Ім’я рози
– Навіщо Венанцій перекладав це? – спитав Вільям Беренґарія, який од нас не відступав.
– Її замовив у нашого монастиря синьйор Мілана, і за це монастир матиме привілей на виробництво вина у деяких маєтках на сході, – Беренґарій вказав рукою кудись далеко. Але відразу ж додав: – Не подумайте, що обитель бере за гроші замовлення від мирян. Але замовник постарався, щоб венеційський дож позичив нам цей цінний грецький рукопис, а одержав його він від візантійського кесаря, і по завершенні Венанцієвої праці ми б зробили два списки – один для замовника, а другий – для нашої бібліотеки.
– Яка не цурається включати до своєї збірки й поганські казки, – мовив Вільям.
– Бібліотека свідкує про істину і помилку, – пролунав голос у нас за спиною. То був Хорхе. Я ще раз здивувався (та немало доведеться мені ще дивуватися у наступні дні), як раптово і негадано з’являвся сей дідуган, немов то ми його не бачимо, а не він нас. Мені було невтямки, що робить сліпий у скрипторїї, але згодом я зрозумів, що Хорхе був всюдисущий, він бував у всіх закутках обителі. Часто бував він і в скрипторїї – сидів на скрині біля каміна і мовби слідкував за всім тим, що відбувається в залі. Якось я почув, як зі свого місця він голосно спитав: «Хто це йде нагору?» – звертаючись до Малахії, що саме йшов до бібліотеки, ступаючи по соломі, яка приглушувала його кроки. Всі ченці дуже його поважали і часто зверталися до нього по допомогу, читаючи йому важко зрозумілі уступи, запитуючи його думку про якийсь коментар чи радячись, як краще зобразити якусь звірину чи якогось святого. Він же спрямовував у порожнечу свої погаслі очі, немов вдивляючись у сторінки, що жили в його пам’яті, і відповідав, що лжепророків зазвичай зображають єпископами, а з уст їм вискакують жаби, або пояснював, якими самоцвітами мають бути прибрані мури небесного Єрусалима; що арімаспів слід малювати на мапах поблизу землі пресвітера Йоана[104] – і радив не зображати їх потворність надто яскраво: достатньо нашкіцувати їх приблизно, аби лиш можна було їх упізнати, адже вони не мають збуджувати надто уяву, а відразливість їхня не повинна викликати сміху.
Якось я почув, як він радить одному коментаторові, що тлумачити recapitulatio[105] в текстах Тихонія треба за святим Авґустином, щоб уникнути донатистської єресі. Іншого разу я почув, як він дораджує спосіб відрізняти єретиків від схизматиків при укладанні коментарів. А ще якось він пояснював розгубленому книжникові, яку книгу той має шукати в каталозі бібліотеки, мало не вказуючи сторінку, на якій вона згадана, й запевняючи його, що бібліотекар радо видасть йому цю книгу, бо то твір богонатхненний. Врешті одного разу я почув, як він сказав, що таку і таку книгу не варто шукати, хоч вона і є в каталозі, бо ще п’ятдесят років тому її погризли миші і вона розсиплеться в руках у того, хто її торкнеться. Одне слово, він був воістину пам’яттю бібліотеки і душею скрипторію. Іноді він напучував ченців, чуючи, як вони теревенять між собою: «Поспішіть свідкувати про істину, час-бо вже близько!» – натякаючи на пришестя Антихриста.
– Бібліотека свідкує про істину і помилку, – сказав тоді Хорхе.
– Звісно, Апулей і Лукіян провинні у багатьох помилках, – мовив Вільям. – Але під покровом своїх вигадок казка ця містить і добру мораль, бо навчає, як дорого доводиться розплачуватися за власні помилки, та й зрештою я вважаю, що історія чоловіка, оберненого ослом, натякає на перетворення душі, оскверненої гріхом.
– Можливо, – сказав Хорхе.
– Утім, тепер я розумію, чому під час тієї розмови, про яку він розповідав учора, Венанція так зацікавила проблема комедії; бо ж казки такого штибу теж можна прирівняти до комедій старожитніх авторів. І одні, і другі не розповідають, як трагедії, про людей, що існували насправді, вони, каже Ісидор, мовлять про людей вигаданих: «fabulae poetae a fando nominaverunt quia non sunt res factae sed tantum loquendo fictae»[106].
