За письмовим столом у центрi кiмнати, у зручному крiслi з круглою спинкою сидiв Кламм, яскраво освiтлений лампою, що висiла просто над ним. Вiн був середнього зросту, товстий i вайлуватий. Обличчя ще виглядало гладеньким, але щоки вже трохи опустилися донизу пiд вагою рокiв. Досить довгi чорнi вуса. Криво вбране пенсне поблискувало, й очей не було видно. Якби Кламм сидiв за столом прямо, К. бачив би тiльки його профiль, але чиновник повернувся в бiк дверей, тому К. мiг дивитися просто в обличчя свого начальника. Лiвий лiкоть Кламм поклав на стiл, праву руку, яка тримала сигару марки «Вiрджинiя», – на колiно. На столi, оточеному високим кантом, стояв кухоль пива, кант заважав добре роздивитися, чи лежать там ще якiсь папери, але здавалося, що стiл порожнiй. Для певностi К. попросив Фрiду зазирнути в дiрочку й пiдтвердити побачене. Але оскiльки дiвчина незадовго перед тим була в кiмнатi, то могла з певнiстю засвiдчити К., що нiяких паперiв на столi не було. К. запитав Фрiду, чи йому вже час iти, але вона вiдповiла, що вiн може спостерiгати крiзь щiлину так довго, як йому подобаеться. К. залишився тепер наодинцi з Фрiдою, Ольга, як К. зауважив краем ока, пiшла до свого знайомого i тепер сидiла на бочцi з пивом та дригала ногами.
– Фрiдо, – прошепотiв К. – Ви добре знаете пана Кламма?
– О так, – сказала вона. – Дуже добре.
Фрiда нахилилася до К., i йому аж тепер впало у вiчi, що свою легеньку кремову блузку з глибоким вирiзом дiвчина поправляла доволi грайливо. На ii худорлявому тiлi ця блузка виглядала недоречно. Потiм вона сказала:
– Ви пам’ятаете, як Ольга смiялася?
– Так, вона дуже невихована, – сказав К.
– Не зовсiм так, – примирливо заперечила Фрiда. – У неi була причина для смiху. Ви питаете, чи знаю я Кламма, а я таки знаю, – у цьому мiсцi вона випросталася й кинула на К. свiй переможний погляд, який важко було пов’язати зi сказаним ранiше. – Я його коханка.
– Коханка Кламма? – перепитав К.
Вона кивнула.
– Тодi ви, – сказав К. з посмiшкою, щоб це не прозвучало занадто серйозно, – дуже поважна особа для мене.
– Не лише для вас, – сказала Фрiда дружнiм тоном, хоча й не вiдповiла на його посмiшку. Але К. знайшов спосiб подолати ii зверхнiсть i скористався ним. Вiн запитав:
– Ви вже були в Замку?
Це не подiяло, бо вона вiдповiла:
– Нi, але хiба не досить того, що я стою тут, за шинквасом?
Їi марнославство було неймовiрним, i, здаеться, вона хотiла задовольнити його саме на К.
– До речi, – сказав К., – у цьому шинку справа поставлена добре.
– Це дiйсно так, – погодилася дiвчина. – А починала я з догляду за худобою в заiздi «Бiля мосту».
– Цими нiжними ручками? – сказав К. напiвпитально i сам не зрозумiв, чи вiн просто хоче пiдсипатися до неi, чи справдi вона його зачарувала. Їi руки дiйсно були маленькi й тендiтнi, але iх можна було б назвати й слабкими та невиразними.
– Тодi нiхто на це не зважав, – сказала вона. – Та й зараз…
К. подивився на неi запитально, але вона похитала головою i не хотiла говорити далi.
– Звичайно, – сказав К. – У вас е своi таемницi, i ви не будете iх вiдкривати комусь, кого знаете якихось пiвгодини i хто ще не мав нагоди розповiсти, що вiн за один.
Але це була невчасна фраза, вона нiби вивела Фрiду з такоi сприятливоi для К. замрiяностi. Дiвчина витягла зi шкiряноi торбинки у себе на поясi дерев’яний корок, встромила його у дiрку для спостереження i сказала К., намагаючись не показувати змiни настрою:
– Усе, що стосуеться вас, я знаю. Ви – землемiр. – І додала: – А тепер я мушу працювати.
І вона зайняла свое мiсце за шинквасом, куди пiдiйшли один за одним кiлька вiдвiдувачiв, щоб наповнити своi кухлi. К. хотiв ще раз непомiтно переговорити з нею, тому взяв iз полицi порожнiй кухоль i пiдiйшов до неi.
– Ще тiльки одне слово, панно Фрiдо, – сказав вiн. – Для того щоб пiднятися з доглядальницi худоби до шинкарки, потрiбна неймовiрна сила духу, та й сам випадок незвичайний, але хiба такiй людинi, як ви, варто на цьому зупинятися? Безглузде питання. З ваших очей, тiльки не смiйтеся з мене, панно Фрiдо, промовляе не так уже здобута перемога, як готовнiсть до майбутньоi боротьби. Та перед людиною, що прагне досягнути мети, виникае стiльки перешкод. І що вища мета, то бiльшими стають перешкоди, тому немае нiчого неприродного в прагненнi забезпечити собi пiдтримку iншоi людини. Нехай незначноi i невпливовоi, але такоi, що теж не полишае боротьби. Можливо, ми могли б спокiйно поговорити про це наодинцi, коли за нами не спостерiгатимуть стiльки чужих очей.
