Історія чемпіонатів Європи з футболу
Як це траплялося десятки разів, після розмови в перерві з «папашою Шоном», на другий тайм німці вийшли відмобілізованими і зарядженими на перемогу. Ось тільки захист збірної Чехословаччини та її лідер – голкіпер Віктор збоїв не давали. Все йшло до того, що чемпіони Європи складуть свої повноваження перед новими чемпіонами ще в основний час. Рішуче проти були арбітр з Італії Гонелла, а також німці Бонхофф і Хальценбайн. На останній хвилині основного часу перший дуже вже хитро навісив з кутового, останній з явним нападом на воротаря потилицею проштовхнув м’яч у ворота, а рефері не побачив в цьому жодного порушення правил. Таким чином, вчетвертє в чотирьох матчах фіналу ЄВРО-76 був призначений овертайм.
У додатковий час ніхто ризикувати не хотів, та й сил – як моральних, так і фізичних – у команд практично не залишилося. І ось вперше в історії фінальних турнірів Чемпіонату Європи командам довелося вирішувати, хто ж з них сильніший, в серії післяматчевих пенальті.
Після семи ударів з 11-метрової позначки збірна ЧССР, що била першою, вела з рахунком 4: 3. Коли ж Берд Дітц пішов до м’яча виконувати свій удар, не витримали нерви у лідера півзахисту «Баварії» і збірної ФРН Улі Хенесса. «Ульмський самородок» обігнав партнера по збірній, встановив м’яч жваво розбігся… і запулив його вище воріт. Після цього сам Хенесс навіть не засмутився, а невимовно здивувався, не розуміючи, навіщо чорт його смикнув бити поза чергою, та ще так невдало.
Але інтрига в матчі ще не була вичерпана. Останнім у складі чехостоваків мав виконувати удар Антонін Паненка. Штатний пенальтист празького «Богеміанса» і збірної Чехословаччини мав свій улюблений прийом пробиття 11-метрових: він робив напівсекундну паузу на замасі, розраховану на те, що воротар почне гадати і впаде у якийсь із кутів, після чого відправляв м’яча несильним ударом по центру воріт. До такої манери давно звикли всі воротарі в Чехословаччині, не міг не знати про неї і найдосвідченіший Зепп Майєр. Снайперу збірної ЧССР потрібно було вирішити – бити в звичній манері і ризикувати або ж спробувати потрапити в кут воріт, в надії, що Майер не дістане м’яча. Паненка проявив приголомшливу холоднокровність – він розбігся, замахнувся, почекав стрибка Майера в кут і спокійно котнув м’яча по центру.
В результаті єдиний раз у своїй історії чехословаки стали чемпіонами Європи. А Іво Віктор став не тільки кращим воротарем фінального турніру, а й отримав приз як «Кращий гравець фінального турніру» 1976 року. Саме досвідчений голкіпер, який протистояв по ходу турніру Макдоналду і Блохіну, Мюллеру і Беєру, Кройфу і Неескенсу отримав право спуститися з Срібною амфорою в руках по трапу літака, на якому команда прибула на батьківщину.
Сьогодні прийнято говорити про випадковість перемоги збірної ЧССР на Чемпіонаті Європи 1976 року. Аналізуючи виступ команди, дозволю собі не погодитися з такими оцінками – чехи в особистому протистоянні перемогли «родоначальників футболу» англійців, постійного півфіналіста євротурнірів збірну СРСР, «законодавців футбольної моди» голландців і «непереможну машину» Гельмута Шона. Останні, до речі, були переможені в ранзі чемпіонів світу та Європи. Свою невипадковість на футбольному Олімпі чехи зі словаками підтвердять за чотири роки, вигравши олімпійський футбольний турнір в Москві і завоювавши бронзу європейської першості в Італії.
Всі матчі фінального турніру
16 червня 1976, Загреб. 35 000 глядачів. Півфінал.
ЧССР – Голландія 3: 1 (Ондруш 19ʹ, Нехода 114ʹ, Весели 118ʹ – Ондруш 75ʹ – автогол).
Арбітр – Клайв Томас (Уельс).
Чехословаччина: Віктор, Піварнік, Е. Чапковіч (Юркемік, 106ʹ), Ондруш, Гег, Модер (Ф. Весели, 91ʹ), Паненка, Добіаш, М. Масни, Поллак, Нехода. Тренер – В. Єжек.
Голландія: П. Шрійверс, Суурб’єр, Рійсберген (Ван Ханегем, 37ʹ), Ван Краай, Крол, Янсен, Неескенс, В. Ван де Керкгоф, Реп (Хеелс, 67ʹ), Кройф, Ренсенбрінк. Тренер – Г. Кнобель.
