Егафозавр
На межi цих перiодiв вимерла бiльшiсть морських тварин, натомiсть розвинулися iншi. На початку мезозою ще жили амфiбii та рептилii, дуже схожi на пермських. Проте iхнiми наступниками стали динозаври, серед яких були справжнi велетнi – найбiльшi з iстот, що будь-коли панували на планетi. Це сталося завдяки низцi факторiв.
Пермську посуху поступово змiнив теплий i вологий клiмат, а материки й океани набули сучасного вигляду. Ще тривали процеси гороутворення, з’явилися американськi Анди i Кордiльери, величезнi гори Китаю та Схiдноi Азii. Проте умови для життя стали сприятливiшими.
Першими це вiдчули рослини. Десь у серединi мезозою у тропiчних зонах на мiсцi пустель пiдвелися густi лiси. А там, де клiмат був прохолоднiший, дерева пристосувалися до холодних перiодiв: почали скидати листя i уповiльнювати всi життевi процеси – так би мовити засинати на зиму.
Розмаiття i велика кiлькiсть рослинноi iжi сприяли появi нових видiв травоiдних тварин та збiльшенню iх чисельностi. А це, у свою чергу, вплинуло на розвиток хижакiв. Саме тодi на планетi i з’явилися динозаври, якi жили у мезозойськi перiоди – трiасовий, юрський та крейдяний. З цiеi причини мезозойську еру iнодi називають ерою динозаврiв.
Трiасовий перiод
Перший перiод мезозою, який тривав 35 млн рокiв, називають трiасовим, або трiасом. Таку назву йому дав нiмецький геолог Ф. Альбертi, який дослiдив три чiткi шари трiасових вiдкладень: пiски, вапняки i знов пiски.
У трiасi всi вiдомi нам континенти з’едналися i утворили единий континент. Лавразiя з’едналася з Гондваною i численними навколишнiми островами. Цей величезний континент називають Пангеею. Єднiсть суходолу сприяла тому, що живi iстоти могли дiставатися до будь-яких куточкiв, i динозаври жили скрiзь.
У першiй третинi перiоду клiмат на планетi майже повсюдно був тропiчним, проти бiльшiсть ii суходолу ще займали пустелi. На великих територiях виникли високi гiрськi плато i хребти з великими западинами мiж ними. Але десь усерединi трiасу море почало заливати суходiл i утворило великi затоки та лагуни. Посилилася вулканiчна дiяльнiсть, яка сприяла виникненню нових гiрських хребтiв i западин. Поступово змiнювався клiмат. У колишнiй центральнiй Гондванi вiн був теплим, але сухим. На ii пiвденному узбережжi – там, де довжелезна затока дiлила Пангею майже навпiл, було тепло i волого, а в пiвнiчнiй половинi величезного материка – холодно. Зрозумiло, що клiматичнi розбiжностi зробили рослинний i тваринний свiт бiльш рiзноманiтним.
Пейзаж трiасового перiоду
Замiсть каламiтiв, кордаiтiв та насiнневих папоротей з’явилися звичайнi папоротi – невисокi трав’янистi рослини, гiнкговi, хвойнi та цикадовi дерева. Цикадовi дерева були схожими як на пальми, так i на папоротi. Вони досi збереглися на Малайському архiпелазi, де iх називають саговими пальмами. Новими представниками рослинного свiту стали бенетитовi рослини, родичi цикадових. Серед них були i дерева, i кущi. Можливо, саме бенетити стали предками квiткових рослин, бо iхнi органи розмноження нагадували квiтки.
Амонiти мали черепашки рiзноманiтних форм, але здебiльшого нагадували згорнуту змiю. Саме тому в середньовiччi iхнi черепашки продавалися в аптеках як «чудодiйнi змiiнi каменi», що нiбито допомагали вiд усiх захворювань.
