Кровавый юбилей

10

ДАВО (Государственный архив Волынской области) України. – Ф. 1075. – Оп. 2. – Спр. 203. – Арк. 2 зв.

11

Листи Коновальця з Відня на Україну в першій половині 1921 року // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 248.

12

Кучерук О. Протокол засідання Стрілецької Ради 10–12 вересня 1921 року // Воєнна історія. – 2002. – № 1. – С. 139.

13

ЦДАГО (Центральный государственный архив государственных объединений) України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 33258. – Арк. 50 зв.

14

Там же

15

Західно-українська народна республіка. 1918–1923. Уряди. Постаті. / Інститут українознавства ім. Крип’якевича НАН України; гол. ред. ради Ярослав Ісаєвич; упоряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. – Львів, 2009. – 305 с.

16

Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. – Київ, 1987. – С. 128; ЦДАВО України (Центральный государственный архив высших органов Украины). – Ф. 2189. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 12.

17

Мирчук П. Нарис Історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. Ковальчук М. Біля витоків УВО: військово-політична діяльність Є. Коновальця у 1920–1921 рр. Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів: Видавництво «Мс», 2006. – Збірник 7. – 36 с. Веденеев Д. В. Украинский фронт в войнах спецслужб: Исторические очерки – К., «К.И.С.», 2008. Кентий А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історіко-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920–1942 – К., 2005.

18

М. Ковальчук. Біля витоків УВО: військово-політична діяльність Є. Коновальця у 1920–1921 рр. // Український визвольний рух. – № 7. – Львів, 2006.; О. Дарованець. Організаційні початки УВО та формування ії структури (1920–1922). Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. – Львів, 2007. – Збірник 11. – 264 с.

19

Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історико-архівні нариси. – Т. 1. Кентій А. Українська Військова Організація… – С. 14. Это же мнение разделяют Д. Ведєнєєв и Г. Быструхин (Ведєнєєв Д., Биструхін Г. «Меч і тризуб». – С. 95–96). Документи польских органов государственной безопасности говорять, что на начальном этапе УВО была известна под названием «Воля». (ЦДІА (Центральный государственный исторический архив) України у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 889. – Арк. 75; Ф. 371. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 118). Далее – ВО «Военная организация» («Войсковая организация». «ВО»).

20

Там же.

21

Там же

22

Для большей объективности об истоках появления УГВР приведём документ из архива Службы Безопасности Украины: «Справка СБУ о деятельность ОУН-УПА № 113 от 30 июля 1993 года». В ней говорится: «… В архиве (СБУ – О. Р.) имеются копии микроплёнок трофейных немецких документов, которые были закуплены СССР у «Американской ассоциации историков по изучению военных документов». В целой серии кадров (№ 1006–15, микрокопии Т – 454, рулон № 91), в соответствии с имеющейся аннотацией (лист. 35), представлены сведения, которые относятся к истории Украинского Главного Освободительного Совета «УГВР». Из немецких документов усматривается, что «Положение об УГВР» и «пометки» (к нему – О. Р.) были подготовлены в ведомстве Розенберга». Краткая аннотация к трофейным немецким микроплёнкам. ДА СБУ: Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 8. – Арк. 35.

23

ДА СБ (Государственный архив Службы безопасности) України. – Спр. 69270-ФП. – Т. 2. – Арк. 58.

24

ЦДАГО України (Центральный государственный архив общественных объединений Украины). – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 33258. – Арк. 49 зв.

25

Кучерук О. Протокол засідання Стрілецької Ради… – С. 138.

26

Коновалець Є. Причинки до історії української революції… – С. 340.

27

Український Прапор. – 29 серпня 1920 р. – Ч. 46. – С. 3–4; Васькович Г. Євген Коновалець і Євген Петрушевич в 1920–1921 роках // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 313).

28

Коновалець Є. Причинки до історії ролі січових стрільців… // Розбудова Нації. – 1928. – Ч. 5. – С. 202–204; Ч. 6. – С. 241–244.

29

Е. Коновалец и его эпоха. – Мюнхен, 1974. – С. 263–26.

30

Кучерук О. Протокол заседания Стрелецкой Рады 10–12 сентября 1921 г. Военная история. – 2002. – № 1. – С. 136–140.

