– Ні. Я буду барабанити тільки коли ти спиш.
– Мій п'ятирічний син вимагає у мене, щоб я подарувала йому на день народження брата-близнюка, у якого тато – кондитер!
О третій годині ночі у квартирі учительки лунає телефонний дзвінок:
– Алло! Маріє Іванівно! Пробачте, будь ласка, я вас не розбудив?
– Розбудив!
– Ой, вибачте!
– Що ти хотів?
– Та вже… Пробачте… У вас зараз настрій не дуже… По голосу чую… Я краще завтра раненько передзвоню…
В цирку фокусник виводить на арену хлопчика:
– А тепер, хлопчику, скажи дядям і тьотям, щоб вони не подумали, що я обманщик, що ти бачиш мене вперше в житті. Правда?
– Правда, тату…
– Петренко, розкажи англійською мовою про свій режим дня.
– Я встаю о сьомій і роблю зарядку. Снідаю, збираю портфель і йду до школи.
– Все правильно. Але ти забув одягнутися!
– Сидоренко, яку роль у житті людини грає череп?
– Велику.
– А точніше?
– Він думає.
– Діти, ви повинні дуже добре вивчити творчість Тараса Шевченка. Він обов'язково буде на екзамені!
– Маріє Іванівно, невже він сам прийде?!
Іваненко збирається написати твір на тему «Моя сім'я». Підходить до бабусі:
– Ти як на світ з'явилася?
– Мене лелека приніс.
– А мама звідки взялася?
– Її в капусті знайшли.
– А я?
– Тебе в магазині купили.
Хлопчик пише: «Ось вже три покоління, як у нашій сім'ї немає нормальної народжуваності…»
Дружина поїхала до батьків, батько сам вранці розбудив і одягнув доньку. Якось нагодував і веде в дитсадок. В одному не взяли, в іншому відмовили, підходять до третього. Дівчинка:
– Тату, через твої дитсадки я вже перший урок пропустила!
– Тату! Ходімо з тобою гуляти!
– Ні, не підемо. Там дощик на вулиці йде маленький такий, противний…
– Як я?
– Бабусю, пограйся з нами у ведмедів із зоопарку!
– А що треба робити?
– Кидати ведмедям цукерки і печиво.
– Мамо, сьогодні в школі я не дав зіграти з учителем злий жарт!
– Молодець! А як ти це зробив?
– Коли я побачив, що учитель має сісти на кнопку, я швиденько відсунув стілець!
Маленька дівчинка закінчує вечірню молитву:
– І ще, Боженько, пошли хоч якийсь одяг тим бідним дівчатам з журналів, які дивиться мій татко!
– Обережно! – кричить мама. – Ти розіб'єш мою улюблену чашку!
– У тебе, мамочко, – відповідає дочка, – яку чашку не розбий, вона відразу ж стає улюбленою!
Хлопчика попереджають батьки перед поїздкою на природу:
– У лісі далеко від машини не відходь, загубишся!
– Але ж як ви зрадієте, коли я знайдусь!
Тато читає синові казку «Про рибака і рибку». Коли доходить до місця, де стара вчетверте посилає старого до рибки, хлопчик нервово каже:
– От уже дійсно, «дурачина і простофіля»! Взяв би і попросив у рибки нову бабу!
Малий радиться із молодшою сестричкою:
– Тобі не здається, що у нашого тата не все в порядку з головою?
– Чому?
– Ну ти сама подумай: то він чарівника з себе корчить, то казкаря, а то Дідом Морозом прикидається!
Син запитує у мами:
– А це правда, що я вночі народився?
– Правда.
– Я тебе не розбудив?
Донька:
– Мамо, звідки беруться діти?
– Доню, це довга історія, іншим часом розкажу…
– Ну, мамочко, ну хоч би початок історії…
Хлопчик відкриває холодильник і бачить всередині приклеєну фотографію з «Плейбоя».
– Мамо, – запитує, – а навіщо в холодильнику ця картина?
– Це, синку, для того, щоб я не переїдала. Відкриваю дверцята холодильника, бачу це фото і кажу собі, що не повинна об'їдатися, якщо хочу мати фігуру, як у неї.
– І як, допомагає?
– Мені – так, а татко твій поправився на 7 кілограмів.
Батько:
– З тих пір, як ми почали давати нашому синові гроші за гарні оцінки, він кожного дня і приносить гарні оцінки. Цікаво, як це у нього виходить?
