Американська криптологія. Історія спецзв'язку
Зменшення тоннажу Військово-морських сил Японії на 0,5 умовних одиниць, про що йшла мова в цій японській шифротелеграмі, приблизно відповідало двом великим бойовим кораблям. Оскільки представники США на переговорах вчасно одержали з АЧК інформацію про те, що у випадку натиску японці погодяться на збільшення тоннажного співвідношення між Америкою і Японією, залишалося тільки зробити цей натиск на практиці. Що і зробив держсекретар Чарльз Х'юз.
10 грудня Японія «капітулювала». У шифротелеграмі, яка була прочитана АЧК, японська делегація на переговорах у Вашингтоні отримала інструкцію з Токіо про те, що необхідно прийняти співвідношення, запропоноване США. У результаті договір, підписаний п'ятьма державами, встановив для США та Японії співвідношення тоннажа великих військових кораблів у розмірі 10 до 6. Японці сподівалися на більше. Однак домогтися бажаного їм перешкодив АЧК.
За час проведення конференції в АЧК було прочитано та перекладено більше 5000 шифроповідомлень. Внаслідок перенапруження декілька його співробітників занедужали на нервовому ґрунті: один почав щось незв'язно бурмотіти, інший став присвячувати весь свій вільний час ловлі бродячого собаки, у якого на боці нібито був записаний японський дипломатичний код, а третьому уявлялися жахіття, і він постійно носив при собі величезну сумку з камінням, зібраним на морському березі. В результаті усі троє були змушені піти з роботи. Сам Ярдлі також виявився на межі нервового розладу та у лютому 1922 року одержав чотиримісячну відпустку для відновлення свого здоров'я.
Крім стану здоров'я співробітників, предметом постійної турботи з боку держави стало також забезпечення безпеки функціонування АЧК. Його пошта направлялася на підставну адресу. Прізвище Ярдлі не значилося в телефонному довіднику міста Нью-Йорк. Замки на дверях мінялися якнайчастіше. Проте відомості про діяльність АЧК усе-таки просочилися за кордон, тому що була здійснена спроба підкупити Ярдлі. Коли вона провалилася, на службове приміщення АЧК був зроблений напад, після якого зі столів зникли важливі документи.
Щоб не допустити нової пропажі, були прийняті додаткові заходи з безпеки. Тепер кожен аркуш паперу замикався на ніч у сейф, щоб нічого не залишалося в столах, хоча співробітникам АЧК усе-таки дозволялося брати додому матеріали, над розкриттям яких вони працювали.
Через якийсь час Ярдлі разом зі своїми підлеглими переїхав в інший службовий будинок. Як надійне прикриття для них була створена «Компанія зі складання кодів» (англ. Code Compilation Company). А щоб «легенда» виглядала цілком правдоподібною, Ярдлі склав «Загальний торгівельний код», яким компанія зі складання кодів стала торгувати разом з іншими розповсюдженими комерційними кодами.
У 1924 році асигнування АЧК були різко скорочені. У результаті Ярдлі довелося звільнити половину персоналу, і штат співробітників АЧК скоротився приблизно до 12 осіб. Однак, незважаючи на це, за словами Ярдлі, «у 1917—1929 роках АЧК вдалося прочитати більше 45 тисяч шифротелеграм Англії, Аргентини, Бразилії, Німеччини, Домініканської Республіки, Іспанії, Китаю, Коста-Рики, Куби, Ліберії, Мексики, Нікарагуа, Панами, Перу, Сальвадору, Радянського Союзу, Франції, Чилі і Японії, а також проробити попередній аналіз багатьох інших кодів, включаючи коди Ватикану».
У 1929 році плідній діяльності АЧК зненацька прийшов кінець. Справа в тому, що до Ярдлі тексти іноземних шифротелеграм надходили від американських телеграфних компаній, які передавали їх йому з великим небажанням. Коли посаду Президента США зайняв Герберт Гувер, Ярдлі вирішив врегулювати питання про шифроперехоплення з новим урядом раз і назавжди. Він задумав зробити доповідь безпосередньо Президенту з викладом характеру діяльності АЧК, а також необхідних кроків, що повинні бути розпочаті, якщо уряд США бажає цілком використовувати майстерність своїх криптоаналітиків.
Після того як Генрі Стімсон, держсекретар при Гувері, пробув на своїй посаді кілька місяців, що, як вважав Ярдлі, було необхідно для придбання деякого досвіду практичної дипломатії, АЧК направив йому серію важливих дешифрованих криптограм. Однак на відміну від колишніх держсекретарів, на яких ця тактика завжди робила належний вплив, Стімсон, довідавшись про існування АЧК, обурився та суворо засудив його діяльність. Він обізвав її «підлим різновидом шпигунського ремесла» та розцінив як віроломне порушення принципу взаємної довіри, якого він неухильно дотримувався як у своїх особистих справах, так і у своїй зовнішній політиці.
Все сказане Стімсоном було справедливим, якщо, звичайно, відкинути точку зору, відповідно до якої будь-які засоби виправдані, коли вони корисні для інтересів батьківщини. Зробивши акт моральної мужності та припинивши усяку фінансову підтримку АЧК з боку Держдепартамента, Стімсон тим самим затвердив верховенство принципу над інтересами.
Оскільки гроші, що виділялися Держдепартаментом, складали головне джерело утримання АЧК, це означало його неминуче закриття. Невитрачені 6666 доларів і 66 центів, а також всі архіви АЧК були передані армійській службі зв'язку. Його співробітники швидко розбрелися хто куди (служити в армію ніхто з них не пішов), і 31 жовтня 1929 року АЧК (МІ-8) перестав існувати. Десять років його дешифрувальної роботи обійшлися американській скарбниці в 300 000 доларів, при цьому Державний департамент надав дві третини цієї суми, а Військовий – одну.
Ярдлі не зміг підшукати собі роботу і повернувся додому, в рідний Уортінгтон. Там він написав книгу «Американський чорний кабінет» на 375 сторінках, яка була надрукована 1 червня 1931 року. У книзі була викладена історія американської радіотехнічної розвідки та діяльності «МІ-8» під час Першої світової війни, а також АЧК у 1920-х роках і проілюстровані основні принципи радіорозвідки. Ця книга відразу ж стала популярною.
Критики прийшли до висновку, що це був «найсенсаційніший внесок в таємну історію війни, а також післявоєнного періоду, який до цих пір не написана американцем». У США відразу ж було продано 17 931 примірників книги, 5480 – у Великобританії, вона була перекладена на французьку, шведську, японську і китайську мови. Японське видання вийшло безпрецедентним тиражем у 33119 примірників. Ця книга була неприємним сюрпризом для уряду США і скомпрометувала ряд джерел, використаних Ярдлі. Завдяки цій роботі 19 країн було попереджено, що їхні коди були «зламані».
«Батько» американської криптології Уільям Фрідмен, прочитавши книгу, «ошаленів», оскільки визнав, що Ярдлі розкрив джерела і методи роботи криптологів і непомірно прикрасив свої заслуги. Ярдлі, можливо, вважав, що публікація цієї книги змусить уряд відновити програми радіорозвідки, але добився прямо протилежного ефекту. Уряд США намагався почати судове переслідування Ярдлі, але він формально не порушив чинне законодавство відносно захисту урядових документів. До 1933 року були внесені поправки в Закон про шпигунство 1917 року, відповідно до яких було заборонено розкриття іноземних шифрів і шифрованих повідомлень. Друга книга Ярдлі «Японські дипломатичні коди, 1921—1922» була арештована та ніколи не публікувалася, а рукопис був розсекречений тільки у 1979 році.
Пізніше Ярдлі вступив на службу до китайського диктатора Чан Кайши з окладом 10 000 доларів у рік, щоб займатися дешифруванням японських криптограм. У 1940 році він повернувся з Китаю, щоб відправитися до Канади. Там Ярдлі організував дешифрувальне бюро. Однак незабаром його вислали назад до США, де у 1958 році він помер від серцевого нападу. Ще одна книга його мемуарів «Китайський чорний кабінет» (англ. The Chinese Black Chamber) була розсекречена та опублікована тільки у 1983 році.
За значний вклад у криптологію ім'я Герберта Ярдлі увічнене в Залі слави АНБ (англ. NSA Hall of Honor) та військової розвідки США (англ. Military Intelligence Hall of Fame). У бібліотеці Національного музею криптології США (англ. National Cryptologic Museum) зберігається 16 шаф із його особистими документами.
4. Армійська криптослужба
До початку Першої світової війни завдання забезпечення криптозахисту військових повідомлень у Армії США були покладені на три військові відомства:
1) Управління військової інформації «MID» Генштабу Військового департаменту відповідало за розробку армійських кодів і шифрів;
2) Генерал-ад'ютантський департамент (англ. Army Adjutant General’s Department) забезпечував виготовлення кодових книг і шифродокументів та їхнє розсилання в підрозділи;
3) Війська зв'язку (англ. Army Signal Corps) відповідали за експлуатацію шифрувальної апаратури та забезпечення нею підрозділів армії. У той час на озброєнні Армії був кодовий диск, який був заснований на пристрої, зробленому Дж. Хіксом у Лондоні ще у 1893 році.
Підготовка фахівців з криптоаналізу для Армії США була розпочата за декілька років до початку Першої світової війни і спочатку здійснювалася у Школі військ зв'язку (англ. Army Signal School), розташованої у Форт-Лівенворт (штат Канзас). Пізніше всі питання, пов'язані з підготовкою таких фахівців, були передані у ведення «MID». Підготовка офіцерського і рядового складу почала здійснюватися у знов утвореній армійській школі криптології, яка розмістилася в містечку Рівербенк, недалеко від м. Женева (штат Ілінойс). Керівництво школою було покладене на фахівця в області криптології полковника Джорджа Фабіана, якому вдалося привернути до викладання в школі ряд цивільних професорів і учених. Серед них був і Уільям Фрідмен, в подальшому один з керівників і провідних фахівців армійської криптослужби.
Під час Першої світової війни завдання з організації надійного та безпечного зв'язку частин американського експедиційного з'єднання у Франції, розробки та розсилки кодових книг і шифродокументів, а також керівництво підрозділами радіорозвідки з добування відомостей про супротивника були покладені на начальника зв'язку з'єднання бригадного генерала Едгара Рассела. Підпорядкований йому невеликий за чисельністю спеціальний підрозділ займався складанням польових кодів. Оформлені у вигляді таблиць коди призначалися для перетворення відкритих текстів команд, розпоряджень і донесень в еквівалентних їм умовні групи буквено-цифрових символів. Кодові книги, що розсилалися в бойові підрозділи, мали малий формат, були зручні для використання в польових умовах і містили близько 30 тисяч слів (фраз) і відповідних їм кодових значень.
Очолював ці роботи капітан Говард Барнс, що мав 10-річний досвід роботи з кодами Держдепартаменту. Уважно ознайомившись з існуючим британським кодом і вивчивши обстановку на полях битв, Барнс зі своїми помічниками склав «Американський код для окопів». Цей код призначався для передачі повідомлень у роти діючої армії, проте дійшов він лише до штабів полків, оскільки існували побоювання, що його може захопити супротивник. Весною 1918 року була підготовлена та випущена 1 тисяча примірників «окопного» коду в паперовій обкладинці – книжечка поміщалася в нагрудній кишені.
У березні 1918 року було підготовлене та поширене 500 примірників книги телефонної коди. Він служив для приховування імен командного складу, офіцерів штабу і назв організацій. Спочатку передбачалося використовувати його тільки для телефонних переговорів, але він почав застосовуватися також і в інших засобах зв'язку. Оскільки для приховування змісту служив список жіночих імен, то дуже скоро він отримав прізвисько «Жіночий код».
24 червня 1918 року була введена в дію перша з кодових книг серії «Річкових кодів» – «Потомак». Це була книга на 47 сторінках, яка містила 1800 фраз і слів, складалася з двох частин і призначалася для використання в батальйонах. Спочатку було випущено 2 тисячі примірників. Як і у разі інших кодів, номер і час складання повідомлення, закодованого «Потомаком», передавалися відкритим текстом, але місце відправлення і адресат були закодовані. Повідомлення великого об'єму ділилися та пересилалися двома або декількома частинами.
Після «Суоні» та «Уобаша» четвертим з серії «Річкових кодів» став «Мохаук». У серпні 1918 року було випущено для використання в батальйонах 3200 примірників кодової книги «Мохаук», що складалася з двох частин. Вона відрізнялася від своїх попередниць тим, що її коди складалися з груп по 4, а не по 3 цифри. У неї, як і у «Потомака», були варіанти для часто уживаних букв і чисел.
Роль експедиційного з'єднання американських військ зросла, коли в бойові дії вступила Друга армія. Для забезпечення захисту її зв'язку були розроблені коди, що отримали назву «Озерних кодів», тоді як Перша армія продовжувала користуватися діючим кодом «Колорадо» з серії «Річкових кодів». Назва коду «Шамплейн» на обкладинці була надрукована червоним кольором, щоб відрізнити його і наступні коди від «Річкових кодів», назви яких друкувалися чорним кольором. Цей код був триграфним і складався з двох частин.
У жовтні 1918 року був введений в дію другий з «Озерних кодів» – «Гурон». Цей код, що складався з двох частин, був примітний тим, що був першим в історії США кодом, призначеним для кодування телефонних переговорів у повному обсязі. Оскільки тепер до всього іншого ще і потрібно було забезпечити безпеку розмов по телефонах, які були украй уразливі для підслуховування, то для передачі відкритим текстом слів застосовувався фонетичний алфавіт. Такі слова вимовлялися по телефону по буквах, при цьому для приховування кожної букви використовувалися різні кодові слова.
Також у жовтні був підготовлений та випущений «Американський службовий радіокод №1». Він складався з двох частин і приблизно 1 тисячі слів і фраз. 2 тисячі примірників книг з цим кодом було передано в бригади та артилерійські частини. Кодові групи були триграфи без варіацій. У 6 розділах частини, призначеної для кодування, були представлені типові, впорядковані за абеткою слова і фрази, серед яких були ті, що використовувалися при радіопередачах, а також словник з радіомереж та радіоапаратури.
Робота підрозділу була достатньо складною, особливо у разі компрометації кодів. Один з таких випадків відбувся з кодом «Потомак», який потрапив до рук німців через місяць після надходження кодових книг в підрозділи експедиційного з'єднання американських військ. У жовтні 1918 року те ж саме трапилося з кодом «Мохаук» і його наступником «Аллегейні». Було потрібно декілька діб напруженої роботи особового складу підрозділу для їх повної заміни. Всього за 10 місяців бойових дій підрозділом було складене, віддруковане та розіслане у війська більше 80 тисяч кодових книг. Після цього на обкладинці кодової книги «Колорадо» – останньої з серії «Річкових кодів» – було надруковано: «Запам'ятай цю групу: DAM – Код втрачений».
Крім того, під час Першої світової війни для шифрування повідомлень під час бойових дій армія США використовувала також і мову індійців. Так, у вересні 1918 року у складі 30-ї Піхотної дивізії, що діяла в координації з британськими військами і під британським командуванням, знаходилося декілька загонів індійців-зв'язківців «черокі», які брали участь у Другій битві на річці Сомме. У жовтні 14 індійців-зв'язківців «чокто» у складі 36-ї Піхотної дивізії допомогли експедиційним військам США виграти ряд боїв у ході Мюсаргонської кампанії у Франції. Протягом доби після того, як мова «чокто» почала використовуватися в бойових умовах, у діях відбувся поворот не на користь німців, а менш ніж через 3 доби війська Союзників вже переслідували відступаючі німецькі війська.
Характерною ознакою Першої світової війни, крім застосування воюючими сторонами нових видів озброєння – літаків, танків, підводних човнів, стала поява нового виду військової розвідки -радіорозвідки. її успіху і широкому розвитку сприяли інтенсивне застосування засобів радіозв'язку, численні порушення радистами правил радіообміну, передача по радіо секретних розпоряджень і наказів, зашифрованих з використанням нескладних код і шифрів. Разом з російською, англійською, французькою, німецькою і австро-угорською арміями радіорозвідка в роки Першої світової війни велася і підрозділами експедиційного з'єднання американських військ.
Пости підслуховування, до складу яких входили підготовлені військовослужбовці, які володіли німецькою мовою, розміщувалися в безпосередній близькості від районів розташування німецьких військ. Підключивши телефонні апарати до дротових ліній зв'язку супротивника, вони здійснювали прослуховування та запис телеграфних і телефонних повідомлень, що передавались по них. Пости радіоперехоплення, розташовані, як правило, на значному видаленні від лінії фронту, дозволяли без безпосереднього зіткнення зі супротивником здобувати цінні відомості про його угрупування, дії та наміри. Можливості американської радіорозвідки істотно підвищувалися завдяки використанню постів радіопеленгації, що визначали місця розташування військових радіостанцій супротивника.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги