Гойдалка

Тіронійські Діти Атри8, які першими побачили цю істоту, щойно звільнену від протиперевантажного гелю, вирішили, що з них познущалися. Попереджені єдиновірцями з Ноли, вони піднесено чекали на прибуття пророкованого Саошианта, а натомість зустріли живу ляльку. Зроблену на замовлення якогось хтивого багатія працівницю секс-індустрії. Навіть клони визнали недоречність та вульгарність цього створіння, вузько призначеного для втілення бридких фантазій.

Істинно віруючі, вони не насмілювалися висловлювати вголос свої сумніви. Проте в їхніх розгублених поглядах народжувалися та розгортались питання, що не отримували належної відповіді.

«Невже сподіваний Спаситель Осьового народу, – запитували очі вірних, – перед вирішальною битвою увійшов до тіла неповнолітньої повії? Для чого Йому така маска? Чи повірять у Його місію ті, хто побачить замість могутнього вождя ноланську ляльку?»

Танга не належала до тих, хто надавав великого значення тілесним формам, у які за потребою огортала себе Аша-істина, проте і в її гартованому єстві народився протест. Особливо її дратували очі прибульця (прибулиці). На тверде переконання Танги, очі Спасителя мали запалювати вірних на напружене та безумовне служіння. Проте в тих очах, які вона бачила напроти, не було й натяку на духовне полум’я вогненного божества.

«Світлоносцеві не личить мати такі пусті очі», – вирішила отаманша контрабандистів, а вголос мовила:

– Ми просимо тебе дати нам істинний знак Спасителя, щоб Діти Атри отверділи у вірі і сповнились рішучості.

– Я знаю звичаї нескореної Тіронії, – відповіла (відповів) людина-лялька. – Я готовий пройти випробування.

– Я кажу не про випробування, а про знак.

– Знак не забариться.

– Добре, – кивнула Танга після недовгого мовчання. – Йди за мною.

Вона повела людину-ляльку до нижніх рівнів старовинної виробки, яка тягнулась, наче нора велетенських щурів-ратанів, на північ від житлового купола «Ліфанії-8». Ці лабіринти ніколи не знали пасток і спостережних систем Джи Тау. Навіть у чорні часи придушення клонських повстань глибинна цитадель залишилась неприступною для бойових кіборгів і штурмових загонів Четвертого флоту. Втративши сотні бійців і роботів, карателі задовільнились тим, що підірвали в шахтних колодязях потужні термобаричні бомби.

Того дня вогонь поглинув Дітей вогню.

Клони вірили, що душі спалених оборонців й досі, за волею Благого Атри, блукають під землею невідомщеними та настороженими. Що вони незримо охороняють вкриті чорною кіркою зали, коридори і лази, доводячи до божевілля тих ворогів, які наважуються забратись до підпільного царства.

Випаленими тунелями Танга вела прибульця (прибулицю) до місця випробувань. Клони-охоронці мовчки йшли попереду і ззаду, готові померти за посланця благих Сил. Навколо простяглась непроглядна темрява, але ніхто не запалював вогнів. Танга і клони бачили у темряві завдяки зоровим імплантатам, але людина-лялька такого пристрою не мала. В ній не знайшли жодного імплантату. Тому Танга напружилась, коли перед ними виникло нешироке провалля. Невидимі для прибульця (прибулиці), клони, що йшли в авангарді, звично перестрибнули через розколину. Танга готова була підхопити людину-ляльку, якби їй загрожувало падіння, але прибулець (прибулиця) граційним стрибком подолав (подолала) небезпечне місце.

Такий фокус сподобався Танзі.

«Ця лялька не така проста, якою здається», – зрозуміла вона. За годину вони дійшли до Зали Перепусток. Так називалась невелика печера, де в давні часи Діти Атри ставили варту, що охороняла шлях до глибших рівнів підземного лабіринту. Тепер тут мешкали ті з Дітей, які повністю посвятили себе Аші-істині і не бажали спілкуватися з прогнилим світом. Серед них жила стара клонка-провидиця, котра вміла передбачати небезпеку, виявляти імперських шпигунів, агентів наркомафії і викривати зрадників.

Печеру освітлювали світильники, зроблені у вигляді срібних і золотих дерев. Танга згадала той день, коли мати вперше привела її, дев’ятирічну дівчинку, до Зали Перепусток. Тоді маленька сповідниця Атри запитала маму:

– Чому ці дерева не зробили зеленими?

