Динозаври. Дитяча енциклопедiя
Д. Мирошнiкова
Валентина Мирошнiкова
Ця книга е першою спробою докладно i цiкаво розповiсти юному читачевi про iснування та зникнення давнiх мешканцiв нашоi планети – динозаврiв. З неi ви дiзнаетесь багато нового про зовнiшнiй вигляд i спосiб життя «жахливих ящерiв», що панували на Землi 65 мiльйонiв рокiв тому, про науковi знахiдки i вiдкриття вчених-палеонтологiв, якi протягом двох столiть вивчали цих викопних тварин, про найсучаснiшi спроби вiдтворити iх. На вас чекае захоплююча прогулянка Парком юрського перiоду, зустрiчi з величезними травоiдами i «м’ясозаврами», морськими чудовиськами i повiтряними драконами, розповiдi про дивовижних iстот, що на думку деяких вчених й досi iснують поряд з нами.
Дитяча енциклопедiя
Динозаври
Сприймайте свiт не як пiвнiч та пiвдень, не як захiд та сход, але скрiзь вiдрiзняйте свiт старий вiд свiту нового.
Зi старовинноi тiбетськоi казки
Усе про динозаврiв в однiй книжцi
Ще з найдавнiших часiв люди знаходили в землi кiстки, не схожi на кiстки звичайних тварин. Інодi вони були просто величезними. Тому майже всi народи планети вiрили, що десь iснують велетенськi iстоти – дракони.
Та й як було не повiрити в них! Докази були поряд. Ось що побачив, наприклад, погонич верблюдiв монголець Багва в ущелинi Бугiн-Цав: «Перед ним з’явилася страшна потвора з розтуленою пащею iз гострими зубами, з пазурами на лапах. Довгий хвiст тягнувся кудись далеко, вглиб пiщаника. Картина була така незвична i страшна, що Багва остовпiв вiд здивування, а отямившись, побiг до верблюда i помчав до свого стану».
Казковий дракон
Людська фантазiя надiлила драконiв дивовижними рисами – вмiнням дихати вогнем, лiтати пiд хмарами. Загадковi тварини нiбито були вкритi залiзною або золотою лускою. Азiйськi казковi дракони часто допомагали бiднякам i карали злих багатiiв, а европейськi зазвичай стерегли скарби та викрадали красивих дiвчат, за що лицарi iх вбивали.
Згодом з’ясувалося, що казковi тварини i справдi жили на Землi, але задовго до того як на планетi з’явилися люди. Втiм, реальнi «дракони» значно вiдрiзнялися вiд казкових. Про те, якими вони були, вченi дiзналися завдяки багаторiчним науковим розвiдкам, i зараз ми дещо вже знаемо про цих тварин, яких називають динозаврами, але чим бiльше ми дiзнаемося про них, тим бiльше виникае нових запитань. Тож динозаври досi залишаються загадковими iстотами.
Якщо пересiчну людину спитати, чи знае вона, хто такi динозаври, вона, мабуть, вiдповiсть: «О, динозаври! Величезнi, страшнi, кровожернi», – i назве тираннозавра. Кому вiдомо трохи бiльше, той додасть кiлька слiв про гiгантських травоiдiв – диплодокiв та бронтозаврiв, летючих зубастих потвор птеродактилiв, жахливих морських страховиськ – iхтiозаврiв, i розповiсть про таемничу Нессi, що, кажуть, i тепер живе у шотландському озерi Лох-Несс.
На жаль у цих характеристиках бiльше помилок, нiж правильних даних, бо не всi з перелiчених iстот е динозаврами, до того ж динозаври були не тiльки великими, а й маленькими. А що стосуеться iснування Нессi та причин вимирання динозаврiв, то тут ми маемо бiльше прагнення до сенсацiй, нiж наукових уявлень.
Проте, якщо ви взяли до рук цю книжку, то, напевно, хочете долучитися саме до наукових вiдомостей про динозаврiв. Вона саме для вас. Тут представленi новiтнi погляди вчених на динозаврiв, викладенi основнi гiпотези, якi iснують зараз щодо решти проблем, досi не розкритих.
