Чи варто зазначити, що юнак був безмежно вiдданим родинi Уелдон, якмй вiн стiльком завдячував? Нехай промовляють факти. Можна з легкiстю уявити як зрадiв Дiк, коли дiзнався, що мiсiс Уелдон з сином подорожуватимуть «Пiлiгримом». Мiсiс Уелдон протягом декiлькох рокiв замiняла Дiку матiр, а малого Джека вiн обожнював як рiдного брата хоча й розумiв, що становище в нього дещо iнакше, нiж у сина багатого судновласника. Проте, його благодiйники знали, що насiння добра втрапили на родючий грунт. Сирiтське серце повнилося вдячностi i Дiк, не вагаючись, вiддав би життя за тих, хто допомiг йому отримати освiту. Загалом, п’ятнадцятирiчний юнак дiяв i мислив як доросла людина рокiв тридцяти рокiв – ось який вiн, Дiк Сенд.
Мiсiс Уелдон високо цiнувала Дiка. Вона знала, що може без вагань довiрити йому свого маленького Джека. Дiк Сенд обожнював малюка, який линув до нього, вiдчуваючи любов «старшого брата». Тi довгi години, що часто трапляються пiд час хорошоi погоди у вiдкритому морi, коли всi вiтрильники виставленi i не потребують жодного втручання, Дiк з Джеком проводили разом. Юний матрос розважав дитину, показував йому все, що могло б зацiкавити хлопчика в морськiй справi. Мiсiс Уелдон без остраху дивилася як Джек пiдiймався вантами то на грот-марс, то на фор-брам-стеньгу[8 - Грот-марс – майданчик, розташований на заднiй щоглi; фор-брам-стеньга – третя складова частина передньоi щогли.] i зiсковзував снастями донизу, на палубу. Дiк Сенд завжди був поряд з малюком, готовий пiдтримати, пiдхопити його, якщо б рученята п’ятирiчного Джека раптово заслабли. Вправи на свiжому повiтрi йшли на користь дитинi, що тiльки-но оговталася вiд важкоi хвороби; морське повiтря та щоденна гiмнастика швидко повернула рум’янець блiдим щiчкам малюка.
Так проходило життя на «Пiлiгримi». Окрiм схiдного вiтру, нi екiпажу, нi пасажирам не було на що нарiкати.
Проте, тривалiсть схiдного вiтру не подобалася капiтану Халлу. Йому нiяк не вдавалося взяти пiдходящий курс. Тим паче, вiн побоювався у подальшому потрапити в смугу безвiтря поряд з тропiком Козерога, не кажучи вже про те, що екваторiальна течiя могла вiдкинути його далi на захiд. Капiтан непокоiвся головно про мiсiс Уелдон, хоча й розумiв, що його провини в цiй затримцi немае. Якби поблизу «Пiлiгриму» проходив будь-який океанський пароплав, що направляеться в Америку, вiн обов’язково порадив би своiй пасажирцi пересiсти на нього. На жаль, «Пiлiгрим» вiдхилився настiльки далеко на пiвдень, що не варто було сподiватися зустрiти пароплав, що йде до Панами. Тай сполучення мiж Австралiею та Новим Свiтом через Тихий океан в той час не було настiльки жвавим, як воно стало згодом. Капiтану Халлу залишалося лише чекати доки погода змилуеться над ним. Здавалося, нiчого не повинно було порушити одноманiтнiсть цiеi подорожi морем, аж раптом саме цього дня, 2-ого лютого, на широтi та довготi, вказаноi на початку цього оповiдання, вiдбулася перша несподiванка.
Стояла погожа днина. Близько дев’ятоi ранку Дiк Сенд та Джек видерлися на салiнг[9 - Салiнг – горизонтальнi бруси, що з’еднують щоглу.] фок-мачти; звiдти iм вiдкривалася вся палуба корабля та безмежнi океанський простiр. Лише частину горизонту за бортом затуляла грот-мачта, яка пiдтримувала грот i топсель. Попереду, над хвилями височiв гострий бушприт з трьома туго натягнутими клiверами, неначе три крила рiзного розмiру. Пiд iхнiми ногами простягнулося полотнище фока, а над головами – фор-марсель та брамсель. За можливостi шхуна трималася якнайкрутiше до вiтру.
Дiк Сенд пояснював Джеку, чому правильно навантажений «Пiлiгрим» не може перекинутися попри те, що вiн доволi сильно перехилився на штирборт[10 - Штирборт – правий борт судна.], як раптом хлопчик закричав:
– Що це?!
– Ти щось побачив, Джеку? – запитав Дiк Сенд, випроставшись на реi.
– Так, так! Ось там! – вiдповiв Джек, показуючи на якусь цятку, що маячила в отворi мiж клiвером та стакселем.
Придивившись туди, куди вказував Джек, Дiк Сенд заволав на все горло:
– Праворуч по носу, пiд вiтром, затонуле судно!
Роздiл третiй. Кораблетроща
Крик Дiка Сенда збурив всю команду. Вiльнi вiд вахти матроси кинулися до палуби. Капiтан Халл, покинувши свою каюту, направився на нiс човна.
Мiсiс Уелдон, Нен i навiть зазвичай байдужий до всього кузен Бенедикт, спершись на поручнi штирботра, намагалися розгледiти затонулий корабель, про який сповiстив Дiк.
Лише Негоро не покинув комiрчини, що слугувала йому камбузом. З усiеi команди схоже його единого не зацiкавила ця несподiвана зустрiч.
Всi уважно слiдкували за предметом, помiченим Дiком Сендом, що погойдувався на хвилях в трьох милях вiд «Пiлiгриму».
– Що б це могло бути? – запитав один iз матросiв.
– Здаеться, покинутий плiт. – вiдповiв iнший.
– Можливо, там якiсь нещаснi потребують допомоги? – сказала мiсiс Уелдон.
– Зараз побачимо. – вiдповiв капiтан Халл. – Проте, це – не плiт. Бiльше схоже на перекинутий на бiк корабель…
– Нi!… Як на мене це велика морська тварина! – заявив кузен Бенедикт.
– Я так не думаю, – сказав Дiк Сенд.
– Дiку, як гадаеш, що це? – запитала мiсiс Уелдон.
– Я погоджуюсь з капiтаном Халлом щодо перекинутого корабля, мiсiс Уелдон. Здаеться, я навiть бачу як вiдблискуе на сонцi його мiдне покриття.
– Так…дiйсно. Тепер i я бачу, – вiдповiв капiтан. І, обернувшись до кермового, вiн скомандував: – Спускайся пiд вiтер, Болтон. Тримай курс на це судно!
– Є, капiтане! – вiдповiв кермовий.
– Я наполягаю на своему, – заявив кузен Бенедикт. – Перед нами, безумовно, морська тварина!
– В такому випадку це мiдний кит, – сказав капiтан Халл. – Подивiться як вiн виблискуе на сонцi!
– Якщо це i кит, кузене Бенедикт, то вiн – мертвий, – зауважила мiсiс Уелдон. – Чiтко видно, що вiн нерухомий.
– Що з того, кузино Уелдон? – наполягав вчений. – Це не вперше, коли корабель зустрiчае сплячого на водi кита!
– Воно дiйсно так, – сказав капiтан Халл, – i тим не менш перед нами не сплячий кит, а судно.
– Подивимося, – вiдповiв упертюх, який з радiстю промiняв би ссавцiв всiх арктичних та антарктичних морiв на одну едину комаху рiдкiсного виду.
– Вiдводь, Болте, вiдводь! – крикнув капiтан Халл. – Не слiд пiдходити до уламкiв ближче нiж на кабельтов[11 - Штирборт – правий борт судна.]. Ми вже нiчим не зашкодимо бiдоласi, проте я не хочу, щоб вiн подряпав бiк «Пiлiгриму». Переводь в бейдвiнд![12 - Кабельтов – одиниця вимiру вiдстанi, що становить 1/10 морськоi милi (185,2 метра).]
Легким помахом керма «Пiлiгрим» повернув трохи лiворуч.
Шхуна все ще знаходилася на вiдстанi милi вiд перевернутого судна. Матроси з великим зацiкавленням вдивлялися в нього. Можливо, його трюми наповнено цiнним вантажем, який пощастить забрати на борт «Пiлiгрима»? Вiдомо, що рятiвникам вантажу затонулого корабля належить третина вiд його вартостi. Якщо вмiст трюмiв не пошкоджено водою, екiпаж «Пiлiгрима» мiг «зiрвати куш» i за один день компенсувати невдачi всього сезону.
За чверть години потому «Пiлiгрим» вже був за пiвмилi вiд предмета, що погойдувався на хвилях. Не залишилося жодних сумнiвiв: це дiйсно корпус перекинутого корабля. Палуба стирчала з води. Щогли знесено. Вiд снастi звисали залишки тросу та розiрванi такелажнi ланцюги. В скулi правого борту виднiлася величезна дiрка. Шпангоути та обшивка загнутi всередину.
– Цей корабель зiштовхнувся з якимось iншим судном! – скрикнув Дiк Сенд.
– Жодного сумнiву, – вiдповiв капiтан Халл. – Дивовижно, що вiн не затонув одразу.
– Сподiватимемося, корабель, що наскочив на це судно, пiдiбрав з нього всю команду, – зауважила мiсiс Уелдон.
– Сподiватимемося, мiсiс Уелдон, – вiдповiв капiтан Халл. – Можливо, пiсля зiткнення, екiпажу вдалося врятуватися на власних шлюпках, навiть якщо той корабель i покинув мiсце пригоди, – нажаль, i таке трапляеться.
– Хiба це можливо! Це було б занадто жорстоко, капiтане Халл!
– На жаль, таке трапляеться, мiсiс Уелдон. Прикладiв вистачае. Власне, я не бачу жодноi шлюпки на цьому кораблi, отже, команда покинула його. Сподiватимемося, бiдолах пiдiбрало якесь зустрiчне судно, адже дiстатися сушi шлюпками звiдси майже неможливо – занадто велика вiдстань до найближчих островiв i тим бiльше до Американського континенту.
– Можливо, ми так нiколи i не дiзнаемося тайну цiеi катастрофи. – сказала мiсiс Уелдон. – Як гадаете, капiтане Халл, чи залишився на кораблi хто-небудь iз команди?
– Навряд чи, мiсiс Уелдон. Нас би вже давно помiтили i подали б який-небудь сигнал. Втiм, зараз перевiримо… Переведи круто до вiтру, Болтон! Бейдевiнд! – крикнув капiтан, вказуючи рукою напрямок.
«Пiлiгрим» знаходився в трьох кабельтових вiд уламкiв корабля. Без сумнiву, команда покинула його.
Раптом, Дiк Сенд жестом наказав всiм замовкнути.
– Слухайте! Слухайте! – сказав вiн.
Всi насторожилися.
– Здаеться, це пес… – сказав Дiк.
Дiйсно, з уламкiв доносився гавкiт. Без сумнiву там був живий собака. Можливо, вiн не мiг вибратися назовнi через герметично закритi люки. В будь-якому випадку, його не було видно.