Спершу я не міг зрозуміти, навіщо Вільям вдався в цю вчену діятрибу, і то з чоловіком, який, схоже, не полюбляє подібних тем, та відповідь Хорхе показала мені, яким проникливим був мій учитель.
– Мова того дня йшла не про комедії, а лише про дозволеність сміху, – насупившись, мовив Хорхе. А я чудово пам’ятав, що, коли напередодні Венанцій згадав про ту бесіду, Хорхе заявив, що не пригадує її собі.
– Ага, – недбало кинув Вільям, – а я думав, ви розмовляли про вигадки поетів і дотепні загадки…
– Говорили ми про сміх, – сухо сказав Хорхе. – Погани писали комедії, щоб спонукати глядачів до сміху, і чинили зле. Господь наш Ісус Христос ніколи не розповідав ані комедій, ані казок, а лише прозорі притчі, які алегорично навчають нас, як заслужити собі рай, і нехай так буде.
– Цікаво, – мовив Вільям, – чому вам так не до вподоби думка, що Ісус теж сміявся. Гадаю, сміх, як і купіль, – чудовий засіб для лікування гуморів та інших тілесних хворостей, зокрема меланхолії.
– Купіль – добра річ, – мовив Хорхе, – навіть Аквінець радить їх, щоб позбутися смутку, адже то лиха пристрасть, коли вона не звернена до зла, яке можна побороти відвагою. Купіль відновлює рівновагу гуморів. А сміх трусить тілом, спотворює риси обличчя і робить людину подібною до мавпи.
– Мавпи не сміються, сміх властивий людині, він є знаменням її розумної природи, – мовив Вільям.
– Знаменням розумної природи людини є також слово, а словом можна блюзнити Бога. Не все те, що властиве людині, обов’язково благе. Сміх – знамення глупоти. Той, хто сміється, не вірить у те, з чого сміється, але й не ненавидить його. А отже сміятися зі злого означає не бажати поборювати його, а сміятися з доброго означає не усвідомлювати сили, з якою добро поширює само себе. Тому-то Правило гласить, що десятий ступінь послуху полягає в тому, що монахові не слід легко піддаватись поривам сміху, бо ж написано: «stultus in risu exaltat vocem suam»[107].
– Квінтильян, – перебив мій учитель, – твердить, що сміх належить стримувати в панегірику, з огляду на гідність, але його слід заохочувати в багатьох інших випадках. Тацит восхваляв іронію Кальпурнія Пізона, а Пліній Молодший писав: «aliquando praeterea rideo, jocor, ludo, homo sum»[108].
– То все погани, – відрік Хорхе. – Правило каже: «Проженімо навічно і повсюдно непристойності, дурощі й блазнювання, і не дозвольмо, щоб учень розтуляв уста, виголошуючи таку мову».
– Але коли Христове слово вже тріумфувало на землі, Синезій з Кирени сказав, що божество зуміло сумірно сполучити комічне й трагічне, а про цісаря Адріяна, мужа звичаїв возвишених і душі naturaliter християнської, Гелій Спарціян твердив, що той умів чергувати хвилини веселощів з хвилинами поважності. І, врешті, Авсоній радить помірковано дозувати серйозне і грайливе.
– Але Павлін Ноланець і Климент Александрійський остерігають нас проти цих глупств, а Сульпіцій Север каже, що святого Мартина ніхто ніколи не бачив ані в полоні гніву, ані в полоні веселощів.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Рукопис о. Адса, перекладено французькою за виданням о. Ж. Мабійона (Париж, друкарня абатства Ла Сурс, 1842) (фр.). – Прим. автора.
2
Монастир (нім.) – тут і далі примітки перекладача, якщо не вказано інакше.
3
Старожитня антологія, або Зібрання старожитніх праць і творів усілякого роду – поем, листів, епістул, епітафій, з німецьким коментарем, примітками та дослідженнями превелебного отця, доктора теології Жана Мабійона, єромонаха чину св. Бенедикта і згромадження св. Мавра. Нове видання, до якого долучено життєпис Мабійона і кілька невеликих творів, а саме дослідження «Про хліб причастя, прісний і квасний» для його преосвященства кардинала Бони. З додатком твору Ільдефонса, єпископа Іспанії, на ту ж тему і послання Євсевія Романського до Теофіла Галла «Про почитання невідомих святих», Париж, друкарня Левеск, при мості св. Михаїла, 1721. За дозволом короля (лат.).
4
Монталан, на набережній оо. Августинців (при мості св. Михаїла) (лат.).
5
Пригадуючи ці подробиці, я не можу не питати себе – реальні вони, а чи просто наснились мені (фр.). Цитата із «Сільвії» Жерара де Нерваля.
6
Міло Темешвар — фіктивний автор, вигаданий Борхесом. Еко теж не раз використовує це ім’я для фіктивних посилань.
7
La Repubblica, 22 settembre 1977. – Прим. автора.
8
Алюзія до Дайте – див.: «Божественна комедія», Чистилище, 3, 49. Турбія і Лерічі — крайні пункти гористої місцевості між Генуєю і Ніццою на побережжі Ліґурійського моря.
9
Liber aggregationis seu liber secretorum Alberti Magni, Londinium, juxta pontem qui vulgariter dicitur Flete brigge, MCCCCLXXXV. – Прим. автора.
10
Les admirables secrets dAlbert le Grand, A Lyon, Chez les Héritiers Beringos, Fratres, a l’Enseigne dAgrippa, MDCCLXXV; Secrets merveilleux de la Magie Naturelle et Cabalistique du Petit Albert, A Lyon, ibidem, MDCCXXIX. – Прим. автора.
11
До дідька!.. Жінка, ох, жінка! (Фр.)
12
Всюди шукав я спокою, та знайшов його лиш у кутку з книжкою (лат.).
13
Schneider Edouard. Les heures Bénédictines. – Paris: Grasset, 1925. – Прим. автора.
14
Тепер ми бачимо [все немов відбите] в дзеркалі і в загадці (лат.). Див. 1 Кор. 13, 12.
15
Столиця світу (лат.).
16
Фактичним вживанням (лат.).
17
З-посеред декількох [вчених мужів]… (Лат.) Назви апостольських документів – це початкові слова латинського їх варіанта.
18
Розпусник (лат.).
19
Керовані лиш однією людиною (лат.).
20
Всяке створіння на світі, немов зображення або книга, править нам за дзеркало (лат.).
21
…щоб голова була мала і міцно посаджена, шкіра тісно прилягала до кісток, вуха щоб були короткі і загострені, очі – великі, ніздрі широкі, шия випростувана, грива і хвіст густі, копита тверді і круглі (лат.). Цитату взято з «Етимологій» Ісидора з Севільї (див. Глосарій).
22
Авторитети (лат.).
23
Мається на увазі старовинний бенедиктинський монастир у м. Санкт-Ґаллен (Швейцарія); до нас дійшов його опис IX ст., і, ймовірно, саме цей монастир був прообразом абатства в романі.
24
Універсальне поняття (дослівно, «слово розуму», лат.). Термін Томи Аквінського.
25
Ти був священик навіки (лат.). Див. Пс. 109, 4, Єв. 7, 17.
26
У присутності всієї братії (лат.).
27
Монастир без книг… це немов місто без багатств, фортеця без війська, кухня без начиння, стіл без наїдків, сад без зілля, лука без квітів, дерево без листя (лат.). Цитата, ймовірно, взята з твору ЯкобаЛоубера з картезіанського монастиря в Базелі (кін. XV ст.).
28
Див. Пс. 42, 8.
29
Світ старіється (лат.). Поширений топос у середньовічних авторів, адже вважалося, що світ уже пережив свою золоту добу, а тепер хилиться до занепаду, тобто до свого кінця та Страшного суду.
30
Образи – це література для простолюду (лат.).
31
Впорядкованій єдності (лат.).
32
Од. 14,15.
33
Над нами (лат.).
34
Усіх гріхів (лат.).
35
Господа нашого Ісуса Христа (лат.).
36
Втіха (лат.).
37
Господеві нашому (лат.).
38
За домовленістю (лат.).
39
Розшматовані члени (лат.).
40
Якщо великі речі можна порівняти з малими (лат.). З «Георгік» Публія Верґілія Марона.
41
Дерево хресного життя (лат.).
42
Брати й убогі пустельники отця Целестина (лат.).
43
Сувора обережність (лат.).
44
Мандрував по світі, як бурлака (лат.).
45
До засновника правил (лат.).
46
Вільного Духа (лат.).
47
Нагий чоловік з нагою жінкою лежав… але не з’єднувалися вони між собою (лат.).
48
Дерево життя (лат.).
49
Див. Од. 13.
