Лускокрилi (представники: метелики);
Напiвтвердокрилi (представники: цикади, блохи);
Твердокрилi (представники: хрущi, бронзiвки);
Двокрилi (представники: комарi, москiти, мухи);
Вiялокрилi (представники: стилопси або вiялокрилi);
Паразити (представники: клiщi);
Нижчi комахи: (представники: лусочницi).
Лише серед твердокрилих нараховуеться не менше тридцяти тисяч рiзноманiтних видiв, а серед двокрилих – шiстдесят тисяч[5 - Нинi вiдомо бiльше мiльйона видiв комах, подiлених на бiльш нiж 30 рядiв, в яких налiчуеться бiльше двохсот тисяч рiзновидiв.], тому неможливо не визнати, що роботи для однiеi людини тут бiльш нiж достатньо.
Таким чином, життя кузена Бенедикта було цiлком i повнiстю присвячене виключно ентомологii.
Цiй науцi вiн присвячував весь свiй вiльний час, а також години сну, тому що навiть увi снi йому постiйно снилися комахи. Неможливо порахувати кiлькiсть булавок, що стирчали з його вилог, лацканiв i подолу жакета, з його жилета, з крисiв капелюха. Коли кузен Бенедикт повертався додому з прогулянки, що завжди здiйснювалася з науковою метою, його капелюх був схожий на вiтрину з колекцiею найрiзноманiтнiших комах. Насадженi на булавки, вони стирчали як ззовнi, так i з середини капелюха.
Щоб остаточно сформувати образ цього дивака, зауважимо, що вiн вирiшив супроводжувати мiстера i мiсi Уелдон до Новоi Зеландii виключно заради задоволення власноi жаги до нових вiдкриттiв в ентомологii. В Новiй Зеландii йому вдалося збагатити свою колекцiю декiлькома рiдкiсними екземплярами i тепер кузен Бенедикт зi зрозумiлою нетерплячкою поривався назад, в Сан-Франциско, бажаючи якомога скорiше розкласти дорогоцiннi надбання в шухляди свого робочого кабiнету.
І, оскiльки, мiсiс Уелдон з сином поверталися «Пiлiгримом» до Америки, зрозумiло, що кузен Бенедикт iхав з ними. Однак, у випадку будь-якоi небезпеки, мiсiс Уелдон найменше могла розраховувати на кузена Бенедикта. На щастя, на неi очiкувало всього на всього приемна подорож морем, спокiйним цiеi пори року, на борту човна пiд керуванням капiтана, який цiлковито заслуговував на довiру.
Протягом трьох днiв зупинки «Пiлiгрима» у Вайтаматi мiсiс Уелдон встигла повнiстю пiдготуватися до вiд’iзду. Вона дуже поспiшала, оскiльки не хотiла затримувати вiдправки судна. Розрахувавши мiсцеву прислугу, яку найняла в Оклендi, вона 22-ого сiчня перебралася на «Пiлiгрим» разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та старою негритянкою Нен.
Кузен Бенедикт носив з собою в особливiй скринцi усю свою дорогоцiнну колекцiю. В тiй колекцii, мiж iншим, зберiгалося декiлька екземплярiв жука стафiлiна: твердокрилого хижака, очi якого розташовано в верхнiй частинi голови, що до недавнього часу вважалося ознакою представникiв новокаледонськоi фауни. Кузену Бенедикту пропонували прихопити з собою отруйного павука «катiпо», як його називають маорi[6 - Маорi – туземцi Новоi Зеландii.], укус якого часто бувае смертельним для людини. Проте, павук не належав до комах, його мiсце серед павукоподiбних, а, отже, вiн не мав нiякоi цiнностi для кузена Бенедикта. Тому наш ентомолог з вiдразою вiдмовився вiд павука i, як i ранiше, вважав найцiннiшим екземпляром своеi колекцii новозеландського жука-стафiлiна.
Звичайно ж кузен Бенедикт застрахував свою колекцiю, не жалкуючи грошей на сплату страхового внеску. Ця колекцiя, на його погляд, була дорожчою за всi ворвань та китовий вус з трюмiв «Пiлiгриму».
Коли мiсiс Уелдон та ii супутники пiднялися на борт шхуни и прийшла пора знiматися з якоря, капiтан Халл наблизився до своеi пасажирки i промовив:
– Зрозумiло, мiсiс Уелдон, що вiдповiдальнiсть за рiшення вирушити «Пiлiгримом» лежить повнiстю на Вас.
– Чому Ви про це згадали, капiтане Халл? – запитала мiсiс Уелдон.
– Тому що я не отримував будь-яких розпоряджень з цього приводу вiд Вашого чоловiка, а подорож шхуною не може бути настiльки легкою та приемною, на вiдмiну вiд пакетбота[7 - Пакетбот – застарiла назва поштово-пасажирського судна.], що призначений спецiально для перевезення пасажирiв.
– Як Ви гадаете, мiстере Халл, – вiдповiла мiсiс Уелдон, – якби мiй чоловiк був присутнiм тут, чи вагався би вiн здiйснити цю подорож «Пiлiгримом» разом зi мною та нашим сином?
– Нi, звичайно! – вiдповiв капiтан. – Вiн вагався б не бiльше за мене. «Пiлiгрим» – неперевершений вiтрильник, не зважаючи на те, що промисловий сезон цього року в нього невдалий. Я впевнений в ньому настiльки, наскiльки може бути впевненим в своему кораблi моряк, який керуе ним багато рокiв. Я сказав Вам це, мiсiс Уелдон, тiльки щоб полегшити свое сумлiння та ще раз наголосити на тому, що тут Ви не знайдете того затишку та комфорту, до якого звикли.
– Якщо вся проблема заключаеться у затишку та комфортi, капiтане Халл, – заперечила мiсiс Уелдон, – то мене це не тривожить. Я не належу до тих вередливих пасажирок, якi постiйно скаржаться на тiсняву в каютi та одноманiтнiсть рацiону.
Мiсiс Уелдон з хвилину дивилася на свого маленького сина, якого тримала за руку, i закiнчила:
– Отже, рушаймо, капiтане!
Тiеi ж митi капiтан Халл наказав пiдняти якiр. Скоро «Пiлiгрим», пiднявши вiтрила, покинув порт Окленду i взяв курс на американське узбережжя. Однак, через три днi подорожi зi сходу пiднявся сильний вiтер i шхуна змушена була тримати курс круто до вiтру.
Тому 2-ого лютого капiтан Халл все ще знаходився вище за широтою, нiж того хотiв – у становищi моряка, який мае намiр обiгнути мис Горн, а не пливти у напрямку захiдного узбережжя Нового Свiту.
Роздiл другий. Дiк Сенд
Погода була чудовою i, якщо не зважати на затримку, подорож вiдбувалася за непоганих умов.
Мiсiс Уелдон влаштувалася на борту якомога зручнiше. Корабель не мав нi юта, нi будь-якоi iншоi надбудови, а, отже, не було i каюти для пасажирiв. Мiсiс Уелдон мусила задовольнятися крихiтною каютою капiтана Халла, розташованою на кормi. Делiкатну жiнку вмовляли зайняти ii. В цiй комiрчинi поряд з нею розмiстилися малюк Джек та стара Нен. Там вони снiдали та обiдали разом з капiтаном та кузеном Бенедиктом, якому запропонували халупку на носi корабля.
Власне, капiтан Халл перемiстився до каюти, призначену для його помiчника. Вiдомо, що екiпаж «Пiлiгрима» заради економii був недоукомплектованим, тому капiтан обходився без помiчника.
Команда «Пiлiгрима» – вправнi та досвiдченi моряки з однаковими поглядами та однаковими звичками, – жила в мирi та злагодi. Вони плавали разом вже четвертий промисловий сезон. Всi матроси були американцями, всi з узбережжя Калiфорнii i знали один одного все життя.
Цi славнi люди поводили себе дуже люб’язно з мiсiс Уелдон, дружиною власника корабля, якому вони були безмежно вiдданими. Варто додати, що всi вони були дуже зацiкавленими в прибутковостi китобiйного промислу i досi отримували чималий прибуток вiд кожного плавання. Щоправда, вони працювали в потi чола, оскiльки команда за кiлькiстю була доволi невеликою. Проте, iхня малочисельнiсть збiльшувала частку для кожного пiд час пiдбиття балансу в кiнцi сезону. Цього разу, правда, доходу нiякого не очiкувалося i тому вони мали повне право проклинати «цих мерзотникiв з Новоi Зеландii».
Лише одна людина на кораблi не була американцем за походженням. Негоро, який виконував обов’язки кока, народився в Португалii. Проте, вiн достатньо добре володiв англiйською.
Пiсля того, як попереднiй кок втiк в Оклендi, Негоро запропонував капiтану Халлу своi послуги. Мовчазний та потайний, вiн тримався осторонь товаришiв, проте справу свою виконував непогано. Капiтан Халл, вочевидь, мав добрий нюх: за час своеi роботи на «Пiлiгримi» Негоро не отримав жодноi догани.
І все ж таки, капiтан Халл жалкував через те, що не встиг довiдатися про минуле нового кока. Зовнiшнiсть португальця, його метушливi очi не дуже подобалися капiтану, а перш нiж допустити незнайомця в крихiтний свiт китобiйника, необхiдно було дiзнатися все про його минуле життя.
На вигляд Негоро мав приблизно рокiв сорок. Середнього зросту, худорлявий, жилавий, смаглявий i з темним волоссям, вiн здавався сильною людиною. Чи мав вiн якусь освiту? З огляду на зауваження, що iх iнодi вiн вставляв, схоже, що так. Втiм, Негоро нiколи не згадував нi про свое минуле, нi про свою сiм’ю, нiхто не знав, де вiн мешкав i чим займався ранiше i що збираеться робити далi. Вiн лише сказав, що плануе зiйти на берег в Вальпараiсо. Загалом, вiн був дуже дивним. І, беззаперечно, не моряк. На морськiй справi вiн розумiвся навiть менше, нiж звичайний кок, бiльша частина життя якого пройшла в морi.
Однак, анi бокова, анi кiльова хитавицi не дiяли на нього, на морську хворобу, до якоi вразливi усi новачки, вiн не страждав, що було вже неабиякою перевагою для корабельного кока.
Попри це, Негоро рiдко виходив на палубу. Цiлими днями вiн сидiв в своему крихiтному камбузi, бiльшу частину якого займала кухонна плита. Поночi, вимкнувши плиту, Негоро зникав в своiй комiрчинi на носi палуби. Там вiн вiдразу лягав у лiжко.
Як вже було зазначено, екiпаж «Пiлiгрима» складався iз п’яти матросiв та одного молодшого матроса.
Невiдомо, хто були батьками цього п’ятнадцятирiчного молодшого матроса. Зовсiм крихiтним його знайшли на чужому ганку, а вирiс вiн в дитячому будинку.
Схоже, Дiк Сенд (таким було його iм’я) народився в штатi Нью-Йорк, можливо, навiть, в самому мiстi Нью-Йорк.
Ім’ям Дiк, скорочено вiд Рiчард, назвали знайду на честь спiвчутливого перехожого, який пiдiбрав малюка i вiдвiз до iнтернату. Прiзвище Сенд нагадувало про мiсце, де його знайшли: пiщана коса Сендi-Хук в гирлi рiчки Гудзон, штат Нью-Йорк.
Дiк Сенд був невисоким i, схоже, в майбутньому не обiцяв стати вищим за середнiй зрiст, проте мiцноi статури. В ньому одразу вiдчувався англосакс попри те, що мав темний колiр волосся та темно-синi очi. Важка праця моряка загартувала його. Його розумне лице пашiло енергiею. Це було обличчя людини не лише смiливоi, а й готовоi ризикувати.
Часто цитують три слова незакiнченного вiрща Вергiлiя: «Audaces fortuna juvat…» («Доля смiливим допомагае…»), проте цитують невiрно. Поет сказав: «Audantes fortuna juvant…» («Доля вiдчайдухам допомагае …»). Вiдчайдухам, а не просто смiливцям, майже завжди посмiхаеться доля. Смiливий, iнколи, може дiяти необдумано. Вiдчайдух же спочатку подумае, а потiм дiе.
Дiк Сенд належав до «audens» – вiдчайдухiв. В п’ятнадцять рокiв вiн вже вмiв приймати рiшення та доводити до кiнця все те, на що свiдомо наважився. Його жвавiсть та серйознiсть привертали увагу. На вiдмiну вiд бiльшостi своiх однолiток, Дiк був скупим на слова та жести. У вiцi, коли дiти ще не задумуються про майбутне, Дiк усвiдомив свое жалюгiдне положення i твердо вирiшив «вибитися в люди» власними силами.
І вiн досяг свого: вiн був вже майже чоловiком в той час, як його ровесники все ще залишалися дiтьми.
Спритний, моторний та сильний, Дiк належав до обдарованих людей, про яких можна сказати, що вони народилися в сорочцi: щоб вони не робили, куди не йшли – iм все до снаги.
Як вже зазначалося, Дiк виховувався за благодiйнi вiдрахування суспiльства. З початку його розмiстили в притулку для пiдкидькiв, розповсюджених в Америцi. В чотири року його почали навчати читанню, письму та математицi в однiй iз тих шкiл штату Нью-Йорк, якi iснують на пожертви шляхетних доброчинцiв. У вiсiм рокiв вроджена пристрасть до моря змусила його влаштуватися юнгою на корабель, що виконував рейси в краiни пiвдня. На суднi вiн почав вивчати морську справу, якiй варто навчатися з дитинства. Судовi офiцери добре ставилися до допитливого хлопчини и залюбки викладали для нього. Незабаром юнга мав стати молодшим матросом – безумовно, очiкуючи подальшого росту. Той, хто з дитинства знае, що праця – закон життя, хто рано зрозумiв, що хлiб добуваеться в потi чола (Бiблiйський заповiт, що став правилом для людства), той призначений для великоi справи, бо в потрiбний день та час вiн знайде в собi сили для iх здiйснення.
Завiтавши якось на борт торгового судна, де служив Дiк, капiтан Халл помiтив здiбного юнгу. Бравому моряковi сподобався смiливий юнак i, по поверненню до Сан-Франциско, розповiв про нього своему хазяiновi Джемсу Уелдону. Останнiй зацiкавився долею Дiка, вiддав його до школи в Сан-Франциско i допомiг ii закiнчити, паралельно виховуючи хлопця в католицькiй вiрi, яку сповiдувала сiм’я судновласника.
Дiк жадiбно поглинав знання, особливо цiкавлячись географiею та iсторiею мандрiвок, очiкуючи на вiк, який дозволить йому вивчати той роздiл математики, що присвячено навiгацii. Вiн не нехтував i практичною пiдготовкою. Закiнчивши школу, вiн влаштувався молодшим матросом на китобiйник свого благодiйника Джемса Уелдона. Дiк знав, що «велике полювання» (китобiйний промисел) не менш важливе у вихованнi справжнього моряка, нiж далекi плавання. Це вiдмiнна пiдготовка до професii моряка, де на кожному кроцi пiдстерiгае небезпека. До того ж, цим навчальним судном виявився «Пiлiгрим» пiд командуванням його заступника – капiтана Халла. Таким чином, молодому матросу було забезпечено найкращi умови для навчання.
