Поки не загинеш
Межи псами на морозi
Де-небудь пiд тином.
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
На Великдень на соломi
Против сонця дiти
Грались собi крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тiй стьожку,
Тiй стрiчку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобiтки шкаповi,
Кому свитку. Одна тiлько
Сидить без обнови
Сирiточка, рученята
Сховавши в рукава.
– Менi мати куповала.
– Менi батько справив.
– А менi хрещена мати
Лиштву вишивала.
– А я в попа обiдала. —
Сирiтка сказала.
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
Було, роблю що, чи гуляю,
Чи Богу молюся,
Усе думаю про його
І чогось боюся.
Дурна була, молодая, —
Я все виглядала,
Чи не шле за рушниками…
І не сподiвалась,
Що вiн мене, дурну, дурить,
А серце болiло,
Нiби знало, що так буде,
Сказати не вмiло.
А якби було сказало,
То я б не любила,
Може, була б до криницi
У гай не ходила,
А то вранцi i ввечерi
Ходила, гуляла…
Доходилась, осталася,
Навiки осталась
Дiвувати; тяжко менi
У матерi в хатi
Старiтися. А своеi
Вже хати не мати!
А ще й досi, чи роблю що,
Чи то так гуляю,
Усе думаю про його,
І сама не знаю,
Чого думаю! Чого я
У той гай ходила?
І за що його так довго,
Так тяжко любила!
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
Бувае, iнодi старий
Не знае сам, чого зрадiе,
Неначе стане молодий,
І заспiвае… як умiе.
І стане ясно перед ним
Надiя ангелом святим,
І зоря, молодость його,
Витае весело над ним.
Що ж се зробилося з старим,
Чого зрадiв оце? Того,
Що, бачите, старий подумав
Добро якесь комусь зробить.
А що ж, як зробить? Добре жить
Тому, чия душа i дума
Добро навчилася любить!
Не раз такому любо стане,
Не раз барвiнком зацвiте.
Отак, бувае, в темну яму
Святее сонечко загляне,
І в темнiй ямi, як на те,
Зелена травка поросте.
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
