Але раптово залунала сирена, i прожектор розрiзав морок ночi – освiтив трупи в полi й дiвчину. Вона пiдняла голову, i я побачила ii мертвенно-блiде лице, заляпане в свiжу кров, що стiкала з губ на пiдборiддя i шию; з-пiд губ стирчали iкла.
Тут же почулись панiчнi крики солдатiв: «Жнець! Жнець! Справа за насипом… вiдкрити вогонь, вiддiленню – вiдкрити вогонь!..» Вони почали стрiляти без ладу i неприцiльно, волали дико щось на зразок: «Цiлься в голову!.. Не мантуль… Бий прицiльно в голову!..»
Коли ж одна з черг пройшла по землi коло дiвчини, то ця дивна iстота злетiла вгору i, стрiмко пролетiвши над насипом, зникла за тополиною посадкою позаду нас.
Наша частина стояла на вухах до свiтанку, але бiльше гостей не було.
Це перший раз, коли я iх бачила так близько, але взагалi я iх бачила багато. Луганськ кишить ними, ми евакуйовувались звiдти в авральному темпi, а вони вже ширяли над нашими головами – мiж блокiв багатоповерхiвок у житлових масивах i над потягами, в якi ми грузились. І потiм вони ще довго летiли за нашим ешелоном, а вiйськовi стрiляли по них та й просто так у небо.
Дивно, як вони можуть лiтати – це ж нiби суперечить законам фiзики? Проте говорять же про якiсь невiдомi науцi поля…
Ми знаемо, що цi люди мертвi. Вони заражаються, а потiм помирають. А потiм воскресають, i порятунку вiд них тодi вже немае.
Вони дуже сильнi й дуже швидкi, вони стрiмко лiтають, чи то пак – левiтують.
Те, чого вони бояться, – це сонячне свiтло, а те, чого понад усе жадають – це ваша кров.
Вони вп’ються у вашi судини своiми гострими iклами i вип’ють ii, якщо ви не сховаетесь.
У Луганську пiд час евакуацii вони нападали на натовп, але менi пощастило – мене не зачепили. Їх дуже важко вбити, але вдень вони ховаються, вдень – бiльш-менш безпечно. Вдень бiльш-менш безпечно, але вiд заходу до свiтанку на дорогах, у мiстах, ба навiть у зовсiм малих мiстечках i селах розпочинаеться криваве гульбище – мерцi нападають на живих, аби пити iхню кров, i якщо вас вкусять, ви самi станете живим мерцем.
І так гине наша цивiлiзацiя.
Геть несподiвано, неочiкувано – не вiд ядерноi зими чи продовольчоi кризи, а вiд невiдомоi епiдемii, що, як тепер кажуть, крилась у наших генах вiд самого початку лiт.
З особистого блогу
лауреата Пулiцерiвськоi премii 2013 року
письменницi Тетяни Осташ
8. /Врятуйте нашi душi…/
(з форуму на сайтi державноi органiзацii «Комiтет нацiонального порятунку»)
Alisa
(help!\\)
…
Реестрацiя: 01.02.2016
Повiдомлень: 8
Люди, вiдгукнiться – тi, кому вдалося залишити Полтаву. Як ви виходили з мiста?
Нас 52 чоловiки в будiвлi торгово-розважального центру «Киiв» по вулицi Зенькiвськiй (ми забарикадувались на п’ятому поверсi). Ми з великими труднощами здержуемось – кожну нiч цi iстоти нападають на будiвлю – б’ють вiкна i намагаються пролiзти. У будiвлi ще е iжа, але, боюсь, ми не протримаемось довго, адже iх усе бiльше i бiльше – кожну нiч iх приходить усе бiльше.
Армiя уже давно покинула мiсто – тут геть нiкого не видно по окрузi.
Люди – з нас половина не мiсцевих, ми не знаемо область, не дуже добре знаемо навiть Полтавський район з найближчими околицями, тому, якщо хтось вибирався з мiста нещодавно – скажiть, якою дорогою нам рухатись, де безпечнiше?
Можливо, хтось ще залишився в мiстi – давайте об’еднаемось i будемо вибиратися разом.
Ми забирались на дах i оглядали околицi – нiяких ознак перебування людей ми не помiтили, i так уже шiсть днiв поспiль. Вчора ми ризикнули вибратись на дах пiсля спадання сутiнок в надii побачити якiсь вогнi, але марно.
Мiсто абсолютно мертве i темне – освiтлення нiде не працюе, а ще ми бачили, як декiлька цих iстот кружляють над будинками.
Люди – вiдгукнiться, хто-небудь, вiдгукнiться, ми не знаемо, скiльки ми ще протримаемось…
п. с:
Інколи ми бачимо, як вдень над мiстом пролiтають вiйськовi гелiкоптери та лiтаки, але вони на нас не реагують.
fly999
(…)
…
Реестрацiя: 11.01.2016
Повiдомлень: 64
Люди – хто з Житомира або областi?
Може, хтось був там недавно?
Яка ситуацiя в Житомирi, там ще е люди чи евакуйованi, там ще е армiя? Ходять чутки – у мiстi багато бандформувань…
Мене звати Андрiй Лисовець, у мене десь там лишилась сiм’я – дружина Алiна Лисовець та батьки Олег Михайлович Лисовець та Антонiна Федорiвна Лисовець. Може, хтось iх бачив, знае про них?
Зараз ми у Львовi – тут вiдносно спокiйно… дiе комендантська година, iжi й медикаментiв вистачае, армiя патрулюе вулицi та обороняе нас вiд кровопивцiв – iх майже немае в мiстi.
Цi урядовi дегенерати не дають геть нiякоi iнформацii про сусiднi регiони…
Pt. Ryan
(How do you kill what's already dead?)
…
Реестрацiя: 10.12.2015
Повiдомлень: 247
Увага всiм – армiя покидае Харкiв!