Вилучені. Поллак, 60ʹ – Неескенс, 76ʹ; Ван Ханегем, 115ʹ.
17 червня 1976, Белград. 70 000 глядачів. Півфінал.
ФРН – Югославія 4: 2 (Флое 65ʹ, Мюллер 81ʹ, 115ʹ, 119ʹ – Попивода 19ʹ, Джаїч 31ʹ).
Арбіт – Альфред Делькур (Бельгія).
Югославія: О. Петровіч, Мужиніч, Каталінскі, Облак (Владіч, 106ʹ), Буля, Шуряк, Жунгул, Ачімович (Перузовіч, 106ʹ), Ю. Єрковіч, Попівода, Джаїч. Тренер – А. Младініч.
ФРН: З. Майер, Фогтс, Шварценбекк, Беккенбауер, Дітц, Віммер (Д. Мюллер, 80ʹ), Даннер (Флое, 46ʹ), Бонхоф, Беєр, Хенесс, Хельценбайн. Тренер – Г. Шон.
19 червня 1976, Загреб. 30 790 глядачів. Матч за 3-е місце.
Голландія – Югославія 3: 2 (Хеелс 27ʹ, 108ʹ, Ван де Керкгоф 38ʹ – Каталінські 43ʹ, Джаїч 81ʹ).
Арбітр – Вальтер Хунгербюлер (Швейцарія).
Югославія: О. Петровіч, Мужиніч, Каталінскі, Облак, Буля, Шуряк, Жунгул (Владич, 46ʹ), Ачімович (Халілходжіч, 46ʹ), Ю.Єрковіч, Попівода, Джаїч. Тренер А. Младініч.
Голландія: П. Шрійверс, Суурб’єр, Ван Краай, Крол, Петерс, Янсен (Метстеге, 46ʹ), Р. ван де Керкгоф, В. Ван де Керкгоф, Хеелс, Арнтцен (Кіст, 71ʹ), Ренсенбрінк. Тренер – Г. Кнобель.
20 червня 1976, Белград. 20 790 глядачів. Фінал.
ЧССР: – ФРН 2: 2 (пен. – 5: 3) (Швеглік 9ʹ, Добіаш 25ʹ – Мюллер, 28ʹ, Хельценбайн 90ʹ). Пенальті. 1: 0 Масни, 1: 1 Бонхоф, 2: 1 Негода, 2: 2 Флое, 3: 2 Ондруш, 3: 3 Бонгартц, 4: 3 Юркемік, 4: 3 Хенесс (вище воріт), 5: 3 Паненка.
Арбітр – Серджіо Гонелла (Італія).
ЧССР: Віктор, Піварнік, Ондруш (к), Чапкович, Гег, Добіаш (Весели, 93), Модер, Паненка, Масни, Швеглік (Юркемік, 80ʹ), Нехода. Тренер В. Єжек.
ФРН: Майєр, Фогтс, Беккенбауер (к), Шварценбекк, Дітц, Бонхоф, Беєр (Бонгартц, 80ʹ), Віммер (Флое, 46ʹ), Хенесс, Мюллер, Хельценбайн. Тренер Г. Шон.
Заявки команд-призерів фінального турніру
Збірна ЧССРВоротарі:
Іво Віктор 21.05.1942 «Дукла» (Прага).
Олександр Венцель 08.02.1944 «Слован» (Братислава).
Павол Міхалик 29.11.1951 «Банік» (Острава).
Захисники:
Карол Добіаш 18.12.1947 «Спартак» (Трнава).
Йозеф Чапкович 11.01.1948 «Слован» (Братислава).
Антон Ондруш 27.03.1950 «Слован» (Братислава).
Коломан Гег 07.01.1948 «Слован» (Братислава).
Йозеф Бармош 28.08.1954 «Інтер-Словнафта» (Братислава).
Півзахисники:
Ян Піварнік 13.11.1947 «Слован» (Братислава).
Ладіслав Юркемік 20.07.1953 «Інтер-Словнафта» (Братислава).
Антонін Паненка 02.12.1948 «Богеміанс» (Прага).
Йозеф Модер 19.09.1947 «Локомотив» (Кошице).
Ярослав Поллак 11.07.1947 «ВПС» (Кошице).
Душан Херда 1 5.07.1951 «Славія» (Прага).
Нападники:
Маріан Масни 13.08.1950 «Слован» (Братислава).
Зденек Нехода 09.05.1952 «Дукла» (Прага).
Павол Бірош 01.04.1953 «Славія» (Прага).
Франтішек Штамбахр 13.02.1953 «Дукла» (Прага).