– Я не розумiю, чого ви хочете, – сказала вона, i в ii голосi цього разу мимоволi прозвучали не стiльки перемоги ii життя, скiльки нескiнченнi розчарування. – Чи не запраглося вам часом вiдбити мене у Кламма? О Боже! – вона розвела руками.
– Ви бачите мене наскрiзь, – сказав К. так, нiби його втомила ii недовiра. – Саме таким i був мiй потаемний план. Ви повиннi покинути Кламма i стати моею коханкою. А тепер я можу йти. Ольго! – покликав вiн. – Ми йдемо додому.
Ольга слухняно зiстрибнула з бочки, але приятелi вiдразу обступили ii тiсним колом i не вiдпускали. Тут Фрiда раптом загрозливо подивилася на К. i тихо сказала:
– То коли я можу з вами поговорити?
– Чи мiг би я тут переночувати? – запитав К.
– Так, – вiдповiла Фрiда.
– Може, я вiдразу залишуся тут?
– Вийдiть iз Ольгою надвiр, щоб я могла забрати звiдси людей, а за якийсь час приходьте.
– Добре, – сказав К. i нетерпляче чекав на Ольгу.
Але селяни не вiдпускали ii. Вони придумали танець i оточили сестру Варнави колом, час вiд часу хором скрикували, i тодi хтось один пiдскакував до Ольги, мiцно обiймав ii рукою за талiю i кiлька разiв кружляв довкола себе. Танець ставав дедалi швидшим, жадiбнi та хрипкi вигуки майже зливалися в суцiльний крик. Спершу Ольга хотiла з посмiшкою вирватися з кола, але тепер, iз розтрiпаним волоссям, тiльки перелiтала з рук до рук.
– Ось яких людей менi сюди присилають, – сказала Фрiда i гнiвно прикусила своi тонкi губи.
– Хто вони такi? – запитав К.
– Слуги Кламма, – вiдповiла Фрiда. – Вiн постiйно приводить iх сюди, це мене так дратуе. Я навiть не пам’ятаю, що я вам сьогоднi сказала, пане землемiр, пробачте, якщо це було щось неприемне; цi люди виннi в усьому, я не знаю нiкого, хто був би вартий бiльшоi зневаги i погорди, нiж вони, але мушу наливати iм пиво. Я багато разiв просила Кламма залишати iх удома, хоча б вiн мiг мене трохи поважати, якщо вже менi доводиться терпiти всю решту чиновникiв, але всi прохання даремнi. Щоразу, за годину до його приходу, вони вдираються сюди, неначе худоба в стiйло. А iм i справдi мiсце в стайнi. Якби не те, що ви тут, я вiдчинила б дверi i примусила Кламма самого iх виганяти.
– А хiба вiн iх не чуе? – запитав К.
– Нi, – вiдповiла Фрiда. – Вiн спить.
– Як! – скрикнув К. – Як спить? Коли я зазирав до кiмнати, вiн сидiв за столом i не спав.
– Вiн i далi так сидить, – сказала Фрiда. – Вiн спав уже тодi, коли ви зазирали, iнакше я б вам цього не дозволила. У такiй позi вiн спить. Урядники страшенно багато сплять, у це важко повiрити. Зрештою, якби вiн не спав так багато, чи мiг би вiн стерпiти цих людей? Тепер доведеться менi самiй iх виганяти.
Вона вихопила з кутка нагайку i одним, не надто певним стрибком, схожим на рухи молодого ягняти, скочила до танцюючих. Спочатку вони розступилися, нiби запрошуючи ii до танцю, i кiлька секунд здавалося, нiби Фрiда i справдi зараз кине нагайку, але потiм вона ii таки пiдняла.
– В iм’я Кламма! – крикнула вона. – До стайнi! Усi до стайнi!
Лише тодi вони збагнули, що справа серйозна, з незрозумiлим для К. страхом вiдступили назад, хтось штовхнув дверi, крiзь якi вiйнуло свiже повiтря, всi зникли разом iз Фрiдою, яка, мабуть, пiдганяла iх нагайкою до самоi стайнi.
У несподiванiй тишi К. раптом почув кроки iз коридору. Задля певностi вiн скочив за шинквас, бо тiльки там можна було сховатися. Йому не заборонили перебувати в шинку, але оскiльки вiн збирався тут заночувати, не варто було зараз показуватися нiкому на очi. Тому коли вiдчинилися дверi, вiн сховався пiд стiл. Існувала небезпека бути знайденим i там, але на це вiн приготував досить правдоподiбне пояснення, що заховався вiд п’яних слуг. Зайшов господар.
– Фрiдо! – покликав вiн i перейшовся кiмнатою з кутка в куток.
На щастя, незабаром повернулася Фрiда, нiчого не сказала про К., поскаржилася на селян i стала за шинквас, сподiваючись знайти там К. Тепер вiн мiг доторкнутися до ii ноги i вiдчув себе спокiйнiше. Оскiльки Фрiда не згадала про К., це змушений був зробити господар.
– А де землемiр? – запитав вiн.
Вiдчувалося, що вiн був добре вихованим чоловiком, адже йому постiйно доводилося досить близько спiлкуватися з високими посадовцями, але з Фрiдою вiн говорив iз особливою повагою, це впадало у вiчi насамперед тому, що в розмовi вiн продовжував залишатися начальником, а вона – пiдлеглою, хоча й достатньо зухвалою.
