна економiка – це свiт загальноi економiчноi взаемозалежностi. Прагнення захистити свiй ринок, як наслiдок, призводить до неналежного використання можливостей.
Тим часом як iншi краiни виграють вiд вiльноi торгiвлi, ви прогаете можливостi отримання кращого економiчного результату.
Ставлення до економiки як метафора
Подивiться на малюнок. Уявiть собi, що прийшли до озера скупатися. Ви зняли з себе одяг i залишили в точцi A. Потiм зайшли у воду i з насолодою попливли. Перебуваючи в точцi B, ви обернулись i побачили, що хтось порсаеться у ваших речах. Природно, ви хочете якомога швидше дiстатися точки A. Як зробити це максимально швидко? Перше, що спадае на думку, – рухатися по прямiй. Адже ми точно знаемо, що найкоротша вiдстань мiж точками – це пряма лiнiя. І бiльшiсть саме так i стане дiяти – йти по прямiй, вибирати рiшення, яке здаеться таким очевидним i наочним.
Але ситуацiя така, що швидкiсть вашого пересування у водi i по землi не однакова. І це суттево впливае на оптимальне рiшення. Оптимальне рiшення виявляеться зовсiм не в тому, щоб рухатися по прямiй. Якщо у водi ви пересуваетесь повiльнiше, то оптимум буде досягнутий, якщо дещо скоротити довжину шляху по водi i збiльшити – по землi. Загальну бiльшу вiдстань буде пройдено швидше, нiж найкоротшу.
Цю оптимальну траекторiю дивним чином знаходить промiнь свiтла, що переломлюеться. Не iснуе можливостi швидше пройти вiдстань, обмежену швидкiстю в рiзних середовищах, нiж це зробить промiнь свiтла.
Інодi те саме iнтуiтивно, без точних розрахункiв, робить звичайний автолюбитель, обираючи шлях мiж точками. Інтуiцiя i природа часто мiстять дивовижнi вбудованi оптимуми.
А ось в економiцi люди часто схильнi робити помилки. Бувае, вони бачать найкоротшу вiдстань мiж А i В, обирають, здавалося б, той самий оптимум, але вiн виявляеться дуже далеким вiд справжнього рiшення. Роблячи це весь час, краiна починае вiдставати – спочатку на роки, потiм на десятилiття, iнодi ризикуючи застрягти i в минулому столiттi.
Невеликi вiдмiнностi i переваги обумовлюють абсолютно рiзнi результати. Уявiмо собi, що е двi краiни, якi перебувають приблизно на одному рiвнi розвитку i забезпечують схожий рiвень добробуту своiх громадян. Завдяки ефективнiшiй органiзацii економiка однiеi краiни росте на 3 % в рiк, а другоi – на 2 %. Здавалося б, рiзниця в 1 % мiнiмальна i не так багато важить. Але iсторiя оперуе довгими перiодами. Як сильно вiдстане краiна з нижчими темпами зростання, скажiмо, через сто рокiв?
Перша краiна виросте за сто рокiв як (1 + 3 %)100 = в 19,2 раза. Друга краiна: (1 + 2 %)100, або в 7,2 раза. Розрахунки показують, що друга краiна вiдстане в 2,65 раза. Це як рiзниця мiж Нiмеччиною i Болгарiею, наприклад.
Невеликi вiдхилення вiд оптимального шляху накопичуються у виглядi втрат i, врештi-решт, призводять до глобального вiдставання.
Очевидний прямий шлях, на жаль, часто бувае дуже далеким вiд оптимуму. Не варто сприймати економiку надто тривiально, вона мае своi неочевидностi й парадокси. Багато з них вiдкриються для вас у цiй книжцi.
Маркс i привид комунiзму, що бродить по Європi
Ідеi Адама Смiта передбачили буржуазнi революцii, що сприяли неабиякому розвитку продуктивних сил. Змiна суспiльних вiдносин, в яких найбiльш активнi та дiяльнi особистостi користувалися перевагами промисловоi революцii, дала величезний поштовх як економiчному розвитку, так i глобальнiй несправедливостi.
Власники капiталу повнiстю використовували переваги й можливостi, що вiдкривалися перед ними. Але за значного економiчного зростання з’явилася вкрай велика вiдмiннiсть у добробутi рiзних верств населення.
Несправедливiсть. Про неi Адам Смiт не особливо замислювався, вiн говорив про сумарне зростання добробуту. Водночас тотальна нерiвнiсть представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативнi iдеi.
