П'ятнадцятирiчний капiтан
Jules Gabriel Verne
Одним з найвiдомiших творiв великого французького письменника Жуля Верна, пригодницькi твори якого принесли йому свiтову славу, став захоплюючий роман «П'ятнадцятирiчний капiтан». Молодший матрос Дiк Сенд через нещасний випадок з екiпажем змушений стати капiтаном китобiйноi шхуни «Пiлiгрим». Трагiчна та нелегка доля спiткае ii пасажирiв, яким доведеться зiткнутися зi зрадою, обманом, стати жертвами стихii та неодноразово подивитись в очi смертi.
Жуль Верн
П’ятнадцятирiчний капiтан
Частина перша
Роздiл перший. Шхуна «Пiлiгрим»
Другого лютого 1873 року топсельна шхуна «Пiлiгрим» перебувала на 43?57’ пiвденноi широти та 165?19’ схiдноi довготи вiд Гринвiча. Це судно водотоннажнiстю чотириста тон споряджене у Сан-Франциско для полювання на китiв в пiвденних водах, належало заможному калiфорнiйському судновласнику Джемсу Уелдону; керував судном вже багато рокiв капiтан Халл.
Джемс Уелдон щорiчно вiдправляв до пiвнiчних морiв цiлу флотилiю суден – за Берингову протоку, а також до морiв Пiвденноi пiвкулi, острова Тасманii та мису Горн. «Пiлiгрим», хоча й найменший з усiх суден флотилii, вважався одним з найкращих з-помiж них. Хiд в нього був чудовий. Завдяки вiдмiнному, вельми зручному оснащенню вiн з невеликою за кiлькiстю командою досягав кордону суцiльноi криги Пiвденноi пiвкулi. Капiтан Халл вмiв маневрувати, як говорять моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують влiтку на пiвдень вiд Новоi Зеландii та мису Доброi Надii, тобто набагато нижче пiвнiчних морiв. Щоправда, це лише всього на всього невеликi за розмiром айсберги, потрiсканi та розмитi теплою водою, бiльша частина яких тане у водах Атлантичного або Тихого океанiв.
На «Пiлiгримi» пiд керiвництвом капiтана Халла, чудового моряка та одного з найкращих гарпунникiв пiвденноi флотилii, перебував екiпаж iз п’яти матросiв та одного молодшого матроса. Цього було недостатньо, оскiльки полювання на китiв вимагае достатньо великого екiпажу для обслуговування шлюпок та розбирання впольованих туш. Проте мiстер Джемс Уелдон, як i iншi судновласники, вважав, що набагато вигiднiше винайняти в Сан-Франциско лише матросiв для керування човном. В Новiй Зеландii було бiльш нiж достатньо вправних гарпунникiв та матросiв рiзноманiтних нацiональностей, безробiтних або просто покинувших свiй корабель, завжди готових найнятися на один сезон. По закiнченню промислового рейсу вони отримували розрахунок и залишалися чекати на березi наступного року, коли iхнi послуги знову могли знадобитися китобiйникам. За такоi системи судновласники економили чималi суми на платнi судновiй командi та збiльшували своi доходи вiд промислу.
Саме так дiяв i Джемс Уелдон, споряджаючи в плавання «Пiлiгрим».
Шхуна щойно закiнчила китобiйну кампанiю поблизу Пiвденного Полярного кола, але в ii трюмах залищалося ще багато мiсця для китового вуса та чимало бочок ще не заповнених ворванню. Китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рiдкiстю: далося взнаки iх нещадного винищення. Справжнi кити, яких на пiвночi називають гренландськими, а на пiвднi – австралiйськими, почали зникати i мисливцi змушенi промишляти смугачами[1 - Зi справжнiх китiв мисливцi отримують ворвань (китовий жир) – коштовну промислову сировину – та китовий вус. Китовий вус (роговi пластини) використовуеться при виготовленнi рiзноманiтних виробiв. Зi смугачiв отримують лише ворвань; пластини китового вуса розвиненi в них слабко.], полювати на яких було достатньо небезпечно.
Так само вчинити цього разу змушений був i капiтан Халл, хоча вiн розраховував наступного плавання перейти вище за широтою: якщо знадобиться аж до Землi Клерi та Землi Аделi, вiдкритих, за точно встановленими даними, французом Дюмоном-Дюрвiлем на «Астролябii» та «Зеле», хоча це й пiддае сумнiву американець Уiлкс.
Загалом, «Пiлiгриму» не щастило цього року. На початку сiчня, у розпалi лiта в Пiвденнiй пiвкулi, тобто задовго до закiнчення промислового сезону, капiтан Халл змушений був покинути мiсце полюванння. Допомiжна команда – збiговисько доволi темнi суб’екти – поводила себе зухвало, найнятi матроси ухилялися вiд своiх обов’язкiв, через що капiтан Халл змушений був розпрощатися з нею.
«Пiлiгрим» взяв курс на пiвнiчний захiд, в напрямку Новоi Зеландii, i вже 15 сiчня прибув до Вайтемати, порт Окленду, розташований вглиб затоки Хауракi на схiдному березi пiвнiчного острова. Тут капiтан висадив китобiiв, найнятих на сезон.
Постiйна команда «Пiлiгрима» була невдоволена: шхуна недобрала щонайменше двiстi бочок ворванi. Нiколи ще результати промислу не були настiльки жалюгiдними.
Найбiльше був незадоволений капiтан Халл. Самолюбство прославленого китобоя зазнало глибокоi невдачi: вперше вiн повертався з такою мiзерною здобиччю; вiн кляв ледацюг, непокора яких зiрвала промисел.
Марно вiн намагався найняти в Оклендi новий екiпаж: усi моряки були вже зайнятi на iнших китобiйниках. Таким чином довелося вiдмовитися вiд надii наповнити вантаж «Пiлiгриму» i капiтан Халл збирався вже пiти iз Окленду як отримав прохання прийняти на борт пасажирiв – прохання, в якому вiн не мiг вiдмовити. В цей час в Оклендi перебувала мiсiс Уелдон, дружна власника «Пiлiгриму», ii п’ятирiчний син та родич, якого всi кликали «кузен Бенедикт». Джем Уелдон, який зрiдка вiдвiдував Нову Зеландiю у торгових справах та привiз туди всiх трьох, мав намiр особисто вивезти iх до Сан-Франциско. Проте, перед самiсiньким вiд’iздом малюк Джек серйозно захворiв i його батько, на якого в Америцi чекали невiдкладнi справи, поiхав, залишивши в Оклендi дружину, хвору дитину та кузена Бенедикта.
Минуло три мiсяцi – три важких мiсяцi розлуки, що здалися нещаснiй мiсiс Уелдон безкiнечними. Поступово малюк Джек видужав i мiсiс Уелдон могла поiхати. Як раз в цей час в Оклендськiй порт прийшов «Пiлiгрим».
Справа в тiм, що, для того, щоб повернутися до Сан-Франциско, мiсiс Уелдон мусила поiхати спочатку до Австралii, аби там пересiсти на один iз трансокеанських пароплавiв компанii «Золоте столiття», якi вiдправлялися iз Мельбурна через Папеете до Панамського перешийку. Досягнувши Панами, вона мусила дочекатися американський пароплав, що курсував мiж перешийком та Калiфорнiею. Подiбний маршрут означав тривалi затримки та пересадки, що е особливо неприемним для жiнки, яка подорожуе з дитиною. Тому, дiзнавшися про прибуття «Пiлiгриму», мiсiс Уелдон звернулася до капiтана Халла з проханням доставити ii в Сан-Франциско разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та Нен – старою негритянкою, яка доглядала ще саму мiсiс Уелдон. Витримати подорож на вiдстань трьох тисяч лье[2 - Лье – французька мiра довжини, яка на морi становить 5557 м.] на вiтрильному човнi! Проте, судно капiтана Халла завжди пiдтримувалося в бездоганному станi, до того ж пора року була ще прийнятною для плавання з обох сторiн екватору. Капiтан Халл одразу погодився i поступився каютою своiй пасажирцi. Вiн бажав, аби пiд час плавання, яке мало тривати дiб 40–50, мiсiс Уелдон на китобiйнику оточували затишок та комфорт.
Таким чином, мiсiс Уелдон мала деякi переваги пiд час подорожi «Пiлiгримом». Щоправда плавання мусило трохи затягнутися, оскiльки шхунi необхiдно було спочатку зайти для розгрузки в порт Вальпараiсо, Чилi. Проте, одразу потому, човен йтиме до самого Сан-Франциско вздовж американського узбережжя.
Неодноразово подорожуючи зi своiм чоловiком, мiсiс Уелдон була хороброю жiнкою i не лякалася моря; iй було близько тридцяти рокiв, мала мiцне здоров’я i не боялася тягарiв та небезпек плавання на суднi невеликого тоннажу. Вона знала, що капiтан Халл – вправний моряк, якому Джем Уелдон достатньо довiряе, а «Пiлiгрим» – надiйний швидкий корабель i мае чудову репутацiю серед американських бистрохiдних суден. Треба скористатися шансом. І мiсiс Уелдон iм скористалася.
Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати ii.
Кузен мав рокiв п’ятдесят. Проте, незважаючи на доволi солiдний вiк, було справжнiм безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий нiж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носi – таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловiковi з першого погляду вгадувався один iз тих поважних вчених, невинних та добрих, якi приреченi на все життя залишатися дорослими дiтьми, жити до ста рокiв та померти з душею немовляти.
«Кузен Бенедикт» – так до нього зверталися не лише члени родини, а й стороннi. І, дiйсно, вiн був одним iз тих простодушних добрякiв, якi здаються загальними родичами: кузен Бенедикт нiколи не знав, куди йому подiти своi довгi руки та ноги, важко було знайти людину бiльш безпорадну та несамостiйну навiть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що вiн був тягарем для оточуючих, але вiн якось змушував нiяковiти кожного i сам нiяковiв через власну незграбнiсть. Втiм, вiн був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, мiг не iсти та не пити цiлими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, вiн належить до царства рослин, а не тварин. Уявiть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне анi прихистити, анi нагодувати подорожнього, однак яке мае чудову серцевину.
Таким був кузен Бенедикт. Вiн iз радiстю надавав би людям послуги, якби був спроможнiм до цього.
І його всi любили, не зважаючи на його слабкостi, а може саме завдяки ним. Мiсiс Уелдон вважала його своiм сином, старшим братом малого Джека.
Варто, однак, зауважити, що кузен Бенедикт не був анi ледарем, анi неробою. Навпаки, це був невтомний працiвник. Єдине захоплення – природнича iсторiя – поглинало його цiлком.
Згадати «природничу iсторiю» означае згадати дуже багато.
Вiдомо, що ця наука включае в себе зоологiю, ботанiку, мiнералогiю та геологiю.
Однак, кузен Бенедикт не був нi ботанiком, нi мiнералогом, нi геологом.
Чи був вiн, в такому випадку, справжнiм зоологом, кимось на зразок Кюв’е[3 - Кюв’е Жорж (1769–1832) – вiдомий французький натуралiст, визнання якому принесли дослiдження в областi палеонтологii. Запропонував класифiкацiю тваринного свiту, виокремивши в ньому чотири основнi типи; наразi класифiкацiя, якою послуговуеться Жуль Верн, застарiла.] Нового Свiту, що здатен до аналiтичного розподiлу або синтетичного вiдтворення будь-якоi тварини, одним iз тих прославлених мудрецiв, якi все свое життя присвячують вивченню чотирьох типiв – хребетних, м’якунiв, членистих та променевих, – на якi сучасне природознавство подiляе весь тваринний свiт? Чи вивчав цей наiвний, проте старанний вчений рiзноманiтнi ряди, пiдряди, родини та пiдродини, родини та види цих чотирьох типiв?
Нi!
Чи присвятив кузен Бенедикт свое життя вивченню хребтових: ссавцiв, птахiв, плазунiв та риб?
Нi i нi!
Можливо, вiн цiкавився молюсками? Можливо, головоногi та мохуватки вiдкрили йому своi таемницi?
Теж нi!
Отже, саме заради вивчення медуз, полiпiв, голкошкiрiв, губок, найпростiших та iнших представникiв променевих вiн до глибокоi ночi спалював керосин?
Вiдверто кажучи, не променевi заволодiли увагою кузена Бенедикта.
А, оскiльки, з усьiеi зоологii зостаеться лише роздiл членистих, то, властиво, що саме цей роздiл i був об’ектом всепоглинаючоi пристрастi кузена Бенедикта.
Проте, i тут варто уточнити.
Членистi подiляються на шiсть рядiв: комахи, багатоноги, павукоподiбнi, ракоподiбнi, вусоноги, кiльчастi черви.
Так от, кузен Бенедикт, послуговуючись мовою науки, не змiг би вiдрiзнити дощового черв’яка вiд медичноi п’явки, домашнього павука вiд псевдоскорпiона, балянуса вiд креветки, кiвсяка вiд сколопендри.
Ким все ж таки був кузен Бенедикт?
Ентомологом i тiльки ентомологом!
На це можна заперечити, що власне ентомологiя[4 - Термiн «ентомологiя» походить вiд грецьких «ентомос» – комаха та «логос» – наука.] е складовою природничою iсторii i вивчае усiх членистих. Загалом, це вiрно. Проте, зазвичай, поняття «ентомологiя» мiстить бiльш вузьке значення. Цей термiн вживають виключно на позначення науки про комах, тобто членистоногих безхребетних, тiло яких складаеться з трьох частин – голова, груди, черевце – i трьох пар нiг, через що вони i отримала назву шестиногi.
Отже, кузен Бенедикт був ентомологом, який присвятив все свое життя вивченню виключно класу Комахи.
Не варто сумнiватися в тому, що кузену Бенедикту було чим зайнятися. Цей клас нараховував не менше десятка рядiв:
Прямокрилi (представники: коники, цвiркуни);
Сiтчастокрилi (представники: мурашины леви, мошки);
Перетинчастокрилi (представники: бджоли, оси, мурахи);