– Їх зробили срібними і золотими в пам’ять про священні дерева Атри.

– Священні дерева ростуть на Землі?

– Вони росли там, але їх знищили слуги мороку. Священні дерева сяяли світлом Аши-істини і засліплювали слуг мороку. Тому вони послали чудисько, і воно знищило священні дерева.

Маленька Танга уявила потворне і хиже чудисько. Воно було подібне на щура-мутанта. На швидке і спритне страховисько, яке полювало на дітей і свійських тварин у житловому куполі. Танзі захотілось плакати. Мати тоді пояснила їй, що Діти Атри ніколи не повинні плакати, тому що їхні сльози підсилюють і втішають володарів мороку. З того часу Танга плакала рідко.

Майже не плакала.

Доросла Танга подивилась на людину-ляльку, освітлену образами священних дерев. Химерне сяйво несподівано виокремило її обличчя – мертвотно-біле, застигле у незворушній порцеляновій досконалості. Й нова хвиля зловісного передчуття пройшлась єством контрабандистки.

Людина-лялька наче відчула настрій Танги. Вона кинула на контрабандистку свій стомлено-безбарвний погляд, і горло Танги стиснув спазм. Наче зашморг перехопив шийні м’язи. Вона захлинулась слиною, закашлялась й ледь не втратила свідомості. Танга раптом зрозуміла, що ця істота з порцеляновим личком може будь-якої миті вбити її. Та не лише її, а й будь-кого одним лише зусиллям волі.

«Не всі чудиська подібні до ратанів», – подумала контрабандистка.

«Не всі», – сказав чужий голос в її голові.

«Так ти й думки вмієш читати?»

«Я багато чого вмію. Де там та ваша провидиця? Кличте її сюди.

Немає часу на ритуали».

– Закличте провидицю, – наказала Танга. Тепер вона намагалась не думати. Принаймні не будувати з думок систему.

Її почули. За хвилину клони принесли вузькі полотняні ноші, на яких сиділа старезна жінка. Спочатку провидиця наче спала. Голова її була похилена, очі закриті.

Але за мить вона підвела голову й прикипіла очима до людини-ляльки.

– Хто ти? – прохрипіла провидиця.

Танзі здалось, що стара налякана. Отаманша ніколи не бачила провидицю наляканою, проте не здивувалась. Вона вже зрозуміла, що ціла Тіронія за всі віки колонізації не бачила істоти, подібної до людини-ляльки.

– Я Проклятий, який повстав для помсти. Я вимолений і очікуваний. Я Саошиант.

– Хто ти? – Танга побачила, як вібрують бганки шкіри на обличчі провидиці. Як хвилювання, змішане з підозрою та безсиллям, котиться ним від перенісся до вух і шиї.

– Сама скажи. Нехай усі почують.

– Що саме сказати? – ці слова стара клонка прошепотіла. Лише Танга і клони, які тримали ноші, почули розгублене шелестіння, що сповзло з її губ.

– Тобі видніше. Адже це ти провидиця.

– Я не… В мене немає слів. Потрібних слів.

– Люди за тисячоліття попридумували стільки усяких слів, – ледь знизав плечима прибулець. – А тобі їх чомусь бракує. Чого так?

– Тому що… – провидиця замовкла, але мовила знову і голос її зміцнів: – Ти – бог. Древній бог, дуже древній… – обличчя старої на мить розгладилось, наче нестерпне, межове здивування пройшлось по ньому праскою. – О, святі Сили, наскільки… Який древній…

Танга зауважила: називаючи прибульця богом, провидиця використала не звичне для тіронійських Дітей Атри слово «егурі»9, а рідкісне в мові посвячених дастуран «амерті». Згідно з молитовним досвідом Танги, цей божественний титул супроводжував ритуальні згадки про темні й грізні сутності. Точного його значення отаманша не знала. Щось пов’язане із безсмертям.

«Навряд чи прибулець відчув різницю», – промайнуло в голові Танги. Тіронійка наказала собі не розгортати цю думку у складніші судження.

– Цілком вірно, – з незмінно безбарвною інтонацією підтвердила слова провидиці людина-лялька. – Тепер можеш відпочити.

Голова провидиці хитнулась, її очі згасли. З неї немов вийшло щось вперте, що надавало старезному тілу форми. Незграбною масою плоть провидиці осіла на ноші. З рота витікла цівка слюни.

– Ти вбив її? – не втрималась Танга.

– Вона стомилась. Дуже стомилась. Я її відпустив.

– У смерть?

– Смерті немає, Танго. Є лише інший спосіб буття. Щоправда, не настільки різноманітний, як цей.

– Що тобі потрібно? – Танга намагалась не дивитись на мертву провидицю.

– Для початку мені потрібно до Гірчичної пустелі. До міста Саїд. – Це місто було зруйноване під час останньої революції. Там тепер ніхто не живе.

– Тоді мені потрібні руїни Саїду. Доправте мене туди.

– Ми підготуємо експедицію.

– І якнайшвидше, Танго. В мене обмаль часу.

Тіронія(вибірка з історичної довідки для туроператорів)

Землеподібна планета Тіронія, третя в системі зірки Хаябуси (HD10647), була відкрита за допомогою Великого Місячного телескопа у 2095 році ЕП. Тоді ж отримала свою назву, яку придумав син одного з операторів телескопа. Було встановлено, що планета обертається навколо своєї зірки за сто дев’яносто шість земних діб.

Перші безпілотні апарати землян досягли околиць Хаябуси через вісімдесят років. Вони встановили, що Тіронія – пустельна планета з аргоново-азотною атмосферою, незначними підповерхневими запасами рідкої води і сезонними річками, які усі до одної пересихають у літній період. Тяжіння на її поверхні ледь перевищує земне, а сильне магнітне поле захищає поверхню від космічного опромінювання.

Завдяки значному нахилу осі планети відносно площини обертання навколо Хаябуси, температура в екваторіальній зоні коливається від плюс сорока градусів Цельсія до мінус вісімдесяти. Різка сезонність супроводжується пиловими бурями планетарного масштабу. Поблизу полюсів є території, постійно вкриті товстим шаром криги та сніговим покровом. Таким чином, Тіронія разюче подібна до Марса, але значно більша за Червону планету і краще захищена від галактичної радіації.

Біосфера планети знаходиться на примітивній стадії розвитку і представлена здебільшого грибками і грибами, які, на думку ксеноботаників, є прямими родичами земних грибів. Вважається, що на Тіронію вони, так само, як і на Землю, потрапили за допомогою міжзоряних комет – уламків гіпотетичної Дощової планети, галактичної прабатьківщини грибів. Довший час Тіронія не цікавила землян як об’єкт для колонізації. Лише у 156 році ЕВ ресурсна компанія «Аванта» отримала дозвіл на розвідку природних копалин на Тіронії. Першими людьми, які ступили на Тіронію, стали працівники «Аванти», що висадились на планеті з борту зорельота «Гарм».

У подальші десятиліття доля Тіронії визначилась. Вона стала місцем видобутку тих рідкісних металів та мінералів, технології молекулярного синтезу яких або неможливі зовсім, або ж дорожчі за видобуток на ресурсних планетах. З часом, на базі гірничої справи, розвинулись галузі органічного та неорганічного синтезу надскладних молекулярних сполук. У ті часи Тіронію називали «планетою хіміків».

Колонізація Тіронії проводилась на комерційній основі, без фінансової підтримки імперського уряду. Окрім «Аванти» в розробці корисних копалин на першому етапі колонізації прийняли участь трансзоряні монополії «Оакл» і «ТСС». Відповідно, колонізація відбувалась в умовах жорсткої економії та фінансової доцільності. Житлові куполи та підземні поселення Тіронії, де на 415 рік проживало двадцять дев’ять мільйонів природнонароджених і клонів, стали загальновизнаними взірцями тісноти, примітивного обладнання та неякісного обслуговування мешканців. У періоди Смут економічні кризи та тотальна корупція раз у раз ставили господарство колонії на межу виживання.

Ще однією проблемою стали грибкові епідемії серед колоністів. Майже всі вони є носіями представників місцевої паразитичної флори. Для придушення хронічних грибкових заражень практично кожний колоніст регулярно піддається профілактичній хіміотерапії. Це впливає на стан здоров’я й тривалість життя тіронійців. Мало хто з них доживає до ста років.

Ще однією проблемою тіронійців є традиційно високий рівень споживання алкоголю і наркотиків. Як серед природнонароджених, так і серед клонів є мільйони практично непрацездатних наркоманів. Обидві громади – людська і клонська – взяли на себе клопіт утримання цих осіб суспільним коштом, що відволікає значні ресурси та створює безліч соціальних негараздів. Наркомафія, поряд з контрабандистами формує численну і розгалужену злочинну складову тіронійського соціуму.

Більшість з працюючого населення Тіронії – оператори, техніки та інженери з обслуговування виробничого та комунікаційного обладнання. В копальнях та на периферійних рудних провінціях використовують клонів. Природнонароджені громадяни колонії контролюють та обслуговують складніші виробничі процеси, в тому числі і на хімічних фабриках. На позаатмосферні військові підприємства, на орбітальні поселення та наукові бази клонів взагалі не допускають. Натомість на фермах, плантаціях їстивних водоростей та на фабриках молекулярно-синтезованої та циркулярно-відновленої їжі працюють сотні тисяч клонів. Це століттями гальмує процес роботизації харчової промисловості. Спроби замінити клонів роботами незмінно призводять до заворушень і повстань.

Статус «малого світу» і право представництва в Сенаті Тіронія отримала у 288 році, а з 365 року представництво в Сенаті було розширено до одинадцяти осіб. Політично активні колоністи у своєму протистоянні з корпораціями завжди апелювали до імперського уряду. У найтяжчі для Імперії часи Тіронія незмінно зберігала вірність центральній владі. Ще за доби Еарлана ІІ на орбіті планети здійснювались ремонт та відновлення військових кораблів. А з кінця минулого століття Тіронія з ремонтної бази Зоряного Флоту перетворилась на одного з головних постачальників корабельних двигунів. Перший орбітальний завод з повним виробничим циклом почав виробляти рушійні секції зорельотів у 397 році.

Сумнівну славу Тіронії принесли тривалі конфлікти між природнонародженими колоністами і робочими клонами. Кількість останніх завжди у кілька разів перевищувала число повноправних громадян. Всі без винятку повстання клонів на Тіронії відзначались безпрецедентною жорстокістю та непримиренністю. Число жертв з обидвох боків обчислюється десятками й навіть (як під час повстання 356 року) сотнями тисяч. Відповідальний за безпеку колонії Четвертий флот незмінно придушував клонські революції, проте їхні негативні наслідки відчуваються й дотепер.

В останні десятиліття відбувалось подальше розмежування клонської громади і суспільства природнонароджених. Населені пункти планети фактично розділені на купольні міста, де живуть повноцінні громадяни, і на підземні поселення клонів. При цьому колоніальна адміністрація практично не контролює ситуацію в місцях компактного проживання робочих клонів. Усі спроби встановити в підземних поселеннях регулярну владу колонії закінчуються безжальним терором проти адміністраторів та правоохоронців. Контроль там здійснюють релігійні авторитети, мафіозні ватажки та виборні шерифи з клонів. Навіть короткочасне вимушене або випадкове перебування природнонародженого на території, де діє формальна юрисдикція клонських шерифів, містить смертельну небезпеку для нього.

Характерний для правління династиї Ойзеле процес поступової соціальної інтеграції клонів і напівкровок у людське суспільство практично не зачепив Тіронії. Жоден з клонів не увійшов до органів самоврядування колонії, жоден не отримав ані офіцерської, ані сержантської посади в поліційних підрозділах. Навіть серед комунальних техніків кількість клонів та напівкровок не перевищує двох відсотків. Відчуження між людьми і клонами зберігається на Тіронії у параметрах середини минулого століття, і, на думку більшості соціологів, загрожує колоністам новими кровопролитними революціями.

5

Космодром «Центральний», планета Нола (4КВ06:2), зоряна система Ніргарі25 юна 417 року Ери Відновлення

Сон здолав генерала Маркова на шляху до космодрому.

Йому наснились вкрай недружні істоти, схожі на хижих земних птахів. Вони полювали на людей і робили з впійманими щось недобре. Чи то видоювали за допомогою блискучих пристроїв, чи то виймали з них органи. Хижаки невідступно переслідували сновидця. Він тікав від них темними переходами, дерся кудись драбинами, біг площами і стрибав до колодязів, де чаїлася зловісна темрява. Але птахи не відставали; шурхотіли пір’ям за його спиною, дряпали кігтями стіни тунелів і коридорів, сичали та скорочували відстань. Вони наповнювали собою все залишене ним при втечі, і він знав: варто лише озирнутися, і вони схоплять його, наповнять собою, не залишаючи ані краплини для його прагнень і його вибору.

Марков випірнув з кошмару за кілька хвилин до прибуття на відомчий термінал поліції.

Три години тому вдалось ідентифікувати Ленго у записах вуличного відеоспостереження. Тим записам минуло тридцять дві доби. Ще за двадцять хвилин на комунікаторі Маркова з’явилася схема переміщень клона містами і поселеннями Ноли. Слід Ленго обривався в ангарах комплектації вантажів. Генерал вирішив їх відвідати. Ще під час перебування в апартаментах намісниці він переконався, що безпосередні враження дозволяють ширше глянути на обставини слідства. На дрібниці, котрі на перший погляд виглядають не надто важливими.

Поки генерала доправляли до головного порту планети, поліція і Джи Тау здійснили арешти всіх працівників космодрому, з якими Ленго контактував або ж міг контактувати. Марков наказав почати допити без нього, й тільки тепер отримав перші результати від дізнавачів.

Виявилось, що сповідникам Атри вдалось підмінити вміст контейнеру, призначеного для наукової експедиції. Контейнер завантажили до транспортного корабля, що йшов до системи Хаябуси. Кінцевим пунктом його мандрівки призначили планету Байтан, куди його мав доправити зорельот «Гвідо Бастардо».

Марков уперше чув про планету з такою назвою. Байтан обертався навколо зірки Сянайгун, віддаленої від зони розселення землян на тридцять парсеків. Ця планета з примітивною біосферою лише нещодавно привернула до себе увагу. Зонд пройшов на відстані десяти мільйонів кілометрів від Байтана, а скинутий з нього дослідницький робот зазнав аварії при спробі вийти на планетарну орбіту. Вчених, серед іншого, зацікавила насичена киснем атмосфера планети та його теплий екваторіальний океан. Ноланський Університет вніс планету до переліку цілей для перспективних пілотованих місій. Довгий час імперська адміністрація не виділяла коштів, й лише в кінці правління останнього з Ойзеле справа зрушилась. Експедиція на «Бастардо» мала стати першою зустріччю землян з далеким кисневим світом та всією системою Сянайгун.

Коли Марков заходив до місцевої «червоної зони», де тривали допити, його комунікатор прийняв найсвіжішу інформацію. «Гвідо Бастардо» вже відправили до Байтана. Тіронійський координатор повідомив, що корабель залишив тривимірний світ на Десятому лімесі.

«Тварюка знову вислизнула!» – такою була перша думка Маркова.

Він краєм ока глянув на якогось на смерть переляканого ноланця, котрого сповивали у плівковий детектор брехні, і пройшов до кабінету начальника портової поліції. Він виявився просторим і комфортним. Тут росли пальми і пахло флоксами. Поляризоване світло не стомлювало очей. Генерал наказав залишити його на самоті, звільнився від захисних обладунків і вмостився у кріслі, схожому з протиперевантажним коконом. Шукаючи для тіла найзручнішого положення, він машинально натиснув на підлокітний сенсор. Кабінет заповнила напівпрозора тривимірна схема космодрому.

«Навіщо йому Байтан? Що на тому Байтані сховано? Секретна база? Припустимо. Але чому саме там, на далекій Периферії? Звідти неможливо здійснювати оперативне втручання в імперські справи, зовсім неможливо… Тоді що це за сценарій?» – міркував генерал, спостерігаючи за еволюціями схеми. Її динамічні елементи відображали все, що відбувалось на космодромі. Рухались зображення космічних «човників», гусінню розповзалися каравани транспортних роботів, спалахували і гасли позначки завантаження і розвантаження, мінялись позначки пасажиропотоків.

Марков згадав, що тіронійський космодром будували в часи першого Туре Шактірі10 за тим самим проектом, що й тутешній. Він уявив собі, як контейнер з Ленго мандрував транспортними платформами, як його вантажили на дослідницький корабель.

«Можна було голими руками його брати, безтямного, як консерву. Процукали», – генерал нервово клацнув пальцями. Схема миттєво відреагувала на цей рух. Один з її сегментів збільшився і перетворився на тривимірну трансляцію з ангара. Марков побачив, як величезний кран вантажить до «човника» транспортний модуль. Під картинкою з’явились значки маркувань та сертифікацій, номери контейнерів та рейсові параметри.

Кольорові цифри і символи дисципліновано шикувались шеренгами, складались у стовпчики, спалахували і зникали. Жодний фахівець з логістичної служби, за всього бажання, не зміг би встигнути за квантовими мізками диспетчерів. Якби штучний інтелект космодрому допустив найменший збій, людям довелось би довго відновлювати усі ланцюжки вантажних та комплектуючих операцій. Ймовірність такого збою наближалась до нуля, але для програмістів-саботажників не існувало неможливого. Непомітна навіть для досвідчених фахівців корекція – і вантаж отримує нове призначення.

«А якщо контейнер з Ленго не полетів на Байтан?»

Виклик на комунікаторі. Генерал дозволив з’єднання.

– Сір, ми щойно завершили допит місцевого жерця Атри, – почув він голос слідчого. – Жрець впав в агресію і погрожував нам силою Ленго, якого назвав безсмертним визволителем клонів. Кричав, що клони всіх населених світів під його орудою повстануть і зметуть Імперію.

– Це все?

– Судячи з усього, сір, на Тіронії контейнер зустріли агенти ворога.

– Маю підстави вважати, що на «Бастардо» потрапив інший контейнер.

– Але ж, сір, тіронійські Джи Тау присягаються, що контейнер той самий.

– До одного місця усі їхні присяги, – розсміявся Марков. – Я народився на Тіронії і починав там помічником детектива. Я знаю, які там контрабандисти. Вони можуть підмінити не тільки контейнер, але й цілий міжзоряний борт.

– Так, сір, маєте рацію.

– І ще одне. Жерцеві прокльони також несуть в собі інформацію. Якщо у планах тієї тварюки підняти клонів на революцію, то кращого місця ніж Тіронія, годі придумати. Тіронійські клони півстоліття марять революцією. Це їхня релігія. Відданіших союзників тварюці не знайти.

– Отже, летимо на Тіронію? – в голосі слідчого чулась неприхована тривога. Грізна репутація індустріальної планети формувалась століттями.

– Так, мусимо летіти… Але самою тільки слідчою групою нам там нічого не вдіяти. У Тіронії сталеві зуби… Передай службам намісника, що мені негайно потрібні елітні бійці-командос. Навіть не елітні, а найкращі зі всіх можливих. Бажано «імперські воїни».

– На таке, сір, потрібна санкція імператора.

– Потрібна – значить, буде.

Імперські воїни(витяг з «Історії елітних підрозділів Зоряного Флоту»)

[…]Щодо найперших «імперських воїнів» історичні свідчення суперечливі. Згідно з версією, якої притримуються сучасні «воїни», найпершими отримали цей спеціальний ранг бійці елітного десантного підрозділу, який за доби Сіорана Великого базувався на рейдері В90-1 «Гайва», що був приписаний до Першого флоту. Цей легендарний підрозділ за час свого існування змінив десятки назв та індексів. Зазвичай його називають за прізвищем першого й найбільш прославленого командира – «горобці Бата». Таку назву, зокрема, має легендарний пригодницький інтерактивний серіал, створений за мотивами спогадів ветеранів підрозділу. Власне, поява згаданого серіалу і канонізувало версію про «горобців» як найперших «імперських воїнів». Інші версії тепер розглядаються як апокрифічні та альтернативні. Зокрема, та легенда, у якій першим «імперським воїном» називають навчену бойових мистецтв дівчину-Знаючу, яка нібито врятувала Сіорана під час заколоту адміралів на Альфі Альфі.

[…]Командор (пізніше – контр-адмірал) Стасос Бат очолював «горобців» протягом двадцяти трьох років. За цей час його підрозділ здійснив більше тисячі спецоперацій на десятках світів. Згідно з офіційною легендою, яка знайшла своє пафосне відображення у згаданому серіалі, сам Сіоран Великий придумав надавати найбільш заслуженим з «горобців» спеціального рангу «імперських воїнів». Надання рангу супроводжувалось врученням особливої відзнаки та великої грошової нагороди. Цей ранг довгий час вважався напівофіційним, хоча й почесним.

Існувало подібне до ордену елітне та надзвичайно секретне Братство імперських воїнів, офіційна резиденція якого до часів Другої смути знаходилась на Землі, ймовірно на Кубі. Титулярним генерал-капітаном Братства вважався сам імператор. З «імперських воїнів» формувались групи особистих охоронців членів імператорської фамілії. Деколи такі охоронці ставали дуже впливовими. Історики вважають, що «імперський воїн», відомий як Дан Дан, був не лише радником з питань безпеки, але й інтимним другом імператриці Нелі. Альфійські та земні історики саме йому приписують ініціативу у запровадженні низки непопулярних законів, впровадження яких, врешті-решт, призвело до відсторонення Нелі від престолу.