Пустоцвiт
Олена Литовченко
Тимур Литовченко
Історiя Украiни в романах
Влiтку 1744 року iмператриця Єлизавета Петрiвна милостиво розглянула й затвердила петицiю про поновлення гетьманства на украiнських теренах. Булава дiсталася хлопцевi з незаможноi родини, який зробив фантастичну кар'еру – Кирилу Розумовському, рiдному братовi морганатичного чоловiка iмператрицi. Життя закружляло у скаженому калейдоскопi… А що ж одержала Украiна?! Невиправданi очiкування, бездарне керiвництво, бездiяльнiсть у вирiшальнi години… Фiнал був закономiрним: остаточна втрата державностi.
Тимур i Олена Литовченки
Пустоцвiт
Передмова
Нiмецькi землi, 1744рiк
Гульба тривала вже три тижнi поспiль. Чергова корчма гула не гiрше бджолиного вулика, столи ломилися вiд вина й наiдкiв.
Кирилко давно згубив лiк не тiльки шинкам, у яких гучна компанiя гуляла в цi радiснi днi, але й новим знайомим i старим приятелям, що приймали участь у гульбi. Скiльки людей, якi вимовляють заздоровницi й славослiв'я на його честь, у вiдносно нещодавньому минулому нiкому невiдомого босоногого пастушка!.. Зате тепер усi цi Волконськi, Трубецькi, Наришкiни, Салтикови, Чернишови, Сташевськi, Успенськi, Шейнiни, Репнiни, Лопухiни, Демидови репетують що е сили:
– Здоров'я пана графа!
– Многая лiта йому!!
– Вiват, вiват!!!
Справдi, хто б мiг припустити, що син голодранця-козака одержить графський титул i дворянський герб?! Ще вчора – Іван Обiдовський, а вже сьогоднi – його сiятельнiсть граф Кирило Розумовський, рiд i герб якого походять вiд шляхетного гетьманського роду Романа Ружинського!.. Диво яке, ах, яке ж диво: колишнiй пастушок, а нинi юний студiозус живе в Нiмеччинi, слухае лекцii в найкращих унiверситетах Берлiна, Геттiнгена, Страсбурга, а скiльки ще мае вiдвiдати!.. Францiю з Італiею вздовж i вшир вивчити й скорити!..
Для нього тепер усе легко. Його старший братик Олексiй тепер цей… як його?! Морганiчний?.. Морганатичний?.. А-а-а, та годi гарнi слiвця вигадувати: Олесько тепер став офiцiйним полюбовником самоi государинi – он як!!! І тепер усi цi шляхетнi добродii у братiв Розумовських он де!..
Тож за такий успiх неодмiнно варто випити!!!
– Агов, корчмарю, вина менi… А-а-а, чого там?! Усiм вина!.. За мiй рахунок – за рахунок графа Кирила Розумовського!!! Ти чуеш, корчмарю, продажна твоя душа?! За мiiiй!!! За мiй рахууунооок!!! За мiiiй – за грааафааа Кииирииилааа Рооозууумооовськооогооо!!!
Дзенькнули золотi червiнцi й срiбнi рублi iз зображенням Анни Іоанiвни – колишньоi правительки, яким у нього вiдтепер не буде лiку. Мармизи присутнiх розквiтли широкими сяючими посмiшками, галас вiдновився з новою силою.
Добре, добре – смiйтеся! Смiйтеся, чорт вас усiх забирай з вашими смiхотливими тельбухами!!! А от тiльки нову монету ще накарбують – iз профiлем новоi iмператрицi!.. До того все йде. А там…
А там вже!.. От у тiм-то й рiч: поруч iз государинею тепер – його рiдний братик!.. От у чому рiч!..
Тому смiйтеся, добродii, смiйтеся на здоров'я!!!
Все-таки шкода, що Теплова з ними немае… На третiй день скаженоi гульби мовив коротко: «Ну все, пора й за справи братися», – i зник.
Що за дурня?!
Якi ще справи?!
Подумаеш – справи!.. Великий пшик.
От, примiром, мови вiн опанував?! Аякже: наприклад, нiмецьку… Як це там звучить, а?! Натюрлiх… або нах тюрлiх?! iх бiн… А може, iхт бiн?.. Нi, краще вже французькою: компрене ву… ля фам, но де льом… А-а-а, яка, по сутi, рiзниця?! Одне зрозумiло: без знання нiмецькоi вiн не змiг би слухати унiверситетськi лекцii. А вiн слухае?! Ще як!!! Отже – знае!.. А без французькоi!.. О-о-о, без французькоi….
Ххха!.. А танцювати й фехтувати навчений?! Авжеж!!! Який же це, даруйте, граф з нього виходить, якщо без танцiв та фехтування?! Як же iнакше на балах або, скажiмо, на дуелях поводитися, що робити накажете, якщо танцi та двобоi не опанувати?! Так, вiн – кращий!!! І недарма через нових своiх знайомих до самоi мадемуазель Фiфi в ii модний салон потрапив!!! Ах, мадемуазель Фiфi – це… Це щось!.. Зате як запалюе, як кров у жилах пiсля цього грае!.. Вона – вища будь-яких похвал, от що вона таке, ця сама мадемуазель!!! Тим паче, за просто так до неi не потрапиш, тiльки по знайомству, та й то дуже, ду-у-уже гарному знайомству!..
Гетьман Кирило Григорович Розумовський.
А етикет вивчати на настiйну вимогу того ж Теплова?.. Дурниця!!! Та без усякого дурнуватого етикету вiн – граф!!! Он навiть iз самим Фрiдрiхом зустрiчався i прикрашену дiамантами табакерку вiд нього в подарунок одержав – он як його цiнують. Кому б на iхньому рiдному хуторi сказати – не повiрять…
– У горлi деренчить, настав час випити, – Кирилко пiдняв свiй кубок.
– Вип'емо, графе! Вип'емо!!! Вiват!.. – пролунало звiдусiль.
– Корчмарю, ще вина!!! І чарок нових…
– Чарок бiльше немае: усi до останньоi перебили.
– Дурницю верзеш, корчмарю, шельма ти крива!..
– Присягаюся, чим хочете – немае чарок!..
– Дурниця!!! – гаркнув раптом хтось. – Не можна через чарки якiсь нашi милi посиденьки переривати!..
– Зрозумiло, що не можна… але пити як станемо?!
– А просто з горлечок!
– О-о-о, як цiкаво!.. За це варто випити.
– Причому негайно.
– Вип'емо за здоров'я графа!
– Вiват!!! Вiват!!!
Рiки вина полилися в горлянки й почасти повз них. Хто допивав до дна, зумiвши утриматись на ногах – щосили жбурляв спорожнену пляшку прямо на пiдлогу. У корчмi стояв рiзноголосий передзвiн битого посуду.
І раптом Кирилко вiдчув: щось не так!.. Щось тисне на груди, не дае глибоко зiтхнути… Все начебто на мiсцi: i вiн сам, i шинок, i столи, й закуски, i новi знайомi, i безвiдмовнi гарненькi дiвицi… i навiть…
Але все-таки!.. Все-таки!.. Щось не так… щось душить його… Яке дивне почуття…
Нi-нi, на двiр, на свiже повiтря… Корчма пiшла обертом…
Спiткнувшись по дорозi кiлька разiв, вiн вийшов… точнiше, виповз на свiже повiтря. Новоспеченi друзi навiть не помiтили зникнення винуватця свята у самий його розпал.
Кирилко вдихнув нiчне прохолодне повiтря повними грудьми. Начебто полегшало…
Чого ж йому все-таки не вистачае, а?..
Якщо гарненько (попри хмiль у головi) подумати – немае вже колишньоi ПРИСТРАСТІ, усерединi одне суцiльне СПУСТОШЕННЯ… РОЗЧАРУВАННЯ вiд швидких перемог…
