Вони хвилi двi так i стояли серед кухнi, дивлячись одна на одну.
– Що сталося?
– Нiчого.
– Точно?
– Точно.
АНЧОУСИ Ж ВОНА І ЇЛА, БІЛЬШ НІЧОГО. Виколупувала iх iз пiци iмпульсним манiпулятором, а до тiста чи цибулi навiть не торкнулася. Сидiла вся похнюплена, як i до того. Лузам занепокоено на неi дивилася, тримаючи в руцi скляночку з соком.
– Що… не смачна? – спитала.
Крiстен подивилася на неi i одповiла неохоче:
– Нi, мем, вона дуже смачна.
Потому демонстративно вiдчахнула величезний шматок i похапцем його ковтнула, до ладу й не розжувавши.
– Не мемкай, – турботливо впiвголоса проказала Лузам. – Що сталось? – додала через хвилю. – Ти знов ходила в патруль?
Крiстен схопила тарiлку й пiднялась як ошпарена.
– Тiтко, можна я… – зам’ялась. – Поiм у кiмнатi? Окей?
– Як хочеш, – розгублено кивнула Лузам.
Вона подивилася вслiд Крiстен i побачила, як та просто в дверях зiткнулася з Кайлом.
ЛУЗАМ ЛЮБИЛА ДИВИТИСЬ НА КАЙЛА, ОСОБЛИВО ОТАК КРАДЬКОМА. І в такi-от хвилини вона милувалася ним. Може, це навiть дивно – побрались вони цiлу вiчнiсть тому, i бувало усяке… Сварки i примирення, клопоти – все от оце. А вона милувалася мужем, тихцем пiдглядала за ним, вiдчувала, як вiн ii вабить. Часом у голову лiзли не дуже приемнi думки – iй здавалось, що просто вона в такi хвилi порiвнюе Кайла оцього i Кайла того, напiвмутанта, що стрiвся iй там унизу… Так, звичайно – тепер вiн красивий, порiвняно з тим… Та вона вiдганяла цю думку. Вона говорила собi, що насправдi завжди розрiзняла у нiм цього Кайла, що вiн проступав ще у тому хлопчинi-мутантi, розбiйнику i волоцюзi. А потiм урештi казала собi, що не варто шукати причини, не варто – тебе вабить твiй муж, i це класно i здорово, просто дивися на нього, милуйся собi крадькома… й не лише крадькома.
Вона й нинi дивилась на нього усе ж замилувано. Середнього зросту жилавий чоловiк зi скуйовдженою, як завжди, досить довгою смоляною чуприною яку прорiзае таке ж, як у Крiстен, бузкове пасмо. Вiн трошки зарiс щетиною, мав нiс iз горбинкою i сiрi очi… Сорочка синя i потертi чорнi джинси, звисае зi шворки рейнджерська зiрка – вiн взагалi постiйно виглядае трохи не по-вiйськовому розхлябано.
І нинi вiн зiткнувся у дверях iз Крiстен, i та вронила долiв пiцу iз тарiлкою.
– Чоорт!.. – протягла малеча злiсно i плаксиво водночас.
– І тобi привiт, – всмiхнувся Кайл.
А дрони кинулись прибирати розгардiяш.
– Зайшов до академii тебе зустрiти, а ти на вулицях, – повiв Кайл дещо роздратовано. – Ізнову? Чого до тебе в’iвся Коган? Вiн вже давно би мав тебе атестувати… Давай я завтра з ним поговорю.
– Нi, сер, я благаю, нi, – панiчно замахала руками Крiстен.
– Не вдома, – суворо одгукнувся Кайл.
Це вiн щодо «сера».
– Кайле… – видихнула Крiстен. – Я сама. Окей?
Кайл наморщив чоло i вимовив рiшуче, сам до себе:
– Зараз його викличу…
– Нi! – аж верескнула Крiстен. – Досить! Мене i так там всi вважають приживалкою.
– Дурницi! – втрутилася Лузам.
– Нiчого не дурницi, мем… ну… Тiтко. Лузам. Я пiду до себе, добре?
Крiстен уже билася в iстерицi.
– Вiзьми ще пiци, – все ж сказала Лузам.
– Я наiлась.
Дiвча вибiгло iз кухнi, ледь не збивши Кайла з нiг. Той закричав iй услiд:
– Чекай!
– Та можу я побути на самотi врештi-решт! – заверещала Крiстен iзгори.
Долинув звук герметизацii дверей, i Кайл розгублено окинув кухню поглядом. Лузам пiдiйшла i нiжно обняла його за плечi. І притулилася щокою до потилицi.
– Ще не звик, бувае важко… – апатично констатував Кайл. – Я був… ще не готовий до такого… Оцього всього.
Лузам усмiхнулась i потерлась скронею об пасмо смоляне його.
Сказала пошепки:
– Ти бачив це?
– Що?
– Пасмо. Прагне бути схожою на тебе – це так мило!
– Можливо.
– Навiть не помiтив?!
– Помiтив я усе.
– Але, можливо, ти правий. Усипати чортiв Зауру? Засидiвся вiн тут, я не люблю його.
– Не треба. Як сама попросить – тодi й всиплеш.
– Добре.
