Кайл потяг повiтря носом i всмiхнувся:
– Хочу пiци.
«Хутчiш налiтайте, хутчiш!.. НАВІЖЕНА СУБОТА!
Щосуботи мережа ресторанiв Paolo's Pizza проводить надзвичайну акцiю – замовляйте одну середню або велику пiцу i отримайте ще одну за цiною всього лиш 60 %! Нечувано? Так! І цього разу за акцiйною цiною доступнi такi товари:
ПАПЕРОНІ З ТОМАТАМИ – сир моцарела, смачнi паперонi, томати та соус;
ПІЦА ТЕХАС – кукурудза, цибуля, грибочки, ковбаски баварськi та соус;
ПІЦА НЕАПОЛЬ – анчоуси, просто анчоуси!.. також томати та соус…
Замовляйте усе, що бажаете, в будь-яку точку Навахо, Ченду та Рехавам, а також на всi орбiтальнi залоги цивiльного сектору (доставка цiлком безкоштовна)»
ТІЄЇ НОЧІ КРІСТЕН СНИВСЯ ДИВНИЙ СОН. Нiби вони вдвох з мiстером Альваресом неспiшно брели вiд Змiiних гiр уламками розбитого шосе в околицях Сан-Андреас. Крiстен знала цi мiсцини, хоч так далеко вiд мiстечка гiрникiв iще й не забрiдала. Близькiсть дикого забитого мутантами хребта тут вiдчувалась, але ввi снi чогось це Крiстен не лякало. Ну, нiтрохи! Мiсцевiсть скрiзь була сумна й понура. Безлюдне шосе засипало пiсками з пустелi. Мутованi трави й колючки стирчали iз трiщин в розпеченiм бiтумi i силiколових смолах. Мiстер Альварес жував пересохлу травинку й всмiхався, а Крiстен буцала сухе перекотиполе. І ще таке наче вони розмовляли про щось. Прокинувшись, Крiстен одразу забула, про що достеменно, але щось таке чудернацьке… Про суперпозицiю? Квантову фiзику? Програмування? Е нi, там було щось iще… Мерi-Джейн? Фруттi-кола? О так, фруттi-колу вона пам’ятала, а ще супермаркет. Старий супермаркет, що ледве виднiвся з пiскiв. Вiн мав древню вивiску, ржаву, облущену. Нiби така картоплина з пiстолем, iще й у капелюсi ковбойському, iз застряглим у нiм перекотиполем.
«…амiго-картопля!»
І там десь була фруттi-кола. О так, фруттi-кола! Супермаркет i смак фруттi-коли – оце було все, що Крiстен згадала зi сну. А ще лишилась спрага i жага надудлитись негайно тоi концентрованоi фруктовоi шипучки!..
Дверi спальнi прокрутились i роз’iхались, i сонна Крiстен вийшла в темний коридор. У самiй довгiй футболцi iз зображенням вищербленоi рейнджерськоi зiрки на грудях, боса. Вона йшла, позiхаючи, крiзь синiй присмерк – коридор освiтлювався лише м’яким нетутешнiм свiтлом вiд стiни-акварiуму з фосфоричними губками та офiурами…
Дверi кухнi зiяли, i звiдти лилось бiле свiтло. А ще голоси.
Таке наче мiсiс Альварес, неголосно:
– Вона ще вийде на зв’язок, вона розумниця. Побачиш.
Тодi чоловiчий iз ледве вловимим акцентом:
– Як Алан?
Мiстер Альварес, приглушено:
– Перестань.
Той самий з акцентом, понуро:
– Так. Вилитий Техаський Бешкетун.
Мовчанка i скрип якийсь, дзенькiт, тодi знову голос з акцентом, розбито:
– Я не хотiв ii туди пускати.
