Вона говорила не по-скiфськи i не по-грецьки. Цю мову Мишко чув уперше. І дуже здивувався, що добре ii розумiе. Але вчасно пригадав таткове повчання: «Пiдсвiдомо в корi мозку людини таiться код усiх ii минулих поколiнь. Цю гiпотезу легко довести. Коли людина перебувае пiд гiпнозом, то вiдповiдае тiею мовою, на якiй до неi звертаються. Хоча при повнiй свiдомостi вона не знае цих мов».
Мишко упевнено вiдповiв:
– Мене звати Михайлом.
Близнята запитально дивилися на нього. Вони, безперечно, хотiли узнати про нього бiльше. Мишко звернувся до розцяцькованоi щiчки:
– Лулi – хлопець?
– Лулi мiй братик, – сердито пискнула щiчка.
Дiвчинка зiскочила з тапчана й обсмикнула червону шовкову сукенку. Мишко миттево вiдмiтив, що вона нижча за нього. Це додало йому смiливостi.
– Ви дуже схожi. Я гадав, що ви сестри.
Лулi незадоволено пiдшморгнув. Мишко кивнув головою у його бiк.
– Твiй брат без’язикий?
– Нiколи не називай Лулi без’язиким. Чуеш, чужинцю? – пискнула мала. Вона з такою силою стиснула кулачки, що жовтi пальчики побiлiли. – Коли б на тебе напали в морi пiрати, то ти не то, що занiмiв. Вiд страху напудив би у штани.
За такi образливi слова задавака получила би штурхана в плечi. Та не цього разу. Мишко проковтнув образу. До того ж почута iнформацiя його вельми зацiкавила. Перепитав:
– На вас у морi напали пiрати?
– Напали, – пом’якшала дiвчинка.
Вона гладила намисто i казала: – Потiм нас привезли сюди, в Каркiду. Ми з братом раби. Братика звати Лулi, а мене Елiсса.
– Ви раби? – запитав глузливим тоном Мишко. – Не вiрю.
– Чому?
– Прикид, що на вас, гарний. Із тонкоi дорогоi тканини. Раби дорогi сукнi не носять.
Елiсса задерла вгору гострого носика:
– Ми сидонцi. Греки нас ще називають фiнiкiйцями.
– Тiльки не ображайся, Елiссо. Мене цiкавить: фiнiкiйцi всi жовтi?
– Наша шкiра красивого кольору. Фiнiкiйськi дiти свiтло-жовтi, а не блiдi, як оце ти. Коли фiнiкiець дорослiшае, то шкiра його темнiе. Наш татко, наприклад, яскраво-червоний. Татко надзвичайно красивий.
Мишко, ховаючи очi, кивав головою на знак згоди. Елiсса хвалилася:
– Окрiм своеi мови ми знаемо перську i грецьку. У Каркiдi вивчили скiфську i таврську.
– Але ж твiй брат без’язикий… Ой, перепрошую… Лулi не розмовляе.
– Ну i що? Люлi не розмовляе, зате все розумiе. А ще братик грае на флейтi. Тому хазяiн велiв нам давати смачну iжу i красиве вбрання.
Мишко лопотiв вiями, пригадуючи карту стародавнього свiту та розповiдi батька. Роздумував уголос:
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