Деякi науковi уявлення про динозаврiв просто застарiли, але утвердилися у свiдомостi людей. Ось, наприклад, одне з таких уявлень. Понад сто рокiв тому американський дослiдник Отнiел Чарлз Марш, коли вперше вивчав повний скелет гiгантського динозавра, був вражений надто маленькими розмiрами його мозку i зробив висновок: «Дуже невеликi розмiри голови i мозку свiдчать про те, що рептилiя була нерозумна i рухалася повiльно». Але зараз е данi, що спростовують це твердження. Хоча для широкого i необiзнаного загалу динозаври досi залишаються дурними i малорухливими. Звичайно, за винятком знаменитого тираннозавра, який завдяки кiнострiчкам здобув репутацiю хитрого кровожерного хижака i майже спринтера. Проте щодо його можливостей iснують цiлком протилежнi думки. З ними та iншими цiкавими припущеннями ви i познайомитесь в цiй книжцi.
Так уявляли дракона в Європi на початку XVIII ст.
Треба мати на увазi, що багато помилкових уявлень про динозаврiв поширюеться через популярнi видання або Інтернет. У них, наприклад, до динозаврiв вiдносять плезiозаврiв i птеродактилiв, iхтiозаврiв i птеранодонтiв. А родовiд птахiв ведуть вiд археоптерикса i навiть птерозаврiв. Це не так. А чому саме, ви дiзнаетеся з роздiлу «Царi мезозою».
Героi цiеi книги – не лише динозаври, а й ученi-палеонтологи, якi повiдомили стiльки цiкавого про давнiх ящерiв i простежили iсторiю розвитку всього живого на планетi Земля. Це треба знати будь-якiй освiченiй людинi. Тому в роздiлах «Лiтопис земного життя та його лiтописцi», «У пошуках жахливих ящерiв» та «Динозаври i люди» мiстяться основнi вiдомостi про розвиток життя, про те, що i як вивчае палеонтологiя, розповiдаеться про видатних вчених, якi зробили значний внесок у вивчення викопних iстот, зокрема динозаврiв. Багато уваги придiлено також розкриттю основних наукових понять i термiнiв, необхiдних для розумiння оповiдi.
Оскiльки динозаври стали не лише яскравим явищем в iсторii живого свiту, а ще й своерiдним феноменом людськоi уяви, у роздiлi «Динозаври i люди» подано також думки про твори письменникiв i кiнематографiстiв, у яких вiдображено ящерiв.
Нарештi, заключний роздiл енциклопедii мiстить коротенький огляд сучасних наукових розвiдок у галузi генетики як пiдгрунтя для можливого клонування викопних iстот i вивчення генетичних зв’язкiв давнiх тварин iз сучасними.
Чiльне мiсце посiдае також висвiтлення поглядiв на проблему вимирання динозаврiв та питання щодо iх iснування в наш час, якi дуже часто стають темами сенсацiйних, але далеких вiд науки повiдомлень. Проте свiт динозаврiв не потребуе нiяких сенсацiй. Вiн i без того дуже цiкавий i таемничий. І чекае на молодих дослiдникiв.
I
Лiтопис земного життя та його лiтописцi
Щелепи, що жували зелену траву на луках, лежатимуть бiлими кiстками, а трава продовжуватиме зеленiти.
Старовинне тiбетське прислiв’я
Перш нiж з’явилися динозаври, на Землi збiгло дуже багато часу. Мiльярди рокiв тривав розвиток живих iстот вiд найпростiших органiзмiв до велетнiв-динозаврiв. Проте i iм на змiну прийшли меншi за розмiром тварини, нащадки яких живуть на Землi досi. Цi перетворення обумовленi змiнами у клiматi планети й рiзними геологiчними подiями: пiднiманням та опусканням суходолу, змiщенням континентiв, активiзацiею вулканiчноi дiяльностi. А щоб скласти уявлення про цей процес, треба ближче познайомитися з тим, що вiдбувалося на планетi протягом ii iснування. До того ж без ознайомлення з цим роздiлом iншi буде важко зрозумiти.
