Складалась така ситуацiя, за якоi, виконавши заповiт Хмельницького, украiнцi втрачали сильну руку, ту саму руку, котра була так потрiбна iм у боротьбi з численними ворогами, а не виконавши його, йшли проти волi людини, котра уособлювала тодiшню Украiну Але тут виявився непересiчний талант Виговського – i вихiд було знайдено досить швидко. Формально волю гетьмана Хмельницького було виконано на Чигиринськiй радi козацькоi старшини в 1657 роцi. Пiд час Ради генеральна старшина поклала гетьманськi обов'язки на генерального писаря Івана Виговського, але тiльки до досягнення Юрасем Хмельницьким повнолiття – так було вирiшено виконати заповiт гетьмана Хмельницького. Виговський узяв у своi руки всю владу, яку до нього мав Богдан.
Майже вiд початку гетьманування Іван Виговський дав зрозумiти своему оточенню, що бути тимчасовим виконувачем обов'язкiв гетьмана вiн не збираеться, й запровадив власну зовнiшню й внутрiшню полiтику. Одночасно вiн показав себе як охоронець здобуткiв i традицiй Богдана Хмельницького. Пiсля цього Рада козацькоi старшини, яка вiдбулась у Корсунi 21 жовтня 1657 року, вже остаточно вiддала гетьманську булаву в його руки.
Зазначмо, що Виговський насамперед намагався послабити зв'язки з Московським царством та укласти союз iз захiдними державами, зокрема iз Швецiею, а також замiнити московський протекторат якимось iншим, як того бажав перед самою смертю його видатний попередник. Одночасно новий гетьман намагався покласти край безладу, що запанував повсюди в Украiнi по смертi Хмельницького. Крiм того, одним iз головних прiоритетiв дiяльностi Виговського було намагання залучити до державноi влади в Украiнi освiчених i достатньо заможних людей, якi би, маючи нацiональну свiдомiсть, дбали про державнi iнтереси. Саме на цiй хвилi Іван Виговський хотiв посилити владу представниками польськоi шляхти, якi разом iз заможними козаками повиннi були утворити нову нацiональну елiту, майбутню опору Гетьманщини.
Не дивно, що такi заходи гетьмана Виговського викликали активну протидiю козацькоi чернi. Низи, що iх спонукали в потрiбному напрямку зацiкавленi сторони, вбачали у цих дiях спроби повернутися до польського панування. Насамперед, невдоволення демосу використали в боротьбi за владу полiтичнi супротивники гетьмана. Першим iз них, безумовно, був полтавський полковник Мартин Пушкар, до якого приеднався тодiшнiй запорозький кошовий Якiв Барабаш, спровокувавши повстання проти Виговського у Запорожжi й на Лiвобережжi. Зайве нагадувати, що повстання Пушкаря й Барабаша одразу ж використали в своiх цiлях московськi агенти, намагаючись послабити гетьманську владу та схилити й до ще бiльших поступок Москвi, зокрема – обмежити автономiю украiнськоi Гетьманщини. У Кремлi, який, безумовно, був тiею самою зацiкавленою стороною, добре розумiли, чим загрожував курс, обраний гетьманом Виговським, тож дiяли досить активно, аж до надання безпосередньоi вiйськовоi допомоги бунтiвникам.
Повстання Пушкаря було негайно придушене силами прибiчникiв гетьмана Виговського, однак першi паростки майбутнього розколу Украiни з'явилися разом iз саме цим бунтом – козацька старшина, яка у часи Хмельницького видавалася монолiтним середовищем, пiдгрунтям гетьманськоi влади, зазнала поглиблення внутрiшнiх суперечностей, що врештi спричинилося до скликання Чорноi ради та розколу Украiни.
Реакцiя Москви на придушення гетьманом Виговським повстання Мартина Пушкаря i Якова Барабаша була передбачуваною. Там украй негативно поставились до дiй Виговського, що його вже вважали своiм васалом, i почали все частiше втручатись у внутрiшнi справи Гетьманщини. Без згоди гетьманськоi канцелярii у Москвi було пiдготовано царськi укази про призначення московських воевод у Бiлу Церкву, Корсунь, Нiжин, Полтаву, Чернiгiв та Миргород, а одразу пiсля цих указiв вийшла постанова про призначення боярина Василя Шереметева керiвником новоi московськоi адмiнiстрацii в Гетьманщинi. У настановi, врученiй йому в Москвi, йшлося про забезпечення передачi управлiнського апарату в мiстах Украiни до рук прихильного до самодержавноi царськоi влади мiщанства. У Москвi, звичайно, спланували, щоби пiдтримка цивiльноi влади украiнських мiст на противагу козацькiй адмiнiстрацii стала ще одним iз засобiв послаблення суспiльно-полiтичноi та культурно-нацiональноi едностi в створенiй Хмельницьким козацькiй державi.
Активнi спроби позбавити Гетьманщину суверенiтету здiйснювано й надалi. У серпнi 1658 року, знову-таки iгноруючи статтi «Переяславського договору», за сприяння московського вiйська князь Григорiй Ромодановський проголосив наказним гетьманом Украiни уманського старшину Івана Безпалого, вiдомого своiми виразними промосковськими настроями. З цього фактично й почалося вiдкрите протистояння мiж украiнським козацтвом, яке пiдтримало гетьмана Виговського, та Москвою.
Зауважмо, що московськi вiйська та iхнi союзники поводилися на Лiвобережжi як в окупованiй краiнi, а населення надзвичайно сильно потерпало вiд iхньоi присутностi. Вiдомо, що в станi князя Ромодановського перебував прибiчник загиблого в Полтавi Мартина Пушкаря Якiв Барабаш зi своiми людьми. За активного сприяння московських воевод Барабашевi пiдлеглi грабували лiвобережнi мiста, спустошували господарства i вбивали людей. Разом iз козаками Я. Барабаша по мiстах Лiвобережжя без узгодження з украiнським урядом осiли росiйськi залоги. Урештi-решт це протистояння закiнчилось вiдомою Конотопською битвою, яка вiдбулася влiтку 1659 року. Пiд час цього протистояння украiнцi на чолi з гетьманом Іваном Виговським i нiжинським полковником Григорiем Гуляницьким завдали нiщивноi поразки вiйську московських воевод. Про наслiдки бою пiд Конотопом для Московського царства неможливо висловитись бiльш яскраво, анiж зробив це росiйський iсторик Сергiй Соловйов, вiдомий своею великодержавницькою позицiею: «Цвiт московськоi кiнноти, що вiдбув щасливi походи 1654 i 1655 рокiв, загинув за один день, i вже нiколи пiсля того цар московський не був у змозi вивести в поле такого блискучого вiйська. У жалобнiй одежi вийшов цар Олексiй Михайлович до народу, й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподiваним; та ще пiсля таких блискучих успiхiв! Лише нещодавно Долгорукий привiв до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чути було радiснi розмови про торжество Хованського, а тепер Трубецькой, на якого було найбiльше надiй, «чоловiк благоговiйний i витончений, у воiнствi щасливий i недругам страшний», погубив таке величезне вiйсько! Пiсля взяття стiлькох мiст, пiсля взяття столицi литовськоi царське мiсто затремтiло за власну безпеку: у серпнi за государевого наказу люди всiх чинiв поспiшали на землянi роботи для змiцнення Москви. Сам цар iз боярами часто був присутнiй при роботах; жителi навколишнiх земель з родинами, пожитками наповнювали Москву, i ходила чутка, що государ вiд'iжджае за Волгу, за Ярославль».
Як бачимо, в Москвi якнайсерйознiше поставилися до поразки пiд Конотопом i навiть не вiдкидали можливостi нападу гетьманського вiйська на саму столицю. Очевидно, подii сорокарiчноi давнини, коли гетьман Петро Сагайдачний уразив вогнем i мечем московськi землi, закарбувались у пам'ятi пiдлеглих московського царя.
Але всi цi приготування виявились марними. Виговський так i не вирушив походом на Москву, i то з об'ективних причин. Головною з них був «Гадяцький трактат» за рiк перед тим, а також той факт, що викладенi в ньому положення викликали гостре неприйняття в козацькому середовищi як самого трактату, так i гетьмана, за сприянням якого було укладено цю угоду.
Слiд зауважити, що трактат укладений у Гадячi 6 (16) серпня 1658 року генеральним писарем Запорозького Вiйська Юрiем Немиричем i майбутнiм гетьманом Украiни Павлом Тетерею, з одного боку, й урядовцями Речi Посполитоi К. Беньовським та К. Євлашевським – з другого, можна вважати справжнiм проривом украiнськоi дипломатii, який так i не був оцiнений сучасниками. Прикро, але гетьман Виговський саме через «Гадяцький трактат» мусив закiнчити полiтичну кар'еру. Як i сотнi iнших надважливих справ – як тодi, так i тепер в Украiнi, – цей договiр, укладений задля розвитку й добробуту держави, став суспiльним подразником, що в результатi й призвело до знищення його творцiв i зникнення гетьманськоi Украiни в Росiйськiй iмперii. Що ж являв собою пiдписаний у Гадячi документ?
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
