Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Думалось Максимові: як він опинивсь і що робить ось уже майже рік у цій частині світу? Обсіли його філософські роздуми й настрої після дзвінка Маліки. Ставив собі запитання, чи правильно чинить… Але знов і знов ловив себе на відчутті, що йому цей вир до вподоби, що тут бути цікаво, спостерігати за людьми, ставати частинкою, малим атомом великого міста. Йому це насправді подобалось. «Кожен справжній художник повинен прожити в Нью-Йорку хоча б п’ять років свого життя», – пригадались йому слова скульптора, політичного емігранта Ернста Неізвєстного…

І художник думав: от він прожив тут уже майже рік. Чого він навчився? Іноді здавалось – більше, ніж за шість років студій в Академії мистецтв. Він завжди пам’ятав, що майстерність і впевненість йому таки дала школа соціалістичного реалізму. Але рік у Нью-Йорку, в цих мистецьких джунглях модерну, в безкінечному потоці виставок, зустрічей, подій, скандалів, проектів та ідей – був незвичайним роком. Максим зрозумів: скільки б йому відпущено віку, його перший рік у Нью-Йорку, всі його події, запах спеки і радість першовідкриття – ніколи не вивітряться з його душі.

Згадував він також того вечора Маліку, її брата, свого вірного друга, з яким вони провчились десять років в одному класі. Згадував юність – ту, ранню, шкільну, як засипали цукор у бензобак «запорожця» математичці… І думав про своє сьогодення серед барвистого й багатоголосого бруклінського коловороту. Ставало йому весело і трохи щемно на серці, однак які б почуття не охоплювали хлопця в такі хвилини – не було одного. Не було відчуття, що життя проходить намарне. Максим прямував дізнаватись у друзів-бруклінців – що сталось із Трипільською Мадонною та іншими експонатами, які чи то вкрали, чи «загубили» з виставки у Вашингтоні. Де ж їм ще було опинитись, як не в Нью-Йорку?

Примітки