Історія чемпіонатів Європи з футболу
Ріві почав з того, що повністю оновив склад і, як здалося спочатку, не прогадав. Збірна Англії 1974–1975 років дуже нагадувала нинішню збірну Німеччини – велика кількість вчорашніх юнаків та молодецька завзятість дозволяли буквально змести суперника, варто було тому хоч трохи здати. Та ось біда – не завжди суперник тремтів. І тут молодій команді Ріві елементарно не вистачило досвіду. Так було в обох іграх з командою Португалії, коли мешканці півдня просто «сушили гру», а молоді британці не могли підібрати ключів до щільної оборони і персональної опіки. Саме ці дві нічиї і коштували згодом британцям першого місця – чехословацька команда в одній із зустрічей португальців перемогла.
Хоча, не кривлячи душею, слід визнати, що путівку до чвертьфіналу команди розігрували в очному протистоянні в Братиславі. Цей матч був цікавий тим, що тривав… два дні.
Матч розпочався в критичних умовах – вологість повітря була близька до 100 %. На 16-й хвилині арбітр матчу, втративши остаточно видимість через густий туман, зупинив гру і відвів команди в роздягальні. Там команди чекали гарної погоди півгодини, але дива не сталося. За обопільною згодою сторін було вирішено дограти матч наступного дня, а щоб туман знов не сплутав карти футболістам, почати вирішили опівдні.
Вийшовши на поле, молоді англійські футболісти відразу захопили ініціативу і повели в рахунку – гол забив Чаннон. Але чи то самовпевненість зіграла з гостями злий жарт – переможний результат і навіть нічия забезпечували їм потрапляння в наступний раунд незалежно від результату останньої гри Португалія – Чехословаччина – чи то дійсно збірна ЧССР була настільки сильна, але не минуло й півгодини, як господарі переломили хід поєдинку. Спочатку «гол у роздягальню» британцям забив Нехода, а на третій хвилині другого тайму Галліс вивів Чехословаччину вперед. Особливу пікантність ситуації надає той факт, що обидва м’ячі у ворота англійців були забиті головою, хоча саме збірні з Британських островів вважаються апологетами цього спортивного елемента.
З першою відбірковою групою і збірною Англії пов’язаний ще один пам’ятний епізод відбору на ЄВРО-76, а саме новий рекорд результативності гравця в матчі. У домашній грі з кіпріотами нападник британців Малколм Макдональд забив п’ять м’ячів – вперше в історії європейських першостей. Ще й більш того, ніхто з партнерів Макдоналда так і не відзначився. Тобто, фактично, нападник поодинці переграв Кіпр 5: 0.
Всі матчі групи 1
30 жовтня 1974, Лондон. Англія – Чехословаччина 3: 0 (Чаннон 73ʹ, Белл 80ʹ, 83ʹ).
20 листопада 1974, Лондон. Англія – Португалія 0: 0.
16 квітня 1975, Лондон. Англія – Кіпр 5: 0 (Макдональд 2ʹ, 32ʹ, 52ʹ, 56ʹ, 87ʹ).
20 квітня 1975, Прага. Чехословаччина – Кіпр 4: 0 (Паненка 10ʹ, 35ʹ, 48ʹ – пен., М. Масни 78ʹ).
30 квітня 1975, Прага. Чехословаччина – Португалія 5: 0 (Бичовськи 12ʹ, 22ʹ, Нехода 25ʹ, 46ʹ, Петраш 52ʹ).
11 травня 1975, Лімассол. Кіпр – Англія 0: 1 (Кіган 5ʹ).
8 червня 1975, Лімассол. Кіпр – Португалія 0: 2 (Нене 25ʹ, Маріу Моіньюш 87ʹ).
30 жовтня 1975, Братислава. Чехословаччина – Англія 2: 1 (Нехода 45ʹ, Галліс 48ʹ – Чаннон 27ʹ).