Мати:
– Я думаю, що син ділиться з учителем.
Маленький хлопчик виходить з кухні зі сльозами на очах.
– Що сталося? – запитує тато.
– У мене тільки-но був скандал із твоєю дружиною!
В ресторані обідають тато й мама і з ними двоє дітей. Після обіду тато просить офіціанта принести рахунок.
– Вибачте, – каже хлопчик, – а можна забрати залишки їжі для нашого песика?
Офіціант:
– Звичайно, зараз я вам загорну…
– Ура! – кричать діти. – Нам куплять песика!
– Тату, ти тільки не хвилюйся!
– Добре, синку, ти тільки не ображайся!
Приходить Іванко зі школи додому:
– Татку, ти, мабуть, сподобався нашій учительці.
– Чому?
– Вона знову хоче тебе бачити.
Оленка (4 роки):
– Мамо, а який у тебе термін придатності?
– Мамо, ходи швиденько до сараю, я не втримав драбину!
– От дізнається тато, він тебе покарає!
– Тато вже знає, він висить на даху сараю!
У дитсадку вихователька:
– Діти, назвіть домашнього чотириногого друга. Хто? Сашко, кажи.
– Ліжко!
Маленький хлопчик ходить навколо батьків: – Якщо хочете, щоб я тут не створював натовп, купіть мені велосипед.
Оголошення.
«Батько за викликом. Суворий, уважний чоловік прийде до директора школи і вислухає скаргу на клієнта».
– Мамо, усі в школі кажуть, що я брехун!
– Сашко, ти ж навіть до школи не ходиш!
– Вовцю! Будеш добре вчитися, ми тобі купимо велосипед, а погано – піаніно!
Тато купив доні відеокасету з мультиком «Красуня і чудовисько», а увечері просить розказати про що мультфільм. Доня:
– Ну, там чудовисько каже: «У-у-у!», а красуня кричить: «А-а-а!..»
– Ні, доню, розкажи детальніше, від самого початку!
Доня насупилася, зітхає:
– Уолт Дісней представляє…
В автобусі ідуть батько з маленьким сином. В руках у хлопчика апельсин.
– Тату, а можна я прямо тут апельсин їстиму?
– Можна.
– А шкуринки знову під сидіння кидати чи додому для самогонки заберемо?
Наталочка (4 роки):
– Ми з татом вчора до ресторану ходили. Чого там тільки не було – ікра, омари, устриці, шашлик з лосося… Я так об'їлася, ледь-ледь не лопнула!
Оля (5 років):
– А чому «ледь-ледь»? Що, у тата грошей не вистачило?
Сашко вже тиждень просить тата, щоб той повів його в зоопарк. Тато увесь час розказує, що він зайнятий. Вже дружина йому каже:
– Ну коли звільнишся? Синові ж задали твір про тварин!
Довелося йти. Через деякий час учителька запитує Сашка:
– Я не зрозуміла одне речення у твоїй роботі: «Мій тато був дуже радий, коли в зоопарку першим прийшов кінь, на якого він поставив ЗО до одного»?
– Дмитрику, ти кого більше любиш, тата чи маму?
– Дядю!
– Чому?!
– Одного разу я не послухався тата, він узяв і прив'язав мене на самому палючому сонці, а дядя прийшов і прив'язав мене в холодку!
– А у мене мами немає… Вона зранку пішла в магазин і до цих пір не повернулася…
– Що ти плетеш? Вона у тебе в магазині продавцем працює!
На уроці виробничого навчання:
– Це у тебе що?
– Шпаківня.
– Так вона ж без дірки! Як туди шпак попаде?
– А він вже там!
– Дідусю, а правда, що на зло треба відповідати добром?
– Так, дитино.
– Тоді дай мені грошей на морозиво, бо я розбив твої окуляри.
Мама:
– Ну що ти тягнешся рукою через увесь стіл? У тебе що, язика немає?
– Є. Але рукою я дістаю далі.
Учитель музики:
– Олександре! Якщо ти будеш себе так погано поводити, я скажу твоїм батькам, що у тебе є талант!
Вован:
– Маріє Іванівно, ви думаєте, що Ломоносов народився таким розумним? Це він, поки до Москви за обозом ішов, наслухався по дорозі…
– Тату, тату, а можна мені ще «Ростішку»?
– Щоб вирости, синку?
– Ні, тату, щоб з голоду не померти!
Мишко переказує казку про Івана-царевича.
– Заходить Іван-царевич в печеру, а там красна дівиця в кришталевій домовині лежить, а на домовині напис: «Висмикни шнур! Видави скло!»
– Їж, синку, хліб.
– Я його не люблю.
– Їж! Виростеш, великим, сильним!
– А навіщо?
– Щоб заробляти на хліб!
– Але ж я його не люблю!
День народження Буратіно відсвяткували класно! З березовим соком і матрьошками…
– Тату, а чому ти так високо цукерки на ялинку причепив?
– А це щоб ти їх до Нового року не з'їв!
– А що мені, тату, тепер серпантин жувати?
– Одного разу, коли я був маленьким, ми з бабусею зайшли до літнього кафе під відкритим небом, щоб пообідати. Почалася злива. Мені знадобилося три години, щоб доїсти суп.
31 грудня. Багатодітна сім'я, у якої купа фінансових проблем та боргів, готується до зустрічі Нового року. Діти щось чіпляють на ялинку, мати на кухні. Батько знімає зі стіни рушницю, виходить у двір, стріляє в повітря, повертається і голосно каже:
– Діти, я щойно випадково вцілив у Діда Мороза! Подарунків не буде!
Дитячий садок на прогулянці в лісі. Вихователька:
– Діти, якщо їмо ягоди, то зриваємо по дві: одну їжте, а другу для судмедекспертизи…
В магазині тато і син. Син:
– Тату, а скільки мені соку купувати?
– Звідки я знаю? Ти ж його п'єш. Я ж тебе не запитую, скільки мені брати горілки…
Маленький хлопчик приходить додому з дитячого садка увесь подряпаний. Тато:
– Синку, що сталося?
– Ми хоровод водили у садку… Діток мало, похворіли, а ялинка велика…
Сім'я проходить митницю в аеропорту.
На митника з цікавістю дивиться маленька доня. Раптом вона кричить:
– Тепліше, тепліше!
– Хлопчику, як тебе звати?
– А ви слова римуєте?
– Ні.
– Тоді – Антон.
– Тату, а що таке «подвійні стандарти»?
– Це просто, синку. Ти, наприклад, вважаєш, що дорослі – осли. А вони вважають навпаки.
Вихователі у дитячому садку забули в пісочниці двох молдавських дітей. До вечора вони збудували дачу, лазню і басейн.
Мама з сином приходять з прогулянки. В руках у сина велике гроно повітряних кульок. Тато:
– Навіщо ви стільки кульок накупили? Гроші не економите!
Син:
– Тату, мені кульки давали безкоштовно! По одному за кожну мамину покупку!
Василько:
– Як тільки я побачив літак, я зрозумів, що це моє. Але тоді у мене була всього лише рогатка.
– Тату, чому ти замість підпису у моєму щоденнику ставиш хрестики?
– Щоб твій учитель не подумав, що у такої інтелігентної людини може бути такий тупий син!
– Мій батько каже, що завжди приємніше дати, аніж отримати.
– Він у тебе священик?
– Ні, боксер.
– Сину, я ж заборонив тобі сьогодні купатися!
– Я не купався, я ненавмисно упав у річку.
– Прямо у нових штанах?
– Ні. Штани я спочатку зняв.
– Доню, твоя зачіска нагадує мені віник!
– А що таке віник, мамо?
Батько маленькому сину:
– Скільки разів я тобі казатиму, що не можна гратися із сірниками?!
– Я не грався. Мені просто треба було запалити сигарету.
– Синку, не ходи кожного вечора на дискотеку, оглухнеш!
– Дякую, мамо, я вже повечеряв.
– Мамо, наша вихователька ніколи не бачила корову!
– Чому ти так думаєш? Не може бути.
– Може, може! Я намалював корову, показую їй, а вона запитує: що це таке?
– Миколо, скільки років тривала тридцятилітня війна?
– Не пам'ятаю.
– Тоді скажи, скільки років одинадцятилітньому хлопчикові?
– Одинадцять.
– Добре. Тоді скільки ж все-таки тривала тридцятилітня війна?
– Одинадцять років?
– Василю, чому лелеки відлітають на зиму в теплі краї?
– Тому, що там люди теж хочуть мати дітей.
Ідуть син і батько повз школу.
– Синку, ти в цій школі навчаєшся?
– Так.
– 20 років тому я теж у цій школі вчився.
– Тепер я розумію, що мав на увазі наш директор, коли казав, що такого ідіота, як я, він 20 років не бачив.
Сашко прийшов додому в сльозах і заявив, що учитель постійно до нього прискіпується. Батько наступного дня приходить до школи з претензіями до вчителя.
Учитель послухав-послухав та при ньому й запитує Сашка:
– Скажи, скільки буде два плюс два?
Сашко до батька:
– Ось бачиш, він знову за своє!
Чоловік приходить додому з великою коробкою цукерок і каже трьом своїм маленьким дітям:
– Хто завжди слухає маму, хто ніколи з нею не сперечається, хто завжди виконує все те, що вона попросить, тому дістануться ці цукерки. Як ви вважаєте, кому?
Діти хором:
– Тобі, тату!
– Мамо, а чому цукерка називається «Яблучко»?
– Тому що в неї додають трохи яблучка…
– А що тоді додають в цукерку «Киць-киць»?
– Діти, вам було задано додому твір на тему «Моя улюблена передача». Скажи, Василю, ти сам писав чи тобі тато допомагав?
– Тато допомагав.
– Скажи татові, що передачі можна не тільки одержувати, а ще й дивитися.
Учителька:
– Сашко, чому у тебе в диктанті такі ж самі помилки, як у твоєї сусідки по парті?
– Так у нас же одна учителька!
– Петре, чому ти не виходиш надвір погратися?
– Не можу, у мене дуже суворий тато! Коли він робить моє домашнє завдання, я маю знаходитися біля нього!
– Іване, – повчає мати сина, – ти завжди при розмові слідкуй за собою і пильнуй мови.
– А що я не так сказав?
– Сьогодні ти дядька Василя назвав «дураком», а українською мовою треба було сказати «дурень».
– Тату, а чому це кіно не можна дітям дивитися?
– Не заважай, сиди тихо – зараз сам про все дізнаєшся.
Листоноша приносить листа і дзвонить у двері. Відкриває хлопчик років семи, попихкує гаванською сигарою. За ним, під ялинкою, видніється почата пляшка горілки. Листоноша із здивуванням:
– Е-е-е… батьки вдома?
Хлопчик збиває попіл із сигари на килим:
– А сам ти як думаєш?
Мама годує Мишка обідом. Мишко запитує:
– А чому у тата так мало волосся?
– Тому що він багато думає.
– А чому у тебе так багато?
– Замовчи і їж!
Мама запитує у сина:
– Де ти так довго пропадав?
– Ми з Павлом гралися у листонош. Сьогодні усі жителі села отримали листи!
– А де ж ви взяли стільки листів?
– У тебе в тумбочці.
Тато одружився вдруге. Запитує маленького Сашка:
– Подобається тобі твоя нова мама?
– Тату, мені здається, тебе обманули, – задумливо каже Сашко, – не така вже вона й нова.
Мама навчає дворічного Миколку рахувати:
– Сину, ось три олівці. Рахуємо: один, два, три. А тепер ти полічи.
Миколка повторює за мамою:
– Один, два, три.
– А тепер тато заховає один олівець. Полічи, скільки олівців залишилось.
– Один, два, три.
– Ну де ж ти бачиш третій олівець. Залишилось усього два.
– А у тата!
– Мій син великий фантазер! Учора він запевняв мене, що вчителька залишила його у класі до другої години ночі!
– Сашко, яка тварина дає нам м’ясо і сало?
– М’ясник.
Телефонний дзвінок. У трубці:
– Алло!
– Це хто?
– Це я, Маша.
– Машуню, а чому пошепки.
– А я граюся в хованку.
– Ну, добре. Поклич тата.
– Не можу, він зайнятий.
– Тоді маму.
– Вона теж.
– А ще дорослі є?
– Ага, міліціонери.
– Поклич.
– Вони теж зайняті.
– Та що ж вони всі роблять?
– Мене шукають.
Сашко:
– У кожного з батьків є свої плюси і мінуси, між іншим, як і у кожного джерела живлення.
– Вовчику, згадай найкращий рік свого життя.
– Це коли я вчився у першому класі!
– А два найкращих роки?
– Це коли я знову вчився у першому класі!
– Петре, де можна знайти твого батька?
– У свинарнику. Ви його відразу впізнаєте на ньому бриль!
– Тату, тату, я сокиру знайшов!
– Неси сюди!
– Та вона пощерблена і без топорища…
– Тоді поклади назад, негарно брати чужі речі!
– Сашко, сідай і розкажи нам, як ти вчишся.
– Я не можу сісти. Я тільки-но розказав татові…
– Мамо, я сьогодні в автобусі місцем жінці поступилася, а вона не сіла.
– Ну, а ти що?
– Знову до татка на коліна залізла.
Учитель біології:
– Павле, не крутися і не кривляйся, а краще дивись на мене, бо так і не дізнаєшся про поведінку мавп.
– Це не ваш син закопує в пісок мою сукню?
– Ні. Мій набирає воду вашим капелюшком.
– Сергійку, візьми срібну ложечку і розмішуй нею цукор. Срібло вбиває мікроби.
– А чому це я маю пити чай з дохлими мікробами?
Вовчик змучив маму запитаннями. Мама:
– Чуєш, синочку, якщо ти будеш таким поганим і неслухняним хлопчиком, я захворію, прийде лікар, я помру, мене повезуть на цвинтар на великому чорному авто. Буде грати сумна музика…
– Мамо, а мені можна буде сісти поруч з водієм?
У дитячому садку діти малюють. Вихователька підходить до дівчинки, яка захоплено щось малює:
– Що ти малюєш?
– Бога.
– Але ж ніхто не знає, як він виглядає!
– Зараз дізнаються! – упевнено заявляє мала, розмазуючи по аркушу акварельні фарби.
Сашко приходить із школи близько десятої.
Бабуся:
– Чому так рано?
– Вигнали з уроку.
– За що?
– Та, сусід по парті на уроці закурив.
– А тебе чому вигнали?
– А я йому дав прикурити.
Іванко стоїть на вулиці, курить. Повз нього проходить жінка і запитує:
– Хлопчику, а твій тато знає, що ти куриш?
– Тіточко, а ваш чоловік знає, що ви чіпляєтесь до незнайомих мужчин?
Помирає батько, кличе до себе трьох синів і каже їм:
– Принесіть віник, розв'яжіть і зламайте кожен прутик окремо.
Сини так і зробили.
– От бачите, – каже батько. – А тепер принесіть ще один віник і спробуйте зламати його цілим.
Сини принесли віник, взялись разом і зламали. Батько:
– От невдача! А я ж таку мудру річ хотів наостанок вам розказати!
Директор великого заводу звертається до свого заступника:
– Вітаю вас, ви досягай значних успіхів! Всього рік тому ви прийшли до нас простим роботягою. Через два місяці стали бригадиром. Через місяць – табельником. Потім змінним майстром, інженером. Через півроку ви були вже заступником начальника цеху, через дев'ять місяців – начальником цеху! А тепер – ви мій перший заступник! Як вам це вдалося?
– Дякую, тату!
– Ось так, мій любий… Я тобі розповів про те, як воював твій дідусь на Другому Українському фронті!
– Незрозуміло тільки…
– Що?!
– Що робили усі інші солдати Другого Українського?…
Школярі України здали цього року державі понад 50 тонн металолому. Нині з нього дістають танкістів, комбайнерів, трактористів і машиністів локомотивів.
Цікавий похід місцями бойової слави провели цього літа школярі Сумщини. Підірвані мости зараз відновлюються.
– Тьотю, з'їжте цукерку.
– Дякую, любий.
– Смачно?
– Еге ж!
– Дивно… Чому тоді мій пудель її випльовує?…
– Петрику, ким ти хотів бути, коли виростеш?
– Генералом.
– Але ж тебе можуть убити на війні.
– Хто?
– Ворог.
– Тоді я краще стану ворогом!
Деякі хлопці у нашому літньому таборі відпочинку просяться додому. А я буду терпіти – мені тут подобається!
– Мамо, мені в школі усі кажуть, що я дуже неуважний. Це правда?
– Хлопчику, твоя мама живе у будинку навпроти…
У дитячому садку:
– Мій тато – бізнесмен, тістечками торгує. У мене цих тістечок – за рік не з'їси!
– А мій тато теж бізнесмен, шоколадками торгує. У мене того шоколаду – на сто років!
– І моя мама – бізнесмен. У мене цих тістечок, цих шоколадок, цих тат!!!
Учителька:
– Володимире, що значить фраза Гоголя «Редкая птица долетит до середини Днепра»?
– Те, що Гоголь добре знався на птахах. Нормальним птахам на середині Дніпра робити абсолютно нічого!
– Знаєте, а мене в дитинстві ставили на табурет і примушували читати віршик. Якщо віршик подобався – давали цукерку, не подобався – табурет вибивали…
На уроці зоології Марія Іванівна запитує:
– Діти, що ми отримуємо від курки?
– М'ясо!
– Добре! А що ти, Петрику, скажеш?
– Яйця!
– Добре! А ще що?
Клас мовчить. Учителька:
– Вовчику, а ти що скажеш?
– Не знаю.
– На чому ти спиш?
– На лавці.
– А під голову що кладеш?
– Валянок.
– А тато твій на чому спить?
– На підлозі.
– А під головою у нього що?
– Другий валянок.
– А дідусь на чому спить?
– На печі.
– А під головою у нього що?
– Подушка!
– А що буде, якщо подушку розріжемо?
– Що буде, що буде… По шиї від діда буде!
– Синку, ми економимо. Хочемо купити «Жигулі». Тато он курити кинув. Що ти можеш зробити?
– Я можу кинути школу…
– Тату, а яблука зелені?
– Так.
– А у них ніжки є?
– Немає.
– А вони не стрибають?
– Ні.
– А-а… Значить, я знову жабу з’їв!
Фрази типу: «А тепер я покажу вам наш сімейний альбом!» або «Подивіться, як навчається наш син!» значно економлять продукти і випивку.
– Моєму синові сім років, а він вже грає на флейті.
– Моєму – п'ять, а він вже грає на скрипці!
– А мій у три роки грає на роялі!
– А як у нього це виходить?
– Прекрасно! Правда, інколи, коли захопиться, то падає на підлогу разом з іграшками.
Учитель:
– Назви два займенники:
– Хто, я?
– Сідай, відмінно!
Учитель:
– Петрику, до скількох ти умієш рахувати?
– Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, валет, дама…
Учитель:
– Твоє прізвище Глібов?
– Так.
– Це славнозвісне прізвище! Ти знаєш, хто такий Глібов?
– Мій тато.
Учитель:
– Ти приходиш до школи з брудними руками!
– У мене інших немає!
Учитель:
– Хто назве п'ять африканських тварин?
Петрик:
– Чотири жирафи і слон.
– Татку, а що таке літр?
– Ну, синку… Це… метр! Тільки в рідкому стані.
Дівчинка сидить у пісочниці, про щось серйозно думає і ручкою водить: «Не Оля, не Катя, не Віта…». Голос із вікна будинку:
– Танюшо, ходи додому!
– О! Точно, Таня!
Вихователька:
– Петрику, що з тобою? Ти такий блідий, часом не захворів?
– Ні, це мене сьогодні мама умила…
Олімпіада в одинадцятому класі сільської школи:
1-й приз – 50 доларів.
2-й приз – 20 доларів.
3-й приз – студентський грант на навчання в Кембріджі.
– Швидко! Руки за голову! Ноги на ширину плечей!
– Це пограбування?
– Ні, це урок фізкультури!
– Діти, що значить: «Я люблю, ти любиш, він любить?» – запитує вчителька.
– Я думаю, – відповідає Сашко, – це така ситуація, за якої одного точно поб'ють.
– Богданчику, хто такий Чапаєв?
– Негр!
– Чому?!
– Бо він з білими воював.
– Мамо, сьогодні директор школи запитав, чи є у мене брати-сестри.
– Ти сказав, що ти одна дитина в сім'ї?
– Сказав.
– Ну?
– Він сказав: «Слава Богу!»
– Сашко, хто такий Еней?
– Не знаю.
– А Котляревський?
– Не знаю.
– Значить, ти у нас нікого і нічого не знаєш…
– Чому це? Знаю Шварценеггера, Сталлоне, Чака Норріса, Джекі Чана…
– І з такими знаннями ти збираєшся жити в Україні?!
– А де це?
Батько читає доні книжку про Бармалея виразно, з інтонацією. Та слухає, слухає, а потім запитує:
– Тату, а там так прямо страшним отаким голосом і написано?
– Ваш син отримав незадовільну оцінку за контрольну тому, що списав у Оленки! Дивіться, на запитання «У якому році народився Пушкін?» Оленка відповідає – «У 1799». І ваш син теж.
– А що, мій син не може правильно відповісти?
– Дивіться далі. Питання: «Хто написав «Ене'іду»? Оленка пише – Шевченко, ваш син – теж.
– А чому вони не могли обидва помилитися?
– Припустимо. Але ж наступне запитання: «Які твори написав Нечуй-Левицький?» Оленка пише – «Не знаю», а ваш син – «І я теж».
– Мамо, у нас тато непідходящий!
– Чому це, доню?!