Динозаври. Дитяча енциклопедія

Давні знахідки гігантських кісток невідомих тварин започаткували численні легенди й казки про драконів. Вони дуже популярні в Китаї та Японії. Згадки про драконів зустрічаються в кельтському й давньогерманському епосах. Всім відома також легенда про Святого Георгія, який звільнив царівну від жорстокого чудовиська. Нарешті, російські та українськи казки про Змія Горинича теж є відгомоном цих уявлень.

І тільки 1820 року увагу англійських і французьких вчених привернули скам’янілі зуби та пазури великих розмірів, а трохи пізніше було зроблено перший науковий опис динозавра. У 1822 р. англійський лікар Паркінсон, вивчаючи колекцію знахідок геолога Букланда, дав одній з них назву «мегалозавр», тобто гігантський ящір. А два роки по тому сам Букланд зробив опис цього ящера.

У 1824р. молоде подружжя Мантелів, яке жило в невеличкому англійському містечку Суссекс, поїхало за місто до свого приятеля. Поки Гедеон Мантель вів наукову бесіду з приятелем, таким же лікарем, як і він сам, його дружина Мері рушила на прогулянку. Серед купи сірого каміння вона знайшла незвичайні кістки та зуби, кожний завдовжки 4 см, і покликала чоловіків.

Мантель надіслав знахідку Жоржу Кюв’є, який вирішив, що це гіпопотам (видатний вчений теж міг помилятися). Мантель не погодився із науковим світилом. Одного разу в лабораторії знайомого зоолога він побачив зуб сучасної ящірки ігуани, яка живе в Центральній та Південній Америці. Він був точнісінькою копією тих зубів, що знайшла Мері, тільки значно меншим за розміром. У 1825 р. Мантель назвав прадавню тварину «ігуанодоном», тобто «ігуанозубом».

Річард Оуен, англійський палеонтолог, який запропонував назву «динозаври» для цієї групи доісторичних рептилій

А 1877 року в Бельгії було знайдено сімнадцять повних скелетів ігуанодонів. До цього моменту всі знахідки динозаврів були відомі лише у фрагментах – окремі кістки та зуби. Тепер вчені переконалися, що всі вони належать самостійному видові давніх тварин. Вперше такого висновку дійшов видатний лондонський зоолог і анатом Річард Оуен. У 1841р. він запропонував назвати всіх представників цієї групи динозаврами, тобто «жахливими ящерами».

Але активні пошуки динозаврів розпочалися в XX столітті. На пошуки вирушили численні експедиції, що знайшли тисячі скам’янілих кісток, слідів, відбитків шкіри, яєць, зробили сотні описів окремих тварин. Був проведений детальний аналіз і зроблені припущення щодо їх зовнішнього вигляду і особливостей життя. Про те, як це робиться, ми розповімо у наступних главах.

Як вчені вивчають динозаврів

За 150 років вивчення викопних істот знайдено понад 10 тис. решток динозаврів – окремі кістки й цілі скелети, черепи, зуби, скам’янілі сліди, яйця та екскременти. Виявлено понад 600 різних видів динозаврів. Це стало можливим завдяки важкій, але дуже цікавій, плідній праці цілої армії дослідників, закоханих у свою справу. А справа ця потребує грунтовних знань, умінь і неабиякої фізичної підготовки.

Предмет вивчення передусім треба знайти. Ви вже знаєте, що в надрах землі похована величезна кількість решток прадавнього життя. Але вони є лише там, де склалися сприятливі умови. Для їх виявлення і збирання організовуються спеціальні експедиції в різні куточки планети.

Щоб спорядити експедицію, треба знати, куди саме слід їхати. Відомості про ймовірну наявність викопних решток або про самі рештки надходять до вчених із різних джерел. Наприклад, палеонтологам дуже допомагають геологи, які розвідують корисні копалини або складають геологічні карти. Під час робіт вони знаходять рештки тварин та рослин і передають їх палеонтологам або інформують про місце знаходження. До речі, вони теж зацікавлені у висновках спеціалістів про умови утворення осадових порід, про їх вік, бо, як ви вже знаєте, у такий спосіб можна визначити наявність копалин.

Досить часто скам’янілості випадково знаходять краєзнавці, туристи, рибалки, мисливці й навіть діти. Якщо вони повідомляють про це місцеві музеї, вчені одержують цікаві зразки для досліджень, а якщо ні – зразки втрачаються, а це втрата для науки і наших знань про минуле Землі. Трапляється, що знайдені окам’янілості продають у приватні колекції. Існує досить багато людей, охочих до решток динозаврів та їхніх яєць. Але вони не можуть гарантувати їх повноцінного зберігання, бо не знають, як це робити, і експонати гинуть.

У лютому 2001 р. прикордонники й митники у потязі Пекін – Москва під час огляду знайшли яйця динозаврів. Їх було сховано під стелею одного з вагонів. Науковці Сибірського відділення Російської академії наук встановили, що їх вік – 150 млн років. Проте, якому виду динозаврів вони належать, поки що невідомо. Це буде встановлено в одному з науково-дослідних центрів Москви. За приблизними оцінками знахідка коштує один мільйон доларів.

Дуже можуть нашкодити і самодіяльні розкопки. Їх слід проводити професійно, інакше загибель цінних знахідок неминуча. Справжня наукова експедиція готується і працює дуже ретельно, а під час розкопок дотримується спеціальних правил. Про деякі з них ви дізнаєтеся з наступної глави.

Та головна робота починається тоді, коли знахідки потрапляють до установ, де здійснюється їхнє вивчення. Насамперед їх слід відпрепарувати, тобто звільнити від породи. Для цього існують спеціальні майстерні, де працюють кваліфіковані препаратори, чию роботу можна порівняти з мистецтвом ювелірів і скульпторів. Водночас ця професія потребує і значних фізичних зусиль. Ось лише один приклад. З Монголії було привезено величезні брили піщанику, в яких містилися кістки динозаврів. За допомогою звичайного молотка препаратори не змогли вивільнити знахідку. Тоді великими кувалдами вони весь моноліт розкололи на дрібні частини, з решток моноліту дістали частинки кісток, які потім склеїли так, як вчені уявляли собі конструкцію скелета цього динозавра.

Однак цей випадок нетиповий. Найчастіше препаратори користуються наборами зубил, серед яких є тоненькі голочки. Існують також спеціальні молотки різних розмірів і призначення. Для видалення твердих порід застосовують електричні відбійні молотки, а для пухких – ультразвукові розпушувачі.