31

Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 32.

32

Кентий А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історіко-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920–1942. – К.,2005. – С. 36.

33

Михайло Ковальчук. Біля витоків УВО: військово-політична діяльність Є. Коновальця у 1920–1921 рр. // Український визвольний рух. – № 7. – Львів, 2006. – С. 5–15.

34

Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956.

35

Васюта І. Політична історія Західної України (1918–1939). – Львів, 2006. – С. 21.

36

Там же

37

ЦДІА України у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 889. – Арк. 51 зв.; Спр. 3105. – Арк. 111; Ф. 371. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 20, 107–108, 110, 118, 119, 148, 149, 193, 199;

38

ЦДІА України у Львові. – Ф. 371. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 109. ЦДІА України у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 889. – Арк. 31 зв.

39

Кентий А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історіко-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920–1942. – К., 2005. – С. 37

40

Васюта І. Політична історія Західної України… – С. 118–119. Книш З. Начальна команда УВО у Львові // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен,1974. – С. 289.

41

Дело Басараб.

42

П. Мирчук. Нарис…Стр. 31–33

43

Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. – Львів, 2007. – Збірник 11. – 264 с. О. Дарованець. Організаційні початки УВО та формування ії структури (1920–1922)

44

ЦДІА Укр. у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 962. – Арк. 28; Спр. 968. – Арк. 140.

45

Что характерно в этом смысле польское название УВО является, возможно, переводом для служебного пользования и число 1921 рукою переправлено на 1920 г. Однако большинство материалов следствия против УВО основано на воспоминаниях М. Кураха, в которых фигурирует 1921 г.

46

М. Борис. З історії національно-визвольного руху на Долинщині // Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань. Мартирологи, біографії, спогади, документи, фотографії. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 2002. – С. 7–8.

47

ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 33258. – Арк. 62 зв.

48

Марчуков А. В. Украинское национальное движение в УССР в 1920–1930-е годы. Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук. Москва 2003 г.

49

Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów… – S. 42–43.

50

Курах М. Чи Січові стрільці брали участь у Зимовому поході? // Вісті Комбатанта. – 1961. – Ч. 1–2. – С. 29–31.

51

М. Курах. Варшавський акт обвинувачення… – С. 74.

52

ЦДІА України у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 3105. – Арк. 111; Ф. 371. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 110, 119, 148, 149.

53

Мартинець В. Українське підпілля. – С. 33; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – С. 34.

54

Васюта І. Політична історія Західної України… – С. 135; Ведєнєєв Д. Зародження спеціальних служб… – С. 58; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – С. 21.

55

После переезда правительства ЗУНР в Вену, 11 августа 1920 г. Е. Петрушевич назначил Р. Перфецкого уполномоченным Диктатора по связи с Краем. До этого, в мае-августе 1919 г. он исполнял обязанности референта при Правительстве Диктатора ЗУНР для налаживания и поддержания отношений с Краем.

56

Западно-украинская народная республика 1918–1923. Правительство. Личности. Львов. 2009. – Стр. 239

57

Мирчук П. Нарис Історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – С. 33.

58

З. Кныш. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23

59

З. Кныш. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23

60

Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921–1924 рр.). – Київ—Філадельфія, 1997. – С. 82–87.

61

Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист Є. Коновальця до А. Мельника від 21 вересня 1921 р. – Арк. 242.

62

ЦДАВО України. – Ф. 4465. – Оп. 1. – Спр. 28. – Арк. 1.

63

Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історико-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Українських Націоналістів. 1920–1942. – К., 2005. – С. 34.

64

ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 33258. – Арк. 62 зв.

65

Васькович Г. Євген Коновалець і Євген Петрушевич… – С. 309; Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 34–35.

66

Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 35.

67

Навроцький О. Українська Військова організація… – С. 8.

68

Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 35.

69

Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист Є. Коновальця до А. Мельника від 21 вересня 1921 р. – Арк. 12.

70

З. Кныш. ПІДҐРУНТЯ УВО. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23

71

Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист І. Андруха до Є. Коновальця від 23 серпня 1920 р. – Арк. 64).

72

З. Кныш. ПІДҐРУНТЯ УВО. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23

73

Западно-украинская народная республика 1918–1923. Правительство. Личности. Львов. 2009. – Стр. 239.

74

ЦДАГО України, ф. 269. Документи президіальної канцелярії ЗУНР і Е. Петрушевича. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956.

75

Национализм – это идеология, которая стремится к целостности нации к её единству на основе исторических, культурных, социальных ценностей и религиозных святынь; отстаивания её интересов в структурах государства.

«Национализм складывается из двух проявлений – национального чувства и национального самосознания. Национальное чувство есть прирождённая принадлежность физической и душевной организации. Оно инстинктивно. Оно обязательно. Национальное чувство прирождённо нам так же, как и все другие чувствования: любовь к родителям, любви к детям, голода, жажды.

Национальное самосознание есть акт мышления, в силу которого данная личность признаёт себя частью целого, идёт под его защиту и несёт себя само на защиту своего родного целого, своей нации» (Проф П. И. Ковалевский. Психология Русской нации. СПб., 1914 г.).

«Национализм во мне столь естественный, что никогда никаким интернационалистам меня из него не выбить» Д. Менделеев. «К познанию России» 1906 г.

76

З. Кныш. ПІДҐРУНТЯ УВО http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–2

77

Официальный поводом для пребывания украинской политической эмиграции в Германии был достаточно значительный долг Германии (около 475 млн. марок) перед Украинской республикой времён гетмана Павла Скоропадского. Он состоял из стоимости вывезенных за время его правления: урожая зерновых и полезных ископаемых, а также украинских государственных депозитов в германских банках. Гаврилів І.О. – ДД, с. 200, Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-XX ст. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.

Рихард фон Яри, бывший капитан австро-венгерской разведки. Стоял у истоков создания УВО – ОУН. Представлял интересы ОУН в германских государственных и политических кругах. Пользовался безграничным доверием и влиянием Е. Коновальца Являлся посредником между УВО-ОУН и германскими военными структурами и в первую очередь Абвером.

Не путать с «Интегральным национализмом» – идеологией Организации украинских националистов. В её основе – нивеликрование, абсорбирование и ассимилирование наций (народа) в одну, «избранную», которой является украинская, искусственно созданная на базе Га́лицкого этноса (народностей региона – Гали́ция). То есть все национальные образования, проживающие на территории Украины, должны были отказаться от своей национальной идентичности для «переплавки» в историческом котле в одну так называемую, украинскую нацию, которая истории неизвестна и никогда на территории Русской Земли (Земля Руска), Руси, Черкащины, Малороссии, Новороссии не существовала.

78

ЦДАГО України, ф. 269. – Документи президіальної канцелярії ЗУНР і Є. Петрушевича. Кентій А. Українська Військова Організація… – С. 34.

79

Кучерук О. Протокол засідання Стрілецької Ради… – С. 140.

80

Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист Є. Коновальця до А. Мельника від 14 вересня 1921 р. – Арк. 9.7

81

Архів ОУН у Києві. – Лист Є.Коновальця до А. Мельника від 15.09.1921 р. Арк. 11.

82

Лубянка. Сталин и ВЧК – ГПУ – ОГПУ – НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. Январь 1922 – декабрь 1936. Под ред. акад. А. Н. Яковлева; сост. В. Н. Хаустов, В. П. Наумов, Н. С. Плотникова. – М.: МФД, 2003. – 912 с. – (Россия. XX век. Документы). Стр. 82. (далее – Лубянка. Сталин). РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 162. Д. 1. Л. 28. Подлинник. Машинопись.

83

После провала «Второго зимнего похода» на Украину в ноябре 1921 г. генерал Ю. Тютюнник перешёл в жесткую оппозицию к С. Петлюре, подозревая его в этой катастрофе. Через свои армейские связи, развернул на территории Польши, Галиции и Румынии, активные подпольные мероприятия по свержениею С. Петлюры и захвата политической и военной власти в Государственном Центре УНР (правительство) в эмиграции. Его попытки подготовки заговора были вовремя вскрыты начальником контррезведки УНР полковником Н. Чеботарёвым. Почувствовав его «опеку», генерал в начале 1923 г., укрылся на территории Румынии Там он вошёл в контакт с контрразведкой 6-й дивизии, а также французской и белогвардейской разведками, и предложил им свои услуги по получению различной разведывательной информации и материалов по Польше и Советской Украине. Одним из таких источников конфиденциальных сведений во Львове, являлся руководитель административно-политического отдела партизанского штаба подполковник Добротворский, который одновременно являлся агентом ГПУ. (Зданович А. А. Польский крест советской контрразведки / А. А. Зданович – «Яуза», 2019 – (Цифровая история. Военная библиотека). ISBN 9 978–5–00155–114–0. Стр. 321).

В начале 1923 г., как пишет в своём дневнике Н. Чеботарёв, польское правительство усилило давление на Румынию с целью выдать Ю. Тютюнника, обвинив его в антпольской деятельнсоти. Понимая, что стал объектом возможных межгосудаственных катаклизмов, и вполне допуская переспективы быть департированным в Польшу, генерал, вошёл в контакт с ОГПУ. Чекисты пообщели Ю. Тютюннику амнистию, за совершённые преступления и командную должность в Красной Армии. В качестве гарантии лояльности к Советской власти, ОГПУ предложили ему переслать на Украину свой личный архив, а также жену и детей, что и было Ю. Тютюнником исполнено. И лишь только после того, когда над ним стали «сгущаться тучи» возможной департации, в ночь с 16 на 17 июня 1923 г., он был выведен из Румынии на территорию Советской Украины, якобы для участия в совещании «Высшего военного совета» («ВВР»), подпольной украинской организации. Скорее всего – это была легенда прикрытия его сотрудничества с ОГПУ перед оставшимися бывшими однополчанами в Европе и легализации на территории УССР, с последующим активным участием в чекистской оперативной игре. Она проводилась в рамках дела «Д – 39», которым руководил народный комиссар ГПУ Украины – Е. Евдокимов (аналогично контрразведывательной операции «Трест» Центрального аппарата).

По легенде с лета 1922 г. на территории УССР было легендировано антибольшевистское, националистическое подполье – «ВВР», который якобы объединял тысячи бывших вояк УНР и различных повстанческих армий местных атаманов в Центральной части УССР. Перед «ВВР» ставилась задача в час «Ч» организовать восстание и партизанское движение в тылу советских войск, чем способоствовать успешному наступлению войск западных стран на СССР. Во главе «ВВР» должен был стать Ю. Тютюнник и организовать активную работу с эмигрантскими структурами на предмет получения инструкций, денег, оружия и т. д. Однако, как указывает Н. Чеботарёв, информацию о сотрудничестве генерала с ОГПУ была не новостью для С. Петлюры. Более того, через: «… дней через 7–9, я уже всё знал об истории «бегства» Тютюнника и доложил её пану Главному Атаману… и указала, что генерал содержиться в здании ГПУ в Харькове, по адресу: ул. Губернаторская, д. 9 под тщательным присмотром…». (Визвольні змагання очима контррозвідника. (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва): Науково-документальне видання / Вст. стаття: В. Сідак. – К.: Темпора, 2003. Стр. 182).

Чтобы сорвать планы чекистов С. Петлюра, на основании материалов, предоставленных Н. Чеботарёвым, предал огласке в эмигрантской прессе существование так называемой «ВВР» как провокаторской структуры, чем, в конечном итоге, свёл на нет, все усилия ОГПУ продолжать оперативную игру.

Данная версия событий не находит своего подтверждения в известных нам публикациях по истории ВЧК-ОГПУ. В них отмечается, что в рамках дела «Д – 39», путём проведения различных оперативных мероприятий, на территорию СССР был выведен известных лидер украинской контрреволюции, в отношении которого раннее был вынесен смертный приговор. Вскоре Ю. Тютюнник был реабилитирован, использовался в пропагандистских мероприятиях ГПУ, преподавал на военных курсах РККА, снялся в кино о походе поляков на Киев в 1920 году, где играл себя самого. Однако годы, проведённые в УССР, окончательно убедили его в трагизме будущей судьбы Украины, и он постепенно стал тяготиться своим положением «узника». Тайно стал восстанавливать подпольный связи со своими однодумцами и пытаться создать некий партизанский центр. Всё это проходило под «недремлющим оком» чекистов, которые в конечном итоге вынуждены были его арестовать и припомнить давние «прегрешения» перед Советской властью. Расстреляли Ю. Тютюнника 30 октября 1930 г. в разгар ликвидации, разросшейся пышным цветом, – «украинизации».

