Армiйський спецназ провiв операцiю, за яку потiм офiцерiв нагородили i про яку навiть частково розказали у вечiрнiх новинах на державному телеканалi краiни, що стрiмко розпадалася. Там було сказано, що силовi структури попередили спробу заволодiння зброею з вiдчужених територiй групою радикальних екстремiстiв.
Спецназiвцi забрали iхнi тiла як доказ, i вже через декiлька годин вiйськово-транспортний борт вiз iх з Комсомольська в Лебедин, аби виставити там на огляд всiляких прокурорiв та решти вiдразливих пик.
3
Колони бронетехнiки ввiйшли в столицю краiни десь перед сходом сонця i повнiстю паралiзували рух транспорту в нiй. З центру час вiд часу доносились автоматнi черги, а провiднi iнформацiйнi агентства свiту вже через якiсь пiвгодини пiсля вводу вiйськ повсюдно демонстрували кадри вiдеозйомки з розпростертими на обочинах вулиць людськими трупами.
Була середина жовтня, вже по-осiнньому сирi i холоднi пориви вiтру ганяли зжовкле листя по пустих, зранених танковими траками проiжджих частинах. За тим об’ектив вiдеокамери фокусувався на державному прапорi, що в’яло смикався в поривах холодного вiтру над дверима якоiсь iз установ в урядовому кварталi. За тим було видно широку панораму мiста з млявим осiннiм свiтанням поверх нього i димом, що пiдiймався в декiлькох мiсцях над урядовим кварталом. А потiм камера деякий час супроводжувала пару бойових гелiкоптерiв мiсцевоi армii, що швидко проносились над мiстом, рухаючись кудись в бiк млявого свiтання та час вiд часу вiдстрiлюючи тепловi пастки.
Титри пiд роликом засвiдчували: «Уряд вводить вiйська в столицю, аби запобiгти спробi державного перевороту».
Словом, в центрi було небезпечно, i домовлятись доводилось в однiй iз непримiтних квартир у спальному районi за слушною порадою чоловiка. Вiн тепер стояв на балконi в дiловому костюмi без пiджака i палив, роблячи надмiру глибокi затяжки, а жiнка дивилась на нього в цей час, не вiдводячи погляду. Вона стояла в кутку балкона, обхопивши лiктi i схрестивши ноги – така тендiтна i тиха, з якимсь постiйно по-дiвочому грайливим i несерйозним виразом обличчя, усмiхненим кутиком рота i пiднятою бровою. Ця тендiтна жiночка чомусь гнiтюче дiяла на чоловiка. Вона якось наче випромiнювала незримо не мiць навiть, а могутнiсть. А цей кремезний, трохи надмiру огрядний чоловiк у строгому костюмi з краваткою та ще i значком народного депутата на лацканi знятого перед тим пiджака стояв невпевнено, немов колос на глиняних ногах, i губи його ледь помiтно дрижали.
– Це квартира одних моiх знайомих. Колись була… – мовив чоловiк. – Бережу так, про всяк випадок.
– Вiн не передумае?
– Я говорив з ним по телефону… вчора. Ви маете зрозумiти – вiн дуже дивна людина. Інколи навiть я не знаю, чого вiд нього чекати, а знайомi ми, вважайте, з самого дитинства. Але кращого за нього нiкого немае, вiн единий, хто справдi може вам у цьому допомогти. Чому ви взагалi надумали iхати туди зараз? Чому не наступного разу?
– Наступного разу може й не бути, – знизала плечима жiнка.
– Це правда. Я вiдвезу вас на вокзал, i на тому розпрощаемось, сьогоднi я виiжджаю з краiни.
– Уряд евакуюють? – спитала жiнка, i не ясно було, чи вона ото так збиткуеться, чи говорить всерйоз.
Чоловiк у вiдповiдь криво всмiхнувся:
– Не знаю як уряд, а я маю намiр евакуюватись.
Вiн ще раз оглянув з вiкна балкону той шматок столицi його рiдноi краiни, котрий зараз був доступний його погляду i… Важко було сказати, чи вiдчував вiн, що бачить тутешнiй свiтанок останнiй раз в життi.
4
МІЙ ЛИСТ ІЗ КИЄВА
(Тетяна Тармашева)[1 - Тетяна Тармашева – одна з найпопулярнiших украiнських письменникiв, автор публiцистичних есе. Їi твори очолюють рейтинги сучасноi украiнськоi лiтератури та широко вiдомi в свiтi.]
Сьогоднi ми вперше почули тривожнi новини про росiйський спецназ, мовбито нинi розквартирований у будiвлi президентськоi адмiнiстрацii в центрi столицi. Перевдягненi в форму украiнських збройних сил вiйськовослужбовцi РФ мовбито з хвилини на хвилину чекають наказу про початок атаки на протестувальникiв, а в цей самий час в украiнських аеропортах сiдають росiйськi вiйськовi лiтаки.
Імовiрно, в кремлiвських очiльникiв вичерпались всi способи впливу на результати нещодавнiх перевиборiв, i тепер силове розв’язання цього конфлiкту стало вже неминучим. Комусь на Заходi це нагадуе Польщу 1980-го або Прагу 1989-го, але нам тут це все видаеться значно серйознiшим. Адже всi попереднi роки на виду у всього свiту об нашу краiну витирали ноги, i громадяни не могли врештi не вiдреагувати на це, хоча б i таким от чином.