50
Аполліон (гр. Apollyon) – Губитель, ім’я ангела безодні в Одкровенні св. Йоана Богослова (див. Од. 9, 11).
51
Перший з яких, очищений серафічним каменем і наснажений небесним жаром, запалив цілий світ. Другий, багатий на правдиве пророче слово, засяяв яскраво над темрявою світу (лат.).
52
Смерть – спочинок для подорожнього, кінець усіх трудів (лат.).
53
Театр здоров’я (лат.).
54
Про достоїнства трав (лат.).
55
Про рослини (лат.).
56
Читання Святого Письма (лат.).
57
Так говорить про природу краси Тома Аквінський у своїй «Сумі богослов’я».
58
«Про Соломонів пентакль», «Мистецтво бесіди і розуміння гебрейської мови», «Про властивості металів» (лат.).
59
«Діяння франків», «Про хвалу святому хрестові» (лат.).
60
«Про вік світу і людей» (укладено книгами за літерами від А до Z) Флавія Клавдія Йордана (лат.).
61
Бібліотекар повинен мати реєстр усіх книг, упорядкований за предметами й авторами, і вони мають бути поскладані за порядком з письмовими позначками на них (лат.).
62
ііі, IV рівень, V у першій греків; ii, V рівень, VII у третій англів (лат.).
63
Тут: позначок (лат.).
64
У подобі загадки (лат.).
65
Слова (лат.).
66
Свят, Свят, Свят (лат.).
67
Мовчи про всі чудеса,земля злетіла над небеса,саме це треба вважати чудом (нім.).68
Земля горі, небо долі —Це особливо слід вважатиЧудом над чудесами (нім.).69
Пустослів’ю і смішкам віддаватися не личить (лат.). З Правила св. Бенедикта, гл. 4.
70
Приклади (лат.).
71
Витівок (лат.).
72
«Про Антихриста» (лат.).
73
Цей вислів приписують Бернардові Шартрському (XII ст.).
74
Скельця для очей в оправі (лат.).
75
На очі для читання (лат.).
76
Як від неправедних володарів (лат.).
77
Благословіть (лат.).
78
їдять убогі (лат.).
79
Див. Пс. 39, 1.
80
Хоч і міг, але не написано, що так чинив (лат.).
81
Про [мученицькі] вінці (гр.).
82
Помилуй нас, Господи (лат.).
83
Поміч наша в ім’я Бога (лат.).
84
Який сотворив небо і землю (лат.).
85
Відповідно, Пс. 4, 1, Пс. 9, 2 і Пс. 113, 1.
86
Благословім Господа (лат.).
87
Дяка Богові (лат.).
88
Господи, відкрий мої уста, і вони зголосять хвалу Твою (лат.). Пс. 50, 17.
89
Ходіте заспіваймо (лат.).
90
Тебе, Господи (лат.).
91
Пс. 36, 2–4.
92
Господь, який є сяйво святості дивогідне… Зійшла вже зоря світла (лат.). Другий гімн міститься в збірці пісень «Carmina burana» (XIII ст.).
93
Вірую в єдиного Бога (лат.).
94
Зілля (гр.).
95
Природно, за своєю суттю (лат.).
96
Є на землі така домівка, що голос має гучний.Сама домівка повна галасу, та мовчазний її господар.Й обоє вони, і домівка, і господар, весь час у русі (лат.).97
Див. Мт. 5, 37.
98
Край Африки (лат.).
99
Дзеркалом світу (лат.).
100
Діти Божі (лат.).
101
Святого Бенедикта (лат.).
102
Тут: Іди до дідька (спотв. фр.). Фарс «Убу-король» французького драматурга Альфреда Жаррі (1873–1907), якого вважають предтечею театру абсурду, починається власне зі слова merdre (насправді такого слова у французькій мові нема).
103
Діти Франциска (лат.).
104
Пресвітер Йоан — міфічна постать із середньовічних легенд, християнський правитель далеких східних країв. Його називали також християнським володарем Азії, правителем татар, імператором Ефіопії.
105
Стисле повторення (лат.).
106
Поетичними назвали їх казками, вони-бо оповідають не про речі дійсні, а про речі вигадані (лат.). З «Етимологій» Ісидора з Севільї.
107
Дурень у сміху підносить голос свій (лат.).
108
Іноді я сміюся, жартую, граюся, бо я людина (лат.).
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги