– …що царюють на борту! – гордовито поправив його кузен Бенедикт.
– Непогане царство!
– О! Одразу помiтно, що ви не ентомолог, пане!
– В жодному випадку!
– Послухайте, кузене Бенедикт, – посмiхаючись, промовила мiсiс Уелдон, – сподiваюся, ви не вiддасте нас на поталу тарганам заради науки?
– Я бажаю лише одного, кузино! – палко вiдповiв ентомолог. – Лише одного: прикрасити свою колекцiю якимось рiдкiсним екземпляром.
– Отже, вас не задовiльнили новозеландськi знахiдки?
– Навпаки, дуже задоволений, кузино. Менi пощастило спiймати там екземпляр жука-стафiлiна, який до мене знаходили лише в Новiй Каледонii, за декiлька сотень миль вiд Новоi Зеландii.
Цiеi хвилини Дiнго, який грав iз Джеком, пiдбiг до кузена Бенедикта.
– Згинь, згинь! – закричав той, вiдштовхуючи собаку.
– О, мiстере Бенедикт, – вигукнув капiтан Халл, – як можна любити тарганiв й ненавидити собак?!
– Ще таких гарненьких собачок! – сказав маленький Джек, обiйнявши обома рученятами голову Дiнго.
– Так…можливо… – пробурмотiв кузен Бенедикт. – Але ця потворна тварина обдурила моi надii.
– Як, кузен Бенедикт! – вигукнула мiсiс Уелдон. – Невже ви зiбрались зарахувати Дiнго до ряду двокрилих та перепончастокрилих?
– Нi, звичайно, – цiлком серйозно вiдповiв вчений. Але ж Дiнго хоча i належить до австралiйськоi породи собак, був пiдiбраний на захiдноафриканському узбережжi!
– Цiлком вiрно, – пiдтвердила мiсiс Уелдон. – Том чув, як про це говорив капiтан «Вальдека».
– Так це….я думав…я сподiвався…що на цiй тваринi знайдуться будь якi комахи властивi тiльки захiдноафриканськiй фаунi.
– О небо! – вигукнула мiсiс Уелдон.
– Я вважав, що, можливо, знайдеться якась особливо зла блоха ще невiдомого, нового виду..
– Чуеш, Дiнго? – сказав капiтан Халл. Чуеш, пес? Ти не виконав своiх обов’язiв!
– Я даремно вичiсував йому шерсть, – з погано прихованою прикрiстю продовжив ентомолог, – на ньому не виявилося жодноi блохи!
– Як би вам пощастило знайти блох, сподiваюсь, ви б одразу знищили iх? – вигукнув капiтан.
– Добродiю, – стримано зауважив кузен Бенедикт, – ви повиннi знати, що сер Джон Франклiн[20 - Франклiн, Джон (1786–1847) – англiйський мореплавець, дослiдник полярних краiн] нiколи марно не вбивав комах, навiть американських комарiв, якi кусаються незрiвнянно болючiше нiж блохи. Гадаю ви не станете заперечувати що сер Джон Франклiн дещо тямив в морськiй справi?
– Безсумнiвно! – вклонившись, вiдповiв капiтан Халл.
– Одного разу його страшенно покусав москiт. Але Франклiн тiльки дмухнув проганяючи комаху й чемно сказав: «Будь ласка, йдiть. Свiт достатньо великий для нас обох!»
– Ах так! – промовив капiтан Халл.
– Так, шановний!
– А чи знаете ви, мiстере Бенедикт, – зауважив капiтан Халл, – що iнша людина сказала це, набагато ранiше за Франклiна?
– Інша?
– Так. Його звали дядечко Тобi.
– Вiн хто? Ентомолог? – жваво запитав кузен Бенедикт.
– Нi, стернiвський дядечко Тобi[21 - Дядечко Тобi – один iз героiв роману «Життя та думки Трiстрама Шендi» англiйського письменника Лоренса Стерна (1713–1768).] не був ентомологом, хоча це не завадило йому без зайвоi чемностi сказати мусi, яка дзижчала коло його носа: «Забирайся, бiдолаха! Свiт великий, ми можемо жити не заважаючи один одному».
– Молодець цей дядечко Тобi! – вигукнув кузен Бенедикт. – Вiн уже помер?
– Думаю, так, – з незворушним обличчям вiдповiв капiтан Халл, – оскiльки вiн нiколи не iснував.
І всi засмiялися, дивлячись на кузена Бенедикта.
Такi дружнi бесiди допомагали коротати довгi години тривалого плавання. Зрозумiло, що в присутностi кузена Бенедикта розмова весь час оберталась навколо питань ентомологiчноi науки.
Весь час море було спокiйне, слабкий вiтерець ледь надував вiтрила шхуни, i «Пiлiгрим» майже не рухався на схiд. Капiтан Халл нетерпляче чекав, коли ж судно нарештi досягне тих мiсць, де дують справжнi вiтри.
Треба сказати, що кузен Бенедикт намагався посвятити Дiка Сенда в таемницi ентомологii. Але коли юнак ухилився вiд цiеi честi, вчений, за вiдсутностi кращого, почав читати лекцii неграм. Справа закiнчилась тим, що Том, Бат, Остiн та Актеон стали тiкати вiд кузена Бенедикта, як тiльки вiн з’являвся на палубi. Поважному ентомологу доводилось задовольнятися тiльки одним слухачем – Геркулесом, у якого вiн виявив вроджену здатнiсть вiдрiзняти паразитiв вiд щетинохвостих.
Велетень негр тепер жив у свiтi жукiв-кожоiдiв, турунiв, коваликiв, рогачiв, жукiв мертвоiдiв, довгоносикiв, гнойовикiв, сонечок, короiдiв, хрущiв, зернiвок. Вiн дослiдив усю колекцiю кузена Бенедикта, який тремтiв, коли бачив своiх крихких комах в товстих i мiцних, наче лещата, пальцях Геркулеса. Але дивлячись, як велетень-учень уважно слухае лекцii, професор вирiшив заради нього ризикнути своiми скарбами.
В той час як кузен Бенедикт займався з Геркулесом, мiсiс Уелдон вчила читанню та письму маленького Джека, а його друг, Дiк Сенд, знайомив його з основами арифметики.
П’ятирiчнiй дитинi легше запам’ятовувати, коли уроки схожi на цiкаву гру. Мiсiс Уелдон вчила Джека читати не за букварем, а за допомогою дерев’яних кубикiв, на яких були намальованi великi червонi лiтери. Малюк був у захватi вiд того, що лiтери поеднувалися у слова. Спочатку мати складала якесь слово, потiм змiшавши кубики, пропонувала Джеку самому скласти те саме слово.
Хлопчику подобалось вчитись у такiй спосiб. Щодня вiн вовтузився зi своiми кубиками в каютi або на палубi, спочатку складаючи слова, а потiм змiшуючи всi лiтери алфавiту. Ця гра стала причиною подii, настiльки надзвичайноi й несподiваноi, що про неi варто розповiсти детальнiше.
Сталося це ранком 9 лютого.
Лежачи на палубi, Джек складав з кубикiв якесь слово; старий Том мусив знову скласти це слово, пiсля того, як хлопчик змiшае кубики. Дотримуючись правил гри, Том закрив очi долонею, аби не бачити яке слово складае Джек.
Набiр кубикiв складався з великих i малих лiтер та з цифр: таким чином, ця гра була посiбником для навчання не лише читанню, але й рахуванню. Джек складав кубики рядком, а потiм, насупивши брови, обирав потрiбнi йому для того, щоб скласти слова. Хлопчик так захопився цiею нелегкою роботою, що не звертав уваги, на Дiнго, який крутився коло нього. Раптом собака завмер на мiсцi, вирячившись на один з кубикiв. Потiм пiдняв праву лапу, завертiв хвостом, схопив в зуби кубик, вiдбiг в бiк i поклав його на палубу.
На кубику була намальована велика лiтера «С».
– Дiнго, вiддай! – крикнув хлопчик, перелякавшись, що собака розгризе кубик.
Але Дiнго повернувся, узяв ще один кубик i поклав його поряд з першим.
На другому кубику була намальована велика «В».
Джек закричав.