Що сказати – менi самiй iнколи видаеться, що краiну хочуть подiлити, як ту ж Польщу в 39-му. І головним арбiтром у цьому процесi виступае саме Москва. І всiм зрозумiло, що заклики до якоiсь федералiзацii, що долинають звiдти через державнi телеканали та дипломатичнi мiсii – це не що iнше, як роздiлення (розвал) нашоi краiни. І всi розумiють, що якщо б це все не педалювалось роками, якби не велась ця експансивна гуманiтарно-культурна полiтика, то за цi два десятилiття можна було б щось змiнити, але зараз уже нi, час безповоротно втрачено.
Бiльше того – щось можна було змiнити й два мiсяцi тому. І першi жертви сутичок з силовиками (поки – своiми рiдними силовиками, хоча б по шевронах на формi) були б нинi живi. Не повинно було статися так, що молодi хлопцi заплатили життями за те, що цинiчний стариган пенсiйного вiку просидiв ще два мiсяцi в мiнiстерському крiслi, але так сталося, на жаль, так сталося.
Але навiть зараз, пiсля таких трагiчних подiй, ще, здаеться, не всi нашi спiввiтчизники розумiють серйознiсть ситуацii. Або не хочуть розумiти. Замiсть того, аби всiм суспiльством стати на захист своiх елементарних свобод та справедливостi (i соцiальноi в тому числi, не кажучи про всiлякi iншi), державного устрою, своеi молодi, свого майбутнього та всього iншого бiльшiсть iз нас про щось дискутуе в блогах i на кухнях, намагаемось показати, що ми розумнiшi за якийсь абстрактний натовп та при цьому ще й звинувачуемо один одного в недалекоглядностi (i це в кращому випадку).
Проте саме зараз, як менi видаеться, прийшов час скинути всi маски i розставити нарештi всi крапки над «i». Всi небайдужi люди, котрi, так само як i я, вважають росiйську зовнiшню полiтику експансивною, поки в них ще е час, мають вiдкрито i однозначно сказати про свою пiдтримку захiдного вектору та европейських цiнностей, заявити про свою солiдарнiсть з ЄС та США. Врештi, нам усiм зараз зрозумiло, чому захiднi лiберали завжди остерiгались Росii, мовби певноi орди. Адже це i е орда, i поводить ця держава себе, як орда i агресор, i якщо ii зараз не зупинити всiм миром, то станеться глобальна катастрофа.
Я з усiею вiдповiдальнiстю заявляю, що по-справжньому пишаюсь людьми на барикадах i вiдкидаю будь-якi стороннi мiркування про вiдсутнiсть у нас громадянського суспiльства. Бiльше того – можливо, уперше в життi я по-справжньому пишаюсь своiм суспiльством. Ми показали солiдарнiсть iз Заходом, ставши на захист захiдних цiнностей, хоча нами довго й нехтували, але ми показали, що це було безпiдставно. Разом з тим я вiдкидаю мiркування про якусь сакральну еднiсть нашого суспiльства i нашоi краiни з пiвнiчним сусiдом, i навiть не вважаю за необхiдне вступати в полемiку з дубовою пропагандою з цього приводу. Також я вiдкидаю мiркування про нацiоналiзм, що буцiмто процвiтае в суспiльствi та зокрема в середовищi протестувальникiв, i також не вважаю за необхiдне вступати з цього приводу в полемiку з офiцiйною росiйською пропагандою.
Також хотiлося б зараз зауважити, що серед моiх спiввiтчизникiв шириться хибне уявлення про краiну-агресора, мовляв, лише керiвництво цiеi краiни зацiкавлене в силовому сценарii, а суспiльство нi. Послухайте, росiйська полiтика – це не сам президент, не сам лиш уряд. В Росii iснують мiльйони людей, котрi абсолютно щиро мрiють про своерiдну геополiтичну помсту i готовi хоч зараз розiрвати нашу краiну на шматки або стерти ii з лиця землi, я давно про це попереджала, але знову ж таки – я не Герцен i не Чернишевський, аби розбиратися в iхнiх нацiональних комплексах, нехай розбираються самi. Але образливi, агресивнi i не пiдкрiпленi нiчим випади вiд них в бiк моеi рiдноi краiни та мого суспiльства я не буду терпiти.
З заявами США та ЄС я цiлком солiдарна, спiввiтчизникiв на барикадах цiлковито пiдтримую. До придворних псiв iз росiйського МЗС, засобiв масовоi iнформацii, iх великорозумноi iнтелiгенцii, а також значноi частини нашого нинiшнього уряду я ставлюсь зi зневагою. Всi вони ще отримають свое, на все свiй час.
Разом з тим я не знiмаю з себе вiдповiдальностi – я, як i мiльйони спiвгромадян, либонь, зробила не все, що могла, для укрiплення нашоi державностi, i на багато яких речей дивилася з нiмою згодою, це й вбивае мене тепер. Але це мiй грiх, i менi з ним жити. Або – помирати з ним. Завтра я йду в урядовий квартал. Я не знаю, чим це скiнчиться для мене та для решти, але цiлком свiдомо закликаю всiх небайдужих пiдтримати нас там, адже нiхто, крiм нас, нинi не врятуе нашу краiну. Хай допоможе нам Бог!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
