Взявши за основу трудову теорiю вартостi Адама Смiта i гегелiвський фiлософський принцип iсторичного розвитку суспiльства, Карл Маркс народжуе великий труд, який смiливо можна зарахувати до найвпливовiших у розвитку людства.
Логiка Маркса полягае в такому.
Що е додана вартiсть? Ми взяли дошки, цвяхи i зробили з них стiлець. Цей стiлець мае додаткову вартiсть, яку створила людська праця. Наприклад, дошки i цвяхи коштували 10, а готовий стiлець – 25. Тобто 15 створено людиною, а подiлено мiж нею (зарплата) i капiталiстом (прибуток).
Маркс вважав, що таке привласнення результатiв чужоi працi е несправедливим.
– Але ж робiтник використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капiталiстовi.
– Правильно, – вiдповiв Маркс. – Цi засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створенi працею робiтникiв, а капiталiст iх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартiсть.
– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.
– Земля робить свiй внесок у створення вартостi, як i праця людини. Оскiльки людина землю не створювала, то i привласнити собi цю частину вартостi не може.
Маркс також гадав, що крах капiталiзму неминучий.
Його iдеi були настiльки чiткi й логiчнi, настiльки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцiнити. Водночас будь-якi iдеi, перетворюючись на iдеологiю, стають небезпечними.
Так, про французьких «марксистiв» 70-х рокiв XIX столiття вiн сам говорив з iронiею: «Я точно знаю, що я не марксист».
І все-таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його iдеях суспiльство не вiдбулося?
Насамперед вiн не взяв до уваги iншi чинники – пiдприемницьку iнiцiативу i людську винахiдливiсть. Часто сама iдея, iнiцiатива стають важливiшими, нiж продукт. Проблема марксизму – у вiдсутностi нацiленостi на прогрес. Ми можемо оцiнити фiзичну працю, але як оцiнити внесок генiальноi iдеi, яка потiм стала продуктом? У сучасному свiтi це ще очевиднiше. Якщо ми вiримо, що той чи той бренд символiзуе надiйнiсть, то готовi заплатити за це додаткову цiну. Якщо втрачаемо вiру, то i вартiсть падае. По сутi, ми самi надiляемо продукт цiннiстю. Наша iррацiональна основа виявляеться сильнiшою за аналiтичний пiдхiд до визначення вартостi. Маркс не мiг припустити, що написи Sony або Toyota самi по собi можуть «продавати» технiку або автомобiль дорожче. Уявiть собi два однакових автомобiля. На iхне виробництво витрачено однакову кiлькiсть працi. Але один в силу належностi до вiдомого бренду коштуе бiльше. Вiддати цю додаткову вартiсть працiвникам? Це буде несправедливо – однi за свою роботу отримають оплату вище, нiж iншi за таку саму. Чи не вiддавати iм, а вiддати «творцям бренду»? Це не фiзична робота, де е чiткий результат. Оцiнити, хто саме i як саме впливае на цiннiсть бренду, проблематично. А як оцiнити внесок пiдприемця, який створив i реалiзував iдею?
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