12 листопада 1975, Порту. Португалія – Чехословаччина 1: 1 (Нене 7ʹ – Ондруш 6ʹ).
19 листопада 1975, Лісабон. Португалія – Англія 1: 1 (Руй Родрігеш 14ʹ – Чаннон 40ʹ).
23 листопада 1975, Лімассол. Кіпр – Чехословаччина 0: 3 (Нехода 9ʹ, Бичовськи 28ʹ, М. Масни 33ʹ).
3 грудня 1975, Сетубал. Португалія – Кіпр 1: 0 (Алвеш 20ʹ).
Підсумкова таблиця групи 1
Група 2. Настирний Тошак «відчепив» угорців і австрійців
Подвиг Макдауела пробув неповторним рекордом всього півроку – вже восени 1975-го п’ять м’ячів у ворота збірної Люксембургу відправив форвард збірної Угорщини Нілаші. Того дня угорці взагалі «відірвалися» на аутсайдері, розгромивши футбольних карликів 8: 1. От тільки попри розгром особливої радості ця гра угорцям не принесла, адже до того моменту вони втратили всі шанси на потрапляння в чвертьфінал ЄВРО.
А перемогли в групі валлійці на чолі з уже згадуваним Джоном Тошаком. Почали вони, як кажуть, «ні риба, ні м’ясо»: у першому ж матчі програли австрійцям, ведучи в рахунку по ходу зустрічі. Проте потім збірна Уельсу видала приголомшливий спурт з п’яти перемог поспіль. Тошак вніс свій посильний внесок практично в кожну з них, забивши чотири м’ячі і зробивши чотири результативні передачі.
Вирішальним видався матч в Будапешті, де Джон Тошак був у гущі подій: він відкрив рахунок, заробив попередження, зробив гольовий пас, а на додачу ще й пенальті примудрився не забити! Угорці, що вважалися до початку турніру одними з головних претендентів на «золото» і посіяні були в групі під першим номером, були розчавлені і втратили шанси вийти з групи.
Це не завадило їм додати ложку дьогтю своїм сусідам-австрійцям. У 118-й грі цих команд (це лише на 1975 рік!), суперництво яких сягає корінням ще до імперських часів початку двадцятого століття, угорці вдома переграли австрійців і фактично розчистили Уельсу шлях до чвертьфіналу.
В останній зустрічі групи в Рексемі збірні Уельсу та Австрії грали вже не за путівку на ЄВРО, а за престиж федерації. У грі, де ніхто не хотів пропускати, сильнішими виявилися господарі, які зусиллями Гріффітса таки запхали один м’яч до воріт суперника.
Всі матчі групи 2
4 вересня 1974, Відень. Австрія – Уельс 2: 1 (Кройц 63ʹ, Кранкль 75ʹ – Гріффітс 35ʹ).
13 жовтня 1974, Люксембург. Люксембург – Угорщина 2: 4 (Дюсьє 15ʹ, 43ʹ – пен. – Л. Надь 29ʹ, 55ʹ, Хорват 18ʹ, Балінт 71ʹ).
30 жовтня 1974, Кардіфф. Уельс – Угорщина 2: 0 (Гріффітс 57ʹ, Тошак 88ʹ).
20 листопада 1974, Суонсі. Уельс – Люксембург 5: 0 (Тошак 34ʹ, Інгленд 53ʹ, Ф. Робертс 70ʹ, Гріффітс 73ʹ, Йорат 75ʹ).
16 березня 1975, Люксембург. Люксембург – Австрія 1: 2 (Браун 12ʹ – Кегльбергер 58ʹ, Кранкль 76ʹ).
2 квітня 1975, Відень. Австрія – Угорщина 0: 0.
16 квітня 1975, Будапешт. Угорщина – Уельс 1: 2 (Браніковіч 77ʹ – Тошак 44ʹ, Махоні 69ʹ).
1 травня 1975, Люксембург. Люксембург – Уельс 1: 3 (Філіп 39ʹ – пен. – Д. Ріс 24ʹ, Л. Джеймс 32ʹ, 83ʹ – пен.).
24 вересня 1975, Будапешт. Угорщина – Австрія 2: 1 (Нілаші 4ʹ, Пустаї 35ʹ – Кранкль 17ʹ – пен.).
15 жовтня 1975, Відень. Австрія – Люксембург 6: 2 (Велцль 1ʹ, 46ʹ, Кранкль 38ʹ, 76ʹ – пен., Яра 41ʹ, Прохазка 80ʹ – Браун 5ʹ, Філіп 32ʹ).
19 жовтня 1975, Сомбатхей. Угорщина – Люксембург 8: 1 (Ш. Пінтер 13ʹ, Нілаші 21ʹ, 32ʹ, 44ʹ, 57ʹ, 67ʹ, Воллек 78ʹ, Вараді 84ʹ – Дюсьє 83ʹ).
19 листопада 1975, Рексем. Уельс – Австрія 1: 0 (Гріффітс 69ʹ).
Підсумкова таблиця групи 2
Група 3. На домашній чемпіонат – без проблем
Єдиною, напевно, збірною, яка потрапила у чвертьфінал ЄВРО-76 без будь-яких проблем, була збірна Югославії. Їхніми суперниками були представники Північної Ірландії (вже без Джорджа Беста), збірна Швеції, що непогано показала себе на Чемпіонаті світу в 1974-му, але розгубила форму і зіграність, і команда Норвегії, яка на той час тільки вливалася в європейські змагання вищого рівня.
Югослави забезпечили собі місце у чвертьфіналі раніше за всіх – за два тури до закінчення турніру. Вони, як і чотири роки тому, не вражали феєрією атак і голів, проте впевнено доводили матчі до необхідного результату. Осічка сталася лише в гостьовій грі в Північній Ірландії, де югослави не забили жодного м’яча і мінімально поступилися.
Шведи дуже вже довго відходили від Чемпіонату світу, встигнувши програти вдома обом основним конкурентам. Північні ірландці ж, які після перемоги над Югославією отримали непогану можливість поборотися за лідерство, розгубили свою перевагу, програвши два необов’язкових матчі: шведам на своєму полі і навіть аутсайдерам норвежцям.
Всі матчі групи 34 вересня 1974, Осло. Норвегія – Півн. Ірландія 2: 1 (Лунд 50ʹ, 72ʹ – Фінні 3ʹ).
30 жовтня 1974, Стокгольм. Швеція – Півн. Ірландія 0: 2 (Ч. Ніколл 7ʹ, М. О’Ніл 23ʹ).
30 жовтня 1974, Белград. Югославія – Норвегія 3: 1 (Вукотіч 43ʹ, Каталінскі 58ʹ, 72ʹ – Лунд 36ʹ).
16 квітня 1975, Белфаст. Півн. Ірландія – Югославія 1: 0 (Б. Хамілтон 23ʹ).
4 червня 1975, Стокгольм. Швеція – Югославія 1: 2 (Едстрем 17ʹ – Каталінські 41ʹ, Івезіч 77ʹ).
9 червня 1975, Осло. Норвегія – Югославія 1: 3 (Тунберг 65ʹ – Буля 11ʹ, Богічевіч 13ʹ, Шуряк 25ʹ).
30 червня 1975, Стокгольм. Швеція – Норвегія 3: 1 (Нордаль 33ʹ, 56ʹ, Гран 65ʹ – пен. – Е-Ю. Ульсен 54ʹ).
13 серпня 1975, Осло. Норвегія – Швеція 0: 2 (Сандберг 29ʹ, Шеберг 54ʹ).
3 вересня 1975, Белфаст. Півн. Ірландія – Швеція 1: 2 (А. Хантер 32ʹ – Шеберг 44ʹ, Торстенссон 55ʹ).
15 жовтня 1975, Загреб. Югославія – Швеція 3: 0 (Облак 18ʹ, Владич 50ʹ, Вабець 83ʹ).
29 жовтня 1975, Белфаст. Півн. Ірландія – Норвегія 3: 0 (Морган 2ʹ, С. Макілрой 5ʹ, Б. Хамілтон 57ʹ).
19 листопада 1975, Белград. Югославія – Півн. Ірландія 1: 0 (Облак 20ʹ).
Підсумкова таблиця групи 3
Група 4. Парад нічиїх у «групі рівних»
Ви знаєте, як можна, не програвши жодного матчу в групі, так з неї і не вийти? Подібний неприємний парадокс на своїй шкурі відчули футболісти збірної Румунії. У відборі до ЄВРО-76 вони не поступилися ані Іспанії, ані Шотландії, кожен раз відіграючись по ходу зустрічі. Підвела румунів єдина «зайва» нічия – з аутсайдерами групи данцями.
П’ять нічиїх при всього одній перемозі і друге місце в групі – цей результат був тим більше сумний для збірної Румунії, адже в її нападі виблискував володар «Золотої бутси» кращого бомбардира Європи 1974–1975 років Дуду Джорджеску.
Розв’язка протистояння збірних Румунії та Іспанії (до речі, всього двох команд з усіх учасників відбору до ЄВРО-76, які не знали гіркоти поразок у груповому турнірі) настала 16 листопада 1975-го в очному протистоянні цих команд у Бухаресті. Першу годину підопічні Валентина Стенеску наполегливо шукали ключі до воріт суперника, а голи влітали лише у їхні ворота. За рахунку же 0: 2 ситуація кардинально змінилася – іспанці стали догравати матч, а от господарі з усіх сил продовжували атакувати. Джорджеску на 72-й хвилині, а потім Іорданеску на 80 повернули румунам віру у вдалий для себе результат, проте іспанська дружина не здригнулася і відстояла необхідну нічию. Цементували оборону своєї команди в цьому матчі Хосе Антоніо Камачо та Вісенте Дель Боске – в майбутньому відомі тренери видатних команд, а поки – відповідно центральний захисник і опорний півзахисник збірної Іспанії.
Всі матчі групи 425 вересня 1974, Копенгаген. Данія–Іспанія 1: 2 (Нюгорд 48ʹ – Кларамунт 27ʹ – пен., Роберто Мартінес 40ʹ).
13 жовтня 1974, Копенгаген. Данія – Румунія 0: 0.
20 листопада 1974, Глазго. Шотландія–Іспанія 1: 2 (Бремнер 10ʹ – Кіні 36ʹ, 60ʹ).
5 лютого 1975, Валенсія. Іспанія – Шотландія 1: 1 (Мегідо 67ʹ – Джордан 1ʹ).
17 квітня 1975, Мадрид. Іспанія – Румунія 1: 1 (Веласкес 6ʹ – Крішан 70ʹ).
11 травня 1975, Бухарест. Румунія – Данія 6: 1 (Д. Джорджеску 28ʹ, 76ʹ, Крішан 40ʹ, 59ʹ, Луческу 83ʹ, Діну 85ʹ – Даль 80ʹ).
1 червня 1975, Бухарест. Румунія – Шотландія 1: 1 (Д. Джорджеску 22ʹ – Маккін 89ʹ).
3 вересня 1975, Копенгаген. Данія – Шотландія 0: 1 (Харпер 51ʹ).
12 жовтня 1975, Барселона. Іспанія – Данія 2: 0 (Піррі 40ʹ, Капон 86ʹ).
29 жовтня 1975, Глазго. Шотландія – Данія 3: 1 (Далгліш 48ʹ, Райох 53ʹ, Макдугалл 62ʹ – Баструп 20ʹ).
16 листопада 1975, Бухарест. Румунія–Іспанія 2: 2 (Д. Джорджеску 72ʹ – пен., Іорданеску 80ʹ – Вільяр 29ʹ, Сантільяна 57ʹ).
17 грудня 1975, Глазго. Шотландія – Румунія 1: 1 (Райох 40ʹ – Крішан 75ʹ).
Підсумкова таблиця групи 4
Група 5. Достроковий фінал та Італія – аутсайдер
Четверта група, в якій ніхто не хотів поступатися супернику, вважалася чи не найбільш рівною у відбірковому циклі. Однак титул «групи смерті» дістався не їй, а наступній групі, де зійшлися двоє призерів останнього Чемпіонату світу (Нідерланди та Польща) з визнаними грандами–італійцями.
Останні, до слова, у середині 70-х років проходили через чи не найбільшу в історії кризу національної збірної: покоління Рівери, Ріви і Маццоли, яке виграло ЄВРО у 1968-му і пробилося у фінал Чемпіоната світу 1970-го, пішло, залишивши збірній Діно Дзоффа і строго оборонну манеру гри. Саме ці два фактори, а також репутація гранда і втримали збірну Італії у відборі на Чемпіонат Європи-1976 від повного провалу.
Італійці відіграли «всуху» п’ять матчів з шести. Єдиним «проколом» стала гра в Роттердамі, де, повівши в рахунку вже на п’ятій хвилині, італійці взялися в улюбленій манері будувати оборонні редути і чекати фінального свистка. Головними незгодними з таким ходом подій стали нападники збірної Нідерландів Ренсенбрінк і Кройф, які на двох забили три м’ячі у ворота Дзоффа.
Домашня перемога над тими ж голландцями з мінімальним рахунком Італію вже не врятувала. «Скуадрі адзуррі» для підсумкового успіху в групі необхідно було вигравати у Польщі, а за тодішнього стану італійців їм це було не під силу. Обидва матчі перетворилися на вулицю з одностороннім рухом: Лято, Шармах, Гадоха та інші поляки раз за разом проривали щільну оборону італійської збірної, котра практично не переходила на чужу половину поля. Десь виручав Дзофф, десь не вистачало холоднокровності польським нападникам. Хоч би як там було, а результат двох нульових нічиїх – швидше удача італійців, ніж досягнення поляків.
Протистояння ж Польщі з Нідерландами сучасні оглядачі називали «достроковим фіналом» Чемпіонату Європи-1976, настільки ці команди були сильнішими за всіх у Європі, за винятком, можливо, Чехословаччини.
У першому матчі в Хожуві (невелике містечко майже на кордоні з Чехією досі вважається «місцем бойової слави» збірної Польщі) поляки не залишили від апологетів «тотального футболу» каменя на камені – 4: 0 до 77-ї хвилині за повної переваги як у володінні м’ячем, так і в усіх інших ігрових компонентах. Гжегош Лято, Роберт Гадоха і Анджей Шармах – легендарне атакуюче тріо, могутніше якого польський футбол не знав ні до, ні після, просто знесло оборону голландської команди. І треба ж було полякам розслабитися, щоб на 80-й хвилині Рууд Ван де Керкгоф відквитав один м’яч! Що вирішує гол престижу при такій-то абсолютній перевазі!? – запитували себе, напевно гравці та вболівальники збірної Польщі в той вечір. Виявилося – все.
За п’ять тижнів в Амстердамі голландці забили рівно стільки, скільки було потрібно, не пропустивши жодного м’яча у відповідь. Рахунок 3: 0 (а могли голландці набити і десяток) зрівняв поляків і голландців в очках, а завдяки голу на виїзді, саме представники Країни тюльпанів вийшли до чвертьфіналу. Збірна ж Польщі вирушила готуватися до Олімпійських ігор у Монреалі (візьме срібло) і Чемпіонату світу в Аргентині (буде зупинена майбутніми чемпіонами – командою господарів за крок до півфіналу).
Всі матчі групи 51 вересня 1974, Гельсінки. Фінляндія – Польща 1: 2 (Рах’я 3ʹ – Шармах 23ʹ, Лято 50ʹ).
25 вересня 1974, Гельсінки. Фінляндія – Нідерланди 1: 3 (Рах’я 16ʹ – Кройф 28ʹ, 40ʹ, Неескенс 51ʹ – пен.).
9 жовтня 1974, Познань. Польща – Фінляндія 3: 0 (Касперчак 13ʹ, Гадоха 15ʹ, Лято 53ʹ).
20 листопада 1974, Роттердам. Нідерланди–Італія 3: 1 (Ренсенбрінк 24ʹ, Кройф 65ʹ, 80ʹ – Бонісенья 5ʹ).
19 квітня 1975, Рим. Італія – Польща 0: 0.
5 червня 1975, Гельсінки. Фінляндія–Італія 0: 1 (Кіналья 26ʹ – пен.).
3 вересня 1975, Неймеген. Нідерланди – Фінляндія 4: 1 (Ван дер Кюлен 29ʹ, 37ʹ, 62ʹ, Любсе 53ʹ – М. Паателайнен 10ʹ).
10 вересня 1975, Хожув. Польща – Нідерланди 4: 1 (Лято 14ʹ, Гадоха 44ʹ, Шармах 63ʹ, 77ʹ – Р. ван де Керкгоф 80ʹ).
27 вересня 1975, Рим. Італія – Фінляндія 0: 0.
15 жовтня 1975, Амстердам. Нідерланди – Польща 3: 0 (Неескенс 14ʹ, Хеелс 46ʹ, Тійссен 60ʹ).
26 жовтня 1975, Варшава. Польща–Італія 0: 0.
22 листопада 1975, Рим. Італія – Нідерланди 1: 0 (Капелло 20ʹ).
Підсумкова таблиця групи 5
Група 6. Заміна збірної на «Динамо» (Київ)
Жеребкування визначило в суперники збірної СРСР далеко не найсильніші збірні Ірландії, Туреччини та Швейцарії. Але, як відомо, головний суперник радянських футболістів завжди знаходився не на футбольному полі, а у високих кабінетах партійного і спортивного керівництва країни.
Як вже згадувалося, кожна поразка (а іноді і перемога) на міжнародному рівні закінчувалася перетасуванням тренерського штабу, неминучими ротаціями складу і, як наслідок, повною незіграністю на полі загалом високого рівня футболістів, які представляли СРСР на міжнародній арені.
До відбіркових матчів радянську команду готував Костянтин Бєсков, який змінив на цій посаді Євгена Горянського. Провини останнього в тому, що збірна СРСР не потрапила на Мундіаль у ФРН не було жодної – після нульової нічиї в Москві з командою Чилі в додатковому кваліфікаційному раунді було просто вирішено не їхати в Чилі на матч-відповідь. Таким чином радянське керівництво протестувало проти приходу до влади збройним шляхом місцевого диктатора Аугусто Піночета. Горянського, до речі, в пресі ще довгий час називали «жертвою піночетовської хунти», адже формальний привід його звільнення – непотрапляння на Чемпіонат світу – не мав прямого відношення до футболу. А у відбірковій групі збірна СРСР, до слова, фінішувала першою, обійшовши команди Ірландії та Франції.
На Бєскова дуже розраховували, пам’ятаючи про те, як він блискуче підготував збірну до ЄВРО-64. Часу у метра тренерського цеху було предостатньо – більше восьми місяців до початку відбіркового циклу, гравців для вибору – теж чимало, та й тренувальний процес був поставлений за всіма канонами світової практики. Збірна СРСР готувалася в пріоритетному режимі з масою товариських ігор, в яких незмінно перемагала, в тому числі і на виїзді з сильною командою Польщі.
Грім грянув 30 жовтня 1974-го в Дубліні. Довготелесий і незграбний Дон Гівенс тричі відправляв м’яч у ворота московського динамівця Пільгуя, причому двічі – буквально з лінії воротарського майданчика.
При цьому господарі не показали жодних феноменальних навичок – традиційно високі міцні ірландські хлопці просто йшли у відбір, бігли по флангах і навішували на Гівенса, який у результаті завдав сім ударів по воротах.
Вдобавок здали нерви у досвідченого центрального захисника Володимира Капличного, який був вилучений вже на 32-й хвилині за бійку з Теренсом Манчіні. Іншого центрального захисника в запасі у Бєскова не знайшлося, а в центрі оборони збірної СРСР стало занадто вільно.
Але навіть не атаки ірландців були головним чинником поразки. Радянська збірна, у складі якої на полі були п’ятеро учасників попереднього Чемпіонату Європи (Ловчев, Федотов, Колотов, Оніщенко та Капличний) і молодий супер-форвард київського «Динамо» Олег Блохін, виглядала млявим і ніби приреченим стадом невпевнених у собі людей, які демонстрували повне нерозуміння намірів один одного.
Варто відзначити, що ця перемога над збірною СРСР (нагадаємо, найбільш титулованою на той момент в Чемпіонатах Європи) стала першою великою перемогою Ірландії за весь час участі в європейських першостях.
Організаційні висновки не змусили себе довго чекати – Костянтина Бєскова звільнили з посади головного тренера вже взимку. Вести збірну на ЄВРО-76 було доручено дуету киян – 36-річним Валерію Лобановському та Олегу Базилевичу. Враховуючи вдалі виступи київського «Динамо» як у чемпіонаті країни, так і на міжнародній арені, база збірної переїхала до Києва.
Результат не змусив себе довго чекати: після тотального оновлення складу (на товариський матч з Італією навесні 1975-го вийшла збірна, у складі якої було 11 представників «Динамо» (Київ)!) змінилися й результати команди. Спочатку були биті вдома турки, а потім й ірландці.
В обох матчах головною зіркою команди Лобановського був плеймейкер Володимир Веремєєв. Саме він віддав чотири з п’яти гольових передач в цих іграх. Рахунок гри з Ірландією (2: 1) не цілком відобразив ту перевагу, якою володіла радянська команда.
Фактично, після цього матчу, стало зрозуміло – зі своїм завданням виходу в наступне коло змагань наші хлопці впораються. А тут ще й команда Ірландії програла в Швейцарії. Дві поразки поспіль головних конкурентів ще більш надихнули збірну Лобановського, яка в легкій атакуючій манері двічі обіграла швейцарців і забезпечила собі путівку до чвертьфіналу за тур до закінчення відбіркового турніру. Тур, в якому радянська команда єдиний раз в історії програла туркам. Ще й більш того, турки так і не змогли розписатися у воротах Рудакова – за них це зробив центральний захисник киян Штефан Решко.
Підводячи підсумки, можна констатувати, що якщо румуни стали єдиною командою, яка не потрапила на ЄВРО, не програвши жодного матчу, то збірна СРСР – єдиною командою, яка два матчі програла, але попри це посіла в групі перше місце.
Радянські журналісти та коментатори з оптимізмом дивилися в майбутнє, адже в цей самий час київські динамівці вигравали всі змагання, в яких брали участь – кубок і чемпіонат країни, Кубок володарів кубків і Суперкубок Європи, а Олег Блохін отримав «Золотий м’яч» кращого футболіста Європи… але той-таки матч з турками показав – сили гравців не безмежні.
Всі матчі групи 630 жовтня 1974, Дублін. Ірландія – СРСР 3: 0 (Гівенс 22ʹ, 30ʹ, 70ʹ).
Ірландія: Роуч, Кіннір, Малліган, Манчіні, Холмс, Мартін, Джайлз, У. Брейді, Хейвен, Гівенс, Тріс. Тренер – Джон Джайлз.
СРСР: Пільгуй, Нікулін, Ольшанський, Капличний, Матвієнко, Ловчев, Федотов (Федоров, 59ʹ), Колотов, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Костянтин Бєсков.
20 листопада 1974, Ізмір. Туреччина–Ірландія 1: 1 (Конрой 56ʹ – автогол – Гівенс 61ʹ).
1 грудня 1974, Ізмір. Туреччина – Швейцарія 2: 1 (А. Ісмаіл 28ʹ, О. Мехмет 85ʹ – Шілд 18ʹ).
2 квiтня 1975, Київ. СРСР – Туреччина 3: 0 (Колотов 25ʹ – пен., 56ʹ – пен., Блохін 75ʹ).
СРСР: Рудаков, Коньков (Буряк, 65ʹ), Фоменко, Решко, Матвієнко, Трошкін, Мунтян, Колотов, Веремєєв, Оніщенко (Федоров, 80ʹ), Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.
Туреччина: Сабрі, Алпаслан, А.Ісмаіл, Зія, Б. Кемаль, Зафер, Енгін, К. Рашіт, К. Метін (Тунджай, 69ʹ), Алі Кемаль, Джеміль. Тренер – Кошкун Езарі.
30 квітня 1975, Цюріх. Швейцарія – Туреччина 1: 1 (Мюллер 43ʹ – Алпаслан 52ʹ).
10 травня 1975, Дублін. Ірландія – Швейцарія 2: 1 (Мартін 2ʹ, Тріс 29ʹ – Мюллер 73ʹ).
18 травня 1975, Київ. СРСР–Ірландія 2: 1 (Блохін 13ʹ, Колотов 29ʹ – Хенд 79ʹ).
СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Матвієнко, Буряк, Трошкін, Мунтян (Решко, 46ʹ), Колотов, Веремєєв (Федоров, 84ʹ), Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.
Ірландія: Роуч, Кіннір, Малліган, Хенд, Т. Данн, Мартін, Джайлз, У. Брейді, Хейвен, Конрой, Гівенс. Тренер – Джон Джайлз.
21 травня 1975, Берн. Швейцарія–Ірландія 1: 0 (Р. Ельсенер 75ʹ).
12 жовтня 1975, Цюріх. Швейцарія – СРСР 0: 1 (Мунтян 78ʹ).
Швейцарія: Бургенер, Тринчер (Шнеєбергер, 75ʹ), Гійо, Біцціні, Боттерон (Шайвілер, 75ʹ), Фішбах, Кун, Різі, Пфістер, Жандюпе, Мюллер. Тренер – Рене Хюссі.
СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Звягінцев, Ловчев, Трошкін (Решко, 31ʹ), Мунтян, Буряк (Сахаров, 68ʹ), Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.
29 жовтня 1975, Дублін. Ірландія – Туреччина 4: 0 (Гівенс 25ʹ, 28ʹ, 34ʹ, 88ʹ).
12 листопада 1975, Київ. СРСР – Швейцарія 4: 1 (Коньков 13ʹ, Оніщенко 14ʹ, 68ʹ, Веремєєв 81ʹ – Різі 45ʹ).
СРСР: Рудаков, Коньков (Сахаров, 75ʹ), Фоменко, Звягінцев, Ловчев, Трошкін, Мунтян (Колотов, 65ʹ), Буряк, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.
Швейцарія: Бургенер, Тринчер, Гійо, Біцціні, Боттерон, Фішбах, Кун, Шнеєбергер, Різі, Жандюпе, Мюллер. Тренер – Рене Хюссі.
23 листопада 1975, Ізмір. Туреччина – СРСР 1: 0 (Решко 22ʹ – автогол).
Туреччина: Расим, С. Тургай, А.Ісмаіл, Т. Фатіх (Т. Хусейн, 89ʹ), Сабахаттін, Е. Кадир, Т. Мехмет, Гекмен (Е. Орхан, 90ʹ), Я. Алі, Алі Кемаль, Джеміль. Тренер – Кошкун Езарі.
СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Решко, Зуєв, Звягінцев, Мунтян (Буряк, 61ʹ), Колотов, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.
Підсумкова таблиця групи 6