Пророк
Тарас Григорьевич Шевченко
Т. Г. Шевченко (1814—1861) – видатний украiнський поет, талановитий прозаiк i драматург, визначний художник, у творах якого знайшла вiдображення цiла епоха нашоi iсторii.
До збiрки включено вiршi 1845—1849 рокiв, якi нерозривно пов’язанi з рiдним краем i народом, з його пiсенною творчiстю.
ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
ПРОРОК
[Заповiт]
Як умру, то поховайте
Мене на могилi
Серед степу широкого
На Вкраiнi милiй,
Щоб лани широкополi,
І Днiпро, i кручi
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з Украiни
У синее море
Кров ворожу… отойдi я
І лани i гори —
Все покину, i полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвiте
І вражою злою кров’ю
Волю окропiте.
І мене в сем’i великiй,
В сем’i вольнiй, новiй,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
25 декабря 1845, в Переяславi
* * *
За що ми любимо Богдана?
За те, що москалi його забули,
У дурнi нiмчики обули
Великомудрого гетьмана.
[1845 – 1847]
Лiлея
«За що мене, як росла я,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вiтають,
Царiвною називають,
Очей не спускають
З мого цвiту? дивуються,
Не знають, де дiти!
Скажи менi, мiй братику,
Королевий Цвiте!»
«Я не знаю, моя сестро».
І Цвiт Королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
До бiлого пониклого
Личенька Лiлеi.
І заплакала Лiлея
Росою-сльозою…
Заплакала i сказала:
«Брате мiй, з тобою
Ми давно вже кохаемось,
А я й не сказала,
Як була я людиною,
Як я мордувалась.
Моя мати… чого вона,
Вона все журилась
І на мене, на дитину,
Дивилась, дивилась
І плакала? Я не знаю,
Мiй брате единий!
Хто iй лихо заподiяв?
Я була дитина,
Я гралася, забавлялась,
А вона все в’яла,
Та нашого злого пана
Кляла-проклинала.
Та й умерла. А мене пан
Взяв догодувати.
Я виросла, викохалась
У бiлих палатах.
Я не знала, що байстря я,
Що його дитина.
Пан поiхав десь далеко,
А мене покинув.
І прокляли його люде,
Будинок спалили…