Мешканцi океану набули рис сучасних морських iстот. Морськi зiрки, iжаки, корали, бiльшiсть риб майже нiчим не вiдрiзнялися вiд тих, якi живуть зараз. Дуже розповсюдилися амонiти – головоногi хижi молюски. Вони з’явилися ще в девонi, але тодi не були готовi запанувати на морському днi, бо мали дуже тонкi черепашки i легко ставали жертвами палеозойських чудовиськ. Тепер амонiти «виросли» i вкрилися надзвичайно мiцними черепашками з перетинками i численними складками. Амонiтовi черепашки розмiром близько двох метрiв не е рiдкiстю, деякi сягають навiть п’яти метрiв. До того ж амонiти, щоправда дрiбнiшi, але дуже рухливi, мали перевагу перед своiми сусiдами наутiлоiдеями, кiлькiсть яких на той час була невеликою.
Амонiти
Дуже розмножилися акули, якi заполонили навiть прiсноводнi водоймища. Поряд з ними в морях продовжували iснувати кистеперi риби, але iх було вже значно менше. «Новенькими» мешканцями морських просторiв стали маленькi летючi риби, якi мали груднi плавцi i жили у верхньому шарi води. Але панували над усiма риби, якi мали кiстяк, сильнi плавцi та мiцнi зуби. Саме iхнi нащадки заполонили свiтовий океан i живуть у ньому досi.
А на суходолi справжню трагедiю переживали стегоцефали. Вони не витримали конкуренцii з рептилiями, якi знищували не тiльки iх, а i iхнiх дiтей та яйця. З родичiв стегоцефалiв, амфiбiй, вижили лише тi, у кого спосiб життя був водний та напiвводний. Серед них був i гiгантський жабоящiр – мастодонзавр, рештки якого часто знаходять у раннiх трiасових вiдкладеннях Європи та Пiвнiчноi Африки. Вiн вважаеться найбiльшою амфiбiею всiх часiв. Зовнi мастодонзавр нагадував величезну жабу, довжина голови якоi сягала 1,25 м, а довжина тiла – 3 м. Ця потвора жила в болотах, але не була дуже небезпечною для iнших тварин, бо не вмiла швидко рухатися. Лежачи в багнюцi, мастодонзавр хапав лише те, що рухалося поряд з ним. З часом, коли болота почали висихати, жабоящери були змушенi зосереджуватися на глибоких мiсцях, де iжi на всiх не вистачало. І це стало початком iх вимирання.
Слiдом за амфiбiями прийшли iхнi нащадки, рептилii, котрi бiльш як на 100 млн рокiв запанували на планетi. Саме трiасовий перiод став перiодом розвитку усiляких ящерiв, до яких належать i динозаври. У главi «Динозавровi предки» йтиметься саме про них.
Череп мастодонзавра
Юрський перiод
Юрський перiод, або юра, завдячуе своею назвою Юрським горам у Францii, де проводив науковi розвiдки французький геолог Олександр Броньяр.
У юрському перiодi, тривалiсть якого становила 58 млн рокiв, континент Пангея почав роздiлятися на кiлька частин. Для мешканцiв суходолу океан став великою перешкодою. Тому на нових континентах формувалися рiзноманiтнi групи тварин.
Цьому сприяли й рiзкi геологiчнi та клiматичнi змiни. Клiмат знов потеплiшав. Великi дiлянки суходолу почали опускатися, що призвело до наступу моря. Пiвнiчне узбережжя колишньоi Лавразii опинилося на днi. Знов загуркотiли вулкани, викидаючи в атмосферу велику кiлькiсть вуглекислого газу. Пiдводнi вулкани нагрiвали воду i сприяли ii випаровуванню. Наслiдком цього стало зволоження атмосфери, а також тропiчнi зливи, а це, у свою чергу, сприяло розвитковi рослинного свiту.