84

АП РФ (Архив Президента РФ). Ф. 3. Оп. 58. Д. 2. Л. 141–141 об.84 Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історико-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Українських Націоналістів. 1920–1942. – К., 2005. – С. 36.

85

Там же. С.53.

86

Ю. Щур. Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях.

87

ЦДІА України у Львові (Центральный государственный исторический архив во Львове. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 889.

88

Західно-українська народна республіка. 1918–1923. Уряди. Постаті. / Інститут українознавства ім. Крип’якевича НАН України; гол. ред. ради Ярослав Ісаєвич; упоряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. – Львів, 2009. – С. 298.

89

Субтельный О. Украина: История. – Киев: Либiдь, 1994. С. – 560–561.

90

Ситуативний звіт [окупаційного] підкомісара повітової команди поліції Ґляйца. Рогатин, 31 жовтня 1921 року. [Польська мова] // Справа 41. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області. – Аркуші: 62–67 (1–2).

91

Справа по [окупаційному] звинуваченню Федака Степана, Штика Франца, Паліїва Дмитра та інших у замаху на життя маршал[к]а Юзефа Пілсудського й [воєводу] Казимира Грабовського. [Польська мова]. Справа 889. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові. – Аркуші: 1–90.

92

Звинувачувальний акт проти Федака Степана Ярослава та інших винесений [окупаційним] Прокурором Окружного Кримінального Суду в Львові. 6 червня 1922 року. [Польська мова] [Примірник Президії Канцелярії Диктатора Західно-Української Народної Республіки] // Справа 7. Опис 1. Фонд 2192. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України в Києві. – Аркуші: 2–60 (1–59).

93

М. Ковальчук. Біля витоків УВО: військово-політична діяльність Є. Коновальця у 1920–1921 рр. // Український визвольний рух. – № 7. – Львів, 2006. – С. 37; Кентій А. Українська Військова Організація… – С. 34.

94

Кентій А. Українська Військова Організація… – С. 92. С. 50.

95

ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Кор. 502. – Спр. 33285. – Арк. 37. ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920–1939 РР. Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Институт українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2005. – Збірник 3. – 240 с.

96

Протокол допроса М. Кураха в НКВД от 14 декабря 1944 г. ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Кор. 502. – Спр. 33285. – Арк. 36.

97

ЦДІА України у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 889. – Арк. 31 зв.; Ведєнєєв Д., Биструхін Г. Меч і тризуб… – С. 96; Книш З. Власним руслом. – С. 20–21; Ковальчук М. Біля витоків УВО… – С. 64.

98

Навроцький О. Початки УВО у Львові // Срібна сурма. Статті й матеріяли до діяння Української Військової Організації. – Торонто: Срібна Сурма, 1963. – Зб. ІІ.: Початки УВО в Галичині. – С. 25–62.

99

П. Мирчук Нарис Історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. 463.

100

Там же

101

Российский центр хранения и изучения документов новейшей истории (РЦХИДНИ), ф. 17,on. 84,д. 119, л. 5.

102

Виленшина (Вильнюс и область), Западная Белоруссия и Западная Украина вплоть до 1939 г. оставались под властью Польши и перешли под юрисдикцию Литвы и Советского Союза лишь после начала второй мировой войны в результате подписания договоров между СССР и Германией от 23 августа 1939 г., а также между СССР и Литвой от 10 октября 1939 г.

103

Горлов С. А. Совершенно секретно. Альянс Москва-Берлин, 1920–1933 гг., М., «ОЛМА-ПРЕСС», 2001, с. 39–50.

104

По другим данным Е. Коновалец родился в 1891 г. в с. Ахтырка Харьковской губернии. См.: РГВА (Российский государственный военный архив). Ф. 308. Оп. 19. Д. 153. Л. 8, 24 (документ реферата «Восток» II Отдела ГШ Войска Польского, 1930-е гг.).

105

Западно-украинская народная республика 1918–1923. Правительство. Личности. Львов. 2009 – С. 239

106

Кентий А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історіко-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920–1942 – К., 2005. С. 57.