Франтішек Весели 07.12.1943 «Славія» (Прага).
Ян Швеглік 07.01.1950 «Слован» (Братислава).
Петер Галліс 24.11.1949 «ВПС» (Кошице).
Петро Слани 01.09.1952 «Банік» (Острава).
Тренер:
Вацлав Єжек 01.10.1923.
Збірна ФРНВоротарі:
Йозеф-Дітер Майєр 28.02.1944 «Баварія» (Мюнхен).
Рудольф Каргус 15.08.1952 «Гамбургер» (Гамбург).
Бернд Франке 12.02.1948 «Айнтрахт» (Брауншвейг).
Захисники:
Ганс-Хуберт (Берті). Фогтс 30.12.1946 «Боруссія» (Менхенгладбах).
Бернард Дітц 23.03.1948 «МШФ» (Дуйсбург).
Ганс-Георг Шварценбек 03.04.1948 «Баварія» (Мюнхен).
Франц Беккенбауер 11.09.1945 «Баварія» (Мюнхен).
Петер Ногл 14.01.1947 «Гамбургер» (Гамбург).
Манфред Кальтц 06.01.1953 «Гамбургер» (Гамбург).
Півзахисники:
Герберт Віммер 09.11.1944 «Боруссія» (Менхенгладбах).
Райнер Бонхоф 20.03.1952 «Боруссія» (Менхенгладбах).
Ульріх (Улі) Хенесс 05.01.1952 «Баварія» (Мюнхен).
Ульріх Штіліке 15.11.1954 «Боруссія» (Менхенгладбах).
Діттмар Даннер 29.11.1950 «Боруссія» (Менхенгладбах).
Хайнц Флое 28.01.1948 «Кельн» (Кельн).
Петер Райхель 30.11.1951 «Айнтрахт» (Франкфурт).
Нападники:
Дітер Мюллер 01.04.1954 «Кельн» (Кельн).
Еріх Беєр 09.12.1946 «Герта» (Західний Берлін).
Бернд Хельценбайн 09.03.1946 «Айнтрахт» (Франкфурт).
Ганнес Бонгартц 03.10.1951 «Шальке» (Гельзенкірхен).
Рональд Ворм 07.10.1953 «МШФ» (Дуйсбург).
Бернд Дюрбенгер 17.09.1953 «Баварія» (Мюнхен).
Тренер:
Гельмут Шон 15.09.1915.
Збірна ГолландіїВоротарі:
Ян Руйтер 24.11.1946 «Андерлехт» (Брюссель).
Ян Йонгблуд 25.11.1940 «Амстердам» (Амстердам).
Пітер Схрейверс 15.12.1946 «Аякс» (Амстердам).
Захисники:
Йохан Суурб’єр 16.01.1945 «Аякс» (Амстердам).
Корнеліус Ван Краай 01.08.1958 «ПСВ» (Ейндховен).
Вільгельм Янсен 28.10.1946 «Фейеноорд» (Роттердам).
Рудольф-Йозеф» (Рольф) Крол 24.03.1949 «Аякс» (Амстердам).
Геральд Рейсберген 18.01.1952 «Фейеноорд» (Роттердам).
Генрік Ван Рейнсевер 06.11.1953 «АЗ» (Алкмаар).
Півзахисники:
Віллем Ван Ханегем 20.02.1944 «Фейеноорд» (Роттердам).
Петер Арнтцен 05.02.1953 «Го Ахеад Іглс» (Девентер).
Вільгельм Ван де Кергоф 16.09.1951 «ПСВ» (Ейндховен).
Йохан Неескенс 15.09.1951 «Барселона» (Барселона).
Йохан Кройф 25.04.1947 «Барселона» (Барселона).
Ян Метстеге 28.07.1952 «Спарта» (Роттердам).
Нападники:
Гертруд Хеелс 28.07.1948 «Аякс» (Амстердам).
Вільгельм Петерс 18.08.1954 «НЕК» (Неймеген).
Ламберт Ван де Керкгоф 16.09.1951 «ПСВ» (Ейндховен).
Роберт Ренсенбрінк 03.07.1947 «Андерлехт» (Брюссель).
Йоханн «Джонні» Реп 25.11.1951 «Валенсія» (Валенсія).
Ян Ван Дейнс 19.06.1953 «Го Ахеад Іглс» (Девентер).
Корнеліус Кіст 07.08.1952 «АЗ» (Алкмаар).
Тренер:
Георг Кнобель 10.12.1922.
Збірна ЮгославіїВоротарі:
Огнян Петрович 02.01.1948 «Црвєна звєзда» (Белград).
Енвер Маріч 16.04.1947 «Вележ» (Мостар).
Ратко Свілар 06.05.1950 «Войводіна» (Нові Сад).
Захисники:
Іван Булян 11.12.1948 «Хайдук» (Спліт).
Джемал Хаджіабдіч 27.05.1953 «Вележ» (Мостар).
Дражен Мужініч 25.01.1953 «Хайдук» (Спліт).
Йосип Каталінські 12.05.1948 «Олімпік» (Ніцца).
Іван Шуряк 23.03.1953 «Хайдук» (Спліт).
Славолюб Муслін 15.06.1953 «Црвєна звєзда» (Белград).
Лука Перузовіч 25.02.1952 «Хайдук» (Спліт).
Півзахисники:
Бранко Облак 27.05.1947 «Шальке» (Гельзенкірхен).
Йован Ачимович 21.06.1948 «Црвєна звезда» (Белград).
Юріца Єркович 25.11.1950 «Хайдук» (Спліт).
Вахід Халілходжич 15.10.1952 «Вележ» (Мостар).
Борислав Джорджевич 30.10.1953 «Хайдук» (Спліт).
Славіша Жунгул 28.07.1954 «Хайдук» (Спліт).
Нападники:
Данило Попівода 01.05.1948 «Айнтрахт» (Брауншвейг).
Драган Джаїч 30.05.1946 «Спортинг» (Бастія).
Франьо Владіч 19.10.1951 «Вележ» (Мостар).
Момчило Вукотіч 02.06.1950 «Партизан» (Белград).
Тренер:
Анте Младініч 01.10.1929.
У відбірковому турнірі
Проведено – 104 матчів.
Забито 289 голів (у середньому – 2,78 за гру).
Всього глядачів – 3 201 666 (в середньому – 30 785).
Кращий бомбардир відбіркового турніру – Д. Гівенс (Ірландія) – 8 голів.
Автоголи – 2.
Пенальті – 30.
«Квінта» – 2.
«Покер» – 3.
«Хет-трики» – 7.
Вилучення – 5.
У фінальному турнірі
Проведено – 4 матчі.
Забито 19 голів (у середньому – 4,75 за гру).
Найбільше глядачів – 106 087 (в середньому – 26 522).
Кращий бомбардир фінального турніру – Д. Мюллер (ФРН) – 4 голи.
Автоголи – 1.
«Хет-трики» – 1.
Вилучення – 3.
Попередження – 6.
Найстарший гравець фінального турніру – І. Віктор (ЧССР, воротар) – 34 роки 26 днів.
Наймолодший гравець фінального турніру – Й. В. Петерс (Голландія, півзахисник) – 19 років 303 дні.
Символічна збірна фінального турніру (версія УЄФА)
І. Віктор (ЧССР), Я. Піварнік (ЧССР), А. Ондруш (ЧССР), Ф. Беккенбауер (ФРН), Р. Крол (Голландія), Р. Бонхоф (ФРН), Я. Поллак (ЧССР), А. Паненка (ЧССР), Д. Джаїч (Югославія), З. Нехода (ЧССР), Д. Мюллер (ФРН).
Розділ 6. Розширення на догоду прибутку
Як уже було сказано, Артеміо Франкі, який обійняв пост Президента УЄФА на початку 70-х, був людиною активною і не позбавленою фінансового чуття. Саме при ньому Європейський союз футбольних асоціацій став наймогутнішою фінансовою структурою в європейському спортивному світі. До свого 25-річчя в 1978 році УЄФА підійшов з річним оборотом майже в 10 мільйонів швейцарських франків. Офіс союзу переїхав у свіже збудований особняк в одному з найбільш дорогих районів столиці Швейцарії площею більш 8 тисяч квадратних метрів.
Природно, ті косметичні зміни, які були внесені в регламент змагання напередодні попередньої першості в Югославії, не дозволяли повною мірою розкрити фінансовий потенціал турніру, адже в Чемпіонату Європи й УЄФА з’явилися постійні спонсори, у тому числі й телевізійні. До компанії «Mars», яка першою розмістила рекламу своїх батончиків навколо футбольного поля, приєднайся ряд японських і транснаціональних корпорацій: «Соса-Соla», «Canon», «JVC» і «Seiko». Вони вимагали все більшої кількості матчів, у яких би брали участь команди найбільш платоспроможних країн Європи.
Крім того, прийшов час, коли проведення фінальної частини європейської першості з категорії акцій підвищення престижу країни перетворювалося в усе більш обтяжуючу справу, у тому числі, насамперед, у фінансовому плані. Країни-претенденти на фінальну частину більше не юрбилися в коридорах УЄФА із заявками на 10 років уперед. Необхідно було розв’язати питання кардинально.
Не бажаючи ділитися прибутком від продажу телетрансляцій і рекламних місць (вони із самого початку правління Франкі були міцно закріплені за УЄФА), Європейський футбольний союз пожертвував країні-організатору право встановлювати ціну на квитки й поширювати їх (втім, не більше половини), а також право участі команди-господарки турніру в його фінальній частині без кваліфікації.
Цей захід сподобався відразу 11 країнам, серед яких, за дивним збігом обставин, кращим претендентом була визнана Італія.
Для максимального підвищення прибутковості змагання Артеміо Франкі замахнувся на створення Чемпіонату світу в мініатюрі. Його проект, презентований на виконкомі УЄФА у 1977 році так і називався «Progetto di Franchi – Un piccolo mondiale» (Проект Франкі – малий чемпіонат світу). Проектом передбачалося не просто розширити кількість учасників фінального турніру до восьми команд, але й проведення між ними додаткового кругового турніру. Ці зміни були зустрінуті загальною овацією – проти виступили тільки західні німці.
Але зміни торкнулися не лише формули розіграшу. Оскільки Чемпіонат Європи ставав окремим успішним фінансовим підприємством (контракти з офіційним і титульним спонсорами були укладені на 8 років уперед), йому потрібні були відповідні атрибути. Одним з них став талісман чемпіонату.
Як не парадоксально, а до 1980 року талісмани, звичні для Олімпійських ігор і Чемпіонатів світу, були відсутні в європейських першостях. Та й навіщо був потрібний окремий талісман турніру із чотирьох матчів?
Довго думати над першим в історії талісманом Чемпіонату Європи не стали. Проаналізувавши найпопулярніших персонажів літератури й фольклору, представляти ЄВРО-1980 на міжнародній арені був відібраний Піноккіо. На відміну від усіх наступних талісманів європейських першостей Піноккіо виглядав самою справжньою дитячою іграшкою в триколірній італійській шапочці.
Відбірковий турнір
Через те, що одна з команд-учасниць фінального турніру була відома заздалегідь (Італія як організатор), відбірковий турнір проводився в семи групах, переможці яких прямо попадали у фінальну частину. Оскільки стартувало в розіграші 30 команд (Албанія й Ліхтенштейн цього разу заявок не подали), в деяких групах було по п’ять команд, а в решті – по чотири. У результаті навіть такого форматування загальна кількість матчів виросла за рахунок груп, що збільшилися.
У першій відбірковій групі не було рівних родоначальникам футболу. Англійці, вкотре змінивши тренера (перед відбірковим циклом збірну очолив Рон Грінвуд, що керував до цього лондонським «Вест Гемом»), знайшли баланс між атлетизмом і технікою. Атлетизму все-таки залишалося більше, але в цьому випадку це було до речі – відіграти в групі завдяки жеребкуванню довелось із такими ж атлетичними командами двох Ірландій, данцями, які сповідують той самий британський стиль, а також збірною Болгарії, що переживала не кращі часи.
Знайшовся в Англії й новий лідер, дефіцит якого так гостро відчувався після закінчення кар’єри Боббі Чарльтона. Ним став кращий футболіст Європи 1978-го і 1979 років Кевін Кіган на прізвисько «Mighty Mouse». Кіган, який починав в «Ліверпулі», до моменту початку відбіркового циклу переїхав грати в Німеччину, де виступав за «Гамбург». Слід відзначити, що він – єдиний британець-«легіонер», який носив капітанську пов’язку збірної (для англійців футболіст, який проміняв Прем’єр-лігу на якийсь інший чемпіонат в усі часи ставав людиною «другого сорту»). Авторитет же «могутнього мишеняти» був беззаперечним – у відбірковому циклі на ЄВРО-80 він наколотив у ворота суперників сім м’ячів, з яких чотири стали переможними для команди.
Серед вражаючих протистоянь першої групи варто звернути увагу також на матчі Ірландії з Північною Ірландією. Саме УЄФА вдалося вивести на поле представників непримиренних сторін конфлікту у війні за незалежність Ірландії, між якими вже 50 років не було жодних спортивних і культурних контактів. Варто відзначити, що матч у Дубліні 20 вересня 1978 року став першим офіційним в історії цих команд.
Усі матчі групи 1
24 травня 1978, Копенгаген. Данія–Ірландія 3: 3 (Х. Йенсен 33ʹ, Б. Нільсен 77ʹ – пен., Лербю 78ʹ – Степлтон 11ʹ, Гріліш 27ʹ, Дейлі 65ʹ).
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги