Проби. Вибране
Коли Лелій у присутності римських консулів, які після осуду Тиберія Ґракха переслідували всіх його сповойовників, спитав Ґая Блосія (головного поплічника засудженого), на що він був би здатний задля Ґракха, тамтой відповів: «На все». – «Як це на все? (допитувався Лелій далі). А якби він звелів підкласти вогонь під святиню?» – «Цього б він ніколи мені не звелів», – заперечив Блосій. «Ну, а якби він це вчинив?» – напоставав Лелій. «Я б послухався», – відрік Блосій. Якщо він був такий щирий приятель Ґракхів, як запевняють історики, то, звісно, дарма дратував консулів цим зухвалим визнанням і не повинен був відступатися від своєї певності щодо Ґракхового повеління. А проте ті, хто дає йому пригану за бунтівничу відповідь, не розуміють гаразд таємниці щирої дружби і їм невтямки, що Ґракхова воля була і його волею, що він її знав і міг нею розпоряджати. Вони були більшою мірою друзями, ніж громадянами, більшою мірою друзями один одного, ніж друзями чи ворогами краю, ніж друзями шанолюбства і бунту. Віддавшись цілком одне одному, кожен із них цілковито тримав у своїх руках віжки нахилів другого. Зважте, що цим запрягом правує чеснота і розум (інакше його не було б), і тоді ви визнаєте, що Блосієва відповідь така, як і має бути. Якби їхні вчинки розбігалися, вони не були б, якщо міряти моєю міркою, ані приятелями навзаєм, ані приятелями самим собі. Зрештою Блосієва відповідь лунає не інакше, ніж лунала б моя на отаке, приміром, запитання: «Якби твоя воля наказала тобі забити доньку, чи забив би ти її?» Я міг би притакнути з чистим сумлінням: у цій-бо відповіді ще нема жодної згоди на сам учинок; я не маю жодного сумніву щодо своєї волі; так само я не маю його й щодо волі такого приятеля, жодним розумуванням на світі не підірвати у мені певності, що я знаю задуми та судження мого друга. У будь-якому його вчинку, хай би як він виглядав, я зараз же відгадав би його пружини. Наші душі були так тісно злютовані, зазирали одна в одну з таким палом і щирували між собою з таким замилуванням, відкриваючись аж до самого споду, що я не тільки знав його душу, як свою власну, а й звірився б йому в усьому ще охвітніш, ніж самому собі.
І хай ніхто не пнеться порівнювати нашу приязнь з іншими приязними взаєминами. Я знаю їх так само, як і кожен, знаю і найдосконаліші у своєму роді серед них, але гріх їх змішувати із щирою дружбою, тут не штука й помилитися. У цих звичних приятелюваннях треба завжди матися на осторозі, міцно тримати віжки, виявляти обачність і розвагу: вузол не зашморгнутий так міцно, аби можна було його попускати. «Кохай свого приятеля, – казав Хілон, – так, як би мав колись його зненавидіти, і нанавидь так, як би мав покохати». Ця пересторога, що здавалася б мерзосвітньою у високій і всевладній дружбі, цілком збавенна у практиці звичного простого приятельства. До нього знаменито підійшов би улюблений вислів Аристотелів: «О мої приятелі! Нема більше на світі приятелів!»
Доброчинство і зобов'язання, звичні джерела інших дружніх стосунків, тут, у цім шляхетнім єднанні, навіть не заслуговують на те, щоб їх брати до уваги. Причина цього – цілковите злиття обопільної волі. Бо як та любов, яку я маю до себе, не посилюється тим, що в потребі я подам собі допомогу (хай би там що правили стоїки) і я не почуваю до себе жодної вдячності за послугу, зроблену собі самому, так і зв'язок між приятелями, коли він справді досконалий, затирає в них почуття таких обов'язків і змушує їх зневажати і гнати від себе геть слова на означення поділу та різниці, як-от: добродійство, повинність, вдячність, прохання, віддяка тощо. Оскільки в них усе ідеально спільне: воля, думки, судження, майно, дружини, діти, честь, життя, і оскільки їхнє єднання це лише, як влучно визначив Аристотель, одна душа у двох тілах, вони не можуть нічого собі ні дати, ні позичити. Ось чому законники, аби зробити шлюб якоюсь подобою цього бозького зв'язку, забороняють датки між чоловіком і жінкою, бажаючи тим самим показати, що все належить їм обом і що їм нічого ділити, нічого паювати між собою.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Едвард, принц Валлійський – син короля англійського Едварда II і батько Річарда II, названий Чорним, переможець у битві під Пуатьє (1356), в якій потрапив у полон король Французький Жан Добрий. Монтень переказує тут епізод із хроніки Фруасара.
2
Ґієнь – історична область на південному заході Франції, мала статус провінції. До XIII ст. називалася переважно Аквитанією. Триста років перебувала під владою Англії, поки не возз'єдналася з Францією.
3
Скандерберг – національний герой Албанії XV ст., вів боротьбу з турками.
4
Конрад III – 1140 року змагався з вельфами (баварськими дуками) за престол, ведучи облогу Вайнсберга.
5
Пелопід – грецький воєначальник, Епамінонд – теб'янський (IV ст. перед Р. X.).
6
Діонисій Старший – тиран сиракузький (IV ст. перед Р. X.).
7
Реґій – нині Реджо, місто у Калабрії.
8
Зенон – правильно Стенон.
9
Перузія – у Плутарха не Перузія, а Пренест. Монтеня ввів в оману перекладач Аміо.
10
Ґаза – палестинське місто.
11
Карло Ґіза – кардинал лотаринзький, Ґізи відігравали велику роль в історії Франції XVI ст. Згаданий старший брат кардинала Франциск виступив у релігійних війнах на боці католиків і загинув 1563 року від руки протестанта. Його молодший брат, клюнійський абат, помер через десять днів після його загибелі.
12
Старожитній маляр – маляр атенський Тімант (IV ст. перед Р. X.).
13
Ніобея (Ніоба) – у грецькій міфології дочка Тантала, дружина теб'янського царя Амфіона. Пишаючись численним потомством (12, 14 чи 20 дітей), Ніобея образила хвальковитістю богиню Літо (Латону) – матір Аполлона та Артеміди. За це діти Літо стрілами з лука убили всіх дітей Ніобеї, а сама Ніобея скам'яніла з горя.
14
У перекладі Андрія Содомори: «Од горя заціпеніла нараз».
15
Фердинанд I(1503—1564) – вів війну з Ізабеллою Ягелонською, вдовою по угорському королю Яношу Запольському.
16
Канни – селище в Італії (область Апулії). Під час 2-ї Пунічної війни картагенське військо Ганнібала ударами з флангу оточило і знищило 70-тисячну римську армію.
17
Тальва (Тальна) (163 р. до Р. X.) – римський консул, завоював Корсику.
18
Діодор Діалектик (Кронос) – філософ мегарської школи.
19
Бертран дю Ґесклен (бл. 1320—1380) – національний герой Франції часів Столітньої війни, завершив визволення батьківщини від англійської окупації.
20
Бартоломео д'Альвіано (1455—1515) – венеційський верховода і поет.
21
Теодоро Трівульціо (1448—1518) – воєначальник венеціанців.
22
Трофей – пам'ятник на честь перемоги.
23
Никій (V ст. до Р. X.) – атенський воєначальник.
24
Агесилай (IV ст. до Р. X.) – вождь спартанців.
25
Ян Жижка (1360—1424) – вождь гуситів у Чехії.
26
Віклеф (Вікліф), Джон (бл. 1330—1384) – англійський реформатор, ідеолог бюргерської схизми, предтеча Реформації. Вимагав секуляризації церковних земель, відкидав необхідність папства, а також низки обрядів і таїнств.
27
Баярд (П'ер дю Таррай), нар. 1473 – національний герой Франції, взірець усіх лицарських цнот.
28
Максиміліан (1459—1519) – правнук короля Іспанського Філіппа II.
29
Кір – Кір II Великий, цар перський (бл. 560—529 до Р. X.); його історію описав Ксенофонт у своїй Кіропедії.
30
Марк Емілій Лепід – консул у Римі, з Октавом Августом та Антонієм утворив другий тріумвірат.
31
Лікон – філософ атенський з III віку до Р. X.
32
Славетні брати – Публій і Гней Сципіони, командири римського війська у війні проти картагенців.
33
Геллеспонт – давньогрецька назва Дарданелл.
34
Публій Квінтилій Вар (бл. 53 до Р. X. – 9 по Р. X.) – римський воєначальник, намісник провінції Германія. Зазнавши нищівної поразки в Тевтобурзькому лісі від германських племен на чолі з Армінієм, покінчив життя самогубством.
35
Генріх VII (1457—1509) – англійський король з 1485 року, перший з династії Тюдорів. Як представник ланкастерської гілки Плантагенетів змагався з другою його гілкою Йоркською. Ці дві гілки вели між собою війну, відому як війна Червоної та Білої троянди.
36
Горн і Еґмонт – 1568 року страчені з наказу дука Альби. Стали національними героями Нідерландів.
37
Антоніо де Лейва – верховода на службі Карла V.
38
Фоссано – місто у П'ємонті.
39
Тагет – бог етрусків, навчав волхвуванню.
40
Йоахім – абат калабрійський з XII ст. Його богословські і містичні твори опубліковані на початку XVI століття.
41
Піррон – засновник скептицизму (пірронізму), портрет якого Монтень накреслив у своїй Апології Раймунда Сабундського.
42
Посидоній (бл. 135—49 до Р. X.) – грецький філософ-стоїк, у філософських і богословських шуканнях застосовував метод точних наук, пояснюючи все силами природи.
43
Вільгельм – батько Елеонори Аквитанської (1122—1204), яка після свого розлучення з королем французьким Людовіком VII стала королевою Англії, дружиною Генріха II Плантагенета.
44
Фульк III, померлий 1040 року, брав участь у Хрестовому поході.
45
Терес – тракійський цар.
46
Кардинал Борромео (1538—1584) – архієпископ Мілана, святий, відомий своїм аскетичним життям, хоча походив з багатого роду.
47
Фераулес (бл. 625 – бл. 547 до Р. X.) – давньогрецький мислитель, родоначальник античної філософії і науки, засновник мілетської школи.
48
Пан де Вервен здав місто Булонь королю Англії Генріхові VIII.
49
Харонд – грецький праводавець, діяв у Катанії на Сицилії.
50
Германік – сестринець цезаря Тиберія, консул у XII ст. по Р. X. Приборкував повстання у Паннонії і завдав поразки германцям на чолі з Армінієм.
51
Теофіл – цезар візантійський.
52
…вважаючи початком року січень… – початок року почали лічити у Франції від січня допіро 1567 року, коли Паризький парламент затвердив декрет Карла IX.
53
Дук Бретонський – Жан II, померлий 1305 року.
54
Климент V – Папа Римський від 1305 до 1316 року, перед тим був архієпископом Бордо і звався Бертран де Гот, тому Монтень називає його сусідою.
55
Дикеарх – цей філософ заперечував, що людина має душу.
56
Кентавр Хірон – син Хроноса і німфи, вирізнявся серед кентаврів добротою і мудрістю, Аполлон та Артеміда навчили його лікувати і полювати, згодом став наставником Ахілла, Геракла, Ясона та інших героїв. Страждаючи від випадкової рани стрілою, зголосився замінити Прометея, поступившись йому своїм правом на безсмертя, і посів місце серед сузір'їв, назвавшись Стрільцем.
57
Данаїди – у грецькій міфології 50 дочок царя Даная, які за батьковим наказом убили у шлюбну ніч своїх чоловіків. На покару їх засуджено в Аїді вічно наповнювати водою бездонну бочку.
58
Клеант – філософ із III віку, очолив школу стоїків після смерті Зенона.
59
Аполлодор – граматик і мітолог атенський, жив у II ст. до Р. X.
60
Центона – твір, складений з уривків, насмиканих у різних авторів.
61
Леліо Капілупі (1498—1560) – поет із Мантуї, автор сатир проти ченців, написаних у формі центони.
62
Юст Ліпсій (1547—1606) – славетний гуманіст нідерландський, видавець давньоримських письменників.
63
Епіхарм – давньогрецький комедіограф.
64
Етьен де Ла Боесі (1530—1563) – Монтенів друг, великий французький гуманіст.
65
Ґаза – філолог візантійський XV ст.
66
Брадаманта і Анджеліка – героїні поеми Аріосто Роланд Несамовитий.
67
Карнеад (219—125 до Р. X.) – грецький філософ, творець доктрини скептицизму.
68
Спевсипп (394—334 до Р. X.) – грецький філософ, голова Академії після Платона.
69
Каллістен – філософ грецький, супроводжував Олександра Великого в його походах.
70
Алкивіад (бл. 450—404 до Р. X.) – атенський стратег під час Пелопоннеської війни. Виступив проти Сиракуз, потім перейшов на бік Спарти, згодом утік до Персії.
71
Гегесій – грецький філософ III ст.
72
Менандр (бл. 343—бл. 291 до Р. X.) – давньогрецький поет-комедіограф, головний представник нової аттичної комедії. Зображував побутові конфлікти родинного життя.
73
Аристофан – граматик олександрійський II ст. до Р. X.
74
Ґруші, Ґерант, Б'юкенен і Мюре – Монтеневі учителі в Бордоському колежі.
75
Андреа де Ґувеа – принципал чи директор Ґієнського колежу в Бордо.
76
Ла Боесі справив на Монтеня після своєї смерті 1563 року дуже глибокий вплив. Умираючи, він заповів Монтеню свою «книгозбірню», де було багато творів стоїків. Монтень оприлюднив твори свого друга, за винятком Розправи про добровільне рабство.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги