Епоха слави і надії
Коли всі ті, що бажали – висловилися, Ніколас знову піднявся з крісла:
– Грань між життям і смертю оманлива і невизначена. Хто може сказати, де закінчується одне і починається інше? Згадайте, що відбувається з тими, кого забувають? "Летаргія" з латині переводиться, як "забуття і бездіяльність", уявна смерть, стан нерухомості, схожий на сон. В людини два головних органи, які безупинно працюють на протязі всього його життя – мозок і серце. Коли перестає працювати серце, людина помирає, а коли відключається мозок – він занурюється в летаргію, стан, який може стати роковим.
Найдревнішим джерелом згадок летаргічного сну і живцем похованих, являється Старий і Новий Заповіти, де є приклади воскресіння померлих. А це не що інше, як пробудження після летаргічного сну або реанімація при клінічній смерті.
– Ви стверджуєте, що ваша наука про сновидіння допомагає отримати відповіді на ті питання, що хвилюють людину. Це дійсно так? – Запитала явно заінтригована ведуча.
– Я б сказав, що проблеми допомагають вирішити не лише усвідомлені сновидіння, а просто сон у цілому. Історія знає не один випадок, коли великі вчені знаходили відповіді на ті, або інші питання саме уві сні, адже в цьому стані людина не пов'язана межами мислення. Але рішення завжди приходить у вигляді нелогічних асоціацій, які вимагають подальшої інтерпретації. Коли ми спимо, у нас відбувається підсвідомий аналіз всього того, що сталося за день. Як ви знаєте, вісімдесят відсотків інформації людина сприймає невербально.
Саме з цієї причини ми можемо, наприклад: підсвідомо відчувати небезпеку, не розуміючи, звідки взялося це почуття. Припустимо, ви зайшли до свого кабінету і раптом вам стало дуже тривожно. Виною тому можуть бути пересунуті кимось теки на вашому столі, які ви помітили всього лише краєм ока. До свідомості ця інформація може не дійти, зате підсвідомість може вловити її і потім почати подавати сигнали, але знову ж таки не безпосередньо, а образами.
– Що таке усвідомлене сновидіння, і як довго люди вивчають техніку занурення в подібні сни? – Поцікавилася ведуча.
Сам Ніколас був тільки рад таким цікавим і продуманим питанням. Адже, відповідаючи на них, він міг притягнути увагу до масштабної проблеми людства – невміння чути свої внутрішні сигнали.
– В люцидних або усвідомлених снах, людина може керувати своїм станом. Це певна техніка, якій вчаться від декількох місяців до року, залежно від індивідуальних особливостей. Але якщо ви одного разу пережили такий стан, то кожне подальше занурення даватиметься все легше і легше. Можна провести аналогію з фізичним тренуванням: перший час складно, м'язи не можуть витримувати таке навантаження, але незабаром стає помітно, що колишні вправи робляться з більшою легкістю, ніж це було раніше.
Адже в такий спосіб організм адаптується. Іноді люцидні сни приходять випадково, я сам особисто кілька разів бачив їх, не маючи при цьому ніякої спеціальної підготовки.
– Усвідомлені сни можуть бути небезпечними? – ведуча, що сиділа в кріслі, витончено закинула ногу на ногу, приготувавшись слухати.
– Як ви розумієте, люцидні сновидіння – досить цікава річ, адже з їх допомогою в людини з'являються практично безмежні можливості. Нехай тільки уві сні, але все ж. Логічно, що є і зворотний бік медалі. В моїй практиці були пацієнти, які практично жили у своїх сновидіннях. Їх мало цікавила реальність. Уявіть собі: наяву людина працює на нецікавій роботі, а уві сні вона – бос великої фірми, може літати, керувати не лише своїм життям, але і чужими.
Природньо, впродовж дня вона думає тільки про те, щоб швидше настала довгоочікувана ніч. По суті, це одна з форм виходу з дійсності. І діагностувати її дуже складно, тому що симптоматика схожа на депресивний, тривожний стан: пропадає інтерес до життя, постійно хочеться спати. Якщо сама людина не поділиться з вами тим, що вона вміє занурюватися в люцидні сновидіння, то ви навряд чи про це дізнаєтеся.
– Чи можна придбати уві сні якісь навички? – Запитав один з глядачів. В залі, як і раніше залишився один з мікрофонів, і під керівництвом куратора, глядачі за бажанням могли брати участь у розмові.
– На жаль, в класичному розумінні – ні. Заучувати під час сну підручники не вийде, навіть якщо їх вам нашіптуватиме любов всього вашого життя.
Мікрофон взяла молода дівчина у в'язаній кофті:
– Кажуть, що риба, наприклад, сниться до вагітності. Стандартні сонники можуть дати інтерпретацію таким чином?
– Авжеж ні, – посміхнувся Ніколас. – "Сонники", які є в широкому доступі, навряд чи допоможуть. В різних виданнях один і той же образ може інтерпретуватися абсолютно по-різному. Якщо серйозно, тільки фахівець зможе розкласти по поличках ваші сновидіння. Я надаю кваліфіковану допомогу людям, які не можуть згадати те, що було з ними в минулому, по ряду певних обставин. Також я можу допомогти зрозуміти людині, що може статися з ним у майбутньому.
Якщо вам сняться жахи чи кошмари, для цього в мене теж є спеціальні методики. У разі останніх, я всім раджу носити при собі, або ж на собі, ловець снів. Не варто недооцінювати його силу. Щоб я зміг вам допомогти якнайшвидше, важливо розуміти, що з усього перерахованого вам приснилося. А тепер перейдемо до теми візуалізації, – Ніколас з'єднав пальці будиночком. – Ця таємниця є відповіддю на все, що було в минулому, є в сьогоденні і станеться в майбутньому. Нас всіх зв'язує одна безмежна сила.
Ми всі живемо за одними і тими самими законами. Неважливо де, як і з ким ви живете, ми всі підкоряємося одній силі. Секрет всього полягає в законі тяжіння. Думки матеріальні, згодні? – Не чекаючи відповіді, Ніколас продовжив свою промову далі. – Кажуть, що сон – це зустріч свідомості і підсвідомості, але є і сміливіші теорії.
– Можете детальніше розповісти про "сни з майбутнього"? – Запитала ведуча.
– Не варто дуже хвилюватися про минуле і майбутнє. Уві сні завжди можна отримати підказку про те, що з нами буде. Я попрошу, щоб підняли руку ті, хто вірить астрологам або хіромантам, – Ніколас обвів поглядом глядачів. Ті мовчки переглядалися між собою, але ніхто так і не підняв руки. – А тепер нехай піднімуть руку ті, хто хоч раз в житті робив "дошку бажань".
Зал пожвавився, більше половини людей підняли руки. Ніколас задоволено кивнув.
– Опустіть руку ті, чия мрія, написана на дошці бажань – не збулася, ніхто не поворушився, всі продовжували тримати руки. – Ось, що означає "візуалізація". Ви розміщуєте на "дошці бажань" образи та картинки, і вони обов'язково збудуться в майбутньому, це факт. Це працює завдяки розумінню і прийняттю буття. Особисто я навчився просто отримувати задоволення від життя. В цьому питанні кожен повинен зробити свій власний вибір, де йому цікавіше знаходитися – уві сні чи наяву.
– Є ще один цікавий момент, пов'язаний зі снами. Ви наводили приклад з бурульками і прогнозом погоди, коли людина неусвідомлено програмує себе на певне сновидіння, – згадала ведуча. – Як зробити так, щоб побачити щось конкретне? Наприклад, якусь людину, море, рідну домівку?
– Думайте про це, бажано прямо перед сном, – відповів Ніколас. – При цьому важливо намалювати в голові максимально яскраві, чіткі образи, якісь елементи, кольори, запахи. Створені в уяві картини можуть легко проявлятися уві сні. Сон – це взагалі дивовижний стан нашого організму. Людство навчилося визначати за допомогою приладів навіть той момент, коли людина бачить сновидіння, але ось "записувати його на відео" ми, на жаль, поки ще не навчилися.
Ніколас переклав свою увагу на обвинувачену суспільством нещасну дівчину. І знову повторив своє питання, яке поставив їй на самому початку:
– Ну що, згадали? Вам снилася в'язниця?
– Ні, точно не снилася. Ніколи, – знизала плечима та.
– Отже, в вашому житті її ніколи не буде. В в'язниці опиниться ваш чоловік.
Зал здивовано ахнув на таку несподівану заяву.
– Згадуються слова великого сера Уінстона… "Людство подібно до корабля в шторм, компас якого несправно пошкоджений, морські карти безнадійно застаріли, а капітана викинуло за борт і матроси повинні по черзі його замінювати. А кожен поворот керма доводиться погоджувати не тільки з членами екіпажа, але і з пасажирами, яких на палубі з кожною хвилиною все більше", – дивлячись хіромантові прямо в очі, Ніколас додав: – Раб не хоче бути вільним, раб хоче мати власних рабів.
Піднявшись з крісла, Ніколас почав ходити вздовж запрошених експертів, міряючи кроками сцену і уважно вивчаючи погляд кожного з них:
– Якби ви – астрологи, хіроманти, нумерологи насправді розбиралися в своїй справі, то зрозуміли б, що вся інформація про майбутнє людини проходить через сон, і перестали б займатися вашою лженаукою. Тоді б ви самі стали багатими людьми, а не їх радниками.
Передача закінчилася, але багато глядачів так і продовжили сидіти на своїх місцях, вражені словами Ніколаса. Такі люди, як Ніколас Романов незмінно вселяють трепет і повагу. Їх не турбує чужа думка про свою персону, часто вони поводяться надмірно агресивно. Такі люди є "лідерами лідерів", можуть стати добрими керівниками, здатними впевнено повести за собою команду до поставленої мети. Вони звикли домагатися свого, неважливо як – розумом або силою.
Ніколас вибіг в коридор, де за одним із поворотів вже сховалася жінка, чоловік її зараз знаходився під слідством. Він ледве встиг її наздогнати – та йшла квапливо, явно не бажаючи затримуватися.
– Ви все робите правильно, – легенько торкнувшись її руки, сказав Ніколас. Жінка здивовано підняла брови. – Всі говорять тільки про жертву вашого чоловіка, що він любить вас і готовий заради вас на все. Але я бачу, що ви теж дуже його кохаєте. Я впевнений, на його місці ви б зробили те саме. Не плачте, заспокойтеся. Він поступає по-чоловічому, несучи всю відповідальність, – на очах жінки виступили сльози, вона вдячно кивнула і на прощання обійняла Ніколаса, який дав так необхідну їй зараз щиру підтримку.
Ніколас ще трохи постояв у коридорі, перегортаючи в мобільному коментарі підписників з приводу передачі, що вийшла. І коли він вже зібрався йти, до нього підійшов ставний чоловік за сорок в ідеально випрасуваному костюмі і короткою стрижкою. Разом з ним була юна особа років двадцяти – власниця приємній зовнішності і довгого темного волосся.
– Сер Романов? – Чоловік протягнув руку. – Я Едвард Сміт, Інтерпол. Приділіть нам пару хвилин? Ганна Шиян, – він кивнув головою в бік дівчини, а та в свою чергу, кокетливо стрельнула очами в Ніколаса. – Ганні наснився досить дивний, я б сказав тривожний сон і нам потрібна ваша консультація.
Ніколас машинально кивнув, не відводячи погляду від дівчини. Та сліпуче посміхнулася і в її зелених чаклунських очах затанцювали іскри.
– Я згоден, – знову кивнув він. – Може, знайдемо якесь містечко чи мені принести стільці прямо сюди?
– Не варто так хвилюватися, сер Романов, – підморгнула Ганна і штовхнула перші,що попалися двері залу для нарад, що виявився порожнім. – Гадаю, тут нам не перешкодять. – Вона повільно облизнула губи.
– Я схожу за водою, в горлі пересохло, – вибачившись, Едвард знову вийшов у коридор.
Ніколас, тим часом, опустився в крісло на коліщатках, відкинувся на спинку і, потягнувшись, як би ненароком, кинув погляд на годинник:
– Знаєте, Ганна, мій годинник показує, що ви без одежі.
– Але я в одязі, – чарівно почервонівши, заперечила дівчина.
– Вони поспішають, – спокусливо посміхнувся Ніколас. – Знаєте, як то кажуть…? Ніколи не ганяйся за двома речами: за автобусами і за жінками – все одно не наздоженеш. Але я люблю виклики, – Ніколас подивився Ганні прямо в очі. В них явно читався інтерес. – Давайте сходимо в кіно?
– Хм-м-м. – Задумливо протягнула дівчина. – А чим вам Італія не подобається?
Вона заливчасто розсміялася, і Ніколас зрозумів, що здається попав.
Глава 5
До будинку Крамера вони добралися відносно швидко, встигнувши прихопити по дорозі каву у великих стаканах. Машина Стажера вразила Лангре, хоч він і вважав це занадто дорогим, зайвим задоволенням, та вголос нахвалювати її не став, але в душі отримав велике задоволення від поїздки. Навігатор безпомилково відвіз їх спочатку на північ Парижа, а далі за місто – туди, де чисте повітря і майже порожні дороги.
Ледве вони опинилися на місці, Стажер вислизнув з машини, досить нестримно потягнувся і попрямував до входу у будинок. Від нього так і віяло захопленістю і азартом, Стефан явно був людиною справи і точно знав, чого хоче. Більше того – як цього домогтися. Він чітко і злагоджено справлявся із завданнями, кожна його дія і слово відрізнялися логічністю і раціональністю. Також він мав не лише смак до життя, але і гарний стиль в одязі.
Маєток Крамера – двоповерховий, з панорамними вікнами, які дещо потьмяніли після дощів, виглядав занедбаним. Вітер тріпав розвішані по периметру жовто-чорні стрічки з написом "опечатано". Колись акуратний газон і декоративні кущі – зараз помітно заросли. В порожньому басейні впереміж з опалим листям валялися дитячі іграшки, немов залишені похапцем. Неозброєним поглядом було помітно, що тут сталося щось дуже погане, судячи із слідів боротьби і руйнувань. Повітря ніби просочилося запахом горя, страху і відчаю. Загалом місце справляло досить гнітюче враження.
– М-да, давненько тут не було прибиральниці, – гмикнув Стажер.
– Її нікому викликати, – з неупередженим виразом обличчя відгукнувся Лангре.
Всередині маєтку виявилося не краще: такий же повний безлад і запустіння. І ні душі – лише Стефан і Лангре, який озирнувшись, відразу ж зачепився поглядом за картину, що висіла у вітальні над диваном. Скривившись від неприємного запаху позеленілої, затхлої води, що виходив з маленького фонтанчика, Лангре підійшов до картини ближче. На полотні був зображений, один з таких улюблених художником, рептилоїд. Правда цього разу ракурс дещо відрізнявся від тих, що були на інших картинах.
В правому нижньому кутку красувалися знайомі ініціали – "А. К."
Поки Лангре задумливо роздивлявся картину, Стажер вирішив швидше ознайомитися з інформацією у справі. Діставши з кишені новенький айфон, він занурився в пошуки. Після хвилини мовчання Стефан почав зачитувати вголос знайдені відомості:
– Півроку тому пильні сусіди Алекса Крамера почули крики, що доносилися з двору, і негайно викликали поліцію. Поліцейські, що прибули на місце, виявили самого Крамера, його дружину і двох доньок. Батько сімейства, що злетів з котушок, наніс важкі поранення дружині і донькам, яких, на жаль, не вдалося врятувати. Вони померли від великої крововтрати і ушкоджень внутрішніх органів. Незадовго до приїзду поліції Крамер перерізав собі вени, його знайшли в несвідомому стані, але лікарям вдалося його врятувати.
Після, Крамера перевели в психіатричну клініку. Лише за кілька тижнів перебування під наглядом психіатрів, він зізнався, що дуже любив своїх доньок і дружину, що не хотів їх вбивати, але йому довелося це зробити. Щоб вони возз’єдналися відразу ж, і сім'я не випробувала горя через його самогубство. Оглянувши місце злочину, поліцейські виявили передсмертну записку Алекса. Той писав, що йому погрожували і саме тому він зважився на крайні заходи – вбити себе і рідних.
Сусіди і знайомі сім'ї Крамерів всі, як один стверджують, що шоковані такими жахливими подіями, оскільки Алекс не справляв враження людини, здатньої на подібну жорстокість, – закінчивши читати газетну статтю, Стажер із зітханням обвів поглядом кімнату, в якій колись збиралося і проводило час щасливе любляче сімейство.
– Він не розумів, що коїть, – похмуро похитав головою Лангре. – Чи часто дорослий чоловік вирішує не просто звести рахунки з життям, але і забрати з собою в могилу всю сім'ю, щоб…, як там говорилося в статті? "Вони не випробовували горя через його самогубство"?
Стажер знизав плечима і почав міряти кроками кімнату, ходячи туди і назад уздовж фонтанчика:
– Все це дуже дивно. Крамер явно хворий. Пам'ятаю на першому курсі академії ми вивчали таке поняття, як аутизм – коли людина йде в свій світ і втрачає можливість розрізняти дійсність і фантазії. Ця крайня форма відходу від реальності – симптом психічного розладу. Разом з цим поняттям розглядається термінологія симуляції. Симуляція – так само признається, як "захисна реакція психопатичної особи на непосильну для цієї людини життєву ситуацію.
Питання про свідомість або несвідомість симуляції є умовним. Бажання психопата бути або здаватися психічнохворим може перейти в реальний психічний розлад. – Стажер задумливо почухав підборіддя. – Життя, як воно нам дано, занадто важке для нас. В ньому занадто багато болю, розчарувань, нерозв'язних проблем. Щоб впоратися з всім цим, нам потрібна панацея, що дає полегшення…
– Але, перебуваючи в нормальному стані, кожна людина хоче, щоб близькі люди раділи життю, щоб у них все було добре, – опустившись в припорошене пилом крісло, відзначив Лангре.
– Крамер вважав інакше, – махнув рукою Стажер. – Він думав, що його рідним буде набагато легше померти, ніж пережити його смерть. Він не хотів залишати їх сумувати. В цьому і полягає, так звана шизофренічна позиція цього чоловіка. Не складно здогадатися, просто як двічі два.
– Ти правда думаєш, що тут все просто? – Здивовано підняв брови Лангре і подивився на Стефана. Той, в свою чергу розглядав картину, котра притягнула увагу Лангре на самому початку – рептилоїда з людським тулубом, одягненого в діловий костюм і тримаючого між пальців димлячу сигару.
– Люди часто кажуть, що їм набридло жити і вони хочуть померти, але замість того, щоб йти і вішатися, все одно пристібаються ременями безпеки, коли їдуть на роботу або додому. Кажуть, що хочуть померти, але продовжують дивитися на всі боки, перш ніж перейти дорогу. Люди кажуть, що не хочуть жити, але зупиняються на червоне світло, а не йдуть напролом. Люди кажуть, що їм все набридло, але це не так. Вони просто хочуть, щоб життя не заподіювало їм стільки болю, хочуть бути почутими, – пояснив Стажер, не відводячи погляду від картини.
– З цього витікає питання! – раптом вигукнув він. – Що заподіяло Алексу Крамеру такий нестерпний біль, що він зважився на самогубство? У нього була дружина, діти, непоганий заробіток. Навіщо він спустив все це псові під хвіст? Що такого зробило йому життя?
Лангре нічого не сказав, оскільки і сам не знав відповіді. Він довгі роки пропрацював в поліції і вже давно зрозумів, що іноді вчинки людей неможливо пояснити, логіка кожного індивідуальна. Вирішив ще трохи озирнутися, він піднявся з крісла і вийшов в просторий коридор. Над дверима однієї з кімнат помітив ікони – Матері Марії і її Сина Ісуса. Будучи істинно віруючим, Лангре намацав під сорочкою невеликий дерев'яний хрестик, потягнув за мотузочок і, діставши його назовні, прошепотів коротку молитву, після чого приклав хрестик до губ. Впершись плечем на стіну, Стажер із задумливим виглядом спостерігав за тим, що відбувається. Сам він молитися не став, хоча теж вірив у Бога.
– Адже Бог є всюди, вірно? – Вдивляючись в обличчя святих, запитав Стажер.
– Так. Принаймні, я так вважаю, – відповів Лангре, продовжуючи стискати в руці хрестик.
– Виходить, можна молитися де завгодно, а не в якомусь певному місці?
– Звичайно. Чом би і ні? Будь – яка молитва хороша і кожна важлива для Бога, – впевнено відповів Лангре. За роки служби в поліції його віра лише зміцнила, молитви допомагали йому пережити всі ті жахи, з якими доводилося стикатися. Він справно ходив у церкву по неділях, робив пожертвування і, в разі потреби, сповідався.
– Навіщо тоді ходити в церкву? – Продовжував гнути свою лінію Стажер. – Невже не можна просто помолитися вдома? Цього недостатньо? Адже, як мовиться, Бог є в душі кожного.
– Будь – яка молитва похвальна і корисна. Домашню молитву можна порівняти з плаванням в човні. Але коли на морі шторм і хвилі, гребти самостійно дуже складно. В такому разі тебе чекатиме церква, вона допоможе. Молитва в ній подібна до ходіння на кораблі, який здатний перенести навіть дев'ятибальний шторм і привести тебе до призначеної мети.
– Цілі легіони церковних служителів, вивчивши всього одну книгу – Біблію, посилаючись лише на неї і не маючи ніяких особливих знань і умінь, безбідно живуть на пожертвування щиро віруючих прихожан! – Обурено вигукнув Стажер, він був у корені не згоден з Лангре, який вважав, що церква потрібна, і що вона допомагає. – Вони не приносять суспільству ніякої користі! Тільки спотворюють свідомість мільйонів людей сумнівними міфами.
Лангре не став продовжувати суперечку. Тільки похитав головою, сумно посміхнувся чомусь і повернувся у вітальню. Картина, що висіла над диваном, з рептилоїдом ніяк не давала йому спокою. Здавалося, ніби той спостерігав за ним, випробовував, зчитував думки і емоції.
– Як би то не було, – нарешті подав голос Лангре, – гадаю, насувається буря, і пора нам до неї готуватися, – він подивився на Стажера, що раптом похмурнів. – Помічав колись, що замогильним життям цікавляться саме ті, хто не знає, що робити з цим? Їм потрібне ще одне життя, яке тривало б вічно.
– Так життя після смерті все ж є? Чи ні? Як думаєте? – Вигнув брови Стажер.
– Головне питання в іншому, – Лангре звичним жестом вивудив з кишені пачку цигарок. – Чи є життя до смерті?
– В будь – якому випадку так, я теж помічав, що люди, що "заробляють собі на квиток у рай", найчастіше не цінують життя, яке їм дано тут і зараз, – кивнув Стажер. – Чомусь у християн є неправдиве переконання в тому, що страждання цього життя приведуть їх на небеса в наступному. Я ж вважаю, що якщо людина вибирає дорогу страждань, вона вже не зможе жити інакше, не зуміє насолодитися благами за райськими вратами.
– Згоден, – клацнув язиком Лангре. – Треба прийняти життя як воно є, без зайвої драми цінувати кожен момент, і приймати все з вдячністю, навіть тяжкі випробування. Адже і в складних життєвих моментах можна знайти опору для майбутніх звершень і внутрішнього щастя. Кожна людина може стати рішенням якоїсь проблеми.
Лангре, що побачив життя , явно знав про що говорив. Стефан же здивовано округлив очі, поняття не маючи, що і думати.
– Ти теж вирішення чиєїсь проблеми, – помітивши його замішання, пояснив Лангре. – Твоя посмішка, твоя любов, твоя сила. Може, вони і не потрібні всім і кожному, але хтось точно їх прагне. Все це може здаватися тобі даремним, але інша людина може думати зовсім інакше. Вона знайде в них свій порятунок і підтримку. Ти можеш навіть не дізнатися про це, але… Алекс Крамер сказав одну дуже мудру фразу – "Зрозуміти самовбивць може лише той, хто побував на їхньому місці"…
– Існує кілька теорій, чому люди все ж наважуються звести рахунки з життям, – вирішив розвинути тему Стажер – найпопулярніша, до неї я найбільше схиляюся – психологічна. Є так звана "тріада самовбивці". Це бажання вбити, бажання бути вбитим і бажання померти.
Вони неквапливо вийшли з будинку. На вулиці Лангре підпалив цигарку, це йому хотілося зробити ще в особняку. Стефан заправив електронку. Палити йому не особливо хотілося, швидше так – за компанію.
– Треба їхати до художника в психлікарню, – зробивши перше затягування, сказав він і опустився на всіяні листям сходинки в головного входу.
– Цей Крамер не художник, – поправив його Лангре. – Хтось хоче, щоб ми так думали, але це неправда. Ти не звернув уваги на замітки Алекса, які він залишив на полях газети? Почерк не співпадає з тим, що на картинах. Не помітив, що в будинку немає ні фарб, ні пензлів, ні полотен?
Несподівано в двір в'їхав фургон, голосно скрипнув гальмами. Лангре встиг помітити лише водія в масці і спрямоване на них дуло пістолета. Загартований роками роботи, він відреагував блискавично – йому вистачило кількох секунд, щоб підскочити до Стажера і штовхнути того на сходинки, прикриваючи від кулі власним тілом. Стефан встиг лише здивовано ахнути. Лангре сіпнувся від кулі, що потрапила в спину, і хворобливо поморщився. Добре, що навіть в останній робочий день він не став зраджувати своїм звичкам і надів бронежилет.
Синяк звичайно буде знатний, але в цілому він залишиться неушкоджений. Якщо звичайно стрільцю не закортить продірявити йому і голову. Лангре зі стогоном перекотився на спину. Стажер тут же схопився на ноги, швидким рухом дістав з портупеї пістолет, зробив кілька пострілів, цілячись то у водія, який вже почав розгортати фургон, збираючись вшитися, то по колесам автомобіля. Постріли виявилися вдалими – машина, сіпнувшись, зупинилася.
Тримаючи пістолет напоготові, Стажер повільно підійшов до водійських дверей і опустив зброю. Хвилюватися вже було нічого – в голові стрільця зяяла діра. Сам Стефан в голову не цілився, судячи з усього, водій застрелив себе сам. Лангре мовчки, зняв з мерця маску і здивовано підкинув брови, дізнавшись в нім зниклого Арт – дилера.
– Нічого тут не чіпай, викликай експертів. Відбитки і інше залиш їм, це їх робота. Краще йди, збери всі гільзи, – почав керувати Лангре. Багажник фургона був відкритий, як у пікапа, і він помітив там кілька картин – неякісних реплік Крамера. – Після смерті художника, вартість його робіт зростає в рази. – Неголосно пробурмотів він собі під ніс.