– Як успiхи, Федоре? – запитав, коли почув невиразне мугикання.
– Ярик? Я вже хотiв телефонувати тобi! – Нестеренко, здавалося, зрадiв дзвiнку. Ярослав насторожився. Помiчник ранiше нiколи не виявляв захоплення вiд того, що його витягували з затишноi нiрки пiд назвою Інтернет.
– Що трапилося? – запитав Ярослав.
– Чортiвня якась! Хтось залiз у мiй комп. Не розумiю, як це могло статися, у мене такий «антишпигун»… А почалося за кiлька годин пiсля того, як давав на закритi сервери деякi запити про нашу замовницю i старих знайомих Бондаренка. Ти приiзди, я все на мiсцi розповiм.
– Я неподалiк, – Ярослав умить забув про крижаний кухоль пива. – За десять хвилин буду.
– Давай, чекаю.
Ярослав, роздумуючи, поглянув на таксi, яке стояло неподалiк, очiкуючи пасажирiв, але, зрештою, махнув рукою. На своiх двох можна було дiстатися до Федька за десять хвилин, тодi як автомобiль, з огляду на затори, долатиме цей шлях у пiвтора раза довше. Вiн, не оглядаючись, швидко покрокував геть.
Роздiл 9
Щось трапилося. Це Ярослав вiдчував шостим чуттям, поки навiть не розумiючи, що змусило зародитися таким пiдозрам. Тиша в пiд'iздi й тихе гудiння у шахтi лiфта не навiювали тривоги. Про спокiй лiтнiх вакацiй i липневого тепла промовляли також дитячий смiх i веселi крики з iгрового майданчика, добре чутнi завдяки вибитiй кимсь шибцi у пiд'iздi. Проте загартованi роками неспокiйного життя нерви звично напружились i в долоню сам собою скочив невеличкий «вальтер», пристосований для ведення вогню гумовими кулями травматичноi дii. Ярослав пiднявся на кiлька сходинок до майданчика мiж першим i другим поверхами й завмер. Десь нагорi дверi лiфта розчинилися, потiм зачинилися, i кабiнка з незадоволеним рипiнням i клацанням поiхала вниз. За двадцять секунд автоматичнi дверi на першому поверсi розсунулися. Ярослав устромив руку з пiстолетом у кишеню пiджака i звiв гачок. За мить повз нього, кинувши недоброзичливий погляд, продефiлювала огрядна похила жiнка у квiтчастому байковому халатi. На мотузцi вела кудлатого пуделя. Пес теж поглянув на Ярослава, коротко гавкнув i потягнув мотузку до жаданого двору, примушуючи жiнку пришвидшити ходу. Дверi лiфта зачинилися. Ярослав перевiв подих i повiльно опустив гачок пiстолета. Намагаючись не зчиняти шуму, швидко побiг сходами на п'ятий поверх, туди, де мешкав його незамiнний помiчник. Незабаром побачив дверi Несторенка. Вiн уже хотiв натиснути на ручку замка, але, вирiшивши не поспiшати, вiдсмикнув руку. Неквапом повернувся на кiлька сходинок назад i дiстав мобiльний. Скориставшись швидким набором номера, набрав телефон Федька. Довгi гудки. Телефон нiхто не брав. Пов'язуючи цей факт iз тим, що Нестеренко точно повинен бути вдома i вiн говорив з ним не бiльше як десять хвилин тому, Ярослав остаточно зрозумiв, що передчуття не пiдвели його й цього разу. Вiн тихцем повернувся пiд дверi, пiдняв правицю з затисненим у нiй пiстолетом на рiвень обличчя i лiвою рукою обережно натиснув на ручку дверей.
Як i очiкував Ярослав, дверi пiддалися. Кiлька тихих пiвкрокiв, i ось вiн уже в коридорi. Вiдчуваючи молоточки напруження у скронях, повiльно обвiв поглядом примiщення. Недбало розчинена шафа-купе, дiжка з пальмою. Лiворуч напiврозчиненi дверi до ванноi кiмнати – звiдти було чути шум води з нещiльно закритого крана. З кiмнати праворуч долинала неголосна музика i клацання комп'ютерноi клавiатури. На перший погляд – усе цiлком спокiйно. На мить Ярославу навiть здалося, що вiн воюе з «вiтряними млинами» i ось зараз назустрiч вийде Федько, вiдпустивши з цього приводу дотепний спiч, на якi вiн деколи був надзвичайно здiбним. Ще кiлька крокiв у той бiк, звiдки долинало клацання клавiш. Нарештi Савицький зупинився. Схоже, кепкувати з нього не буде кому, принаймнi найближчим часом – за дверима, якi вели до кiмнати, були добре помiтнi двi ноги лежачоi людини – лiва в кумедному, схожому на голову песика кiмнатному пантофлi Несторенка. Людина, котру Ярослав досi не бачив, продовжувала працювати за комп'ютером, тихенько насвистуючи пiд нiс незграбну мелодiю. Намагаючись не зчинити бодай малого шуму, Савицький ступив ще два кроки i повiльним рухом зазирнув до кiмнати.
Чи живий Федько, вiн не змiг зрозумiти, та й не мав на це часу. Всю увагу привертала до себе широка спина чоловiка атлетичноi статури, котрий, насвистуючи ту саму мелодiю, сидiв перед монiтором комп'ютера i щось дбайливо набирав на клавiатурi, раз по разу клацаючи «мишкою». На незнайомцевi були чорна футболка, просторi, спортивного крою штани й бiлi кросiвки. Поряд iз правим лiктем Несторенкового вiзитера лежав довжезний чорний пiстолет iз причепленим до ствола цилiндром глушника. Ярослав напружився, готовий за мить кинутися на незнайомця, подолавши вiдстань мiж ними одним стрибком – судячи з усього, часу на другий йому могло не вистачити.
Супротивник виявився бiльш швидким. Не встиг Ярослав зробити жодного руху, як той, сповнюючи кiмнату загрозливим гарчанням, повернувся, одночасно пожбуривши в нього монiтор. Вiд несподiванки Ярослав не встиг ухилитися, лише краем свiдомостi помiтивши, що високотехнологiчний ТФТ-аксесуар боляче вдарив його по долонi правоi руки, позбавляючи зброi, – гумострiл з голосним стуком полетiв у куток. Далi очiкувати було подiбно до смертi – немов на плiвцi, котру промотують крiзь проектор занадто повiльно, Ярослав побачив, що його опонент тягнеться до свого пiстолета. Наступноi митi Ярослав уже збивав його з нiг, заразом перекидаючи стiл i рештки Федькового обладнання.
З перших хвилин Ярослав зрозумiв, що боротьба буде надзвичайно складною, якщо не сказати бiльше, – його ворог виявився справжнiм атлетом. Гора м'язiв, пiд час накачки якоi в будь-якому разi не обiйшлося без анаболiчних стероiдiв, обличчя з масивними надбрiвними дугами, череп, позбавлений будь-якоi рослинностi, й маленькi холоднi очицi, дивним чином схожi на очi вужа. Вiн швидко пiдiм'яв пiд себе Ярослава, оглушив його ударом лiктя в скроню i скупим рухом вiдсмикнув назад затвор пiстолета. Все, що встиг зробити Ярослав, вiдчуваючи, як в очах починае тьмянiти, – це пiймати праву долоню нападника i завченим рухом устромити вказiвний палець помiж задньою частиною спусковоi скоби i спусковим гачком пiстолета. За долю секунди вiдчув у пальцi пекучий пульсуючий бiль – нападник щосили намагався натиснути спусковий гачок, загрожуючи роздробити Ярославовi фалангу пальця. На мить лисий замислився, не розумiючи, чому немае пострiлу, цим самим давши Ярославу шанс повернути гру на свою користь. Його удар, яким двинув лисого у пiдборiддя знизу вгору, був нищiвним. Слабiшому супротивниковi вiн мiг би легко зламати шийнi хребцi, лисий натомiсть лише коротко мотнув головою i дещо ослабив обiйми, даючи змогу Ярославу вивiльнитися з-пiд нього. Ще мить, i пiстолет лисого полетiв у той самий куток, де за кiлька секунд до цього опинився Ярославiв «травматик». Лисий загрозливо загарчав i щосили стусонув Ярослава пiд ребра, вiдкидаючи його вiд себе на добрячих пiвтора метра. Савицький ще повнiстю не приземлився, коли вслiд за ним, спрямоване рукою лисого, полетiло улюблене Федькове крiсло, розлiтаючись у друзки на Ярославовiй спинi. Тепер стало справдi скрутно. Лiвоi руки Ярослав не вiдчував, а в головi задзвонили, немов на дзвiницi собору Святого Юра. Вiн швидко згрупувався, намагаючись зустрiти можливий кидок суперника ударом обох нiг, але цей захiд виявився зайвим. Лисий вирiшив, що на деякий час iз Ярославом покiнчено, i взявся за системний блок комп'ютера, – з силою жбурнувши його на долiвку, вiн вивернув зi скалiченого апарата дисковод, швидко видобув з нього диск i, вкинувши його пiд футболку, заходився топтати рештки комп'ютера ногами. Коли з цим високотехнологiчним варварством було покiнчено, вiн повернувся до Ярослава. Той, похитуючись немов п'яний, уже зводився на рiвнi.
– Даремно ти сюди прийшов, нишпорко, – зашипiв лисий i кинувся на Ярослава, намагаючись звалити його з нiг улюбленим прийомом гравцiв в американський футбол. Та цього разу вiн помилився, Ярослав очiкував такого розвитку подiй. Вiн швидко вiдскочив убiк, одночасно збиваючи з нiг нападника влучним ударом кулака. Знову гуркiт розбитих меблiв i дзвiн скла. Ярослав, перемагаючи бiль, кинувся за лисим, в останню мить помiтивши, що той дотягнувся до пiстолета. На щастя, не до свого. Ярослав прикрив передплiччями обличчя, i саме вчасно – за мить, примушуючи все його ество корчитися вiд болю, у груди вдарила перша гумова куля. Другого пострiлу нападник зробити не встиг – за мить кулак Ярослава з хрускотом ударив його в щелепу…
Бiль у грудях, як, утiм, i в усьому тiлi, не минав довго. Спочатку була лише боротьба за ковток повiтря, яке вперто не хотiло заходити до легенiв, що мало не розривалися вiд його нестачi. Ця боротьба позбавляла мозок здатностi мислити про все iнше. Однак, пiсля кiлькох хвилин тортур, повiтря все ж зглянулося над ним i, спочатку скупою цiвкою, а потiм усе бiльшим потоком, линуло до легенiв, одразу ж змушуючи Ярослава зiгнутись у нападi задушливого кашлю. Пiсля цього потроху почало свiтлiти в очах. Ярослав знайшов себе сидячим на долiвцi пiд стiнкою вщент зруйнованоi Федьковоi кiмнати, з руками, притиснутими до грудей, i зiгнутими в колiнах ногами. Рукав його лайкового пiджака був роздертий вiд плеча до зап'ястя, у великiй дiрi на джинсах свiтилося чимале закривавлене садно. Лисого в кiмнатi не було.
– Чорт забирай!.. – простогнав Ярослав i сам здивувався, наскiльки у нього хрипкий i неприемний голос. – 3 такими темпами добряча половина авансу пiде на купiвлю нового одягу.
Вiн зiбрався з силами i спробував звестися на ноги. За допомогою стiни це, хоча й не одразу, але вдалося. Без цiкавостi Ярослав поглянув на перелякане обличчя дами, котру щойно бачив у пiд'iздi в супроводi кудлатого пуделя i котра тепер стояла перед ним, уперто не бажаючи бути посттравматичним видiнням.
– …не припините цiеi вакханалii, я просто змушена буду звернутися по допомогу до… мiлiцii! – Їi фраза, очевидно розпочата ще в передпокоi, поступово вповiльнювалася, ставала дедалi млявiшою, а останне слово вона промовила тоном сомнамбули, поглядаючи на Ярослава так, як, очевидно, мае дивитися на удава приречений кролик.
– Вже припинили, шановна, не хвилюйтеся, – вiдповiв Ярослав, схиляючись над лежачим Федьком. – Мiлiцiю викликати не потрiбно, я сам цим займуся. А от «швидку» викличте. І чим скорiше, тим лiпше.
Першим, що з'ясував Савицький, була цiлком утiшна новина – пульс у Федька прослуховувався. Слабко, боязко, але серце билося. Обережно, намагаючись не рухати постраждалого, Ярослав оглянув його. Кровi було не надто багато – по клiтчастому лiнолеуму розмазано всього кiлька темно-вишневих крапель поблизу вiдкинутоi навзнак голови, незначний слiд кровотечi був помiтний i на обличчi Нестеренка. Очевидно, кровотеча була носовою. Придивившись пильнiше, Ярослав зiтхнув. Слiдiв удару на обличчi не було, едина рана зяяла лише на потилицi кудлатоi Федьковоi голови. Вiн сiв поряд, безсило вiдкинувшись на стiну, i припалив цигарку. Дiстав мобiльний i набрав Галкiна.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