Крiстен не витримала i обережно зазирнула на кухню. Там за столом сидiла Лузам, а навпроти – Кайл, а помiж ними, спиною до Крiстен, сидiв цiлий китайський генерал планетарного спецназу в параднiй формi з аксельбантами. Широкий, мiцно збитий чоловiк, коротко стрижений i посивiлий. Перед трiйцею висилась напiвпорожня пляшка iз сяючим пурпуровим вiскi та келихи. Генерал ривком осушив повний келих, а Лузам поклала йому на плече свою руку…
Крiстен обачливо сховалась за дверима.
КРІСТЕН ПОЛЮБЛЯЛА ШОКОЛАДНІ ПЛАСТІВЦІ З МОЛОКОМ, І ЛУЗАМ ІЗ КАЙЛОМ ЗАВШЕ РАНКАМИ СКЛАДАЛИ ЇЙ КОМПАНІЮ… Хоч Лузам те вважала «дурним iдлом». Але все ж це виглядало iдилiчно – всi трое в формi, ранок, пластiвцi. Проте того дня Крiстен снiдала з Лузам – Кайла не було. Дiвча, нiяковiючи за вчора, все ж спитало:
– А Кайл уже пiшов?
– Години двi тому, – озвалась Лузам без усякоi суворостi, – повiз Вонга додому. Вiн ночував у нас.
Крiстен врештi пригадала того Вонга. Вiн був у них удома раз чи два, але завжди в цивiльному. Вона й не знала до ладу, хто вiн такий.
– Я бачила, що ви… – сказала вона Лузам i затнулась.
Потiм винувато повела:
– Я вчора… Вибачте менi…
– Забудь, – махнула Лузам п’ятiрнею.
– Нi, правда…
– Це дурницi.
Крiстен винувато усмiхнулась.
– А чого… приходив Вонг?
– Його дочка зникла. На поверхнi.
– Зникла?
– Не виходить на зв’язок. Вже мала б. Названа дочка. Вiн вдочерив ii. У них там можна ж мати хоч десяток дiтвори. У нас був спiльний друг – Алан. Рейнджер, що постiйно працював на поверхнi, в Рiно i Калiфорнii…
Лузам розсмiялася.
– Вiдв’язний такий чувак – ти б його бачила. Вiн постiйно вплутувався у всiлякi iсторii. Розбишака i iдейний холостяк. Але якось захотiв дитину. Всi здивувались, але з його заслугами… Усе ж дозволили. І вiн замовив дитинча зi своiми генами, лише дiвча. Його жiноча копiя. Щось плiв таке, що зненавидiв жiнок, але дочку вже вiн любитиме – його бо копiя. Ну так, вiн дiйсно пiклувався i любив ii, аж дивно. Зважаючи на все, що вiн чудив до того.
– І вiн… помер?
– Загинув на завданнi, там була одна iсторiя… Їй рокiв п’ять було чи й менше, Вонг узяв ii до себе, у свою сiм’ю.
– І вона зникла?
– Вона кмiтлива дiвчина, знайдеться.
Лузам про щось задумалась на хвилю. Тодi додала:
– Зоi. Зоi-Плакса, так ii дражнили. Через те, що вона вiчно плакала малою – сумувала за батьком.
«Нацiональний Парк компоненту Навахо запрошуе вас та близьких вiдвiдати сектор Вайомiнг! Заповiдна природа Скелястих гiр вiдтворена тут надзвичайно реалiстично. Стрiмкi водоспади i хвойнi лiси, гiрськi рiки та гейзери, тундра, озера та луки зустрiнуть вас тут. Вдихнiть освiжаючi запахи лiсу, туманних ущелин, ввiйдiть у дощi й снiговицю, росисту траву та замети, погладьте бiзона чи грiзлi, навiдайте свiт, котрий ми, безперечно, повернемо нашим нащадкам»
КРІСТЕН РОЗМОВЛЯЛА З ІГУАНОЮ. Дивилась iй ув очi, намагаючись загiпнотизувати. Ходила по червоному пiску туди-сюди, торкалася колючок i дивилася на вивiтренi скелi, що тяглись в бузкове небо. Хворi трави колихалися пiд вiтром, вечорiло. Над скелями поплив тужливий перебiр струн банджо…