Тiльки сiли за стiл, прийшли сусiди, що жили пiд ними. Дружина забiгала перед Павлом. Вiктор Андрiйович давно пiдозрював, що у iхнiх взаеминах не все так просто, але з того часу, як познайомився з Олею, перестав ревнувати дружину.
Вже сiли, випили, навiть третiй тост за любов проголосили, коли пришвендяв Михайло Михайлович, давнiй його пацiент. Його нiколи не запрошували, але вiн неодмiнно приходив щороку, вiтав доктора з днем народження i неодмiнно дарував стару книгу зi своiх запасiв. Назбирався вже добрий десяток томикiв. Вiктор Андрiйович iх нiколи не читав, лише переглядав, бачив пiдкреслене олiвцем, щось написане на полях нерозбiрливим почерком. Дружина пропонувала цi книги викинути на смiтник чи хоча би здати в макулатуру, хоча й не знала, де тепер приймають папiр, але вiн не давав, а без нього вона не наважувалась це робити. Через цi клятi книги вони часто сварились. Виходило, що лише подарунки Михайла Михайловича заважають iй навести лад у квартирi. Вiктор Андрiйович не викидав книжок Михайла Михайловича ще i з тiеi причини, що той мiг посеред року забiгти, попросити свою ж, подаровану ним, книгу, яку неодмiнно повертав через мiсяць-другий. Нi доктор, нi пацiент не вбачали в цьому чогось надзвичайного.
Скоро всi добряче випили, i сусiд Павло став зiзнаватися в коханнi його дружинi. Це виглядало нiби жартiвливо, i Вiктор Андрiйович пiдтримував цю гру, але навiть неозброеним оком було видно, що це йому неприемно. Сусiдка ледве вмовила п’яного чоловiка пiти додому i все вибачалась чомусь перед дружиною Вiктора Андрiйовича, боячись йому самому глянути в очi.
Психiатри були стiйкими, але першою заметушилась Юля, сказавши, що час додому. Було видно, що Любочка хоче залишитись, бо iй так сподобалась компанiя, але сувора начальниця нiби збiсилася.
Михайло Михайлович заснув у крiслi, i його ледве вдалося розбудити. Вiктор Андрiйович хотiв допомогти дружинi й доньцi прибрати зi столу, але йому як iменниковi не дали цього зробити.
Дружина була зла, а вiн не хотiв нариватися, вдаючи, що все нормально.
Тiльки-но полягали спати, задзеленчав мобiльний. Дружина нiби цього й чекала. Вона метнулась до чоловiкового мобiльного. Там вибило «Сергiй Петрович» – i вона з розчаруванням передала телефон чоловiковi.
Сергiй Петрович – це була Оля. Знаючи ревнивий характер дружини, вiн так ii зашифрував, аби не було несподiванок.
– Доброго вечора, Сергiю Петровичу! – Вiктор Андрiйович намагався бути спокiйним. – Та краще пiзно, нiж нiколи. Дякую, дякую… Так, все нормально. А ви як? Я вам завтра зателефоную, треба проконсультуватись. Добранiч!
Вiн думав про Олю, яка святкувала його день народження у нiчному барi i тiльки що сказала, що кохае його без тями. Дружина думала про щось свое, а потiм запитала:
– А хто такий Сергiй Петрович?
– Сергiй Петрович? – Вiктор Андрiйович був вiд щастя на сьомому небi, але дружина, здаеться, вже нiчого не помiчала. – Професор iз Киева, обiцяв приiхати до нас, познайомлю.
Бiльше дружинi було нецiкаво розмовляти з чоловiком, вона вiдвернулася до стiни i швидко заснула.
Вiктор Андрiйович вийшов iз спальнi у кiмнату, набрав Олин номер, але операторка повiдомила, що абонент знаходиться поза зоною досяжностi.
До кiмнати увiйшла донька, i вiн зрадiв.
– Оля тебе привiтала? – Вони були сучасними i звiрялись одне одному, не пiдпускаючи до себе матiр i дружину в однiй особi.
– Нещодавно. Каже, що святкуе з друзями мiй день народження.
– Так воно i е, – серйозно мовила донька.
Вона сiла йому на колiна, обiйняла за шию й сумно подивилась в очi.
– Тату, твiй день народження вже минув, так що можу тобi сказати неприемну новину.
Вiн весь напружився, але нiчого не запитав.
– Я, здаеться, вагiтна, – мовила донька пiсля нетривкоi паузи.
Вiктор Андрiйович, здаеться, був готовий до цього, хоча, звичайно, не думав про щось подiбне.
Їй стало цiкаво, що вiн так спокiйно сприйняв цю звiстку.
– І хто цей герой? – нарештi запитав вiн. Страшенно хотiлося курити, але очiкував на вiдповiдь.
– А я знаю! – була вiдповiдь.
Вона була щирою, а його нiби хтось пiдiрвав iз середини.
– Ти що, здурiла?
– Не знаю. Може, Ромка. Може, Юрка.
Їх вiн не знав i не став розпитувати.
– А презервативи сучасна молодь не використовуе? – Вiктор Андрiйович намагався бути iронiчним, але вийшло якось по-злому.
Донька зiскочила з його колiн i сiла навпроти.
– Ти маеш знайомого лiкаря?
Вiн усе зрозумiв i, намагаючись надати переконливостi своiм словам, сказав:
– Ти ж знаеш, що пiсля аборту жiнка вже може не народити дитину.
Помовчали.
– А, може, я й не вагiтна. Валька каже, що в мене може бути затримка.
Вона знову була безтурботною дитиною. Але все ж ii ще щось муляло, i вiн це вiдчув.
– Ти будеш розлучатися з мамою? – З силою вичавила iз себе.
– З чого ти взяла?
– Ну, Оля…
Вiн помовчав, аж тепер закурив, встав, випускаючи дим у кватирку.
– Давай ти виконаеш одне мое прохання, а я потiм колись одне твое.
– Давай. – Вона усмiхнулась, бо iм подобались цi, ще з дитинства, iгри.
– Йди спати…
– У-у-у… – Вирвалось у неi незадоволення, бо цього вiд батька вона сподiвалася найменше. Але умови гри були прийнятi.
– Добранiч! – Вона чмокнула його в щiчку i пiшла до своеi кiмнати.
Вiн кивнув головою, заглиблений у своi роздуми. Ще цього йому не вистачало! Хотiлося вити, а замiсть цього кусав цигарку i випльовував тютюн у кватирку.
Вiктор Андрiйович вирiшив усе розповiсти дружинi, але лише через декiлька днiв, пiдготувавши ii, щоби та не вибухнула, а донька знову на декiлька днiв не втекла з дому, як це вже траплялося. А, може, все минеться?
Вмостився бiля дружини, яка мирно сопiла. Сон довго не йшов до нього, а потiм наснилося, що Сергiй утiкае з психушки, його наздоганяе санiтар Павло, збивае кулаком на землю i копае.