Отже, давайте розпочнемо з головного – з’ясуемо, що вiдбувалося на Землi впродовж ii iснування, як розвивалися живi iстоти i як люди про все це дiзналися.
Виникнення Земли
Як розвивалося життя на Землi
Вiдомо, що багато мiльйонiв рокiв тому життя на Землi не iснувало. Це пов’язано з процесом народження планети й умовами, що були несприятливими для живих органiзмiв.
Існуе кiлька теорiй (гiпотез) про те, як утворюються планети взагалi. Найпоширенiша з них стверджуе, що Земля, як i ii сусiди по Сонячнiй системi, близько чотирьох з половиною мiльйонiв рокiв тому утворилася з великоi газовоi туманностi. Планета почала притягувати до себе пиловi частинки й космiчнi уламки-метеорити i поступово збiльшувалася в розмiрi.
Дрiбненькi частинки пиловоi хмари лiтали в космосi з шаленою швидкiстю i пiд час ударiв дуже розiгрiвалися. Тому Земля вiдразу пiсля народження була гарячою. Але температура космiчноi порожнечi залишалася низькою, тому планета потроху почала охолоджуватися.
Процес цей тривав дуже довго. На розпечену рiдку поверхню планети нескiнченним дощем сипалися метеорити та болiди (так називають величезнi метеорити). Падаючи на розплавлену земну поверхню, вони подiбно до грудочок землi, кинутих у болото, залишали на поверхнi слiди, якi пiсля застигання ставали першими горами та плоскогiр’ями.
Минав час. Поверхня планети ставала дедалi твердiшою, а кiлькiсть космiчних гостей iз зменшенням пиловоi хмари теж меншала. Але процеси утворення рельефу планети тривали. Земля здригалася вiд землетрусiв. Мiльйони потужних вулканiв вивергали на ii поверхню потоки лави i дощi вулканiчних бомб та обсипали ii вулканiчним попелом. Усе це застигало й теж утворювало гiрськi ландшафти. А там, де вулканiв не було i земна поверхня остигала, вкриваючись корою, з’являлося дно майбутнiх океанiв.
Поступово з вулканiчних газiв та водяноi пари, що iх вивергали вулкани, утворилася атмосфера Землi. З часом, коли планета значно охолонула, пара почала осiдати на ii поверхню водою. Всi низини заповнилися нею i стали океаном – колискою земного життя. Першi його ознаки з’явилися десь 3,5 млрд рокiв тому в морських глибинах, причому на досить великiй глибинi, бо на поверхнi умов для цього не було: все живе знищувалося ультрафiолетовим випромiнюванням Сонця.
Газова туманнiсть
В атмосферi планети не було кисню. Здебiльшого вона складалася з вуглекислого газу, метану та амiаку. Над землею гримiли страшеннi, майже безперервнi грози. Нищiвне ультрафiолетове випромiнювання Сонця загрожувало всьому живому. Однак це сприяло рiзним хiмiчним реакцiям, i поступово у водi почали накопичуватись органiчнi речовини.
У первiсних океанах було розчинено багато кислот, солей та лугiв. Вони вступали в найрiзноманiтнiшi хiмiчнi реакцii, яким сприяла iонiзацiя води пiд впливом блискавок, сонячного випромiнювання й тиску новонародженоi атмосфери. Нестiйкi сполуки розпадалися, стiйкi зберiгалися. Це вiдбувалося протягом мiльярда рокiв, аж поки в первiсному океанi виникли амiнокислоти. З них утворювалися невеличкi скупчення цих речовин, а потiм з’явилися первiснi, ще недосконалi живi iстоти.
Найдавнiшi рештки живих органiзмiв знайдено в Пiвденнiй Африцi. Це бактерiеподiбнi iстоти, вiк яких становить 3,5 млрд рокiв.
Їх було так багато, що воду первiсного океану можна назвати справжнiм бульйоном. Живi грудочки, що нагадували холодець, були дуже маленькi – порошинки, непомiтнi для неозброеного ока, – проте живi. Щоправда, вони ще не вмiли рухатися самостiйно. Мiльйони iх вихлюпували хвилi на узбережжя, вони гинули пiд час вивержень вулканiв. Але розмножувалися грудочки надзвичайно швидко, i це врятувало iх вiд повного знищення.
Першi живi iстоти спочатку живилися органiчними речовинами, якi давала нежива природа, потiм навчилися самi будувати iх з вуглекислого газу i води. Згодом вони перетворилися на одноклiтиннi органiзми. Першими були бактерii, якi й досi живуть у дуже жорстких умовах – навiть на полюсах i в пустелях. Цiкаво, що первiснi бактерii мало вiдрiзнялися вiд сучасних. Це доводять викопнi знахiдки.
У первiсних морях буяли синьо-зеленi водоростi. Вони були здатнi до фотосинтезу, тобто перетворювали променеву енергiю Сонця на енергiю хiмiчних зв’язкiв органiчних речовин, а вуглекислий газ – на вiльний кисень та озон. Завдяки iм у первiснiй атмосферi планети з’явився кисень i озоновий шар, який затримуе проникнення ультрафiолетового промiння на Землю.
Зовсiм недавно наука з’ясувала, що за несприятливих умов – посухи, морозiв, голодування та iнших факторiв – деякi одноклiтиннi органiзми можуть об’еднуватися у багатоклiтиннi. Отже, можна припустити, що багато мiльйонiв рокiв тому окремi новоутворення втратили здатнiсть до подiлу i утворили багатоклiтиннi органiзми.
Трохи пiзнiше виникли багатоклiтиннi органiзми. Серед перших багатоклiтинних науцi вiдомi джгутиковi органiзми, якi мали властивостi як тварин, так i рослин, тобто були здатнi до фотосинтезу i водночас могли пересуватися й споживати iнших одноклiтинних. Напевне, саме цi iстоти стали предками тваринного i рослинного свiту нашоi планети. При цьому тварини поступово роздiлилися на двi групи – споживачiв рослин (травоiдних) i хижакiв. Останнi споживали травоiдних i вiдомi пiд назвою м’ясоiди. Однак тi тварини, що пiдтримували життездатнiсть, споживаючи травоiдiв, теж прямо залежали вiд рослин. Вони не могли iснувати без кисню, який утворювався зеленим покривом планети шляхом фотосинтезу.
Скам’янiлi (лiворуч) та сучаснi (праворуч) бактерii
Вiдтодi органiчний свiт Землi постiйно змiнювався. Що глибше занурюемося ми в iсторiю розвитку земного життя, то бiльше спостерiгаемо вiдмiнностей тваринного i рослинного свiту вiд сучасних форм, якi з’явилися порiвняно недавно. Навiть нашi печернi предки бачили довкола себе зовсiм iнших тварин. А за часiв панування на планетi динозаврiв майже все було iнакше.
Англiйський натуралiст Чарлз Роберт Дарвiн
Сталося так завдяки еволюцii – незворотнiй iсторii розвитку тваринного та рослинного свiту. Еволюцiйнi процеси грунтуються на спроможностi живих органiзмiв змiнюватись пiд впливом рiзних факторiв заради виживання. Тобто живi органiзми здатнi пристосовуватися до змiн у довкiллi. Тi види живих iстот, якi при погiршаннi умов iснування змiнюються i набувають нових рис та особливостей, перетворюються на iншi види. А тi, що не змогли пристосуватись або пристосувалися невдало чи недостатньо, вимирають. Оскiльки сучаснi умови життя на планетi зараз не схожi на прадавнi, то й наш тваринний i рослинний свiт дуже вiдрiзняеться вiд того, що був колись давно.