Вже знайомi нам рослини розселилися по всiх континентах. Однак чiтко позначилися два рослиннi пояси. У пiвденному поясi панували тропiчнi лiси iз саговникiв, бенетитiв та араукарiй. А в пiвнiчному до гiнкгових лiсiв додалися первiснi кипариси, сосни та смереки. На вологих дiлянках продовжували iснувати папоротi, а на болотах – хвощi, хоча iхнi розмiри дуже зменшилися. З’явилися також величезнi секвоi (мамонтовi дерева), висота яких сягала 100 м, а товщина стовбура – 6 – 11 м. Вони й досi збереглися у горах Калiфорнii та Пiвденного Орегону в США.
Теплими юрськими морями остаточно заволодiли хребетнi риби, хоча там ще жили й кистеперi. На днi царювали кремнiевi губки, такi самi, з яких зараз роблять килими та ковдри. Тепер iх можуть дiстати з глибин тiльки водолази, а у юрi вони пишно устилали морське дно. Так само багато було й амонiтiв, що продовжували iснувати як у вiдкритих морях, так i на мiлководдi.
Так розбiгалися уламки Пангеi
Бiльшiсть давнiх тварин не дожили до нашого часу. А рослинам пощастило. Так, наприклад, араукарii вiдомi ще з пермського перiоду, а сосни, тиси та кипариси – з юри.
На мiлинах, бiля берегiв селилися також устрицi, якими харчувалася безлiч морських мешканцiв. Проте молюски так швидко розмножувалися, що навiть численнi вороги не змогли iх знищити. Устрицi дожили до сьогоднiшнiх днiв i вважаються стравою.
Дуже поширилися й белемнiти – головоногi молюски, якi з’явилися ще в карбонi. В юрських вiдкладеннях часто знаходять ростри – частини iхнього кiстяка завдовжки 40 см, що iх через вибагливу форму люди здавна називали «чортовими пальцями». А до численних ракоподiбних додалися предки крабiв та раки, дуже схожi на сучасних.
Поволi вимирали амфiбii. Їх стало значно менше, жили вони переважно у прiсноводних водоймах i полювали на комах. Зовнi юрськi амфiбii були схожi на сучасних жаб.
Реконструкцiя белемнiта
Рештки белемнiтiв «громовi стрiли» i «чортiв палець»
А суходiл заполонили динозаври та iншi ящери, про яких докладнiше йтиметься у роздiлi «Царi мезозою».
Поряд iз ними на планетi майже непомiтно з’явилися ссавцi, якi виявилися значно життездатнiшими за динозаврiв. Вони е давнiми родичами людини. Їм присвячена глава «Новосели-переможцi»
Крейдяний перiод
Здогадатися, чому цей геохронологiчний перiод названо крейдяним, досить легко. В його вiдкладеннях дуже багато крейди, яка утворилася зi скам’янiлих решток викопних молюскiв. Уперше це помiтив у 1822 р. французький геолог Ю. д’Аплуа.
Крейдяний перiод, який ще називають просто крейда, тривав 72 млн рокiв. Протягом цього часу Пiвнiчна Америка поступово з’едналася з Європою. На сходi Азiя приедналася до Пiвнiчноi Америки, яку вiд Європи вiдокремлювала широка протока. Африка вiдокремилася вiд Пiвнiчноi Америки. Так само вiддiлилася i Австралiя, яка тодi була менша за сучасну. Всерединi перiоду крейди море залило Захiдний Сибiр, Схiдну Європу, Канаду, Аравiю та численнi острови.
Пейзаж перiоду крейди
Мастодонзавр
Клiмат за температурною ознакою наблизився до сучасного. На пiвночi почав випадати снiг, а в помiрнiй зонi наставали сезоннi похолодання, тобто зими. Проте загалом на планетi було значно теплiше, нiж зараз. Тому далеко на пiвночi, навiть на островах Льодовитого океану, поряд iз соснами та ялинами росли теплолюбнi дерева – саговники, кипариси, бенетити, секвоi, гiнкго, папоротi. Їхнiми сусiдами стали новi представники рослинного свiту – квiтковi рослини, якi поступово витiсняли голонасiннi та споровi. Це були давнi магнолii, тополi, берези, тюльпаннi дерева, клени тощо. Вони добре прижилися в Пiвнiчнiй Америцi й навiть у Гренландii. Для iнших мiсць бiльш характерними наприкiнцi крейдяного перiоду були дуби, верби, калини.
Серед квiткових виникли й такi, що навчилися iсти комах, – адже рослинам, якi опинилися на бiдних землях, бракувало поживних речовин. Хижi рослини приваблювали комах солодким нектаром або краплями, що нагадували росу, так само, як це робить добре вiдома нам росиця.
Але головним надбанням рослин стало вмiння заплiднюватися за допомогою пилку, який споживали комахи i переносили на своiх лапках з квiтки на квiтку. Запиленi квiтки утворювали плоди або ягоди, всерединi яких визрiвало насiння.
Значно зросла кiлькiсть трав’янистих рослин, серед яких теж було багато квiткових. Жовтi та бiлi квiти вкривали, мов ковдрою, тогочаснi степи та луки. Квiтки iнших кольорiв з’явилися трохи пiзнiше.
У тваринному свiтi все ще панували динозаври та iхнi родичi, якi захопили не тiльки землю й морськi простори, а навiть повiтря. Проте наприкiнцi крейдяного перiоду вони зникли, щоб звiльнити мiсце для справжнiх птахiв та ссавцiв.
Кайнозойська ера
Ера нового життя, яка почалася близько 70 млн рокiв тому i тривае донинi, зветься кайнозойською. В цей час континенти остаточно набули сучасного вигляду, з’явилися звичнi для нас рослини i тварини. Науковi розвiдки свiдчать про те, що вже на початку кайнозою на планетi не залишилося жодного динозавра. Тому на цьому розповiдь про особливостi умов i характер життя в межах геохронологiчних перiодiв закiнчуеться. Але допитливi читачi можуть дiзнатися про них з книжок: Уткiн В. Життя Землi: Нарис про будову Землi та розвиток життя на нiй. – К.: Веселка, 1983. – 167 с., iл.; Яковлева И. H., Яковлев И. Н. По следам минувшего. – М.: Дет. лит., 1983. – 319 с., ил.
Архiв пiд ногами
Щодня ми ходимо по землi i не дуже замислюемося, що ж саме знаходиться у нас пiд ногами. Земля – та й годi. Нiчого особливого. Тверда, коли пануе спека. Слизька пiсля дощу. Закоцюбла взимку. Але, якщо взяти лопату i трохи заглибитися пiд поверхню грунту, допитлива людина побачить безлiч цiкавого i таемничого. Землю з певнiстю можна назвати справжнiм архiвом, який створила сама природа.
Це особливий архiв. Вiн охоплюе сотнi мiльйонiв квадратних кiлометрiв[1 - Площа материкiв, островiв i океанiв становить 510 млн кв. км.], покриваючи всi материки та дно океанiв. На ньому стоять мiста, шумлять лiси, колосяться ниви. А в глибинi ховаються дивовижнi «документи», якi розповiдають про те, що вiдбувалося на планетi мiльйони рокiв тому, коли ще не було людей. Тепер найважливiшi для iсторii документи зберiгають i надають для здiйснення наукових розвiдок спецiальнi установи – архiви. То якi ж «документи» мiстить земля i хто iх збирае?
Всi знають: якщо кiмнату не прибирати кiлька днiв, на пiдлозi з’являеться тоненький шар пилу. А поверхню Землi нiхто не прибирае. От часточки пилу i вiдкладаються на нiй, дедалi щiльнiшим шаром вкриваючи земну поверхню.
Вiдомо, що в усi часи, вiдтодi як планета стала твердою, вiтер та вода руйнували гiрськi породи. Вони розпорошували й розмивали поверхню материкiв, несли пiсок та мул у низини. Якби цього не було, земна поверхня досi залишалася б голою i твердою, бо саме такою е основа материкiв, яку товстою ковдрою покривають пухкi породи. Вони утворенi зi звичайного пилу та осадових порiд, якi нанесла вода. Геологи називають iх вiдкладеннями.
